Фонова лексика на позначення ендемічної флори та фауни Великобританії

 Культурний  фон - характеристика номінатівних одиниць, що позначають явища соціального життя та історичних подій.

 Установки  культури - це свого роду ідеали, відповідно до яких особа кваліфікується  як «достойная/недостойная». Установки  культури виробляються впродовж  історичного шляху, який проходить  народ і який відкладається  в соціальній пам'яті і формує установки.

 Ментальність є одним  з першорядних понять, що визначають  національно-культурну специфіку  етносу. В.А. Маслова визначає  поняття ментальності як «миросозерцание в категориях и формах языка, которые соединяют в себе интеллектуальные, духовные и волевые качества национального характера в типичных его проявлениях». Найпростіше, але достатньо чітке визначення ментальності запропонував Ж.Дюбі - це «система образов, которые лежат в основе человеческих представлений о мире и о своем месте в этом мире и, следовательно, определяют поступки и поведение людей».

Таким чином, можна зробити висновок, що лінгвокультурологія орієнтована на дослідження культурного компоненту мови, який найяскравіше виражається в лексичних одиницях, які виступають виразником національної ментальності. 

2. Мовні реалії

Як відомо, між словами двох мов може траплятися повна відсутність відповідностей. Слова, словосполучення, які не мають  ні повних, ні  часткових відповідностей у словнику іншої мови утворюють безеквівалентну лексику цієї мови. Всю безеквівалентну лексику можна умовно розподілити на дві групи:

1. Власні імена (особові імена, географічні назви, назви установ, організацій, газет тощо). 
2. Слова-реалії  - словникові одиниці, які означають предмети, поняття та ситуації, що не існують у практиці іншомовного соціального колективу. В цю групу входять слова, які означають різного роду предмети побуту, матеріальної та духовної культури, властивої тільки даному народові.

Особливої уваги  варті слова-реалії. Вони виникають у мові кожного народу мимоволі, і оскільки відображають національну специфіку, часто завдають великих труднощів перекладачам.

Лексема «реалія» походить від латинського іменника жіночого роду res, rei («річ; предмет, факт, подія»). Логічно висловити здогад, що в латинській мові здавна побутував прикметник realis, утворений від іменника res, rei за допомогою прикметникового суфікса –al- по аналогії з прикметником hiemalis, утвореним від іменника hiems, hiemis. Проте лексикографічні джерела не підтверджують цього припущення. У найповнішому словнику латинської мови, давньої та класичної, - «Totius latinitatis lexicon» – зовсім немає слова realis як реєстрового. Згідно з оксфордським A glossary of later Latin  to 600 A.D., цей прикметник уперше ужив у 4 ст. н.е. римський філософ і ритор Г.М. Вікторінус у праці про Ціцерона. Відсутність лексеми realis у словникові Діканжа стверджує такий цікавий факт, що автори середньовіччя та пізніші – аж до 19 ст. не вживали цього прикметника.

 Слово realia за походженням є формою множини жіночого роду пізньолатинського прикметника realis, що перетворився в іменник однини. Це слово у не зовсім точному значенні набуло універсальної чинності у філологічній літературі 19 і першої половини 20 ст. загалом для позначення матеріальних предметів і характерних національних звичаїв.Частота вживання його зросла з  утвердженням реалізму.

У перекладознавчих працях лексема «реалія» як термін з’явилася у 40-х роках. Його уперше вжив А.Федоров (його діяльність склала цілу епоху в історії радянського перекладознавства) у праці «Про художній переклад» (1941), але для того, щоб позначити не лексему, а національно-специфічний об’єкт. Характеризуючи працю перекладача, автор зазначає : «Але водночас – це діяльність, що вимагає певних знань, не тільки практично-мовних, а й літературо-знавчих і історико-лінгвістичних, не кажучи вже про необхідність широкого культурного світогляду, що дозволяє…усвідомити…історичні і географічні реалії  і т. ін., одним словом, уміти орієнтуватися в будь-якому тексті.» У подальших працях дослідник, що зробив чимало для вивчення реалій, для обгрунтування їхньої класифікації та способів відтворення їхніх функцій у перекладі, залишився вірний такому розумінню терміну «реалія». В останньому виданні книжки «Основи загальної теорії перекладу: Лінгвістичні проблеми» (1983) А.Федоров дещо уточнює дефініцію «реалії»: ідеться не просто про «слова, що позначають реалії», а про «слова, що позначають національно-специфічні реалії суспільного життя і матеріального побуту». На думку вченого, можна встановити різні групи та підгрупи реалій за ознакою належності їх до тієї чи іншої сфери матеріального побуту, духовного життя людини, суспільної діяльності, до світу природи і т.д.

У 1952 р. Л.Соболєв  дав таке визначення «реалії»: «Терміном  «реалії» позначають побутові і специфічно національні слова й звороти, що не мають еквівалентів у побуті, а отже, і мовах інших народів». З сьогоднішнього погляду, вище подана дефініція не зовсім чітка і вимагає внесення певних корективів. Поперше, слова, що належать до сфери безпосередньої лексичної номінації, не можуть мати «еквівалентів у побуті», де їм відповідють певні співвідносні денотанти – предмети і явища. По-друге - реалія  - це варіативна категорія, пов’язана з процесом переважно бінарного зіставлення мов на лексичному та фразеологічному рівнях. Л.Соболєв без належних підстав збільшує обсяг реалій, включаючи до цієї категорії прислів’я. Окремі компоненти прислів’я, без сумніву, можуть бути реаліями, але прислів’я як цілісна одиниця через узагальнено-абстрактний характер не має відповідника, співвідносного денотанта у позамовній предметній дійсності, отже, його не можна зарахувати до реалій.

Те, що реалії виникають у загальнонародному  процесі словотворення, акцентує дефініція  Я.Рецкера: «Реалії – це слова, що позначають предмети, процеси і явища, характерні для життя і побуту країни, але не відзначаються науковою точністю визначення, властивою термінам». Проте автор не враховує відносності реалій, залежності їх від словникового складу мови-переймача, і в цьому хиба його визначення. Не враховано також, що реалія часто виражається полілексемними одиницями.

В українському перекладознавстві термін «реалія» вперше вжив О.Кундзіч у праці «Перекладацька мисль і перекладацький недомисел» (1954), підкреслюючи при цьому неперекладність реалій: «Я схильний вважати народні пісні аналогічними реаліями даного народу, що, як правило, не перекладаються».

Значним поступом в опрацюванні реалій в українському перекладознавстві є праці В.Коптілова. У визначенні реалій учений акцентує передусім чинник міжмовного зіставлення. Так, у праці «Актуальні питання українського художнього перекладу» В.Коптілов називає реаліями «слова, що позначають предмети та явища, невідомі мові перекладу».

З цього твердження випливає й той факт, що слова  можуть бути реаліями в одній мові, але не бути такими  в іншій. Наприклад, в Україні та Великобританії видають книги, але у Британії є такий феномен як cabinet edition - кабінетне видання книги, яке є меншого формату та більш дешеве, ніж бібліотечне видання, library edition; в Україні такого поняття немає. Отже, стосовно української мови «cabinet edition» та «library edition»– реалії.

З погляду семантики реалії, завдяки наявності в їхньому семантичному континуумі метамовної інформації про закріплення за “своїм” мовним колективом, збігаються частково з діалектизмами. Як і діалектизми, вони надають мовленню певного колориту, формують мовленеву характеристику літературних персонажів. Але принципова розбіжність між ними і діалектизмами полягає у тому, що географічна інформація реалій зв’язана з позначуваним предметом, це інформація про специфічні предмети та явища певного географічного ареалу. Місцева маркованість діалектизмів – це інформація про специфічні мовні засоби позначення загальновідомих предметів.

Вживається  у філологічній літературі і термін «діалектні реалії». Його розуміють подвійно, позначаючи ним слова, що називають предмети і явища вузького ареалу, або ж діалектні регіональні назви для предметів чи уявлень загальнонародних. Як і всі діалектизми, реалії такого характеру – лінгвостилістична категорія. В художньому тексті вони відразу набирають додаткових смислових і естетичних відтінків, різко контрастують з літературно-нормативною організацією тексту, а тому, очевидно, стають значною мірою промовистими, значущими. При перекладі належить дуже обережно поводитися з діалектними реаліями, не забувати,що вони часто несуть у собі пам’ять тисячоліть, відгомін далеких віків, що вони- свідки образного мислення предків.

Певну близькість з семантичного та стилістичного  боку мають реалії з термінами – мовними знаками, які репрезентують наукові поняття спеціальної професійної галузі знань. Їхня кореляція полягає в тому, що інколи термін збігається з реалією, тобто існують терміни-реалії.

За походженням  терміни і реалії різняться між  собою. Реалії виникають переважно  в народній гущі, а терміни створюють  учені та спеціалісти-практики, часто  на основі елементів з латинської та грецької мов або шляхом свідомого  переосмислення звичайних  «неспеціалізованих» слів. Сукупність термінів з певної галузі створює єдине ціле – терміносистему. Опис значення терміна тотожний самому його значенню, у реалії ж можна виділити при описі окремі аспекти.

Терміни і  реалії по-різному стають широковідомими: терміни як назви певних предметів починають часто вживатися з поширенням цих предметів, в науці це зв’язано з процесом обміну науковою інформацією. Реалії проникають в інші мови завдяки художньому перекладу і засобам масової комунікації. Головна розбіжність між ними – сфера їхнього вжитку, функціонально-стилістичний критерій: терміни найширше вживаються у мові науки, вони -основа всіх терміносистем. Реалії переважають у художніх текстах, усному мовленні.

Деколи реалія як словосполучення складається  з компонентів, які самі не є реаліями. Так лексема «music» – не реалія (музика є усюди), але «canned music» ("консервована музика", музика у записі (на магнітофон; грається у ресторанах, магазинах) – реалія англійської мови стосовно української.

В етнолінгвістиці  і лінгвокраїнознавстві під терміном «реалія» розуміють слова і словосполучення, що позначають специфічно національні предмети та явища, реальні факти, характерні для культури того чи іншого народу. Факти дво- і багатомовності, бінарного зіставлення не враховуються. Велика увага присвячується національно-історичному колориту референта. Деякі дослідники відносять до реалій і окремі факти життя, що не мають сталого мовного оформлення. Для англійців, наприклад, вважає М.Вайсбурд, як реалія виступає той факт, що на Україні рудий колір волосся зустрічається зрідка. У такому випадку лінгвокраїнознавство перетворюється просто в краєзнавство.

3. Класифікація реалій

Найчастіше  дослідники вдаються до предметної, зовнішньої, позамовної класифікації реалій , і  найпослідовніше, найгрунтовніше провели  її С.Влахов і С.Флорін. З погляду  перекладознавчого доречно провести поділ реалій в історико-семантичному та структурному планах.

З історико-семантичного погляду виділяються:

1. власне реалії (при існуючих референтах): a baby-sitter, Boxing Day, the Central lobby, Poppy Day, Halloween, Harley Street doctor, a gifted child («у США особливо здібна дитина, для якої, з дозволу батьків, опрацьовується спеціальна шкільна програма») та ін.;
2. історичні реалії – семантичні архаїзми, які внаслідок зникнення референтів входять до історично дистантної лексики, втративши життєздатність. Їм властива сема «минуле», пов’язана із старінням референта, виходом позначуваного ним слова з царини активної суспільної практики мовного колективу. Вони вміщують фонові знання культурної спадщини. Крім національного, для них характерний хронологічний колорит:  the Black and Tans («чорно-руді»- англійські каральні загони в Ірландії в 1920-1923), a priest`s hole (іст. «нора», пристанище священника; таємна кімната, звичайно в церкві або в замку, де переховувалися католицькі священники в Англії під час переслідування католиків”) та ін.

У структурному плані виділяються:

1. реалії-одночлени: a sheriff,  a threepence, a maypole («травневе дерево»- «стовп, прикрашений квітами, різнобарвними прапорцями, довкруги якого танцюють в першу неділю травня у Великобританії») та ін.

2)  реалії-полічлени номінативного характеру: a banana split, St. Valentine`s Day, a Sussex pudding, a ticket day, a toffee apple, a soup-opera, garden seats, a means test man та ін.

3)  реалії-фразеологізми: to reach the woolsack, to enter at the Stationer`s hall та ін.  

Реалії також  класифікують за лінгвістичним принципом:

1) реалії  — імена власні;

2) в залежноссті  від місцевого історичного колориту;

3) загальнонаціональні  реалії.

4. Переклад реалій

Твердження, нібито реалії перекладаються,- неточне. У випадку реалій доречно говорити не про переклад у буквальному розумінні, а лише про віднайдення семантико-стилістичного відповідника або про трансляційне перейменування реалій.

Відтворення семантико-стилістичних функцій реалій у перекладі – кардинальне  питання перекладознавства. Чимало дослідників розглядало це питання  і часто доходило при цьому  не зовсім однакових висновків. Також  при перекладах реалій слід враховувати  те,що в різних мовах визначаються різні способи перекладу реалій.

Існують такі способи трансляційного перейменування реалій: транскрипцію, гіперонімічне перейменування, дескриптивну перифразу, комбіновану реномінацію, калькування, міжмовну транспозицію на конотативному рівні, метод уподібнення, контекстуальне розтлумачення реалій.

Терміном  «транскрипція» позначають віднайдення якомога точнішого віповідника через запис звучання слів мови-джерела графемами мови-переймача. Транскрипція зв’язана з точною (наскільки це можливо) передачею звучання іноземного слова (примат вимови),- не єдиний спосіб передачі. Можливий і примат графіки – транслітераційна передача. Транскрипція і транслітерація – найлаконічніші способи. Завдяки ним створюється певний експресивний потенціал: у контексті слів рідної мови транскрибоване слово виділяється як чуже, надає предмету, який воно позначає, конотацій небуденності, оригінальності.

Коли йдеться  про нефонетичні (щодо правопису) мови, зокрема, таку, як англійська, то транскрипція доречніша ніж транслітерація, що не відтворює справжнього звучання слів вихідної мови, а часто навіть спотворює його.

Проти транскрипції як масового способу передачі реалій іншомовним звуковим матеріалом часто  лунають голоси критиків. Справді, які  ассоціації може викликати чуже далекомовне  слово, подекуди дуже важке для вимови, часто повністю позбавлене змісту для  читача, що не володіє мовою-джерелом? Транскрипція, поруч із запозиченням і чужим синтаксисом, сприяють перенесенню читача в атмосферу чужої мови, а не перекладові з однієї мови на іншу. Інколи, завдяки транскрипції, у читача створюється фальшиве уявлення, нібито йдеться про реалію чужого побуту. Насправді ж тут відіграла визначальну роль безпорадність перекладача, його небажання чи невміння віднайти потрібний (хай і описовий) відповідник.