Граматичні прийоми та трансформації в художньому літературному творі

1.2.  Інтерпретація при перекладі художнього тексту

Сам термін «інтерпретація»  прийшов до нас з герменевтики, де він означав «мистецтво розуміння  і пояснення». У теорію перекладу  термін «інтерпретація» ввели І.І. Ревзін і В.Ю. Розенцвейг. І під  ним пропонувалося розуміти перехід від вихідного тексту до тексту перекладу не через систему відповідностей між вихідною мовою та мовою перекладу, а через звернення до ситуації в певному контексті.

І що стосується безпосередньо перекладацької діяльності, то цей термін може застосовуватися:

1) як контекстуальна  інтерпретація мовних одиниць,

2) інтерпретація  за допомогою словників і довідників,

3) інтерпретація  шляхом самостійного творчого  акту перекладача з урахуванням  реальності, яка описується, обстановки акту перекладу та ін.,

4) інтерпретація  сенсу, який безпосередньо не становить змісту висловлювання, але який виводиться з нього в умовах конкретного акту комунікації.

Якщо інтерпретація  в другому значенні спирається на чужі знання, викладені у словниках  і довідниках, то інші три види мають неопосередкований характер.

Розглядаючи роль контексту при перекладі, Г.В. Колшанський підкреслює націленість цього виду комунікативної діяльності "не на абстрактне зіставлення мовних одиниць відповідних мов, а на адекватне відтворення змісту оригіналу». Переклад, на його думку, базується на принципі єдиної організації всіх конкретних мов, на сутності мови як форми відображення дійсності.

Роль інтерпретації  при перекладі оцінюється по-різному: від визнання її явищем, яке виправдано тільки відсутністю мовної відповідності - в цьому випадку відбувається «передача змісту своїми словами», до постулювання її неминучості і необхідності.

Багато в  чому доцільність інтерпретації  визначається типом тексту перекладу. Наприклад, при перекладі художнього тексту перед перекладачем стоїть завдання перевести не просто інформацію, а художній твір. За словами І. Лівого «... внаслідок несумірності мовного матеріалу оригіналу і перекладу між ними не може бути семантичної тотожності у вираженні, і, отже, лінгвістично вірний переклад неможливий, а можлива лише інтерпретація». Інтерпретуючи твір, перекладач повинен базуватися на його «об'єктивному сенсі», зводячи до мінімуму суб'єктивне втручання в текст. При цьому ступінь неспівпадання між оригіналом і перекладом може бути продиктована конкретним завданням, яке ставить перед собою перекладач.

Розділ 2. Життя та творчість письменниці та феміністки Маргарет Етвуд

Маргарет Етвуд  – канадська англомовна письменниця, поет, літературний критик. Її роботи вражають своєю оригінальністю, глибиною та неодноразово були відзначені престижними літературними нагородами. Про неї відомо не дуже багато. Народилася 18 листопада 1939 в Оттаві, середня з трьох дочок ентомолога Карла Едмунда Етвуд і Маргарет Дороті Кілл, фахівця-дієтолога. Маргарет Етвуд почала літературну діяльність у 16 років. У 1957 вона вступила до Вікторія Коледж Університету Торонто, який закінчила в 1961 зі ступенем бакалавра за спеціальністю "англійська мова". У 1962 році Етвуд отримала ступінь магістра в Редкліфф Коледж Гарвардського університету і продовжила навчання в Гарварді, проте так і не закінчила дисертацію на тему "Англійська метафізичний роман». Викладала в кількох університетах Канади і США. Те, що про неї не так багато інформації, як про більш відомих авторів, це, на мою думку, компенсується глибиною її творів, через які вона виражає своє «Я». Набагато цікавіше дізнаватися про сутність автора безпосередньо через його творіння, у які він вкладає свою душу. Іншими словами, таким чином ми маємо можливість торкнутися душі автора та набагато глибше зануритись у його власний світ. Переді мною Маргарет Етвуд постає як самодостатня жінка з твердим характером та повною впевненістю у тому, що вона робить. Героїнями її творів часто стають молоді жінки, які запекло бунтують проти своєї життєвої долі та тернистим шляхом проб та помилок приходять до розуміння того, що перебороти анабіоз споживчого існування можна лише зазирнувши в себе та навколишній світ. Яку б розповідь Маргарет Етвуд ми не відкрили, у центрі кожної нещаслива жіноча доля, у фокусі кожної – чіткий філософський задум, метою якого є докопатися до істини, до витоку всіх проблем.

Вперше познайомившись з роботами Маргарет Етвуд, читач  ймовірно буде вражений: її розглядають як одну з ведучих жінок - романістів у світі, для деяких вона є кращою у своїй справі. Вона написала безліч віршів, романів та оповідань; вона бореться за права людей і навколишнє середовище. Крім всього іншого вона пише про мистецтво і його створення, небезпеки ідеології та сексуальну політику; вона по-новому підносить читачам міфи, казки і класику. Часто її роботи написані в готичному стилі, що і є однією з причин їх популярності.

Для творчості  Етвуд характерне використання шокуюче-несподіваних розгорнутих метафор. Показовий  її роман «Життя до чоловіка» (1979), де сексуальні і соціальні відносини досліджуються в термінах органічної еволюції і палеонтології. Героїні Етвуд одночасно жертви і кати. Як жертви вони страждають від параноїдальних комплексів і фантазій, в яких зовнішня сторона життя і її інтимні прояви знаходять гротескне вираження. Вони сприймають себе як об'єкти в суспільстві споживання - ця метафора реалізована буквально в романі «Ласий шматочок» (1969) і в майстерно написаній "Мадам Оракул" (1976), де майже сюрреалістично втілений гріх обжерливості і пародіюється дешева псевдоготична романістика.

Поезія Маргарет Етвуд представлена ​​збірками «Дитяча гра» (1966, премія генерал-губернатора), «Правдиві історії» (1981) і «Новий місяць» (1988). Книга «Щоденник Сюзанни Муді» (1970), що виросла з реального щоденника канадської колоністки 19 ст.- у числі кращих творів Етвуд. Життя канадських першопоселенців представлене ​​як розгорнута метафора переосмислення жінкою тих соціальних ролей, які нав'язані їй чоловіками. У збірнику «Політика з позиції сили» (1972) поетеса використовує інший метафоричний підхід для дослідження проблеми жіночої самосвідомості.

Перу Маргарет Етвуд належать також книги для  дітей, збірки оповідань «Танцюючі дівчата» (1977) і «Поради туристу в глушині» (1991), романи «Сплиття» (1973), «Тілесні ушкодження» (1981), «Розповідь служниці» (1986), «Котяче око» (1988), «Наречена-злодійка» (1993) і книга «Виживання» (1972) - збірка критичних статей про канадську літературу, якою Етвуд вперше привернула до себе увагу.

Багато літературознавців  нерідко зв’язують ім’я Маргарет Етвуд з сучасним феміністським  рухом. Серед них К. Дентон, П. Браєнс, Н. Пальцев. Підстави для цього досить суттєві: письменницю, безумовно, цікавлять проблеми взаємовідносин чоловіка та жінки, економічний стан жінки у суспільстві, необхідність удосконалювати ці відносини.

Маргарет Етвуд  – одна з центральних учасниць літературного процесу Канади останніх десятиріч, її перу належить біля десяти романів, збірники розповідей та віршів, багато критичних робіт. З помітною одностайністю її відносять до представників ліберального фемінізму. У своїх творах, насправді, вона наділяє героїв рівними можливостями в отриманні освіти, роботи та іншими соціальними правами. Оскільки героями її романів є переважно жінки, то виникає питання: чому цю письменницю цікавить саме жіночий погляд на проблеми, які хвилюють сучасне суспільство? На це питання не дуже складно дати відповідь. Етвуд сама жінка і може суворіше судити представниць своєї статі. Пильний інтерес до жіночого початку в цілому є однією з особливостей канадської літератури, яка стає все популярнішою останнім часом. Саме жіночим образам надається пріоритет у сучасній літературі Канади. Головними героїнями все частіше стають жінки, чий погляд гостріший, а сприйняття навколишнього світу емоційніше ніж у чоловіків. Але «жіночий погляд», по більшій мірі – художній прийом, який дозволяє яскравіше відтінити проблеми сучасної Канади, при якому жінка стає якимось каталізатором сучасних змін. Маргарет Етвуд намагається зобразити суспільство у розрізі, описуючи взаємовідносини людини та природи, домінування однієї людини над іншою, контраст між людиною та цивілізацією.

Багато хто  з літературознавців, серед них  американська дослідниця К. Дентон, вважають Маргарет Етвуд феміністкою з  кількох причин. По-перше, письменниця  захоплена описом жіночих почуттів та емоцій, які вона переживає сама і якими вона наділяє героїнь своїх творів, а, по-друге, до її пера належать статті та цілі роботи на захист жінок. Поява у її романах чоловіка – лише привід для детального зображення жінки та її емоцій. Тому й складається враження щодо авторки, що вона чоловіконенависниця. Однак це судження невірне. Етвуд стверджує, що стереотип щодо упередженого ставлення до чоловіків все ще переслідує її, але головним чином як думка, яка склалася у деяких критиків чоловічої статі, які уявляють собі письменницю, яка упивається зубами у шию чоловіка.

У творах Етвуд  перед читачем завжди постає молода жінка, якій властиве почуття страху та відчуження від чоловічої частини свого оточення. Ця тенденція у зображенні літературного героя характерна не тільки для Маргарет Етвуд, ай для усієї канадської літератури ХХ століття. Кожна героїня Етвуд представлена жертвою, а метою її життя стає виживання у світі прагматичних чоловіків. Вона виділяє чотири шляхи, якими може пойти людина, а отже й літературний герой:

1. заперечувати, що ти – жертва;
2. розуміти, що ти – жертва та трактувати цю жертовність як волю Бога або долю;
3. розуміти, що ти – жертва, але відмовлятися від думки, що ця роль – неминуча;
4. подолати жертовність.

Маргарет Етвуд  зображує жінок, відтворюючи типи, знайомі  зі світової літератури в цілому. Але, на відміну від авторів – жінок, чоловіки, які зображають жінок, часто створюють схематичні типи, прямолінійно підрозділяючи їх, як гадає американська дослідниця Е. Джонг, на «позитивні та негативні,праведні та розпусні, що являє собою літературний стереотип та ображає жіночу гідність». Образи жінок, створені чоловіками, постають перед читачем якимось пасивними безпомічними створіннями, які не здатні діяти та змушені лише підкорятися долі та виносити усі страждання. Метою автора – жінки, як вважає дослідниця, є створення позитивного або негативного образу жіночої героїні, яка сама приймає рішення, має амбіції, творчі сили, а не пасивно страждає.

Маргарет Етвуд  у своїх творах приходить до переосмислення ролі та значення жіночих характерів та образів, до викриття своєрідного чоловічого тиску на жінку, а іноді й тиранії. Варто помітити, що при всій емансипованості героїням творів Етвуд характерно почуття материнства. Багато з них мали, мають дітей, або ж збираються стати матерями.

У творчості  Етвуд очевидний непідробний інтерес до образу жінки, її внутрішнього світу, переживанням, стремління установити рівноправ’я чоловіків та жінок в усіх суспільних сферах. Героїні її творів не прагнуть досягнути абсолютної ізоляції від чоловіків шляхом створення виключно жіночого суспільства, а просто хочуть жити власним життям, керуватися лише своїм часто невдалим життєвим досвідом, не залежати від думки чоловічої частини населення. Завдяки Етвуд з’являються своєрідні психологічни типи жінок, здійснюється вишукано – витончене занурення у світ її емоційно – духовних переживань.

При всій жанровій розмаїтості і варіюванні ознак  соціально-психологічного, історичного, детективного, урбаністичного роману і роману-дистопії твори письменниці  мають загальний фабульний стрижень, що узгоджується зі схожою "внутрішньою" лінією дослідження ключових проблем сучасного суспільства – проблеми духовного виживання, нівелювання особистості, втрати і пошуку індивідуальності, стосунків чоловіка і жінки, природи і людини в межах екологічної свідомості. Усі ці проблеми вирішуються М.Етвуд крізь призму жіночого бачення в характерних для сьогоднішньої жінки психологічних станах, пов'язаних з духовними і тілесними відчуттями. Це дає привід літературознавцям віднести її творчість до літератури фемінізму. Але і "жіночий голос", і "жіноча історія" у творчості М.Етвуд – лише характерні прийоми метафоризації екзистенціальних проблем. Фемінізм М.Етвуд варто розглядати як особливий світогляд, основою якого стала нова філософсько-антропологічна концепція, пов'язана з поняттям "стать", "гендер" і заснована на переосмисленні співвіднесеності понять чоловік/жінка, культура/природа, розум/тіло. У своїй творчості вона "прагне "відшукати" в "жіночому тілі" справжню жіночість, яка стане джерелом нового світогляду”. Можна говорити про те, що романістика М.Етвуд – "нове "читання" європейської культурної історії з погляду "іншої статі".

Розділ 3. Авторський задум новели Маргарет Етвуд «Фальшива кров»

У новелі «Фальшива  кров» Маргарет Етвуд розвиває захоплюючу розповідь про інтриги та вбивство. Ця розповідь представляє читачеві виразних героїв і сюжет розгортається навколо їх розвитку. Перші строки, а саме: «Марла почала цікавитись темою минулого життя завдяки Сел» є дуже інтригуючими, і не тільки представляють двох головних героїв, а й захоплюють увагу читача. «Фальшива кров» є, насправді, дуже повчальною розповіддю, тож які уроки можна винести з процесу розвитку героїнь Марли та Сел?

Марла та Сел  – жінки тридцяти з чимось років, незаміжні, не дуже користуються популярністю серед чоловіків, неуспішні у роботі та досить непривабливі; їм дуже гірко це освідомлювати. Тільки після того, як вони натрапляють на сайт знайомств, в них з’являється самовпевненість.та бажання спілкуватися з чоловіками, ходити на побаченя та жити повним та насиченим життям. На початку новели всі ці зміни, здається, приносять тільки позитивні результати, але пізніше найгірші сторони характерів жінок беруть верх. Щоб почуватися популярними та прийнятими суспільством, жінки роблять вигляд наче вірять у те, у що насправді не вірять. Цей сайт знайомств представляє щось, частиною чого стають люди, щоб стати популярними. Етвуд являє читачеві Марлу та Сел як трагічні приклади того, що може зробити з людьми бажання влитися у суспільство.