Охорона праці, як основний напрямок соціальної політики України

При виявленні дисциплінарних провин варто мати на увазі, що поняття  трудових обов'язків значно ширше, ніж  виконання передбаченої договором  трудової функції працівника. Ці обов'язки включають і порядок чіткого  і сумлінного виконання цієї функції, і її технологічну сторону, і раціональне  використання робочого часу, і ін.

До об'єктивної сторони  дисциплінарної провини відносяться  шкідливі наслідки, а також причинний  зв'язок між ними і дією (бездіяльністю) правопорушника.

Усяке порушення дисципліни наносить шкоду суспільству, в одних  випадках більш відчутну, в інших - менш, але воно завжди негативно  позначається на діяльності підприємства. Разом з тим варто розрізняти провини, шкідливі самим фактом здійснення, і провини, що можуть спричинити за собою настання шкідливих наслідків. Наприклад, порушення норм по техніці  безпеки може призвести до шкідливих  наслідків, а може і не призвести. В останньому випадку це порушення  відбивається на загальному рівні дисципліни в колективі, але визначити реальний збиток від такої провини не можна. Тому і розрізняються «матеріальні»  правопорушення, якими заподіюється відчутна матеріальна шкода (наприклад, майновий збиток), і «формальні», що наносять шкоду безпосередньо правопорядку. Характерний приклад матеріальних правопорушень — заподіяння майнового збитку, що характеризується наявністю причинного зв'язку між вчинком і шкідливим наслідком.

Суб'єктивну сторону дисциплінарної провини характеризує провина. Як і  в інших видах відповідальності, провина виражає психічне відношення особи до чинених нею протиправній дії (бездіяльності) і   причинно обумовленому нею результату. Провина полягає в тім, що особа передбачає (чи повинна була передбачати) шкідливі наслідки свого діяння і бажає їх настання чи відноситься байдуже до їх настання. Тому в ній розрізняють два моменти — інтелектуальний і вольовий. Перший характеризує відношення особи з погляду усвідомлення протиправності провини і передбачення шкідливого результату, другий - бажання чи байдужного відношення до настання протиправних наслідків.

У залежності від сполучення інтелектуального і вольового моментів розрізняють наступні форми провини: намір (прямий чи непрямий) і необережність (самовпевненість чи недбалість).

Для дисциплінарної відповідальності більш характерна необережність, хоча і непрямий намір, коли особа усвідомить протиправність наслідків, не бажає, але  свідомо допускає їх настання, може мати місце. Наприклад, при порушенні  норм по техніці безпеки посадовими особами чи при явному порушенні  інших норм трудового законодавства.

Таким чином, дисциплінарна  провина в галузі трудових відносин - це винне протиправне порушення  трудових обов'язків робітниками  та службовцями, за здійснення якого  може бути застосована дисциплінарна  санкція, що міститься в трудовому  праві (захід дисциплінарного стягнення  чи впливу).

Адміністрації надане право  замість застосування дисциплінарного  стягнення передати питання про  порушення трудової дисципліни на розгляд  трудового колективу. Тому за дисциплінарну  провину можуть бути застосовані  і заходи суспільного впливу.

За здійснення дисциплінарної провини, тобто невиконання чи неналежне  виконання працівником по його провині  покладених на нього трудових обов'язків, роботодавець має право застосувати  наступні дисциплінарні стягнення:

зауваження;

догана;

звільнення по відповідним  підставах.

Законами, статутами і  положеннями про дисципліну для  окремих категорій працівників  можуть бути передбачені також і  інші дисциплінарні стягнення.

Не допускається застосування дисциплінарних стягнень, не передбачених законами, статутами і положеннями  про дисципліну.

До дисциплінарних стягнень не відносяться заходи дисциплінарного  впливу, наприклад, такий захід дисциплінарного  впливу, як зменшення щорічного оплачуваної  відпустки на число днів прогулу  працівникам, що скоїли прогул без поважних причин. При цьому тривалість відпустки  не може   бути менш 24 робочих днів. Відпустка зменшується за той  робочий рік, у якому скоєні прогули, незалежно від часу його фактичного використання. Ці заходи є додатковими, застосовуються поряд з заходами дисциплінарного стягнення чи незалежно  від них і вважаються заходами дисциплінарного впливу.

Слід зазначити, що не може бути заходів дисциплінарного впливу, не передбачених законодавством. Так, заборонено в порядку дисциплінарного  впливу знижувати розряди, позбавляти надбавок за кваліфікацію, розряд і  т.д.

З урахуванням характеру  санкцій, а також суб'єктів, що несуть цю відповідальність, у трудовому  законодавстві розрізняють загальну і спеціальну дисциплінарну відповідальність. Остання встановлена статутами про дисципліну і спеціальні нормативні акти.

Види дисциплінарної відповідальності, обумовлені особливостями умов праці, розрізняються і по змісту дисциплінарних стягнень, і один по одному їх застосування.

Особливістю дисциплінарної відповідальності по спеціальних нормативних  актах є те, що до посадових осіб певних категорій, можуть застосовуватися  дисциплінарні санкції не тільки за порушення трудової дисципліни, але і за провини, несумісні з  їх гідністю (наприклад, прокурори, слідчі, судді).

4. Санітарна характеристика  умов праці.

Створення здорових та безпечних  умов праці починається з правильного  вибору майданчика для розміщення підприємства та раціонального розташування на ньому  виробничих, допоміжних та інших будівель і споруд.

Вибираючи майданчик для  будівництва підприємства, треба  враховувати: аерокліматичну характеристику та рельєф місцевості, умови туманоутворення та розсіювання в атмосфері промислових викидів. Не можна розміщувати підприємства поблизу джерел водопостачання; на ділянках, забруднених органічними та радіоактивними відходами; в місцях можливих підтоплень тощо. Слід зазначити, що при виборі місця розміщення підприємства необхідно врахувати вплив вже існуючих джерел викидів та створюваного ними тла забруднення.

Виробничі будівлі та споруди, як правило, розташовують за ходом виробничого  процесу. При цьому їх слід групувати  з урахуванням спільності санітарних та протипожежних вимог, а також  з урахуванням споживання електроенергії, руху транспортних та людських потоків.

Згідно з Державними санітарними  правилами планування та забудови   населених пунктів підприємства, їх окремі будівлі та споруди з  технологічними процесами, що є джерелами  забруднення навколишнього середовища хімічними, фізичними чи біологічними факторами, при неможливості створення  безвідходних технологій повинні відокремлюватись від житлової забудови санітарно-захисними  зонами (СЗЗ). Розмір санітарно-захисної зони визначають безпосередньо від  джерел забруднення атмосферного повітря  до межі житлової забудови. Джерелами  забруднення повітря є: організовані (зосереджені) викиди через труби  і шахти; розосереджені — через ліхтарі промислових споруд; неорганізовані — відкриті склади та підвали, місця завантаження, місця для збереження промислових відходів.

Для підприємств, що є джерелами  забруднення атмосфери промисловими викидами (залежно від потужності, умов здійснення технологічного процесу, кількісного та якісного складу шкідливих  виділень тощо), встановлені такі розміри  санітарно-захисних зон відповідно до класу шкідливості підприємств: І клас - 1000 м, II клас - 500 м, III клас - 300 м, IV клас - 100 м, V клас - 50 м.

Санітарно-захисні зони повинні  бути озеленені, адже саме тоді вони повною мірою можуть виконувати роль захисних бар'єрів від виробничого пилу, газів, шуму.

На зовнішній межі санітарно-захисної зони зверненої до житлової забудови, концентрації та рівні шкідливих  факторів не повинні перевищувати їх гігієнічні нормативи (ГДК, ГДР), на межі курортно-рекреаційної зони — 0,8 від значення нормативу.

Велике значення з санітарно-гігієнічної  точки зору має благоустрій території, що вимагає озеленення, обладнання тротуарів, майданчиків для відпочинку, занять спортом та ін. Озеленені  ділянки повинні складати не менше 10... 15% загальної площі підприємства. Для збирання та зберігання виробничих відходів потрібно відвести спеціальні ділянки з огородженням та зручним  під'їздом.

Основні вимоги до будівель виробничого призначення викладені  в СНиП 2.09.02-85.

При плануванні виробничих приміщень необхідно враховувати  санітарну характеристику виробничих процесів, дотримуватись норм корисної площі для працюючих, а також  нормативів площ для розташування устаткування і необхідної ширини проходів, що забезпечують безпечну роботу та зручне обслуговування устаткування.

Об'єм   виробничих приміщень  на одного працівника згідно з санітарними  нормами повинен складати не менше 15 м3, а площа приміщень - не менше 4,5 м2.

Якщо в одній будові необхідно розмістити виробничі  приміщення, до яких з точки зору промислової санітарії та пожежної профілактики висуваються різні  вимоги, то необхідно їх групувати  таким чином, щоб вони були ізольованими один від одного. Цехи, відділення та дільниці зі значними шкідливими виділеннями, надлишком тепла та пожежонебезпечні необхідно розташовувати біля зовнішніх стін будівлі і, якщо допустимо за умовами технологічного процесу та потоковістю виробництва — на верхніх поверхах багатоповерхової будівлі. Не можна розташовувати нешкідливі цехи та дільниці (наприклад, механоскладальні, інструментальні, ЕОМ тощо), а також конторські приміщення над шкідливими, оскільки при відкриванні вікон гази та пари можуть проникати в ці приміщення.

Важливе значення для здорових та безпечних умов праці мають  раціональне розташування основного  та допоміжного устаткування, виробничих меблів, а також правильна організація  робочих місць. Порядок розташування устаткування і відстань між машинами визначаються їхніми розмірами, технологічними вимогами і вимогами техніки безпеки. Однак, у всіх випадках, до устаткування, що має електропривід, повинен бути вільний підхід з усіх сторін шириною не менше 1 м зі сторони робочої зони і 0,6 м — зі сторони неробочої зони. Виробничі меблі (шафи, стелажі, столи тощо) можна ставити впритул до конструктивних елементів будівлі — стін, колон.

Для обробки та захисту  внутрішніх поверхонь конструкцій  приміщень від дії шкідливих  та агресивних речовин (наприклад, кислот, лугів, свинцю) та вологи використовують керамічну плитку, кислотостійку  штукатурку, олійну фарбу, які перешкоджають  сорбції цих речовин та допускають миття поверхонь.

Висота виробничих приміщень  має бути не менше 3,2 м, а для приміщень  енергетичного та складського господарства - 3 м. Відстань від підлоги до конструктивних елементів перекриття - 2,6 м. Галереї, містки, сходи і майданчики   повинні бути завширшки не менше 1 м і загороджені поруччями висотою 1 м і внизу повинні мати бортики висотою 0,2 м.

Підлоги виробничих приміщень  повинні бути зносостійкими, теплими, неслизькими, щільними, легко очищуватись, а в деяких цехах та дільницях — волого-, кислото- та вогнестійкими. Через підлогу в інші приміщення не повинні проникати вода, мастила, шкідливі речовини, гази.

До складу будь-якого підприємства (залежно від масштабу) повинні  входити допоміжні приміщення, які  поділяються на п'ять груп:

санітарно-побутові (гардеробні, душові, умивальні, вбиральні, кімнати  особистої гігієни жінок, відпочинку, паління та ін.);

медичні (медпункти, поліклініки, профілакторії);

громадського харчування (їдальні, буфети, кімнати для прийняття  їжі);

культурного обслуговування (бібліотеки, зали засідань, спортзали);

адміністративні (заводоуправління, цехові контори) та конструкторські  бюро.

Допоміжні приміщення різного  призначення, як правило, розташовують разом, в одній будівлі та в  місцях з найменшим впливом шуму, вібрації та інших шкідливих факторів.

Вимоги щодо складу, розміщення, розмірів та обладнання допоміжних приміщень  викладені в СНиП 2.09.04-87.

Санітарно-побутові приміщення необхідно розташовувати з максимальним наближенням до робочих місць, щоб  не було зустрічних потоків людей, а  також переходів через виробничі  приміщення зі шкідливими виділеннями, неопалювані частини будівлі  та відкриті простори.

Розрахунок санітарно-побутових  приміщень проводиться в залежності від санітарної характеристики виробничих процесів та кількості працюючих  в найбільш чисельну зміну.

Відповідно до санітарної характеристики виробничі процеси  поділяються на чотири групи, а кожна  з них — ще на 2—5 підгруп.

До першої групи (має три  підгрупи) відносяться виробничі  процеси, що проходять при нормальних метеорологічних умовах та при відсутності  шкідливих газів та пилових виділень.

До другої групи (має п'ять  підгруп) відносяться виробничі  процеси, що проходять при несприятливих  метеорологічних умовах або пов'язані  з виділенням пилу чи напруженою фізичною роботою.

До третьої групи (має  чотири підгрупи) відносяться процеси, що характеризуються наявністю різко  виражених шкідливих факторів.

До четвертої групи  відносяться процеси, що вимагають  особливого режиму для забезпечення якості продукції, а саме:   пов'язані  з переробкою харчових продуктів, виробництвом стерильних матеріалів, що вимагають  особливої чистоти.

Розташування, розміри, обробка  тощо допоміжних приміщень обумовлюються  цілою низкою санітарних вимог. Наприклад, вбиральні розташовують, як правило, на кожному поверсі на відстані не більше 75 м від найбільш віддаленого  робочого місця, а душові слід влаштовувати в кімнатах, суміжних з гардеробними біля внутрішніх стін.

Виробничі приміщення повинні  бути обладнані системами виробничого, протипожежного та господарсько-питтєвого водопроводів, господарсько-побутовою та виробничою каналізацією. Виключення складають невеликі виробництва (з кількістю до 25 чоловік в зміну), що розміщені в районах без центральної системи водопроводу та каналізації.