Навчання іноземної мови дітей молодшого шкільного віку

Міністерство освіти і  науки України

Національний  педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова

 

Інститут іноземної  філології

Кафедра англійської  філології

 

 

 

Курсова робота

Навчання  іноземної мови дітей молодшого шкільного віку

 

Студентки 402 ан Іщук Тетяни Олександрівни

 

 

 

 

 

 

Науковий керівник

ст. викладач

Александрова  Л.Г.

 

 

Київ - 2012 
Зміст

Вступ…………………………………………………………………………………….3

Розділ 1. Вікові особливості дітей  молодшого шкільного віку……………………..5

1.1.Загальні  психологічні особливості молодших  школярів…………………...........5

1.2. Особливості  комунікативно-ігрового методу навчання…………………...........7

Розділ 2. Методи навчання іноземної  мови учнів початкової школи ……………...9

2.1 Формування фонетичних навичок……………………………………………….11

2.2. Формування  лексичних навичок………………………………………………...13

2.3. Навчання  граматики………………………………………………………...........14

2.4.  Формування  навичок орфографії……………………………………………….17

2.5.  Використання ігрового методу на практиці  у вивченні іноземної мови…….18

Висновки………………………………………………………………………………22

Резюме  ………………………………………………………………………………...24

Список  використаної літератури……………………………………………………..25

Додаток 1……………………………………………………………………………....27

Додаток 2………………………………………………………………………………29

Додаток 3………………………………………………………………………………30

 

 

 

Вступ

 

У сучасних умовах іноземна мова розглядається як засіб спілкування і залучення до культури іншого народу. Це поступово стає домінуючою стратегією викладання іноземної мови в початковій школі. Особлива увага приділяється навчанню іноземної мови школярів в початкових класах, бо в дитинстві схильність до вивчення мов набагато більша. Останнім часом в педагогіці, як і в багатьох інших галузях науки, відбувається перебудова практики та методів роботи в школі, а головною проблемою є підтримка інтересу учня до навчання взагалі та іноземної мови зокрема.

Об’єктом даної роботи є процес навчання іноземної мови молодших школярів.

Предмет роботи представляють методи та способи викладання фонетики, лексики, граматики іноземної мови на початковому етапі навчання.

Актуальність даної роботи полягає в тому, що в методиці викладання іноземної мови висвітлено не всі питання навчання іноземної мови на молодшому етапі та гостро стоять питання, як допомогти дитині скоріше перебороти мовний бар’єр та привити йому любов до іноземної мови. В роботі розглядаються проблеми підтримки інтересу учня до навчання та іноземної мови зокрема.

Метою роботи є розробка певних питань методики викладання іноземної мови на початковому етапі, що сприяло б подоланню труднощів на шляху засвоєння іноземної мови.

Завданнями, поставленими в даній роботі, є:

1. Виявлення психологічних особливостей школярів на початковому етапі навчання іноземної мови;
2. Вивчення та відбір найефективніших методів та прийомів викладання лексики, фонетики, граматики та орфографії на цьому етапі;

Серед вчителів-методистів, які займалися розробкою цих  проблем є І.Н. Верещагіна, Н.Д. Гальськова, Г.В. Рогова, Є.Н. Соловйова, Ш.А. Амонашвілі. У даній роботі використані результати їх наукових праць та розробок. Дані автори підкреслюють, що раннє вивчення іноземної мови має значний практичний ефект, підвищуючи якість оволодіння іноземною мовою в школі.

Теоретичне  значення випливає з аналізу методик  викладання іноземної мови у початкових класах. Досліджено індивідуальні особливості  молодших школярів, в залежності від яких вчитель визначає методи навчання, що будуть найефективнішими.

Практичне значення роботи полягає в можливості її використання при викладанні курсів методики, викладання англійської та німецької мов та теорії мовленнєвих актів.

Новизна отриманих результатів ілюструється використанням інтегрованих методів навчання, що дозволяє поєднувати різні типи мовленнєвої діяльності.

Структура даної  курсової роботи складається із вступу, основної частини, представленої двома розділами, висновків та додатків.

У першому розділі дається коротка характеристика початкового етапу навчання та психологічних особливостей дітей молодшого шкільного віку.

У другому розділі представлені основні прийоми та методи викладання фонетики, лексики, граматики, орфографії.

У додатках наводяться зразки вправ, які сприяють розвитку лексико-граматичних  та фонетичних навичок.

У роботі містяться приклади скоромовок, приказок, римовок, а також  окремих вправ, які розвивають мовні  та мовленнєві здібності молодших школярів.

 

Розділ 1. Вікові особливості дітей молодшого шкільного віку

1.1.Загальні  психологічні особливості молодших  школярів

Починаючи з 2002/2003 навчального  року вивчення іноземної мови в загальноосвітніх навчальних закладах починається з другого класу, а у гімназіях та спеціалізованих школах – з першого, що вказує на особливу актуальність того питання, яке розробляється в даній роботі. Іншим, не менш важливим, пріоритетом у розв'язанні питання є пошук таких видів діяльності на уроці, які були б ефективним інструментом у вивченні іноземної мови молодшими школярами. Проблема оволодіння дітьми 7–10 років другою мовою досить добре висвітлена в науковій літературі. Як свідчать результати проведених досліджень, дитина оволодіває іноземною мовою легше, ніж доросла людина. Розквіт людських здібностей до засвоєння другої мови характерний для дітей 4-10-річного віку. На цей період уже визначилася локалізація мовних функцій як у лівій, так і у правій півкулях головного мозку, що означає здатність дитини сприймати значну кількість інформації, аналізувати її і адекватно оперувати нею на вербальному та на мовленнєвому рівнях. Психологи довели, що молодші школярі мають стійку довготривалу пам'ять, їхній мозок характеризується пластичністю, здатністю швидко реагувати та переключатися з одного виду діяльності на інший, їм властиве володіння мистецтвом імітації [5,217]. Усі згадані психологічні чинники свідчать про те, що для вивчення іноземної мови на початковому етапі навчання є всі необхідні передумови, а тому воно є виправданим.

Із закінченням дошкільного періоду формується спрямовування до суспільно-корисної діяльності, вміння робити прості узагальнення, керувати власною поведінкою, практично оволодівати мовленням і вмінням будувати взаємозв’язки та співпрацювати з іншими людьми [19,5]. З цими новоутвореннями дитина переходить до наступного вікового періоду.

Молодший шкільний вік (з 6-7 до 9-10 років) визначається важливими  зовнішніми обставинами в житті дитини – вступом у школу. Досягши віку 6-7 років, дитина в основному вже готова до систематичного навчання у школі. Про неї можна вже говорити, як про особистість, оскільки вона усвідомлює власну поведінку, може порівнювати себе з іншими. Перехід до шкільного віку пов’язаний з значними змінами у діяльності, спілкуванні, відносинах дитини з іншими людьми. Основною діяльністю є навчання, змінюється уклад життя, з’являються нові обов’язки, новими стають відносини дитини з оточуючими її людьми. Це період народження соціального «Я» дитини.

Зміна самосвідомості веде до переоцінки цінностей. Старі спонукальні мотиви замінюються новими. Все, що пов’язане з навчальною діяльністю, виявляється більш важливим. Криза семи років виникає на основі особистої свідомості. Педагог має намагатися зробити уроки на засадах індивідуального підходу в умовах колективних форм навчання.

Спостереження психологів стверджують, що спілкуючись, діти переконуються в тому, що іноземна мова є реальним засобом спілкування, і водночас отримують можливість проявити свою індивідуальність.

Треба звернути увагу на те, що для молодших школярів зовнішні враження – це сильний відволікаючий фактор. Їм важко зосередитися на незрозумілому складному матеріалі [4,88]. Їхня увага характеризується невеликим об’ємом, малою стійкістю: вони можуть зосереджено займатися однією справою протягом 10-20 хвилин (у той час як для підлітків цей час – 40-45 хвилин, а для старшокласників – до 45-50 хвилин). Тому урок для цієї вікової групи школярів не може тривати більше 35 хвилин.

Так як мислення молодших школярів конкретне, то на початковому етапі опанування мовою діти засвоюють її переважно наочним шляхом, коли водночас і чують нове слово, і спостерігають відповідний предмет, явище чи дію. Усі види діяльності, типові для молодшого школяра, маються бути по можливості включені в загальну канву уроку іноземної мови. І чим більше буде задіяно видів сприйняття, тим ефективнішим буде навчання.

 

 

 

1.2. Особливості  комунікативно-ігрового методу навчання.

Новий цікавий підхід до вивчення іноземної мови – це комунікативно-ігровий метод навчання. Він забезпечує дійове, зорієнтоване на особистість навчання іншомовного спілкування. Психологічні, фізичні і фізіологічні особливості дітей молодшого шкільного віку, зокрема пластичність мозку, гнучкість мозкових механізмів мовлення, що сприяють швидкому і якісному запам'ятовуванню, на основі якого легко реалізується перенесення в різні ситуації спілкування, підвищена сенситивність, яскраво виражені імітативні здібності, які підкріплюються здатністю до наслідування, – все це є передумовами успішного вивчення молодшими школярами іноземних мов. Виходячи з цього, психологи вважають, що у шкільному віці гра все ще залишається важливою діяльністю в житті дитини. Гра для дитини – не лише цікавий спосіб провести час, але й спосіб моделювання зовнішнього дорослого світу, спосіб моделювання взаємовідносин, коли у дитини формується схема її взаємовідносин з однолітками [24,105]. Оскільки гра, навчання і праця – основні види діяльності в житті людини, а перехід від одного виду діяльності до іншого – це взаємодія попередніх і наступних форм, то вибір гри як важливого прийому і оптимальної форми навчання на початковому етапі є цілком виправданим.

Педагог має запропонувати такий спосіб засвоєння знань, який був би спрямований спеціально на розвиток, а не на шкоду дитині. Для цього важливо, щоб дитина була головним дієвим героєм на уроці, почувала себе вільно та комфортно, приймала активну участь в обговорюванні тем уроку. Важливо, щоб діти почувалися вільно і разом з учителем «створювали» урок. Не тільки і не стільки знання та володіння мовним і мовленнєвим матеріалом визначають ефективність процесу навчання іноземної мови в молодшому шкільному віці, скільки готовність та бажання дитини брати участь у міжкультурному спілкуванні мовою, яку вивчають. Це можливо, якщо основною формою шкільної діяльності буде не слухання, говоріння, читання та письмо іноземною мовою, а живе активне спілкування з учителем та один з одним.

Надання дітям  можливості багато рухатись не тільки співпадає з потребою віку, але  й суттєво прискорює процес засвоєння  іноземної мови [10,93]. Адже фізична активність, за дослідженнями фізіологів, тісно пов'язана з мовленнєвою. Воднораз це дозволяє дітям «скинути» зайву енергію, накопичення якої під час традиційного ведення уроку дається взнаки як порушенням дисципліни, так вадами фізичного розвитку учнів молодшого шкільного віку. Що ж стосується спеціальних вправ типу фізкультпаузи та аеробіки, то для дитини їх виконання є доброю нагодою продемонструвати класу свою фізичну досконалість і привести у відповідність до неї свою мовленнєву діяльність. Беручи до уваги швидку стомлюваність дітей, на уроці іноземної мови не можна обійтися без фізкультхвилинки, що супроводжується римовками [3,187]. Таким чином учитель досягає подвійної мети: невеликий перепочинок та запам’ятовування нових слів.

Дуже важливо грамотно спланувати навчальний процес, опираючись на психологічні, фізіологічні та фізичні особливості віку. Але не можна спиратися лише на ігри, оскільки сучасність, розширення культурних кордонів, прагнення до пізнання світу у школяра молодших класів зумовлює практичну значимість вивчення іноземної мови.

 

Розділ 2. Методи навчання іноземної мови учнів початкової школи

Дуже важливо створити в процесі навчання дітей іноземної мови такі умови, щоб матеріал засвоювався природно, щоб діти вчилися легко, з інтересом і бажанням, без зайвого напруження емоційно-вольових та інтелектуальних сил. Щоб полегшити процес навчання дитини іноземної мови, слід максимально наблизити його до процесу оволодіння рідною мовою. Не можна починати вивчати іноземну мову перш ніж будуть закладені міцні основи рідної мови.

На сучасному етапі розвитку методики існує багато методів викладання іноземної мови. Але найбільш результативним та дієвим методисти називають природний метод, тобто навчання іноземної мови проходить за тих же умов, що й засвоєння рідної мови [1,26].

Враховуючи психологічні та фізіологічні особливості дітей молодшого шкільного віку, найоптимальнішим способом початкового навчання є ігрова ситуація.

Гра – це один з найдавніших, до тепер актуальних методів навчання. Для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку гра має виключне значення: гра для них – це навчання, праця, серйозна форма виховання [5,163]. У різних системах навчання грі відводиться незвичайне місце. Визначається це тим, що гра відповідає природі дитини. Дитина від народження і до зрілості приділяє велику увагу іграм. Діти із задоволенням самі вигадують ігри, за допомогою яких найбанальніші, побутові речі переносяться в особливий та цікавий світ пригод [12,102].

Задовольняючи потребу дитини гратися, перевтілюватися, рухатися, учитель забезпечує умови для вивчення іноземної мови. Така форма навчання не виснажує нервову систему та організм дитини, а реалізується головним чином за рахунок мимовільних процесів сприйняття і пам'яті. Оскільки гра, що охоплює елемент змагання, мотивує мовленнєву діяльність, а мотиви – це чинники активізації психічних процесів, то вона позитивно впливає на психічний розвиток дитини. Гра сприяє розвитку класифікуючого сприйняття, довільної уваги і пам'яті, а також мови, виробленню вміння спілкуватися, інтелектуальному зростанню.

Для цього необхідно  знайти образ того, кому діти довірятимуть, кого вони не боятимуться, кого сприймуть  як реальну істоту і, нарешті, кого вони полюблять. Щоб знайти такий образ, учителю знадобиться фантазія. Найефективніше використати ляльку, вдягнену у національний костюм, або м'яку іграшку – яскраву, симпатичну, кольорову, саме таку, яка б зацікавила дітей і викликала позитивні емоції,– здивування, захоплення. На першому ж уроці відбувається знайомство. Попередньо учням треба повідомити, що це гість, який приїхав з Німеччини чи Англії і хоче навчити їх своєї мови. Він не знає жодного слова українською мовою, тому розмовляти з ним можна лише його рідною мовою. Для зустрічі з ним треба підготуватись. Щоб познайомитися з ним, потрібно вивчити необхідні мовні зразки. Діти уважно слухають кожне слово, намагаючись правильно повторити його [12,111]. Таким чином, нудний і монотонний процес повторення готових фраз перетворюється на вмотивований процес вивчення мовних одиниць для спілкування з уявним «носієм мови». Тепер роль учителя на уроці опосередкована. Він стає з’єднуючою ланкою між учнями і їхнім «другом». Така форма спілкування є прийнятною і дуже зручною, особливо коли в групі є сором'язливі учні, які неохоче йдуть на контакт з дорослими. Коли вони спілкуються з учителем не безпосередньо, а за допомогою іграшки (яка просто не може не сподобатись дитині), тоді учні поступово позбуваються комплексів, які загальмовують їх мовленнєву діяльність.