Попередження злочинності (профілактика)

   Четвертий вид ІПЗ стосується осіб, що відбули кримінальне покарання, але підлягають нагляду з метою запобігання рецидиву. Умовно цей вид профілактики називають постпенітенціарним.

   Підхід до попередження  злочинності з урахуванням рівнів профілактики відбивається в побудові структури органів і організацій, що здійснюють цю діяльність. Від правильного вибору рівня профілактики залежить її ефективність.

   Профілактична діяльність  втілюється у відповідних формах, характер яких залежить від рівня попередження злочинності та практики відповідних суб’єктів.

   Загальносоціальна профілактика реалізується за допомогою державних планів економічного та соціального розвитку. Такі плани складаються як на державному, так і на регіональному рівні. Профілактичне значення такого плану полягає в тому, що він передбачає стратегію і тактику соціально-економічного розвитку країни (регіону) з урахуванням можливих криміногенних наслідків від реалізації закладених у нього заходів. За допомогою такого плану досягається єдність впливу на загальносоціальні причини злочинності всіх попереджувальних заходів: економічних, соціальних, ідеологічних, культурологічних, технологічних та ін.

   Спеціально-кримінологічна профілактика здійснюється у формі відомчих і міжвідомчих планів або програм підсилення боротьби зі злочинністю. У них передбачається система заходів, спрямованих на профілактику конкретних видів і груп злочинності, злочинності взагалі, на певній території (держава, регіон). Передбачувані програми заходів реалізуються за рахунок взаємодії і взаємоузгодженості діяльності окремих суб’єктів профілактики. Прикладами є Державна програма боротьби зі злочинністю, ухвалена Верховною Радою України 25 червня 1993 p., і затверджена Президентом України Комплексна цільова програма боротьби зі злочинністю на 1996-2000 роки. Безумовно, ефективність попередження злочинів залежатиме від узгодженості програми боротьби із злочинністю з концепцією державного плану економічного та соціального розвитку країни.

   Індивідуальна профілактика  реалізується, як правило, у двох  формах.

   Якщо йдеться про усунення  причин і умов, які сприяли  вчиненню конкретних злочинів, що  були виявлені у процесі діяльності  спеціальних суб’єктів, то це  вимоги про вжиття заходів  організаційно-управлінського, економіко-технологічного й ідеологічного характеру, які втілюються в особливому процесуальному акті — приписі прокурора, поданні слідчого, окремій ухвалі суду.

   Якщо йдеться  про особу конкретного злочинця, то застосовують програми індивідуального коригування правопорушуючої поведінки. У програмі відбиваються детальний портрет особи, характеристика основних факторів мікросередовища формування її негативних рис, передбачаються диференційовані заходи профілактичного впливу і критерії ефективності їх застосування.

3. Заходи попередження  злочинності і їх класифікація

   За характером  соціальної детермінації злочинності  заходи профілактичного впливу  поділяють на загальні та спеціальні (кримінологічні). Відмінність між  ними полягає в тому, що загальні заходи спрямовані на позитивний розвиток соціально-економічної системи загалом і цим сприяють зниженню рівня злочинності, а спеціальні (кримінологічні) безпосередньо впливають на причини й умови наявного стану злочинності та її окремих видів з метою їх усунення, нейтралізації або обмеження.

   За конкретним  змістом розрізняють такі заходи  профілактики: економічні, соціальні,  ідеологічні, технічні, організаційні,  правові. Зазначимо, що за такої  класифікації попереджувальні заходи  поділяються на загальні та спеціальні.

   Економічні заходи  попередження злочинності спрямовані  на нейтралізацію криміногенних  наслідків функціонування економічної  сфери і мають велике значення  як на макрорівні (наприклад, оздоровлення  економіки країни загалом, економічний захист найменш забезпечених верств населення шляхом уведення науково обґрунтованого рівня прожиткового мінімуму), так і на мікрорівні (наприклад, пільги і допомога конкретним особам, які перебувають у критичній ситуації).

   Соціальні заходи  профілактики позитивно впливають на різні соціальні інститути (сім’ю, колективи, громадські організації та ін.). Наприклад, значний профілактичний потенціал містять заходи, що сприяють створенню культу сім’ї, розвитку громадських засад місцевого самоврядування.

   Ідеологічні заходи  профілактики повинні формувати  у членів суспільства моральну  свідомість на основі суспільних  цінностей; обмежувати негативний  вплив на поведінку осіб стандартів  масової культури (обмеження часу  показу фільмів з еротичним  змістом і сценами насилля); виправляти моральні деформації у осіб з правопорушуючою поведінкою за допомогою індивідуально-виховної роботи (психолого-педагогічні та правообмежувальні заходи).

   До технічних  заходів профілактики належать  різні технології, правила, засоби і пристосування, що перешкоджають суспільно небезпечним наслідкам у процесі соціальної діяльності людей, а також вчиненню злочинів та інших правопорушень (наприклад, технології, що виключають аварійність на виробництві; правила дорожнього руху; засоби охоронної та пожежної сигналізації; запираючі пристрої).

   Організаційні  заходи попередження злочинності  повинні сприяти нейтралізації  або мінімізації криміногенних  наслідків від непрофесійної  організаційно-управлінської діяльності (наприклад, заходи удосконалення процесів керованої міграції населення; відпрацювання дієвого механізму забезпечення соціальної адаптації осіб, які звільнилися з місць позбавлення волі; формування критеріїв ефективності діяльності правоохоронних органів).

   Правові заходи  попередження злочинності за змістом поділяють на такі:

   - що сприяють  нейтралізації умов, які полегшують  вчинення злочинів (норми різних  галузей законодавства, що обмежують  дієздатність алкоголіків, позбавляють  батьківських прав, регламентують  порядок придбання і зберігання вогнепальної зброї та ін.);

   - що стимулюють  до дій, які перешкоджають або  припиняють вчинення злочинів (норми  кримінального права про добровільну  відмову від злочину, необхідну  оборону, затримання злочинця);

   - що регламентують  процес попередження злочинів.

   Правову основу  профілактики злочинів становлять  такі документи: 

   - окремі положення  Конституції України;

   - закони України  і підзаконні нормативні акти (наприклад, закони України “Про  міліцію", “Про оперативно-розшукову  діяльність", “Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі", “Про прокуратуру", акти Кабінету Міністрів України щодо питань боротьби зі злочинністю);

   - окремі норми  галузевого законодавства України  (наприклад, ст. 23 КПК України, ст. 6 КАП України);

   - відомчі та  міжвідомчі нормативні акти (накази  МВС України, Генерального прокурора  України, Державного департаменту  України з питань виконання  покарань та ін.).

   Зазначимо, що  до цього часу процес попередження  злочинності в Україні не має самостійної правової бази. Ще в 1995 р. було розроблено проект Закону України “Про профілактику злочинів”, у преамбулі якого закріплювалось: “Українська держава забезпечує своїм громадянам захист від посягання на їх життя, здоров’я, волю, гідність, майнові та інші права”. Проте, на жаль, цей закон ще не прийнятий. Існуючі правові норми з цього питання, як правило, містяться в різних галузях права, часто є фрагментарними і не узгоджуються між собою, що не сприяє ефективності профілактичної діяльності.А. Зелінський відокремлює ще один критерій класифікації заходів попередження злочинності — масштаб їх здійснення:

   - серед населення  країни;

   - у межах певного  відомства або стосовно певних  прошарків населення (наприклад,  серед неповнолітніх, безробітних; силами працівників органів внутрішніх справ, прокуратури, Державного департаменту України з питань виконання покарань);

   - у малих соціальних  групах (на підприємствах, в установах,  організаціях, сім’ях, неформальних  групах);

   - стосовно окремих осіб.

4. Суб’єкти попереджувальної  діяльності і їх класифікація

   Суб’єктами діяльності  з попередження злочинності є  юридичні й фізичні особи, які  здійснюють таку діяльність. До  них належать органи виконавчої  влади, адміністрація державних,  колективних та приватних підприємств, установ, організацій, громадські організації й утворення, приватні особи, приватні розшукові та охоронні установи. Суб’єктів попередження злочинності поділяють на три основні групи.

До першої групи належать суб'єкти загальносоціальної профілактики — державні, регіональні та місцеві органи влади й управління, а також громадські формування, які не виконують безпосередньо правоохоронних завдань (міністерства, департаменти, органи місцевого самоврядування, партії, профспілки, церква та ін.).

   До другої групи належать суб'єкти спеціально-кримінологічної профілактики:

   - державні органи, що виконують правоохоронні функції  (Міністерство внутрішніх справ,  Служба безпеки України — СБУ,  прокуратура, Державний департамент  з питань виконання покарань та ін.);

   - державно-громадські  органи, що виконують правоохоронні  функції (служби у справах неповнолітніх,  комісії у справах молоді, спостережні,  адміністративні комісії та ін.);

   - приватні й  громадські структури та організації,  що сприяють виконанню правоохоронних завдань (загони самооборони, добровільні народні дружини, товариські суди, приватні розшукові й охоронні підприємства).

   Третя група об’єднує суб'єктів, які здійснюють індивідуальну профілактику — працівники державних правоохоронних органів (дільничні інспектори міліції, оперуповноважені служб карного розшуку, державної служби боротьби з економічною злочинністю, кримінальної міліції у справах неповнолітніх таін.) та інших державних установ і організацій (наприклад, спеціальних навчальних закладів для неповнолітніх правопорушників), а також окремі громадяни (громадські інспектори державної автоінспекції та ін.).

   Запропонований  розподіл суб’єктів на групи  за рівнем профілактики умовний,  оскільки окремі аспекти індивідуальної, спеціально-кримінологічної та загально-соціальної профілактики стосуються в діяльності кожної із зазначених груп. Крім того, перелічені суб’єкти перебувають у взаємодії.

   На думку А.  Зелінського, класифікувати суб’єктів  профілактики необхідно з урахуванням місця, яке попередження злочинності посідає серед функціональних обов’язків суб’єктів профілактики. На цій підставі вчений поділяє суб’єктів профілактики на спеціалізованих і неспеціалізованих.

   Спеціалізованими  суб'єктами є державні правоохоронні  органи, а також недержавні об'єднання і організації, створені для охорони правопорядку, приватних осіб та підприємств; спеціалізовані комісії і комітети, що створюються на різних рівнях виконавчої влади для планування, координації та здійснення спеціально-кримінологічного попередження злочинності (Координаційний комітет боротьби з організованою злочинністю та корупцією при Президентові України, Національна координаційна рада боротьби з наркоманією при Кабінеті Міністрів України, Координаційні комітети боротьби з організованою злочинністю та корупцією в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі). Органи місцевого самоврядування також створюють комісії, що виконують профілактичні функції — комісії у справах молоді, спостережні, адміністративні та ін. До спеціалізованих громадських суб’єктів належать загони самооборони, добровільна народна дружина, товариські суди та інші громадські формування, основне завдання яких полягає в попередженні злочинності й охороні громадського порядку.

   До неспеціалізованих суб'єктів належать всі інші структури, що здійснюють функції управління економікою, обороною, освітою, культурою та іншими сферами життя суспільства.

5. Правоохоронні органи  як суб’єкти попереджувальної  діяльності

   Найсуттєвіший  внесок у попередження злочинності роблять правоохоронні органи. Для окремих з них (наприклад, для органів внутрішніх справ) попередження злочинності є одним з основних обов’язків Профілактичні. функції правоохоронних органів реалізуються переважно на спеціально-кримінологічному та індивідуальному рівнях.

   Найяскравіше  виражену профілактичну спрямованість  має діяльність прокуратури, суду, органів внутрішніх справ та  служби безпеки. Це пояснюється  тим, що для цих органів обов’язок  здійснювати таку діяльність  закріплений законодавством, а також наявністю певного досвіду в цьому напрямі діяльності.

   Прокуратура виконує  профілактичні функції у процесі  розв’язання своїх основних завдань.  Згідно з п. 9 Перехідних положень  Конституції України прокуратура  продовжує виконувати функції загального нагляду за дотриманням законів і досудового слідства до введення в дію законів стосовно органів державного контролю та досудового слідства. Здійснюючи загальний нагляд за виконанням законів органами влади й управління, юридичними особами, громадськими організаціями, посадовими особами й окремими громадянами, прокуратура зобов’язана реагувати на випадки порушення законності та вживати заходів поновлення порушених прав та інтересів держави, фізичних і юридичних осіб, порушувати стосовно порушників законності дисциплінарне, адміністративне чи кримінальне провадження, опротестовувати незаконні рішення, виносити попередження про неприпустимість порушення закону.