Навчання вимови іншомовного мовлення на початковому етапі у загальноосвітніх навчальних закладах

 

Зміст

Вступ…………………………………………………………………………………….3

Розділ 1. Теоретичне навчання іншомовного мовлення на початковому  етапі у навчальних закладах………………………………………………………..…………..5

1.1.Вимоги до вимови учнів………………………………………………….....5

1.2.Навчання вимови………………………………………………………….....7

1.3.Навчання звуків іноземної мови……………………………………………9

1.4.Ознайомлення учнів з новими звуками іноземної мови…………………10

Розділ 2. Автоматизація дій учнів з новими звуками та практичні навики вимови………………………………………………………………………………….11

2.1.Імітативні вправи…………………………………………………………...11

2.2.Артикуляція звуків………………………………………………………....16

2.3.Введення та пояснення нових звуків……………………………….……..18

2.4.Фонетична транскрипція і навчання вимови……………………………..19

Розділ 3. Приклад уроку  над тренуванням вимови, розпізнаванням звуків [θ, ð] та вправ для коригування звуків………………………………………………………...22

3.1.Фрагмент уроку над тренуванням вимови звуків………………………..22

3.2.Вправи для коригування звуків [θ, ð]………………………………..……24

Висновки………………………………………………………………………….……27

Список використаної літератури………………………………………………..……28

 

Вступ

 

Проблема організації  навчання іншомовній вимові на початковому  ступені завжди була актуальною. На жаль, численні шкільні усні ввідні курси не вирішили цю проблему, свідченням чого є той факт, що вимова наших  учнів залишає багато в чому бажати кращого. Тим часом, як показують  сучасні досліджень, вимова є базовою  характеристикою мови, основою для  розвитку і вдосконалення решти  всіх навиків іншомовного говору.

Темою моєї роботи є «Навчання вимови іншомовного мовлення на початковому етапі у загальноосвітніх навчальних закладах».

Актуальність  дослідження даної проблеми полягає в тому, що мовний матеріал не просто механічно відтворювався уголос, але щоб чіткою і правильною була вимова у процесі комунікації. Важливою проблемою при цьому є подолання дефіциту часу на уроці, вдало підібрані вправи на уроках іноземної мови є ефективним засобом розвитку вмінь і навичок учнів щодо іншомовної вимови. А також це питання недостатньо розроблене в методиці викладання іноземної мови в середніх навчальних закладах.

Об'єкт дослідження – навчання вимови іншомовного мовлення на початковому етапі в загальноосвітніх навчальних закладах.

Предмет дослідження – зміст і комплекс вправ для постанови вимови на уроках англійської мови в загальноосвітніх навчальних закладах.

Мета дослідження полягає навчити правильної вимови у викладанні англійської мови на початковому ступені оволодіння іншомовним мовленням; розробити вправи для корекції та вдосконалення нормативної вимови; ознайомити з імітацією, артикуляцією звуків, порівняння звуків англійської і рідної мов; виховати правильне ставлення до свого предмета; створення новаторських педагогічних ідей. в розробці системи вправ для постанови вимови на уроках англійської мови в загальноосвітніх навчальних закладах.

Завдання дослідження:

– уточнити що таке вимова і  які компоненти вона має;

— показати головні компоненти теорії сучасного навчання іноземних  мов у середніх навчальних закладах і на цій основі навчити учнів  використовувати теоретичні знання для вирішення практичних завдань;

– уточнити навички і  вміння, необхідні учням для правильної вимови слів англійською мовою;

– відібрати матеріал англійською  мовою, що відображає методичний зміст  та мовне оформлення роботи учнів;

– розробити систему вправи для постанови вимови на уроках англійської  мови в загальноосвітніх навчальних закладах.

Методи дослідження:

– узагальнення досвіду  застосування системи вправ для  постанови вимови на уроках англійської  мови в середніх навчальних закладах;

– наукове спостереження  процесу вимови та мовлення на уроках ;

– моделювання роботи на уроках англійської мови;

– опрацювання наукових джерел з методики навчання іноземної  мови та суміжних з нею наук.

Наукова новизна  дослідження полягає в обґрунтуванні критеріїв розробки комплексу вправ для постанови вимови на уроках англійської мови в загальноосвітніх навчальних закладах.

Практична цінність роботи полягає у розробці комплексу вправ для постанови вимови на уроках англійської мови в загальноосвітніх навчальних закладах.

Структура та обсяг  роботи:

Курсова робота складається  зі вступу,основної частини яка включає в себе три розділи,висновків та списку використаної літератури та нараховує сторінок.

 

Розділ 1. Теоретичне навчання іншомовного мовлення на початковому етапі у навчальних закладах.

 

Багато років мова існувала лише у звуковій формі. Письмовий  код виник набагато пізніше як відображення звукової мови. Всі види мов базуються на звуках. Роль звукових компонентів дуже важлива і в письмовому мовленні. Моторна теорія мовлення підкреслює роль кінестезій у письмовому мовленні: ми проговорюємо про себе те, що пишемо і читаємо. Оволодіння усним мовленням та читанням уголос взагалі неможливе без стійких слуховимовних та ритміко-інтонаційних навичок.

Навчання фонетичного  матеріалу передбачає оволодіння учнями всіма звуками і звукосполученнями  виучуваної іноземної мови, наголосом  та основними інтонаційними моделями (інтонемами) найбільш поширених типів  простих і складних речень.

Існує кілька критеріїв відбору  фонетичного мінімуму. За ступенем трудності фонетичного явища  об'єктом спеціального засвоєння  при навчанні вимови є лише ті, що являють для учнів певні труднощі; за критерієм відповідності потребам спілкування до мінімуму в першу  чергу включаються ті звуки та інтонеми, що виконують у мовленні смислорозпізнавальну функцію; за критерієм  нормативності з фонетичного  мінімуму для середніх навчальних закладів вилучаються всілякі відхилення від норми, а об'єктом навчання виступає повний стиль зразкової  літературної вимови (за еталон береться вимова дикторів (коментаторів радіо  і телебачення).[6,c.58]

 

1. Вимоги до вимови учнів.

 

Основними вимогами до вимови учнів є фонематичність та швидкість. Фонематичність передбачає ступінь  правильності фонетичного оформлення мовлення, достатню для того, щоб  воно було зрозумілим для співрозмовника; швидкість — ступінь автоматизованості  вимовних навичок, яка дозволяє учням  говорити в нормальному (середньо-нормальному) темпі мовлення (для англійської мови — 130-150 слів на хвилину).

В середній школі дуже важко  досягти безпомилковості та аутентичності  вимови учнів. Тому вимоги до вимови учнів  визначають, виходячи з принципу апроксимації, тобто наближення до правильної вимови. З цією метою  обмежується обсяг  фонетичного матеріалу, що вивчається, а також допускається деяке зниження якості вимови окремих звуків та інтонаційних моделей. Апроксимована вимова —  це така вимова, в якій, як і в літературній вимові, відсутні фонологічні помилки, але яка, на відміну від літературної вимови, допускає нефонологічні помилки, тобто такі, що не заважають розуміти усні висловлювання та прочитане вголос цією мовою.

При навчанні іншомовної вимови слід враховувати, що учні вже володіють  звуковими засобами рідної мови та, в багатьох випадках, і другої мови (в Україні — української і  російської, української і польської, української і угорської тощо). З одного боку, це допомагає в  оволодінні вимовою нової (іноземної) мови, з іншого - викликає певні труднощі, викликані інтерференцією рідної мови. Так, типовою помилкою для україномовних  та російськомовних учнів є недотримання довготи голосних у німецькій  та англійській мовах, бо у рідній мові довгота не має смислорозрізняльного характеру. Джерелом помилок в інтонації  є, наприклад, відсутність в українській  і російській мовах високого початку  та різкого падіння у спадному тоні, що характерно для англійського мовлення. Таким чином, у плані  навчання вимови вчитель повинен  скоректувати ті фонетичні навички, що вже є в учнів, у відповідності  до фонетичної системи нової мови та доповнити її тими елементами вимови, які відсутні в рідній або другій мові учнів. [4,c.25]

Для нейтралізації негативного  впливу фонетичних навичок рідної мови навчання іншомовної вимови має будуватися на основі порівняльного аналізу  фонологічних систем рідної та іноземної  мов, що є одним з важливих спеціальних  принципів навчання фонетичного  матеріалу. Це дозволяє передбачити  можливі труднощі і тим самим  знайти шляхи їх подоланні), які визначатимуть  характер пояснень учителя та вправи, що матимусь місце у навчальному  процесі.

У зв'язку з тим, що репродукція  звукового потоку обов’язково супроводжується  контролем з боку слухового аналізатора, у пам'яті того, хто говорить, мають  бути наявні відповідні акустичні образи. Це вимагає одночасного створення  слухових (акустичних) та мовномоторних  образів слів.

Враховуючи труднощі, з  якими зустрічається учень при  оволодінні вимовою іноземної мови, у процесі навчання доцільно використовувати  імітативний та аналітичний методи одночасно (пояснення та аналіз слід використовувати в такій мірі, в якій вони можуть бути корисні  учням для розуміння особливостей фонетичного явища і полегшення його засвоєння) Такий метод одержав  назву аналітико-імітативного.

Метою навчання фонетичного  матеріалу є формування слухо-вимовних і ритміко-інтонаційних навичок (на апроксимованому рівні). Під слуховимовними навичками мовлення розуміють "навички  фонемно правильної вимови всіх звуків у потоці мовлення та розуміння всіх звуків при аудіюванні мовлення".

Ритміко-інтонаційні навички  — це "навички інтонаційно  і ритмічно правильного оформлення мовлення і, відповідно, розуміння мовлення інших людей.

Як випливає з цього  визначення, фонетичні навички передбачають як автоматизовану рецепцію звуків (так  званий "фонематичний слух") та інтонем (за аналогією з фонематичним — "інтонаційний слух"), так і їх (ре) продукцію  — артикуляцію та інтонування. [7,c.122]

Всі навички вимови (так  само як граматичні та лексичні) мають  характеризуватися якостями автоматизованості, гнучкості й сталості і формуватися  поетапно.

 

2. Навчання вимови.

 

Навчання вимови в початкові  школі – одне з основних завдань, оскільки на початковому етапі вивчення іноземної мови  формуються  основні  механізми легше, ніж у майбутньому  коригувати фонетичні помилки.

Підкреслимо, що добре сформовані навички вимови мають велике значення не тільки в плані говоріння, але  й розуміння мовлення, оскільки той, хто сприймає інформацію, спирається на вже відомі йому звукові образи.

До навчання вимови фонем  англійської мови треба підходити  диференційовано.

1. фонеми подібного ряду:

приголосні — [m], [b], [g], [f], [v], [s], [z], [j];

дифтонг – [ei];

2. фонеми близького ряду:

приголосні – [p], [k], [n], [t], [d], [I], [/], [з], [t/], [d3];

голосні – [і:], [і], [е], [а:], [u], [u:], [л];

дифтонги – [ai], [au], [ou];

3. фонеми далекого ряду:

приголосні – [w], [r], [h].

Фонеми подібного ряду хоча й не тотожні фонемам рідної мови, проте за артикуляцією мало відрізняються  від них. Фонеми близького ряду за деякими елементами артикуляції  дуже подібні до фонем рідної мови, а за деякими – значно відрізняються  від них. Фонеми далеконого ряду не мають аналогів у рідній мові.

Навчаючи англійської  мови, слід ураховувати особливості  фонем. Так, фонеми можна включати у  мовлення учнів без спеціальної  роботи над ними. Вводячи групи, треба  спиратися на подібні елементи, підкреслюючи відмінність між фонемами рідної та англійської мов. Ці фонеми потребують особливої уваги, оскільки учні часто  підміняють їх фонемами рідної мови. Фонеми третьої групи легко відрізняються  від звуків рідної мови при сприйманні їх на слух, але для оволодіння їх вимовою треба докладно пояснити відповідний артикуляційний уклад. [9,c.223]

Учні початкової школи  мають здібності до імітації, що широко використовується під введення й опрацювання звуків англійської  мови.

У роботі над окремим звуком дотримуються такої послідовності: аудіювання слова з новим звуком – виділення нового звука і  аудіювання його у порівнянні з подібними звуками – вимова звука в складі слова – вимова ізольованого звука – вимова звука в складі слова і в мовленнєвому потоці.

 

3. Навчання звуків іноземної мови.

 

За ознакою схожості/розбіжності  звуків іноземної та рідної мови всі  звуки іноземної мови умовно розділяють на три групи.

До першої групи відносять  звуки, максимально наближені до звуків рідної (української) мови за своїми акустичними особливостями та артикуляцією (наприклад, англ.: [b, m, s, z,  ]).

Формування навичок вимови названих звуків не викликає особливих  труднощів, оскільки має місце позитивний перенос навичок з рідної мови в іноземну. Для засвоєння цих  звуків можна обмежитися імітацією, ніяких інших вправ ця група не потребує.