Форми й функції рими в сучасній британській поезії

 

 

ЗМІСТ

 

Вступ………………………………………………………………..3

Розділ 1. Рима: роль та функції в поетичному тексті

1.1.Специфіка поетичної  мови…………………………………….6 1.2. Історія становлення і розвитку британського  силабо-тонічного віршування. ………..……………………………………..10 1.3.Концептуальна образність сучасної британської  поезії  XX - XXI ст…………………..……………………………………………..20   Розділ 2. Форми й функції рими в сучасній британській поезії 2.1.Характеристика поезії сучасних британських письменників…………………………………………………………30 2.2.Нова характеристика форм і семантики рими у віршах сучасних британських поетів……………………………………....44   Висновки…………………………………………………………..52  Список літератури………………………………………………….54

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Віршований текст як осмислена, ритмічно і фонетично організована послідовність мовних знаків, що утворює єдине семантичне і синтаксичне ціле, є художнім твором. Суть і специфіку художніх творів, їх походження і громадську функцію вивчає літературознавство, невід'ємне від естетики і тісно пов'язане з філософією, історією, соціологією, психологією, лінгвістикою. Проте віршований твір є послідовністю знаків поетичної мови. Лінгвістика як наука про природну людську мову в цілому, і як наука про усі мови світу, покликана вивчати усі можливі поєднання і функції вербальних знаків, не має права нехтувати поетичною мовою. Крім того,  будь-яке дослідження в області поезії припускає необхідність її лінгвістичного дослідження, що відбито в роботах таких учених як І.В. Арнольд,

Н.Д. Арутюнова, Ш. Баллі, М.М. Бахтін, І.Р. Гальперін, М.Л. Гаспаров,

С.Ф. Гончаренко, В.М. Жирмунський, Д.К. Ісхакова, І.Є. Кемаєва,

Дж. Лакоф, Ю.М. Лотман, М.Г. Тарлінська, У.Тернер, І.В.Толочін,

Б.В. Томашевський, Ю.М. Тинянов, В.Є. Холшевніков, Є.Г. Еткінд та ін . Тлумаченню особливостей сучасної англійської поезії як такої, а також образності, характерної для окремого ідіостилю сучасних англійських поетів, присвячені дослідження Дж. Келлехера, Т. Кертіса, Т. Кларка, Н. Коркорана, Л. Лернера, Т. Пауліна, С. Сміта, Ч. Томлінсона, Дж. Фентона, Дж. Фуллера  
Актуальність нашого дослідження обумовлена поширеним інтересом до сучасної британської поезії та потребою  її комплексного аналізу  з погляду структури, форм та функцій рими.

Метою роботи є розгляд художньої концептуальної образності, встановлення константних поетичних концептів і індивідуальних, властивих певному стилю того чи іншого поета, видів їх реалізації та  мовного вираження;опис складної образності сучасних англійських віршів та їх інтерпретації. Ми вважаємо можливим обмежити матеріал дослідження англійською силабо-тонічною поезією, так як це дає можливість простежити історію її становлення, розвитку і вдосконалення, вивчити випадки виникнення і використання нових форм рим у сучасних англійських віршах. 
Поставлена ​​мета передбачає необхідність вирішення таких завдань: 
Розкрити взаємозалежність між віршованою  формою та концептуальною образністю віршів (на матеріалі творів сучасної британської поезії).

Визначити особливості образності сучасних британських віршів;  
Описати способи подання універсальних художньої концепції ; 
Охарактеризувати природу і особливості віршованої мови в зіставленні з прозою; 
Простежити формування англійського літературного вірша, зокрема, осмислити складний і примхливий шлях розвитку силабо-тонічного віршування. 
Практична цінність роботи обумовлена ​​тим, що результати, отримані в ході дослідження обраної проблеми, можуть використовуватися студентам у процесі вивчення та викладачами у процесі викладанні наступних тем: поетична мова, особливості поетичної мови, форми та функції рими, сучасна британська поезія, рима сучасної британської поезії: функції та форми, звукова організація сучасної британської поезії.

Матеріалом для дослідження послужили збірники англійської поезії: The Anthology of Popular Verse (ed. By Christopher Hurford) Lnd 1994, The Faber Book of Modern Verse (ed. by Michael Roberts) Lnd 1965, The New Dragon Book of Verse (ed. By Michael Harrison and Christopher Stuart-Clark) Lnd 1982, The Oxford Book of English Verse (ed. by Ricks C.) OUP, An Anthology of Contemporary English Poetry (ed. by K.Hewitt & V.Ganin) Oxford 2007.

 Згідно мети та завдань дослідження пропонується наступна структура роботи: вступ, три розділи, висновок, список використаної літератури.

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. РИМА: РОЛЬ ТА ФУНКЦІЇ В ПОЕТИЧНОМУ ТЕКСТІ

1.1. Специфіка поетичної мови

Для послідовності нашого дослідження, перш ніж досліджувати феномен рими в поетичному тексті, визначимо, що взагалі представляє собою поезія та поетична мова.

Поезія (грец. poiesis), 1) уся художня література (на відміну від нехудожньої). 2) Віршований твір на відміну від художньої прози (наприклад, лірика, драма або роман у віршах, поема, народний епос старовини і середньовіччя). Поезія і проза – два основні типи мистецтва слова, що розрізняються способами організації художньої мови, передусім будовою ритму. Ритм поетичної мови створюється виразним діленням на рядки. У поезії взаємодія віршової форми із словами (зіставлення слів в умовах ритму і рим, виразне виявлення звукової сторони мови, взаємовідношення ритмічних і синтаксичних будов) створює щонайтонші відтінки і зрушення художнього сенсу, що іншими способами не втілюються. Поезія переважно монологічна: слово персонажа однотипне з авторським. Межа поезії і прози відносна; існують проміжні форми: ритмічна проза і вільний вірш .

Тож, бачимо, що поезія – частина художньої мови.

Мова художньої літератури (поетична мова) - наднаціональний тип мови, багато характерних рис якої, проте, виявляються тільки у рамках творчості письменників певної нації і тільки при порівнянні з нормами і особливостями відповідної національної мови. Мова будь-якої нації проявляє себе двояко. По-перше, вона використовується при спілкуванні людей в побуті – і в цьому випадку виявляється розмовною, "живою" (тобто відносно вільною від багатьох літературних норм). По-друге, її застосовують в усіх видах письмових текстів, і це застосування накладає на мову ряд обмежень, інакше кажучи, нормує її, щоб носії мови, що представляють населення різних регіонів країни, різні соціальні групи (у тому числі вікові та професійні), могли розуміти один одного. Така мова виявляється літературною, вона прагне стати тією ідеальною мовою, використовувати яку було б зручно суспільству в цілому. Елементи літературної мови складають основу національної мови. Вони застосовуються і в побуті, але вже в з'єднанні з елементами розмовної мови, використання яких суперечить загальнолітературним стилістичним нормам. Так, літературна лексика в межах буденної усної мови може поєднуватися з діалектизмами, жаргонізмами тощо. Отже, межі розмовної мови істотно ширші за межі літературної.

 У свою чергу межі  поетичної мови виявляються ще  ширшими. Основу поетичної мови, так само як і розмовної, складають  елементи мови літературної. Але  мова художньої літератури далеко  не завжди зобов'язує письменників  наслідувати норми літературного стилю мови. Наприклад, кожен автор вільний складати власний поетичний словник, включаючи в нього не лише літературну, але і розмовну, іншомовну та іншу лексику. Цим мова художньої літератури відрізняється від мови літературної [19, 273].

Взагалі стиль мови на думку А. В. Федорова, є вираженням відносин між планом змісту та планом вираження. „Стиль це система конкретного використання фонетичних, словникових та граматичних можливостей мови, що виражає відношення мовця чи пишучого до змісту висловлювання (від нейтрального до різко оцінного), кожен стиль – і функціонально-мовний, і літературний - передбачає організуючий принцип у доборі і застосуванні елементів мови, що надає йому своєрідність і відрізняє його від інших стилів” [35, 58].

Художній стиль мовлення відрізняється від усіх інших стилів своєю особливою емоційністю, багатством і розмаїттям мовних засобів, якими відтворюється його мовленнєва самобутність.

Типовими стилетворними особливостями художнього тексту є певні особливі прикмети — лексичні, фразеологічні і граматичні.

Лексичні, фразеологічні особливості. Це все багатство, розмаїтість лексики бо твори художньої літератури тематично безмежні — неемоційної й емоційної лексики, навіть і просторічної, діалектної тощо. У художній літературі широко використовуються слова і словосполучення з тропеїчним (грец. tropos — зворот), тобто переносним, образним значенням (метафори, метонімії, синекдохи, епітети, літоти, алегорії, гіперболи, порівняння та ін.) якими актуалізується, індивідуалізується, а водночас і типово забарвлюється художній текст [13, 82].

Мову художньої літератури суттєво характеризує розгалужена синоніміка, омоніми, пароніми, антоніми, архаїзми, історизми, емоційно забарвлені слова (переважно із суфіксами об'єктивної, а водночас і суб'єктивної оцінки — із значенням голубливості, пестливості, зневажливості, згрубілості), напр.: чорний — чорненький — чорнесенький — чорнісінький; small – little - tiny. Будь-яка лексична одиниця (літературно-нормативне чи діалектне слово, зворот, словосполучення, неологізм, арготизм, архаїзм, екзотичне чи вульгарне слово, слова чи вирази іншомовного походження, скорочення слів і найбільш незвична його видозміна) може увійти до складу певних художніх текстів.

Граматичні (морфологічні й синтаксичні) особливості. Художній стиль мови й мовлення є безмежним і за граматичною формою:

• будь-яке слово, словосполучення і речення в текстах художнього стилю може набувати найрізноманітнішої видозміни;
• синтаксична варіативність у побудові речень майже не підлягає регламентації, не обмежується строгими нормами,правилами;
• простежується тенденція до вживання менш громіздких, ускладнених фраз (на відміну від наукового стилю);
• використовуються речення різної модальності та інтонаційного забарвлення: розповідні, питальні, спонукальні, окличні;
• часто допускаються пропуски слів, незакінчені, обірвані конструкції, слова-речення різного типу тощо;
• використовуються елементи всіх інших стилів;
• наявні цитати з промов, зразки заяв, інструкцій, протоколів тощо [13, 82-83].

Мовна своєрідність художнього стилю найповніше виявляється в мові поезії. Поезія завжди посідала виняткове місце в словесно-художній творчості народу. Поетичне мовлення здебільшого мелодійне, афористичне, ідейно й тематично визначене, на когось або на щось зорієнтоване, етичне й естетичне, ліричне, здебільшого інтимне, водночас соціально вагоме, легко сприймається, воно налаштовує мовця на прилучення до красивого й досконалого в житті.

Одна за характерних рис поетичної мови – це особлива звукова організація тексту.

Звукова організація речення (висловлювання) реалізується тільки в звучній мові. На письмі така звукова організація мови приймає іноді особливі форми, які лише підказують характер бажаної звукової інтерпретації.

Евфонія (благозвучність) є особливим прийомом звукової організації висловлювання, який розрахований на бажаний ритміко-мелодичний ефект.

Вимоги до евфонії в поезії і прозі різні. Вони в деякій мірі протиставлені один одному. Те, що розглядається як порушення принципів благозвучності в прозі, є закономірністю в поезії. Так наприклад, рима не лише не порушує благозвучності в поезії, але є закономірністю віршованих творів. Більше того, рима є однією із зовнішніх ознак класичної віршованої форми. У прозі рима розглядається як порушення благозвучності [9].

Отже, розгляньмо більш детально що таке рима, її роль, форми та функції в поезії.

 

 

 

 

1.2. Історія становлення і розвитку британського силабо-тонічного віршування. 
І поезія, і проза є формами ; використання тієї чи іншої форми, поетичної або прозової, відповідає задуму автора, який навмисно вибирає форму, найкращим чином відповідає змісту, яке він у неї вкладає. Цілий ряд дослідників займався проблемою специфіки віршованої мови в її зіставлення  з прозою, див. роботи Р. Якобсона, Б. В. Томашевського, Ю. М. Лотмана, Ю.М. Тинянова, Є.Г. Еткінда, Зигмунда Сцерні, Н. М. Шанського.

Узагальнюючи висловлені вченими думки, можна виділити наступні особливості прози та поезії з точки зору римоутворення. У прозі використовуються звичні для вуха звороти; побудова тексту відбувається відповідно до граматичних, стилістичних і лексичних норм; в поезії використовується складна і витіювата мова, відбувається часто відступ від класичних мовних норм і застосування «поетичних» норм мови (звороти, мовні фігури, стилістичні прийоми). Поетична мова ритмічно організована і більшою мірою, ніж прозаїчна, використовує стилістичні прийоми (анафори, епіфори, періоди, ретардації, віршові переноси, стики, паралелізми).

У поезії симетрія членування сприймається на слух і підкреслюється графічно: окремі рядки, кожна з яких починається з великої літери; кілька віршів, які об'єднуються в замкнуту строфу, відокремлювану пропуском. Представляється, що поезія в набагато більшому ступені економніше прози. Кожен мовний елемент поетичного тексту має семантичне навантаження, отже, вірш в стислій формі передає значне значеннєве навантаження. 
У сучасній британській поезії простежується чітка тенденція використання законів мови прози в мові поезії, тим не менш, поетичний ритм не переходить у розряд прозового - у ньому відбуваються різного роду модифікації, які розширюють межі раніше існуючої метрики і мелодики вірша. В англійській поезії XX-XXI ст. мають місце такі варіації силабо-тонічних розмірів: гіперметрія і ліпометрія, часто у вигляді анакрузи і антіанакрузи; сплави ямбів і хореїв; « іпостасі »(заміна, см. В.В. Рогов) ямба хореєм); додавання додаткового ненаголошених складів в кінці у разі 5-стопного ямба; використання усічених хореїчних стоп в кінці рядка (напр. Let the traffic policemen wear black cotton gloves); змішання розмірів, напр., включення хорея в вірш, написаний, в основному, ямбом; включення спондеєм в 5-ст. ямб (напр., Man comes and tills the field and lies beneath), обтяження рядків пірихієм (напр. Some way incomparably light and deft), дольники, тактовик; змішання двоскладових і трискладових розмірів усередині одного рядка (напр. And I wonder how they should have been together! - анапест, ямб, пеон 4, амфібрахій); ослаблення ритмічного звучання за рахунок експериментування з системою рим: нетрадиційна розбивка рим по рядках, велика кількість графічних рим або повна або часткова відмова від римування. На цьому ми зупинимося в подальшому аналізі. 
Силабо-тонічне віршування - різновид тонічного віршування, засноване на впорядкованому розташуванні ударних і ненаголошених складів у вірші, характеризується рядками, в яких помітне повторення якої-небудь стопи, фіксованістю числа складів у рядку та їх місця в рядку. Класичні двоскладові розміри - ямб і хорей, класичні трискладові розміри - дактиль, амфібрахій і анапест. У багатьох віршах відбувається порушення впорядкованості чергування сильних і слабких складів - варіації анакруз. Проблемі силаботоніки в британській поезії приділяли увагу Г.В. Анікін,