Основні моделі глобального управління

Одними з багатьох моделей глобального управління являється < Superpower Governance > обґрунтовується представниками неореалістичної школи та неоінституціоналістами, які відстоюють ідею про необхідність політичного управління глобальним розвитком, головними діючими особами якого виступають гегемоністська держава чи наддержави, що покликані реалізовувати рішення з глобальних проблем на своїх умовах. Така модель спирається на політико-культурні традиції й цінності усередині США як сучасної єдиної наддержави, для яких характерним є універсалізм у значенні поширення на весь світ американських цінностей та специфічне ставлення до міжнародного права, яке виражається у спробах глобалізувати американську юрисдикцію. Показово, що порушення міжнародно-правових принципів і норм, як правило, обґрунтовуються думкою американського народу.

Новітньою серед моделей глобального управління є модель < Global Governance >, тобто проект глобального кооперативного регулювання для оформлення й інституційного закріплення глобалізації з метою навчитися переборювати комплексні взаємозалежності і < поділені суверенітети > у світі, що пронизаний глобалізованою мережею відносин. Модель < Global Governance> ґрунтується на ідеях мережного підходу до здійснення управлінських функцій. З логікою побудови глобальних мереж несумісний державо центричний підхід, який передбачає принцип ієрархічності влади і впливу як основного способу структурування світового простору, в тому числі його поділ на центр і периферію. Достасньо розповсюдженим трактуванням < Global Governance> є розгляд його як нового, заснованого на співробітництві, хоча і не до кінця ясного, способу управління світом і міжнародними відносинами відповідно до викликів глобалізації і швидких технологічних змін.

3.1 Модель глобального управління < World State >

Модель глобального управління < World State > має тривалу, майже тисячолітню історію – це є історія мондіалізму як ідейної течії. Ця модель традиційного розглядається як засіб подолання війн і конфліктів, формування гармонічного світового устрою. Ініціативи і проекти світової держави особливо активізувались у минулому столітті у зв’язку зі створенням спочатку Ліги Націй ( наприклад, проект Дж. Солтера ), а потім – ООН. Світова держава розглядається в якості необхідного гаранта світового ( вселенського ) права, доктрина якого виникла на початку XX століття після проведення Першого Міжнародного конгресу з порівняльного правознавства у 1900р. Розробниками її були французькі вчені – компаративісти Е. Ламбер і Р. Солей. Тоді ж виникають проекти Сполучених Штатів Світу як найкращого шляху розбудови соціалізму: < Сполучені Штати світу ( а не Європи ) є тією державою формою об’єднання і свободи націй, - написав В.І. Ленін, - котру ми пов’язуємо з соціалізмом, - поки повна перемога комунізму не призведе до остаточного зникнення всякої, в тому числі демократичної, держави>.

Спроби реанімувати ці проекти, але вже не на соціалістичній, а на неоліберально – капіталістичній основі, спостерігаються в наш час, в обчтановці одно полярної гегемонії США. Прибічники такого підходу ( Д. Мітрані, Е. Хаас, Л. Фінкельштейн та ін. ) мислять виникаюче світове суспільство у вигляді збільшеної моделі національної держави. З цих позицій глобальне управління займається в міжнародних масштабах тим же, що уряди окремих держав роблять < у себе дома >, а для оформлення глобалізації необхідні послідовні кроки по створенню свого роду світової держави. Вони намагаються довести < застарілість > державного суверенітету і держави – нації взагалі, обґрунтувати тези про те, що вони суперечать пріоритету світового суспільства і міжнародного ( або світового ) права, заважають прогресивним інтеграційними процесами. Зокрема, Л.С. Явич висловлює таку думку: < Можна стверджувати, що формування єдиного правопорядку, що охороняється єдиною державністю, виявляється деяким реальним засобом демократичного впорядкування суспільності народів. Цей засіб забезпечить виживання і подальший розвиток людського правового і загального усвідомлення нової дійсності >. На його думку, процеси міждержавної інтеграції будуть розвиватися у напрямку утворення конфедерацій і в майбутньому – Всесвітньої конфедерації держав, можливо, на основі реорганізації ООН в державне утворення.

3.2 Модель глобального управління < World Governance >

Модель глобального управління < World Governance >, дещо більш пов’язана з реальністю, виникає на рубежі XІX - XX столітті. Вона також перебільшує негативні наслідки < абсолютизації суверенітету державної влади >, < абсолютизації права націй на самовизначення > тощо. Ідеї Світового Уряду знаходять своє втілення у пропозиціях наділити такого роду наддержаними функціями неофіційні саміти < Групи 7 (8) > або створити наддержавний орган управління світовою економічною на базі Всесвітньої торговельної організації. Існує також велике число авторів, які бачать реформовану ООН у якості головного діючої особи в інституційній організації глобального світу: Рада Безпеки ООН як квазіуряд, Генеральна Асамблея як еквівалент національних парламентів, Міжнародний валютний фонд як світовий центральний банк і т.д. Цей підхід також переслідує занадто наполягає на винятковості ООН як утілення державного різноманіття і применшує значення приватних гравців з таких сфер, як економіка, недержавні організації і наука.

Тут не можна не враховувати, що такий і подібні йому управлінські сценарії, які побудовані за монокультурними принципом та передбачають один організаційно – управлінський центр ( у вигляді Світового Уряду ), котрий в принципі не здатний забезпечити на тривалий час безконфліктний розвиток диференційованих соціальних інститутів та культурних співтовариств, не можуть не привести до розпаду глобальної системи. Таке, як зазначає Г.В. Щокін, можливо ( на дуже короткий історичний період ) тільки в умовах встановлення всесвітньої найжорстокішої диктатури.

Після того, як у другій половині XX століття позначилося < сторіччя міжнародних організацій і систем >, Карл Кайзер і Ханс – Петер Шварц використали терміни < World Governance > і < Superpower Governance > для ілюстрації альтернативних тенденцій розвитку в < новій світовій політиці >. Ці поняття позначають дві нові моделі глобального управління.

Світовий уряд - концепція єдиної політичної влади над усім людством. Різні теорії змови наділяють функцією світового уряду різні реальні або вигадані структури (ООН, Велика вісімка, G20 - Група двадцяти, масонство, жідомасонство). 
 
      «Таємне світовий уряд» - один з основних термінів теорії змови, що позначає вузьку групу осіб, наприклад, власників найбільших міжнародних корпорацій, яка, за твердженням прихильників таких теорій, визначає виникнення і здійснює контроль за розвитком основних подій, що відбуваються в світі. 
 
      Однією з цілей таємного світового уряду, приписується йому прихильниками теорій змови, є створення суспільства, побудованого за принципом «золотого мільярда». На думку прихильників, в такий «золотий мільярд» входять члени «вищих гільдій» і представники «найбільш гідних і розвинених» націй. Іншим націям (африканцям, азіатам, російською) відведена роль обслуговуючих чорне виробництво, видобуток копалин, всієї інфраструктури. Ця «корисна частина» нібито становить близько півтора мільярда, тоді як решта населення (понад 4 млрд.), стверджують прихильники теорії, зараховане до «зайвому» і планомірно знищується за допомогою алкоголю, тютюнопаління, наркотиків, революцій. 
 
      Однією з найбільш популярних груп, що фігурують в теоріях змови, присвячених таємного світового уряду, є масонство. Іноді таємне світовий уряд представляють сплавлення з світовими фінансовими інститутами.

Висновки:

В висновках потрібно зазначити що Глобалізація як тенденція економічного, соціального, політичного і культурного розвитку виникає з взаємного перетину ряду процесів і протиріч, захоплюючих держави, народи, місцеві спільноти, окремих людей. У загальному і цілому до таких процесів належать «американізація», контрколонізація, екологізація, космізація та інформатизація. «Американізація» є процес поширення (об'єктивного і нав'язаного) способу раціональної організації життя. Економіка (долар, ТНК, масове виробництво), політика (ліберальна демократія), соціальні умови життя (добробут), культура (масова культура), комунікація (електронні форми), мультикультуралізм та інші сфери і характеристики стають зразками, які задіяні свідомо лідерами інших країн або проникають під впливом сили США.

Концепціями, які описували динаміку міжнародних відносин, виступали баланс влади, коаліційна поведінка, теорія гегемонії, кооперація на основі взаємних інтересів. Основними світовими цінностями з точки зору захисників цієї теорії виступали стабільність і відносний світ. Глобалізація вносить багато нового в світовий порядок, що підриває основи реалістичної теорії. І ключовий тут є ідея державного суверенітету.

Квінтесенцією сучасних глобальних процесів є феномен глобалізації управління. Постановка питання про глобальне управління в реальну зумовлена фундаментальними змінами у процесі накопичення, обробки, передачі та використання інформації, що становлять сутність інформаційно – технологічної революції, результатом якої стало досягнення нового якісного просторово – часового рівня інформаційних процесів. Управління необхідне при будь – якій діяльності, якою займається людина. Неоднозначність його змісту є одним з чинників дискусійності питання про можливість глобального управління. Історично одним з перших підходів стало уявлення про управління як про традиції та інститути якої – небуть країни, за допомогою яких влада використовується для загального блага.

Принципово процес соціального управління характеризується наявністю управляючої системи й об’єкта управління. Управління – це цілеспрямований інституціоналізований процесс організуючого і регулюючого впливу на об’єкт управління забезпечуюється через специфічні технології. Технологія являє собою діяльність, відповідним чином організовану у вигляді упорядкованих процедур. Соціальна технологія – це способ реалізації проекту впливу на предмет якої – небуть діяності.

Глобальне управління - це комплекс формальних і неформальних інститутів, механізмів, відносин і процесів , існуючих між і розповсюджуються на держави, ринки, окремих громадян і організації, як міжурядові, так і неурядові, за допомогою яких на глобальному рівні визначаються колективні інтереси, встановлюються права і обов'язки, вирішуються спори.

Політичний реалізм є найстарішим напрямом у вивченні міжнародних відносин. Реалізм (так само, як і лібералізм, і марксизм), на думку Гілпін, в більшій мірі певна філософська позиція, ніж наукова теорія в чистому вигляді.

Глобальне управління - одна з найбільш обговорюваних тем світової політики. Причому суперечки ведуться не тільки про можливості практичного втілення цієї ідеї, але й на рівні теоретичного осмислення даного явища. У зв'язку з цим представляється доречним зупинитися більш докладно на те, як різні теоретичні школи інтерпретують це явище. Для більшої наочності проведемо аналіз інтерпретації поняття «глобальне управління» в рамках двох напрямків - реалізму і інтернаціонального лібералізму - як найбільш авторитетних і, по більшій частині, протилежних.

Практично всі основні уявлення про глобальне управління зводяться до декількох моделей. Історично першими з них були моделі < World State > та < World Government > . Також ці моделі являються одними з найкращих серед інших моделей глобального управління, більш дійсними та здійсненними ніж інші. Але є і інші моделі глобального управління, про які також проводяться дискусії.

Модель глобального управління < World State > має тривалу, майже тисячолітню історію – це є історія мондіалізму як ідейної течії. Ця модель традиційного розглядається як засіб подолання війн і конфліктів, формування гармонічного світового устрою. Ініціативи і проекти світової держави особливо активізувались у минулому столітті у зв’язку зі створенням спочатку Ліги Націй ( наприклад, проект Дж. Солтера ), а потім – ООН. Світова держава розглядається в якості необхідного гаранта світового ( вселенського ) права, доктрина якого виникла на початку XX століття після проведення Першого Міжнародного конгресу з порівняльного правознавства у 1900р.

Модель глобального управління < World Governance >, дещо більш пов’язана з реальністю, виникає на рубежі XІX - XX столітті. Вона також перебільшує негативні наслідки < абсолютизації суверенітету державної влади >, < абсолютизації права націй на самовизначення > тощо. Ідеї Світового Уряду знаходять своє втілення у пропозиціях наділити такого роду наддержаними функціями неофіційні саміти < Групи 7 (8) > або створити наддержавний орган управління світовою економічною на базі Всесвітньої торговельної організації.

Одними з багатьох моделей глобального управління являється < Superpower Governance > обґрунтовується представниками неореалістичної школи та неоінституціоналістами, які відстоюють ідею про необхідність політичного управління глобальним розвитком, головними діючими особами якого виступають гегемоністська держава чи наддержави, що покликані реалізовувати рішення з глобальних проблем на своїх умовах. Така модель спирається на політико-культурні традиції й цінності усередині США як сучасної єдиної наддержави, для яких характерним є універсалізм у значенні поширення на весь світ американських цінностей та специфічне ставлення до міжнародного права, яке виражається у спробах глобалізувати американську юрисдикцію. Показово, що порушення міжнародно-правових принципів і норм, як правило, обґрунтовуються думкою американського народу.

Новітньою серед моделей глобального управління є модель < Global Governance >, тобто проект глобального кооперативного регулювання для оформлення й інституційного закріплення глобалізації з метою навчитися переборювати комплексні взаємозалежності і < поділені суверенітети > у світі, що пронизаний глобалізованою мережею відносин. Модель < Global Governance> ґрунтується на ідеях мережного підходу до здійснення управлінських функцій. З логікою побудови глобальних мереж несумісний державо центричний підхід, який передбачає принцип ієрархічності влади і впливу як основного способу структурування світового простору, в тому числі його поділ на центр і периферію. Достасньо розповсюдженим трактуванням < Global Governance> є розгляд його як нового, заснованого на співробітництві, хоча і не до кінця ясного, способу управління світом і міжнародними відносинами відповідно до викликів глобалізації і швидких технологічних змін.