Протидія та розкриття злочинів вчинених неповнолітніми

ЗМІСТ

Введення 

Глава 1. Криміналістична  характеристика злочинності неповнолітніх 

1.1 Особистість неповнолітнього  злочинця 

1.2 Причини та умови  неповнолітньої злочинності 

Глава 2. Методика розслідування  злочинів, скоєних неповнолітніми

2.1 Планування та організація виробництва по кримінальній справі

2.2 Виробництво окремих  процесуальних дій по справах  про злочини неповнолітніх 

Глава 3. Проблеми розслідування  злочинів, скоєних неповнолітніми та їх профілактика

3.1 Практика розкриття  злочинів, скоєних неповнолітніми

3.2 Профілактика правопорушень  серед неповнолітніх 

Висновок 

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 
ВСТУП

Злочинність неповнолітніх, будучи складовою частиною злочинності  взагалі, має свої специфічні особливості, що дозволяє розглядати її в якості самостійного об'єкта кримінологічного вивчення. Необхідність такого виділення обумовлюється особливостями соматичного, психічного і морального розвитку неповнолітніх, а також їх соціальної незрілістю. У підлітковому, юнацькому віці в момент морального формування особистості відбувається накопичення досвіду, в тому числі негативного, який може зовні не виявлятися або проявитися зі значним запізненням [23, c. 130]. ​​

Злочинність неповнолітніх  як соціальне явище і розслідування  злочинів, скоєних неповнолітніми, особливості боротьби з нею представляють комплексну проблему. Незважаючи на її вивчення і дослідження в роботах цілого ряду кримінологів і криміналістів різних років актуальність даної проблеми зберігається. Підтвердженням тому є стійка тенденція збільшення числа підлітків, які скоїли злочини.

Зросла суспільна небезпека  злочинів неповнолітніх: вони стали  більш зухвалими, цинічними, небезпечними для життя і здоров'я не тільки однолітків, але і дорослих. Відзначається  погіршення мотивації правопорушень неповнолітніх: випереджаючими темпами зростає число злочинів, особливо з проявами корисливості, прагненням забезпечити себе грошима, наркотиками, контролювати певну територію. У підлітковому середовищі набули поширення зовсім нові і незвичайні для них злочину: участь у торгівлі зброєю, у виготовленні, збуті наркотиків і цілому ряді інших тяжких злочинів.

Особливо зросла кримінальна  активність неповнолітніх, які не досягли  віку кримінальної відповідальності, яка не враховується діючої державною статистикою.

Масштаби злочинності  неповнолітніх, її сучасний стан та вигляд обумовлюють необхідність ефективного  розслідування злочинів, скоєних  неповнолітніми: необхідно розробляти і застосовувати певні методики розслідування злочинів даної категорії, що має важливе практичне і пізнавальне значення.

Активний розвиток методики розслідування злочинів, скоєних  неповнолітніми в останні роки обумовлено істотними змінами в структурі  та механізмах злочинної діяльності. Становлення нових економічних  відносин і трансформація вже існуючих, зміни законодавства, регламентує діяльність правоохоронних органів, викликали необхідність розробки нових і вдосконалення вже існуючих методик розслідування злочинів, скоєних неповнолітніми. Крім розробки і вдосконалення самих методик розслідування та попередження злочинів неповнолітніх, розвиваються і удосконалюються теоретичні основи заключного розділу криміналістики. Найбільш відчутним і наочним свідченням розвитку науки криміналістики є впровадження ефективних методик розслідування злочинів, скоєних неповнолітніми. Також необхідність впровадження нових методик розслідування та вдосконалення вже наявних пов'язана з введенням в дію кримінально-процесуального кодексу РФ, іншими змінами нормативно-правової бази, новими і все більш небезпечними проявами сучасної злочинності.

Вивчення криміналістичної характеристики злочинності неповнолітніх  та методик розслідування злочинів, вчинених даної вікової групою є  досить актуальним.

Незважаючи на те, що вони досліджувалися в працях таких юристів як Р.О. Авакян, А.А. Габіані, А.Я. Гришко, А.П. Клюшниченко, Н.А. Мірошниченко, А.А. Музика, П.Н. Сбірунов, Г.Г. Сіласте, А.Ю. Якимів та ін, слід констатувати недостатню вивченість цих проблем як з точки зору аналізу сучасних тенденцій розвитку цього явища та обговорення дискусійних питань, так і в плані більш ефективного використання потенціалу профілактичних ресурсів російського суспільства.

У зв'язку з цим очевидна практична значущість комплексного дослідження методики розслідування  злочинів, скоєних неповнолітніми, особистісних особливостей даної категорії неповнолітніх, комплексу чинників, детермінують їх злочинну поведінку, а також пошук шляхів підвищення ефективності попередження злочинів, скоєних ними злочинів.

Об'єкт дослідження - суспільні відносини, що виникають у процесі розслідування злочинів, скоєних неповнолітніми.

Предмет дослідження - особливості  розслідування злочинів, скоєних  неповнолітніми.

Мета кваліфікаційної  роботи - дослідження особливостей розслідування злочинів, скоєних неповнолітніми, виявлення проблем і розробка напрямків, що сприяють ефективності розслідування злочинів, скоєних неповнолітніми.

Для досягнення поставленої  мети необхідно вирішити наступні завдання:

1. Розкрити особливості  особистості неповнолітнього злочинця; розглянути причини та умови неповнолітньої злочинності.

2. Вивчити методику  розслідування злочинів, скоєних  неповнолітніми.

3. Проаналізувати практику  розслідування злочинів, скоєних  неповнолітніми.

4. Виявити проблеми  розслідування злочинів, які вчиняються неповнолітніми і розробити напрямки, які сприяють ефективності розслідування злочинів, скоєних неповнолітніми.

5. Розглянути питання  профілактики правопорушень серед  неповнолітніх. 

У процесі дослідження  використовувалися діалектичний метод пізнання, системний підхід, порівняльний, статистичний, формально-юридичний та інші методи.

Нормативну основу роботи склали положення чинного кримінального  та кримінально-процесуального законодавства  РФ.

Теоретичну базу роботи склали наукові праці відомих вчених криміналістів, таких як: Р.С. Бєлкіна, Н.Г. Шурухнова, О.Я. Баєва, Н.П. Яблокова, В.А. Образцова, Ю.А. Гавриліна та інших дослідників; використані також коментарі до законодавства, навчальні посібники та публіцистичні матеріали.

 
Глава 1 Криміналістична характеристика злочинності неповнолітніх 1.1 Особистість неповнолітнього злочинця

Більшість злочинів, скоєних  неповнолітніми, має вікову мотиваційну  специфіку; ці правопорушення відбуваються на грунті бешкетництва, помилково  зрозумілої романтики, прагнення до самоствердження, наслідуванню авторитетам.

Поведінка неповнолітніх  має ряд особливостей - недостатність  життєвого досвіду, низький рівень самокритичності, відсутність всебічної  оцінки життєвих обставин, підвищена  емоційна збудливість, імпульсивність, рухова і вербальна активність, сугестивність, наслідування, загостреність почуття незалежності, прагнення до престижу в референтній групі, негативізм, неврівноваженість збудження і гальмування.

Фізіологічна перебудова організму підлітка пов'язана із загостренням уваги до статевих питань [30, c.167].

За оптимальних умов виховання вказані особливості  підлітків можуть бути В«компенсованіВ» відповідної соціально-позитивної діяльністю.

При несприятливих соціальних умовах ці особливості В«каталізуютьВ» шкідливі впливи, набувають негативну спрямованість.

Динамізм психічної  діяльності підлітка в однаковій  мірі робить його податливим як у бік  соціально-позитивних, так і у  бік соціально-негативних впливів.

У людському житті  є ряд переломних етапів. Однак самим Найскладнішим з них є етап отроцтва, коли людина 14-16 років вже не дитина, але ще й не дорослий. Це вік В«соціального імпринтин...гуВ» - підвищеної вразливості до всього того, що робить людину дорослою [30, c.211].

Найчастіше злочини  скоюють так звані В«важкіВ» підлітки.

Наявність значного контингенту  таких неповнолітніх вимагає  розробки дієвих методів всебічного вивчення особистості важких підлітків  з метою психодіагностики та психокорекції.

Ще А.С. Макаренко, наприклад, вказував, що кожному вихователю необхідно не тільки знати загальноприйняті методи виховання і навчання, але також і враховувати своєрідність їх заломлення через сприйняття особистості підлітка - об'єкта виховання. Ідея комплексного підходу до дослідження особистості вже давно утвердилася в руслі загальпсихологічним теорії (Б.Г. Ананьєв, Б.Ф. Ломов та ін) [27, c.89]. Необхідність такого підходу до вивчення особистості важких підлітків диктується в даний час фактами, свідчать про малу діагностичної та прогностичної цінності розрізнених і вузькоспеціальних обстежень, коли окремі характеристики особистості не можуть пояснити цілісної природи протиправної поведінки. Комплексний підхід представляється найбільш ефективним при розгляді особистості підлітка як складної системи, утвореною поєднанням різних за рівнем сформованості і змістом психологічних властивостей і знаходиться в динаміці свого онтогенетичного розвитку.

Особистість підлітка - складна  єдність загального та індивідуального. Спільними є особливості нервово-психічної  організації, закономірності протікання пізнавальних та емоційно-вольових процесів, формування характеру, різко зростаюча активність, прагнення до самостійності, до самоствердження, розуміння складних відносин в навколишньому соціальному середовищі. Ці загальні особливості психічного розвитку підлітків завжди проявляються з індивідуальним своєрідністю в структурі потреб, становленні життєвих цілей, ідеалів. При неврахуванні цих особливостей, за наявності конфліктів у родині, негативних прикладів, проявах брехні, байдужості і формалізму в шкільному навчанні і вихованні, невмінні включати підлітків у доступні їх віку змістовні та соціально корисні форми діяльності, невмінні організувати систему правильних відносин в колективі виникають передумови для педагогічної занедбаності дітей та їх подальшого переходу в категорію В«важкихВ». Основні загальні дефекти поведінки важких підлітків проявляються у негативному ставленні до моральних норм відносин між людьми (грубість, упертість, брехливість, жорстокість, недисциплінованість і т.д.), в негативних проявах у навчальній роботі (лінь, постійна неуважність, інтелектуальна пасивність, відсутність пізнавальних інтересів та ін), а також в одночасному прояві негативних якостей обох видів. Ці загальні дефекти поведінки отримують у конкретних підлітків найрізноманітніші форми прояву, у зв'язку з чим виділяються різні підстави для типології трудновоспитуемости: за рівнями морально-правової сформованості особистості, що фіксує різні поведінкові позиції; за формою опірності дитини педагогічним впливам; по конкретним проявам характерологічних та інтелектуальних особливостей підлітків в діяльності і спілкуванні і т.д.

При відсутності своєчасної психологічної корекції важкі підлітки можуть перейти в категорію, що характеризується стійким асоціальною поведінкою і схильністю до правопорушень. Існуючі типології підлітків-правопорушників будуються на виділенні їх ролі в структурі асоціальних груп і дефектів характерів:

1. Ініціатори, організатори  асоціальних груп, циніки (з стійким  комплексом асоціальних установок: жорстокістю, агресивністю, деспотизмом, паразитизмом, користолюбством, прагненням до лідерства будь-яким шляхом і т.д.).

2. Схильні влади примітивних  потреб (харчових, статевих, алкогольних,  наркотичних та ін) при готовності  задовольняти їх будь-якими недозволеними засобами. В силу слабкості самоконтролю вони охоче підкоряються підлітків першої категорії і тиранять більш слабких.

3. Нестійкі, які відчувають  конфлікт між аморальними і  позитивними спонуканнями. Здатні  усвідомлювати протиправність своєї поведінки, однак егоїзм і невміння протистояти ситуації стимулюють їх антигромадські вчинки.

4. Безвольні, що не  мають власних моральних почуттів  і переконань і виступаючі  як повні конформісти і виконавці  чужої волі.

5. Афективні, що переживають постійне почуття образи, фрустрації, переоцінювати себе і проявляють зарозумілість, претензійність, агресивність до оточуючих і т.д. [17, c.534].

Різноплановість і велику кількість наявних типологій  пов'язані з вирішенням приватних  завдань перевиховання важких підлітків і одночасно - з відсутністю єдиного комплексного психологічного критерію для оцінки їх протиправної поведінки. Тому доцільно відмовитися від узкопрагматіческого підходу до визначення окремих властивостей особистості підлітків-правопорушників, що спостерігається в практиці слідства, судово-психологічної експертизи і т.д. і перейти до більш складної, нелінійної стратегії вивчення особистості підлітків у всій сукупності їх психологічних властивостей, різних за якістю, генезису і рівню сформованості. В основу вибору загального критерію сформованості моральних якостей особистості підлітка слід покласти ступінь відповідності суб'єктивних особистісних смислів суспільно виробленим значенням (Нормам) поведінки: повна відповідність, переважне відповідність, ситуативне відповідність (або невідповідність), розбіжність, протиставлення. Створювана на основі такого критерію класифікація важких підлітків повинна супроводжуватися виділенням відповідних специфічних ознак при характеристиці більш приватних груп і підгруп. Це дозволить більш чітко та повно відобразити реальну структуру психологічних властивостей особистості, а також їх генезис.