Синтаксичний спосіь творення назв на позначення знарядь і засобів дій

                                                        Зміст

                                                                                                                                         

ВСТУП ………………………………………………………………………………

Розділ 1.  Загальна характеристика лексико – семантичної групи «знарядь і засобів дії» у сучасній українській літературній мові.................................

Розділ  2. Сучасна дериватологія про синтаксичний спосіб словотворення...

Розділ 3. Особливості  словотворення терміноназв знарядь і засобів дії у сучасній українській мові......................................................................................

3.1. Словотвірні  моделі синтаксичних дериватів  на позначення знарядь і засобів дії.................................................................................................

3.2. Продуктивні  тенденції деривації термінів знарядь і засобів дії.

Висновки....................................................................................................................

Список  використаних джерел...................................................................................

Додатки ( Словник назв знарядь і засобів  дій).....................................................

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                   

                                                    ВСТУП

     Одним із перспективних напрямів теорії словотвору є з’ясування системних відношень між дериваційними одиницями крізь призму теорії номінації. Усвідомлення практичної необхідності лінгвістичного аналізу нарізнооформлених і водночас функціонально подібних до суцільнооформлених дериваційних одиниць простежується в роботах дериватологів і теоретиків мовознавства з середини ХХ століття: теорія аналітичних номінативних одиниць В.М. Нікитевича, К.А. Стародуб теорія ідіоматичності І.Є. Анічкова, теорія неоднослівного найменування дії В.С. Сидорця. Явище синтаксичної деривації досліджували О.А. Земська, Є.А. Карпіловська[24; 110]

     Переважна кількість назв знарядь і засобів дії належить до науково-технічної термінології. Різні галузі знань, техніки, виробництва, видів суспільної діяльності (електротехніка, медицина, фізика, військова справа, радіологія, сільське господарство, металургія, телекомунікація, інформатика тощо) послуговуються дериватами, що формують у сучасній українській мові словотвірну категорію інструменталя.

      Вивчення моделей творення термінів у сучасній українській мові – актуальна проблема лексикології, термінології. Розв'язання актуальних для національної термінології завдань її внормування та стандартизації спонукає дослідити низку словотвірних проблем, прямо чи опосередковано пов'язаних  із термінотворенням.

     Актуальність – малодосліджуваним залишається питання вивчення синтаксичного способу назв деривантів в сучасній українській мові. Актуальність теми зумовлена ще й необхідністю системного вивчення синтаксичної  деривації  сучасної  української термінології.

    

     Хто вивчав – Н.Д. Арутюнова, О. С. Ахманова, Е. В. Карпинська, Ю. В. Павлюс, Н. В. Сніжко.

     Мета роботи -  аналіз лексико – семантичних  особливостей дериватів ЛСГ «знаряддя і засобів дії», утворених синтаксичним способом творення.     Об'єктом роботи є лексико – семантична група «знаряддя і засобів дії» в сучасній українській літературній мові.

     Предметом дослідження є синтаксичний спосіб творення назв на позначення знарядь і засобів дії в  сучасній українській літературній мові.

    Методами дослідження  є описовий, порівняльний аналіз, синтез, узагальнення та систематизація.

     Структура роботи – досліджено 195 термінів на позначення знарядь і засобів дії. Взято зі збірника наукових праць В. О. Горпинича.

     Практична цінність одержаних результатів полягає у можливості їх використання: 1) для з'ясування деяких питань морфеміки і словотвору;   2) для читання спецкурсів з дериватології та синтаксису, ономасіології й теорії номінації; 3) для написання рефератів, курсових і дипломних робіт; 4) у науково-пошуковій роботі школярів і студентів.

  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1. Загальна характеристика лексико – семантичної групи знарядь і засобів дії у сучасній українській літературній мові

      Н. В. Сніжко, досліджуючи назви знарядь праці, зазначає, що засобом системного опису компонентів української ЛСГ (лексико-семантичної групи) “назви знарядь праці” в Словнику української мови є такий тип лексикографічного виділення, який передбачає відображення родо-видових відношень лексичних одиниць. Аналізувати тлумачення лексем демонструє наявність при кожній із цих лексем ідентифікатора, тобто слова, які об’єднуєють назви знарядь в окрему групу. Таких лексем-ідентифікаторів є сім: машина, пристрій, прилад, механізм, знаряддя, інструмент, апарат: пилосос – апарат для очищення від пилу предметів одягу, меблів і т. ін. ; лобзик – ручний інструмент у вигляді рамки із затискачами на кінцях для вузької тонкої пилки, що використовується для узорного випилювання ; котець – стаціонарне знаряддя лову, що складається з напрямного крила та відкритих згори пасток різної форми, виготовлених із жорсткого матеріалу (деревини, очерету тощо) ; банкаброш – машина в бавовнопрядильному виробництві, на якій виготовляють рівницю - напівфабрикат для пряжі ; блок – простий механізм для підняття важких предметів, що має форму колеса (на осі) з жолобом, через яке перекинуто ланцюг, канат і т. ін. ; калатало – дерев’яний прилад, яким стукає нічний вартовий або якого прив ’язують на шию тваринам; отрутоприймач – пристрій , яким одержують від плазунів і комах отруту . [6; 120]

     Отже, спираючись на зазначені лексеми-ідентифікатори, Н. В. Сніжко на їх основі поділяє всі знаряддя праці на сім груп: назви інструментів, назви машин, назви приладів, назви пристроїв, назви механізмів, назви апаратів, назви знарядь [21; 50 ].

          Щодо виділення апаратів як назв знарядь, то варто зауважити, що до групи

назв апаратів належать лише ті знаряддя, які застосовуються у виробництві, а невиробничі назви (наприклад, телефонний апарат, радіоприймач, телевізійний апарат та ін.) ми  відносимо до назв засобів дії як різновиду предметних назв інструментальних.. Але запропонована Н. Сніжко класифікація назв знарядь праці надто детальна й нерелевантна для словотвору, оскільки іменники різних груп можуть мати однакову словотвірну спроможність. З. М. Валюх, досліджуючи типологічні ознаки типової словотвірної парадигми іменників – найменувань знарядь та засобів дії, поділяє назви знарядь праці на дві групи. “Перша охоплює непохідні найменування найпростіших знарядь та інструментів дії. ... Більшість цих іменників називає предмети, якими користується людина під час виконання фізичної дії здебільшого в домашньому вжитку. До другої групи дослідниця відносить суфіксальні деривати “віддієслівного походження з інструментальним значенням, які називають знаряддя сільського господарства та предмети домашнього вжитку, а також сучасні засоби виробництва, пристрої, машини й механізми, що замінюють працю людини.

       Найменування  знарядь праці кваліфікують як  структури із предметно-ідентифікаційним  типом семантики й зараховують  до іменників зі значенням артефакта (від лат. arte factum – штучно зроблене) [7, 245], тому що вони називають конкретні предмети, створені людиною для виконання будь-яких дій. Дослідники наголошують на тому, що найменування знарядь праці мають соціальний характер, оскільки вони з’являються і функціонують тільки в соціумі.

Назви знарядь праці поділяємо на такі групи:

1. Назви ручних  знарядь, переважно інструментів, простих за будовою, які людина використовує для виконання будь-яких дій: автомобільний кран, серп.

2. Назви механізованих знарядь – складних або ускладнених за будовою знарядь, які здебільшого використовуються для значного полегшення праці або взагалі для заміни праці людини: бітум нафтовий, збірно – розбірний пристрій.

    

 До назв ручних знарядь праці належать: назви інструментів; назви побутових знарядь праці; назви рибальських знарядь, назви сільськогосподарських знарядь; назви знарядь для писання. Кожна із груп назв знарядь праці поділяється, у свою чергу, на менші мікрогрупи.

     Найбільш численною є підгрупа назв інструментів, яка членується на десять мікрогруп: назви столярських (теслярських) інструментів (плоскогубці), бондарських (молот), медичних (шприц), креслярських та для вимірювання (кутник ), будівельних (шпатель), шевських (клесачка), текстильної промисловості (чесалка), слюсарських та ковальських (ковадло ), скульптурних (стека ), гірничої промисловості (видовбувач).

     Назви знарядь праці, призначені для побутового використання, можна поділити на три групи:

1. назви посуду, засобів для приготування або споживання  їжі (для збивання, насипання); перемішування, подрібнення, обертання, насипання, куштування тощо (решето, ложка, виделка);
2. назви знарядь для наведення порядку, чистоти тощо (віник);
3. назви знарядь, призначені для гостріння, проколювання, розтирання тощо, зокрема і в домашньому господарстві (лом ).

      Найменування механізованих знарядь поділяємо на:

1. назви апаратів (вогнегасник);
2. назви машин (бурякокомбайн);
3. назви механізмів ( ґрунтопідпушувач);
4. назви приладів (барометр);
5. назви пристроїв (бурякокопач).

 

     Усі назви знарядь праці поділяють за трьома основними семантичними ознаками [20, 6]:

1. Конструктивна сутність знаряддя. Кожне зі знарядь праці має свою

 

певну визначену конструкцію, яка чимось споріднює кілька знарядь або розрізнює одне знаряддя від іншого. Знаряддя, які призначені для виконання легкої роботи, нескладної, мають більш спрощену будову, на відміну від тих, які призначені для виконання роботи важкої, що потребує великих зусиль. Нескладну роботу можна виконати за допомогою ручних знарядь, а для роботи складної є потреба у використанні механізованих знарядь праці: ароматизаційна рідина, залізнонікелева акумуляторна батарея, молоток рубильний.

2. Цільове функціональне призначення. Кожне знаряддя праці виконує певну функцію. Наприклад, знаряддя для згрібання, для вимірювання опадів, знаряддя для обробітку ґрунту:  мотика, сап, плуг, дощомір, опадомір.
3. Сфера виробничого використання знаряддя. Кожне зі знарядь праці використовується в певній сфері виробництва: сільськогосподарська, рибальська, бондарська, сфера домашнього (побутового) господарства (приготування їжі, наведення порядку, чистоти), текстильна промисловість, фізична сфера та ін: агрегат для опалення приміщень повітрям стальний, електронно – проминева трубка, плуг начіпний з обертовими відвалами.

          Конкретизація семантичної ознаки “функціональне призначення знаряддя” веде до утворення в структурі ЛСГ “назви знарядь праці” певних лексико-семантичних мікрогруп типу “сільськогосподарське знаряддя для косіння” (косарка, жатка); “сільськогосподарське знаряддя для згрібання” (граблі, валкоутворювач) і т. д. В одну мікрогрупу одночасно можуть входити знаряддя праці, які належать і до ручних знарядь, і до механізованих.

     Такі мікрогрупи поділяються ще на підгрупи-мікрооб’єднання. Так, наприклад, серед назв сільськогосподарських знарядь для обробітку ґрунту розрізняють:

1. назви орних знарядь: плуг;
2. назви знарядь для подрібнення та вирівнювання ґрунту: дерноріз;

 

3. назви знарядь для розпушування ґрунту: культиватор;
4. назви знарядь для прокладання борозен, утворення лунок та земляних валів: маркер;
5. назви знарядь для ущільнення та поглиблення ґрунту: ґрунтопоглиблювач, коток.

     Є окремі назви знарядь праці, які належать і до назв ручних знарядь, і до механізованих. Так, твірне лопата належить не лише до групи ручних знарядь праці, а й до групи назв механізмів, оскільки позначає не лише “знаряддя з довгим держаком і широким плоским кінцем, яке застосовують для згрібання, перекидання або насипання чого-небудь”, а й “механізоване знаряддя різної форми для згрібання, розмішування, набирання і т. ін. чого-небудь” [8, 495].

     Питання лексико – семантичної класифікації назв знарядь і засобів дій розглядали Н.Д. Арутюнова, О. С. Ахманова, Е. В. Карпинська, Ю. В. Павлюс, Н. В. Сніжко. Сучасне життя передбачає надзвичайно актуальний розвиток техніки, різних видів виробництва, науки, оброблення, що передбачає інтенсифікацію номінації та деривації для презентації відповідних реалій, серед яких численну групу утворили назви знарядь і засобів дії.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ  2. Сучасна дериватологія про синтаксичний спосіб словотворення

Сучасна теорія складеного терміна виробила ряд  постулатів, що розкривають ономасіологічну, когнітивну і лінгвістичну природу  складеної термінологічної номінації у її співвідношенні з однослівним терміном, із фразеологізмом, із вільним словосполученням термінологічного характеру, з так званим мовленнєвим терміном, сформулювала засади рішення питання про оптимальну довжину терміна.

У дослідженнях зі словотвору виділяють синтаксичний спосіб, порівняйте: «Поряд із семантичним  і морфологічним способами в  професійній лексиці досить продуктивним є спосіб утворення термінів шляхом  словосполучень різних типів – синтаксичний спосіб термінотворення», і далі Ж. Красножан зазначає: «Якщо в щзагальнонародній мові синтаксичний спосіб словотворення обмежується утворенням незначної кількості одиниць, то в термінології синтаксичний спосіб – один із продуктивних», бо, як указує          Н. Шило, «на відміну від однослівних термінів, за допомогою словосполучень утворюються більш конкретні поняття, оскільки словосполучення – це перший ступінь в конкретизації лексичних значень слів». Пор. ширше розуміння синтаксичного словотворення Р. Гжегорчиковою.