Попередження злочинності (профілактика)

 

 

Тема: 7 Попередження злочинності (профілактика).

ПЛАН

1. Поняття попередження  злочинності

2. Об’єкти, рівні й  форми профілактики злочинності

3. Заходи попередження  злочинності і їх класифікація

4. Суб’єкти попереджувальної  діяльності і їх класифікація

5. Правоохоронні органи як суб’єкти попереджувальної діяльності

 

Література:

Александров Ю. В., Гель А. П., Семаков Г. С. Кримінологія: Курс лекцій. — К.: МАУП, 2002. — 295 с.

Іванов Ю. Ф. І-20 Кримінологія: Навч. посіб. / Ю. Ф. Іванов., О. М. Джужа. - К.: Вид. ПАЛИВОДА А. В., 2006. - 264 с.

Курило В.І  Кримінологія: Навч. посіб. / Михайлов О.Є., Яра О.С.- К.: Кондор, 2006.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Поняття попередження  злочинності

   Визначення злочинності  як соціально негативного явища  передбачає відповідну стратегію  боротьби з нею, основним напрямом якої є вплив на причини злочинності.

   Проблеми попередження  злочинності багато років становлять  інтерес для урядів усіх держав  незалежно від їх устрою й  широкого кола громадськості.

   Думку про те, що попередження злочинності повинно мати пріоритет перед каральної політикою держави, висловив ще Платон у IV ст. до н. е., але її практичне втілення відбулося порівняно недавно. Ця думка дістала правову аргументацію у працях юристів класичної школи кримінального права у XVIII ст., які заклали основу нової політики в боротьбі зі злочинністю. Сутність цієї політики полягає в такій формулі: “мудрий законодавець попередить злочин, щоб не бути змушеним карати за нього”. Подальшого теоретичного обґрунтування попередження злочинності дістало в межах кримінології, яка стала альтернативою науці кримінального права щодо формулювання основний цілей, завдань і заходів боротьби зі злочинністю в сучасних умовах. Нині попередження злочинності є основним напрямом діяльності держави й суспільства в боротьбі із цим соціально негативним явищем.

   Якщо кримінальне  покарання впливає на злочинність  через дію на особу злочинця, то попереджувальні заходи спрямовані  на усунення або нейтралізацію  причин і умов злочинності.  Тому попереджувальна діяльність за змістом, масштабами заходів і кількістю суб'єктів, що беруть у ній участь, є ширшою і багатшою, ніж практика застосування кримінального покарання.

   Кримінологи Санкт-Петербурзької  академії МВС Росії пропонують  таке визначення поняття попередження злочинності: це спрямована проти злочинності діяльність держави й суспільства з метою утримання її на мінімальному рівні шляхом усунення або нейтралізації її причин.

   За визначенням  вчених-кримінологів НАВС України, попередження злочинності — це кримінологічна категорія, що означає систему об’єктивних і суб’єктивних передумов локалізації й зниження злочинності, а також комплекс державних і суспільних заходів, спрямованих на викорінення цього соціального явища, його причин і умов.

   На думку А.  Зелінського, попередження злочинності — це система заходів, що вживаються суспільством з метою стримування поширення злочинності і зниження її рівня шляхом запобігання й припинення конкретних злочинів.

   Поряд з терміном  “попередження” у кримінології  використовують терміни “профілактика", “превенція”, “запобігання”. У кримінологічній літературі немає єдиною думки щодо тлумачення і співвідношення цих термінів.

   Наприклад, вчені  НАВС України вважають, що коли  поняття “попередження злочинності"  використовують для визначення як об’єктивних передумов ліквідації злочинності, так і суб’єктивних факторів боротьби з нею, то поняття “профілактика” антигромадських явищ стосується лише особливої соціально керованої діяльності, що характеризується як свідомий, цілеспрямований процес попередження будь-яких порушень соціальних норм.

   На думку А.  Зелінського, профілактика —  це діяльність з усунення, нейтралізації  або послаблення факторів, що  породжують злочинність або сприяють  їй. Отже, кримінологічна профілактика, як правило, не має адресного характеру, тобто не спрямована на конкретний злочин і полягає в усуненні криміногенних факторів взагалі. Вона забезпечується через запобігання криміногенним ситуаціям, їх усунення, послаблення дії криміногенних факторів і їх нейтралізації, захисту можливих об'єктів від посягань, правової та кримінологічної пропаганди серед населення.

   Кримінологи Санкт-Петербурзької  академії МВС Росії вважають, що таке розмежування термінів  “попередження” і “профілактика"  має умовний характер і їх  можна використовувати як рівнозначні. У подальшому виходитимемо саме з цієї точки зору.

Наступний рівень протидії злочинності — спеціально-кримінологічний  — становить діяльність із попередження злочинів [12; 13; 14; 15]. Синонімом «попередження» злочинів є «превенція» злочинів, яка розуміється як «попередження, дії з попередження», від лат.— випередження, попередження [16].

 У європейській  кримінології термін «превенція»  також ототожнюється з поняттям  «попередження злочинів». Він  визначається як: заходи превентивного  впливу (заходи попередження), які переслідують мету недопущення вчинення у майбутньому злочинів, усунення причин злочинності, а також ситуацій, що призводять до вчинення злочинів [17].

 Попередження злочинів  — це складний багатоаспектний  процес, якому властиві ознаки цілісності. Тому в даному процесі виділяють рівні, окремі елементи, що становлять частини, тощо [18; 19]. Основними самостійними напрямами (видами) діяльності суб´єктів попередження є профілактика, запобігання і припинення (перетинання) злочинів, які мають свою специфіку за характером, змістом, часом, сферою і метою застосування [20; 21; 22; 23].

 Деякі вчені вважають, що не слід шукати відмінностей  у змісті термінів «попередження», «запобігання», «профілактика», «припинення»  і що зміст цих термінів один і той самий, вони є синонімами і відбивають необхідність ужити такі заходи, які б попередили, а потім і зовсім виключили б появу будь-яких проступків, які завдають шкоду суспільству.

 Кримінологічна профілактика — це сукупність заходів щодо завчасного виявлення та усунення негативних явищ, які виникли чи можуть виникнути й детермінувати злочинність або окремі її види. Профілактика здійснюється на тій стадії генезису антисуспільної поведінки, коли є об´єктивне підґрунтя вважати, що дана особа може стати на шлях вчинення злочину. Залежно від того, на які явища і процеси спрямовані профілактичні заходи, можна виділити види профілактики, зокрема профілактику випередження, обмеження, усунення та захисту.

 

Запобігання злочинам утворюється із сукупності заходів, спрямованих на окремі групи та конкретних осіб, які виношують злочинні наміри, замислюють вчинення злочинів і позитивно сприймають злочинний спосіб життя, з метою дискредитування злочинної поведінки, відмови від злочинної мотивації та наміру або продовження злочинної діяльності. Запобігання злочинності має місце тоді, коли злочинна поведінка проходить етап від моменту формування злочинного мотиву до початку виконання злочину [31].

 Припинення злочинів — сукупність видів діяльності, спрямованої на припинення (недопущення завершення) початого злочину шляхом розробки та здійснення спеціальних заходів. Особливість попереджувальної роботи на стадіях підготовки і замаху на злочин залежить від обсягу виконаної злочинної діяльності, особи винного, характеру злочину тощо. У зв´язку з цим розрізняють заходи опанування, обережності та активного втручання [32].

 Крім зазначених  вище напрямів (видів), попереджувальна  діяльність, на наш погляд, включає  також діяльність девіктимологічного  характеру, або віктимологічний аспект попередження злочинності [33; 34].

 Така класифікація  зумовлена тим, що вчиненню  кримінального діяння передує  різної тривалості період формування  особистості правопорушника, засвоєння  ним антісуспільних поглядів, прагнень, інтересів, які детермінують злочинну поведінку. У багатьох випадках вчиненню злочину передує також етап формування злочинного наміру, в процесі якого особа ставить перед собою конкретну мету, визначає шлях і засіб її досягнення, складає план вчинення злочину. Таким чином, в основу визначення цих самостійних напрямів у попереджувальній роботі покладені різні стадії розвитку поведінки людини — не лише злочинної, а й так званої дозлочинної. Звідси і така різноманітність заходів впливу на криміногенні фактори, специфіка застосування яких залежить від етапу виникнення, усвідомлення і перетворення задуму на злочинний результат [35].

 Здійснення політики  у сфері попередження злочинності  повинно ґрунтуватися на певних  принципах. До основних принципів попередження злочинності належать гуманізм, наукова обґрунтованість, законність і економічна доцільність.

   Принцип гуманізму полягає в тому, що профілактика як особливий вид діяльності, як правило, пов’язана із завданням конкретним особам позбавлень та правообмежень і спрямована на попередження з боку конкретних осіб.

   Профілактична діяльність  неможлива без кримінологічних досліджень, за допомогою яких вивчаються стан і тенденції злочинності, причини й умови, що впливають на її територіальні особливості, тощо. За допомогою таких досліджень конкретизуються завдання й об’єкти профілактики, основні напрями й засоби попереджувального впливу, коло суб’єктів. У цьому виявляється принцип наукової обґрунтованості.

   Важливе значення для  ефективної попереджувальної діяльності  має принцип законності. Правові основи профілактики повинні регламентувати її основні напрями й форми, компетенцію суб'єктів, підстави для застосування заходів індивідуально-профілактичного впливу, а також передбачати гарантії захисту прав і законних інтересів осіб, стосовно яких вони здійснюються.

   Принцип економічної доцільності полягає в тому, що при плануванні профілактичної діяльності необхідно враховувати майбутні витрати на плановані заходи, оскільки вони можуть залишитися невиконаними через надмірну вартість

2. Об’єкти, рівні й форми профілактики злочинності

   Попередження злочинності  є системою, що об’єднує об'єкти  профілактики, основні рівні й  форми профілактики, заходи попереджувального  впливу, суб'єктів профілактики, які  виконують цю роботу.

   До об’єктів попередження злочинності належать процеси і явища різного порядку. По-перше, це економічні, політичні, психологічні та інші фактори, що зумовлюють стан і динаміку злочинності. Ступінь зв’язку цих факторів із злочинністю може бути різний. її пізнання за допомогою кримінологічного аналізу визначає масштаби профілактичної діяльності та її ефективність. По-друге, до об’єктів попереджувальної діяльності можна зарахувати діяльність людей, що повинна відповідати нормам права й соціальної взаємодії. Характер діяльності при цьому може бути різноманітний: професійний, адміністративний, технологічний тощо. І, по-третє, це особа злочинця.

   Залежно від ієрархії  причин і умов злочинності  розрізняють три основних рівня  її попередження: загальносоціальний, соціально-кримінологічний та індивідуальний.

   Загальносоціальний рівень  попередження злочинності (загальна  профілактика) охоплює діяльність  держави, суспільства та їх  інститутів, що спрямована на  розв’язання суперечностей в  галузі економіки, соціального  життя, у моральній сфері тощо. Цю діяльність здійснюють різні органи державної влади й управління, громадські формування, для яких функція попередження злочинності не є основною або професійною. Профілактичний ефект досягається завдяки ефективній соціально-економічній політиці загалом.

   Спеціально-кримінологічний  рівень (кримінологічна профілактика) полягає в цілеспрямованому впливі  на криміногенні фактори, пов’язані  з окремими видами й групами  злочинної поведінки, наприклад  насильницькою або економічною  злочинністю. Такі комплекси специфічних причин і умов злочинної поведінки усуваються або нейтралізуються у процесі діяльності відповідних суб'єктів, для яких профілактична функція є виконанням їх основних професійних завдань.

   Індивідуальний  рівень попередження злочинності (індивідуальна профілактика злочинів — ІПЗ) охоплює діяльність щодо конкретних осіб, поведінка яких вступає в конфлікт з правовими нормами. Залежно від стадії генезису особи злочинця ІПЗ поділяється на чотири види.

   Перший вид ІПЗ стосується об'єктів, які перебувають на початковому етапі криміналізації особи. У цей період вони вчиняють різні правопорушення незлочинного характеру, які утворюють загалом певний вид антигромадської діяльності. Умовно цей вид ІПЗ називають ранньою індивідуальною профілактикою злочинів.

   Другий вид ІПЗ стосується осіб, які вчинили або вчиняють злочини. Суб’єктами цього виду профілактики можуть бути слідчі, оперативні та інші працівники органів внутрішніх справ, судді. Профілактична робота полягає в тому, щоб схилити особу до відмови від вчинення злочину, припинити його на стадії підготовки, а в разі вчинення злочину сприяти формуванню у особи почуття каяття, бажання сприяти розкриттю злочину. Умовно цей вид профілактики називають судово-слідчим.

   Третій вид ІПЗ охоплює осіб, які вчинили злочини і стосовно них суд прийняв рішення про застосування різних заходів кримінально-правового впливу. Цей вид профілактики по-перше, реалізується в діяльності установ виконання покарань, завдання яких полягає у виправленні та ресоціалізації засудженого, по-друге, здійснюється відповідними державними та громадськими організаціями при звільненні особи від реального виконання кримінального покарання (умовне засудження, відстрочка виконання вироку, примусові заходи виховного характеру). Цей вид профілактики умовно називають пенітенціарним.