Граматичні прийоми та трансформації в художньому літературному творі

ДОНЕЦКИЙ НАЦИОНАЛЬНЫЙ УНИВЕРСИТЕТ

ФАКУЛЬТЕТ ИНОСТРАННЫХ ЯЗЫКОВ

Кафедра теории и практики перевода

КУРСОВАЯ  РАБОТА

по основному  иностранному языку

по теме: «Граматичні прийоми та трансформації

в художньому літературному  творі»

                          Студентки 3 курса 309 группы

                                                                   направления подготовки 6.020303 – Филология

                                       специальности «Перевод (английский,

        немецкий языки)»

    Харитончик А.

                                                                  Руководитель: кандидат филологических наук,

                                                                  доцент кафедры мировой литературы и             

                                                                   классической филологии

     Мармазова Л.Л.

                                                                  Национальная шкала:_________

                          Количество баллов:__________

                Оценка: ECTS_________

Члены комиссии_____________________     __________

                                                           _____________________     __________

                                                           _____________________     __________                   

Вступ

Мова, як відомо, є найважливішим засобом комунікації, за допомогою якого люди можуть виражати свої думки та досягати взаєморозуміння. Спілкування може здійснюватись  у двох формах: усній та письмовій. Якщо ті, хто спілкується, виражають думки однією мовою, то спілкування відбувається безпосередньо, але якщо ж мова не співпадає, то на допомогу приходить переклад.

Переклад - це складний і багатогранний вид людської діяльності. Хоча зазвичай говорять про  переклад «з однієї мови на іншу», але, насправді, в процесі перекладу відбувається не просто заміна однієї мови іншою. У перекладі стикаються різні культури, різні особистості, різні склади мислення, різні літератури, різні епохи, різні рівні розвитку, різні традиції та установки. Перекладом цікавляться культурологи, етнографи, психологи, історики, літературознавці, і різні сторони перекладацької діяльності можуть бути об'єктом вивчення в рамках відповідних наук. У той же час у науці про переклад - перекладознавстві - можуть виділятися культурологічні когнітивні, психологічні, літературні та інші аспекти.

Які ж види перекладу виділяють дослідники цієї сфери? Є 3 види письмового перекладу:

1) Послівний  переклад (буквальний). Відмітною ознакою послівного перекладу визнається така полексемна передача сенсу та змісту оригіналу, при якій враховуються синтаксичні та стилістичні співвідношення між ВМ і ПМ. Послівний переклад - це простий, чисто механічний переклад окремих слів іноземного тексту в тому ж порядку, в якому вони йдуть в іноземному тексті, але не пов'язаних один з одним ні єдністю думки, ні єдністю синтаксису. Цей переклад завжди свідчить про нерозуміння перекладачем змісту іноземного тексту і про його мовне неуцтво та інтелектуальну безпорадність; послівний переклад висловлює собою повну відсутність сенсу.

2) Дослівний  переклад  - це переклад, в якому порядок слів на мові оригіналу зберігається і слова перекладаються тільки в широкому значенні не зважаючи на контекст. Дослівний переклад, при правильній передачі думки тексту, прагне до максимально близького відтворення синтаксичної конструкції і лексичного складу оригіналу. У тих випадках, коли синтаксична структура речення, яке перекладається, може бути і в перекладі виражена аналогічними засобами, дослівний переклад може розглядатися як остаточний варіант перекладу без подальшої літературної обробки. Однак такий збіг синтаксичних засобів у двох мовах зустрічається порівняно рідко, найчастіше при дослівному перекладі виникає те чи інше порушення синтаксичних норм мови перекладу. Незважаючи на те, що дослівний переклад часто порушує синтаксичні норми української мови, він може застосовуватися при побіжному, чорновому перекладі тексту.

3) Літературний, або художній переклад - відображення думок і почуттів автора прозового або поетичного першотвору за допомогою іншої мови, перевтілення його образів у матеріал іншої мови“. Художній переклад має справу не з комунікативною функцією мови, а з її естетичною функцією, оскільки слово виступає як “першоелемент” літератури. Це вимагає від перекладача особливої ретельності та ерудованості. У художньому творі відображаються не лише певні події, а й естетичні, філософські погляди його автора, які або становлять струнку систему, або – суміш уламків різних теорій. Перекладач повинен мати якщо не грунтовні, то принаймні достатні для перекладу знання в області філософії, естетики, етнографії (оскільки вдеяких творах змальовуються деталі побуту героїв), географії, ботаніки, мореплавства, астрономії, історії мистецтв та ін. Ідейно-образна структура оригіналу може стати в перекладі мертвою схемою, якщо перекладач не уявляє собі того суспільного середовища, в якому виник твір, тих причин, які покликали його до життя, і тих обставин, завдяки яким він продовжує жити в інших середовищах і в інші часи. Художній переклад має двоїсту природу: з одного боку він є продуктом міжлітературної комунікації, але в той же час він багато в чому обумовлює і визначає її. Переклад виконує дві основні функції: інформативну (посередницьку) і творчу. Традиційно вважалося, що основною функцією перекладу є посередницька функція, оскільки теорія художнього перекладу не виходила за рамки національно-літературного процесу, або розуміла національно-літературний процес надто прагматично, а значить однобоко. До перекладу ставилися вимоги найадекватнішої передачі іншонаціональних цінностей, тотожності перекладу до оригінала, існувала дилема перекладу “вірного і некрасивого” та “вільного і красивого”.

Об’єктом цього дослідження є саме художній переклад   тексту.

Предметом дослідження є граматичні прийоми та трансформації, використані при перекладі новели Маргарет Етвуд «Фальшива кров».

Метою дослідження є виявлення специфіки художнього перекладу як одного з різновидів письмового перекладу,  розгляд труднощів, які виникають при перекладі текстів такого типу та розгляд граматичних трансформацій та прийомів, використаних при перекладі новели Маргарет Етвуд «Фальшива кров».

Структура роботи: робота складається зі вступу, чотирьох розділів та висновку. Перший розділ описує загальні труднощі та проблеми, з якими може зіштовхнутися перекладач при перекладі художнього тексту. Також перший розділ має два підрозділи.У першому підрозділі мова йде про засоби оформлення інформації в художньому тексті, а у другому підрозділі про явище інтерпретації у художньому тексті. Другий розділ являє собою стислий нарис життя та творчості канадської письменниці Маргарет Етвуд. У третьому розділі розкривається основний задум новели «Фальшива кров». Четвертий розділ є основним розділом, його назва «Граматичні прийоми та трансформації, використані при перекладі новели Маргарет Етвуд «Фальшива кров». Цей розділ має шість підрозділів. Перший підрозділ подає загальне поняття граматичних трансформацій. У другому підрозділі описується такий вид трансформації як членування речення, також наявні приклади з новели Маргарет Етвуд «Фальшива кров». Третій підрозділ характеризує наступний вид трансформації – об’єднання речень. Четвертий підрозділ – синтаксичне уподібнення. П’ятий підрозділ – граматичні заміни. Шостий підрозділ – переставлення. Кожен підрозділ має приклади з новели «Фальшива кров».

Художній стиль  перекладу є найменш вивченим серед інших стилів. Він є найбільш рухомим та творчим з усіх. Цей  стиль вимагає двох, здавалося  б, протилежних якостей: точності, тобто  близькості до тексту та водночас свободи, тобто віддаленості від нього. До того ж ці якості мають врівноважувати одна одну, перекіс у якусь одну сторону є грубою помилкою. Буквалізм призводить до того, що у перекладі з’являється штучність. Художній переклад не передбачає дослівність. Саме тому він викликає багато суперечностей серед перекладачів. Одні вважають, що найкращі переклади виходять тоді, коли перекладач займається своєрідним пошуком тих чи інших варіантів перекладу. Практично виходить відтворення тексту на іншій мові. Деякі говорять про те, що неможливо зберегти структуру тексту, відходячи від оригіналу так сильно, як це роблять перекладачі художніх творів. Однак, і ті й інші збігаються у думці, що перекладач художнього твору має поєднувати у собі риси творчої особистості, здатної зрозуміти головну ідею твору. Основною задачею перекладача є передати художньо – естетичні гідності оригіналу, створити повноцінний художній текст на мові перекладу.

Кандидат історичних наук, доцент кафедри перекладу англійської  мови Анатолій Вітренко у своїй статті «Про можливість наявності алгоритму у художньому перекладі» цитує кандидата філологічних наук Бориса Вахтіна, на думку якого задача художнього перекладу полягає у тому, щоб у новому мовному образі відтворити враження, яке перекладач отримав під час читання оригіналу.

Не дивлячись  на обмежене коло тем, які порушуються  у художніх текстах (життя людини, внутрішній світ), засоби для їх розкриття  надзвичайно необмежені. При цьому кожен справжній художник слова прагне не того, щоб злитися зі своїми колегами по перу, а навпаки, виділитися, сказати щось по-новому, привернути увагу до читацької аудиторії.  Складність перекладу текстів художніх творів пояснюється надзвичайно високою змістовою «навантаженістю» кожного слова – адже перекладачу доводиться не тільки перекладати текст, а й заново відтворювати його сенс.

Розділ 1. Загальні проблеми художнього перекладу.

Важливим у  процесі перекладу є вибір  твору, який найчастіше обумовлений  внутрішніми потребами сприймаючої  літератури, її здатністю певним чином  засвоїти іншонаціональне літературне  явище, здатністю певним чином зреагувати на його художні особливості. Проблема художнього перекладу – співвідношення контексту автора і контексту перекладача. Художній переклад обумовлений не лише об’єктивними факторами, але й суб’єктивними. Жоден переклад не може бути абсолютно точним, оскільки сама мовна система приймаючої літератури за своїми об’єктивними даними не може досконало передати зміст оригіналу, що неминуче призводить до втрати певного об’єму інформації. Тут також замішана особистість перекладача, який при передачі тексту обов’язково випустить щось із змісту, а також його схильність продемонструвати чи не продемонструвати усі особливості оригіналу. Закономірністю є те, що при перекладі твору на іншу мову, в силу мовних розбіжностей, ці асоціативні зв’язки руйнуються. Щоб твір продовжував "жити" як мистецький витвір в новому мовному середовищі, перекладач повинен прийняти на себе функції автора і певною мірою повторити творчій процес його створення і наповнити твір новими асоціативними зв’язками, які викликали б нові образи, властиві даній мові.

Художній  переклад прози чи поезії – це справжнє мистецтво, творчість. Тому перекладач художніх текстів – це той самий  письменник, який ніби створює книгу  для читача. Художній переклад повинен  бути виконаний так, щоб атмосфера  сюжету, стиль автора повністю зберігалися. Тому основною метою художнього перекладу вважається збереження ідіостилю. Ідіостиль (індивідуальний стиль) – система змістовних і формальних лінгвістичних характеристик, властивих творам певного автора, яка робить унікальним втілений у цих творах авторський спосіб мовного вираження. Визначення індивідуальних особливостей стилю письменника практично неможливе без більш-менш широких зіставлень:

1) з  літературною мовою його часу  як нормою, на тлі якої виявляються  специфічні риси своєрідності, в тій чи іншій мірі, що відхиляються від неї;

2) з індивідуальними  стилями інших письменників –  сучасників чи також і попередників. Жодне серйозне дослідження стилю письменника без цих зіставлень не обходиться. 
Індивідуальний стиль автора не зводиться просто до суми тих чи інших мовних особливостей, це взаємопов’язана система єдності змісту з словесними засобами і способом їх вираження. Працюючи над перекладом, перекладач творчо вирішує різноманітні художні, стилістичні завдання, як наприклад переклад гри слів, стійких словосполучень чи гумору у творі, але на відміну від письменника, не створює характери, не описує зовнішній вигляд героїв чи послідовність подій. Індивідуальний стиль має свої прикмети: наприклад характер словника, обраного автором (літературний, сучасний, діалект, лайка). Тому необхідно враховувати співвідношення цих особливостей та їх функцій з нормою мови в оригіналі і перекладі.

Продукування тексту перекладу художнього тексту нерозривно пов’язане із знанням життя, побуту, соціального середовища, історичної епохи тощо, але про максимальне наближення тексту перекладу до тексту оригіналу теж непотрібно забувати, кажуть нам перекладознавці. Тому виходить, що до перекладача висувають дві взаємовиключні вимоги: 
1. перекладений текст має бути максимально наближеним до тексту оригінального. 
2. сприйняття перекладу людиною іншої культури має бути максимально наближеним до сприйняття оригіналу людиною культури початкової. 
Мабуть, вміння балансувати між цими двома крайнощами, намагаючись зберегти і стилістику і зміст, а також творчу своєрідність та ідіостиль автора вихідного твору, підтасовуючи їх під особливості сприйняття майбутніми читачами є запорукою успішного і якісного перекладу.

Ще одним з аспектів якісного перекладу є його адекватність. Адекватним перекладом з точки зору відомого фахівця в області теорії перекладу В.Н. Комісарова є переклад, який забезпечує прагматичні задачі перекладацького акту на максимально можливому рівні еквівалентності, дотримуючись жанрово – стилістичних вимог до текстів такого типу та відповідаючи суспільно визнаній конвенціональній нормі перекладу. Але у той самий час щодо адекватності перекладу виникає питання: чи можливо досягти цілковитої адекватності або ж адекватність є поняттям досить відносним?. На це питання М.Г. Маркіна у своїй статті висловлює наступну точку зору, яка полягає у тому, що адекватність сама по собі – це «всебічний, вичерпний відбиток оригіналу, його тотожність», а тому майже недосяжна. У зв’язку з цим можна зробити висновок, що усякий переклад являє собою конкретне втілення відносної адекватності – неповної, часткової, приблизної.