Порівняння

Зміст

 

Вступ

Розділ 1. Образність мови: поняття, зміст, роль, засоби створення образності

1. Види тропів для створення образності в англійській мові
2. Семантична природа метафори та порівняння

Розділ 2. Порівняння як стилістичний прийом

2.1. Функції та класифікація порівнянь

2.2. Вживання порівнянь в художній  літературі 

2.3. Аналіз використання образних (предметних та ситуативних)

порівнянь в літературі

Висновки

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Серед мовних одиниць, що виконують прагматичну функцію, важливе місце посідають порівняння. Видається перспективним дослідження порівнянь на тлі цілого, яким є художній твір, пов'язаний з культурою, історією народу, тобто з картиною світу. У художньому творі відображено внутрішню індивідуальну модель світу автора, яка детермінує окреме висловлювання крізь текст як ціле. Порівняння ж не тільки фіксує елементи моделі світу, а й дає змогу простежити процес їх формування.

Порівняння вивчають у кількох напрямах: 1) граматичному, коли аналізують мовні (морфологічні, синтаксичні) властивості порівнянь (І.К.Кучеренко,  Н.О.Широкова); 2) фразеологічному, коли описують стійкі порівняння (А.Г.Назарян); 3) ономасіологічному, коли порівняння аналізують з огляду на зв'язки його компонентів з позамовною дійсністю (В.І.Дьяконов, Х.Д.Леєметс); 4) семасіологічному, що вивчає семну структуру компонентів порівняння, їх взаємодію (Д.У.Ащурова,  І.В.Шенько); 5) функціонально-стилістичному, коли описують функції порівнянь у різних стилях мовлення (В.П.Вомперський, Л.В.Голоюх,О.А.Некрасова). Але деякі аспекти цього стилістичного прийому вивчені недостатньо, тому тема нашої курсової роботи є актуальною.

О’єкт дослідження – порівняння.

Предмет курсової роботи – місце порівнянь в англійській мові.

Мета дослідження – визначити роль та функції порівнянь на матеріалі англійської мови.

Завдання курсової роботи:

1. Навести види тропів для створення образності в англійській мові

2. Розкрити семантичну природу метафори та порівняння

3. Проаналізувати функції та дати класифікацію порівнянь

4. Визначити методику вживання порівнянь в художній літературі

5. Зробити аналіз використання образних порівнянь в літературі

Розділ 1. Образність мови: поняття, зміст, роль, засоби створення образності

 

1. Види тропів для створення образності в англійській мові

 

Не можна розмовляти з аудиторією тільки мовою абстрактних  понять, узагальнень, законів, висновків, мовою цифр. Оратор має зацікавити, захопити слухачів ідеями, які він  розкриває. І тут образність викладу  необхідна. М. Горький зазначав, що мова повинна бути не тільки ясною, простою, правильною, чистою, а й яскравою.

Об'єктивною передумовою виразності мови є, таким чином, наявність у ній явища емоційності, яку частіше позначають терміном експресивність (від лат. expressio - вираження), під яким розуміють підкресленість форми вияву почуттів, її здатність справляти емоційний вплив. Через емоційність словесного вираження знаходить свій вияв оціночне ставлення письменника до ним зображуваного, викликається у читача відповідний емоційний настрій, потрібний для осягнення авторської ідеї, її пафосу [14, c.12].

Емоційна виразність, експресивність художнього мовлення реалізується переважно (але не виключно) за рахунок введення до нього таких слів, словосполучень і синтаксичних конструкцій, що більшою або меншою мірою відступають від загальноприйнятої, узвичаєної мовленнєвої норми (тобто норм нашого повсякденного спілкування) і психологічно сприймаються на її тлі як певна мовленнєва несподіванка, новація, яка в силу своєї неочікуваності порушує автоматизацію нашого сприйняття й тим самим створює передумови для емоційного враження.

Про те, що відступ від узвичаєних мовленнєвих норм висловлювання найчастіше супроводжується емоційним переживанням, набуває здатності справляти емоційний вплив на співрозмовника, слухача або читача, писали вже в античності.

Зобразити яскраву, образну  картину перед слухачами - залишити вражаючий відбиток у їх свідомості, схвилювати їх.

Образ - це чудова форма ораторського мистецтва. Вона завжди використовувалась у промовах ораторів з трибуни суду.

Образність головним чином досягається за допомогою  тропів і стилістичних фігур.

Троп (грец. tropos - зворот) - вживання слова або вислову у переносному, образному значенні. В основі тропа - зіставлення двох явищ, предметів, які близькі один одному за будь-якими ознаками.

Існують такі види тропів: порівняння, епітет, метафора, алегорія, іронія, гіпербола, уособлення тощо [10, c.23].

Порівняння - це зіставлення одного предмета з іншим з метою більш яскравої й наочної характеристики одного з них.   Порівняння відіграють дуже важливу роль при описах, вони допомагають уявити об’єкт розмови.

Епітет - це засіб виразності, один із основних тропів поетичного мовлення, призначений підкреслювати характерну рису,визначальну якість певного предмета або явища і, потрапивши в нове семантичне поле,збагачувати це поле новим емоційним чи смисловим нюансом.

Досить чітко проcлідковується тенденція до розподілу епітетів на дві основні категорії. До першої з них відносять узуальні (звичні, традиційні) епітети, до другої - неузуальні, оказіональні. І.Р.Гальперін і Л.Турсунова позначають ці категорії термінами: асоціативні і неасоціативні епітети.

Другий термін, однак, уявляється невдалим, тому що неасоціативні епітети взагалі  не існують. Будь-який епітет виникає на базі певної асоціації. Не слід змішувати два види різних за характером асоціацій. Узуальні (звичні) асоціації лежать в основі епітетів, що належать до першої категорії, і тому самі ці епітети також сприймаються як звичні. Неузуальні, часто унікальні семантичні асоціації складають основу епітетів другої категорії, що мають оказіональний характер [22,c.38].

В свою чергу, узуально-асоціативні епітети представлені двома підкласами - постійними й описово-оцінними.

Постійні епітети (constant epithets), багато з яких належать фольклору чи виходять від нього, характеризуються максимальною узуальністю (пор. укр. чорні брови, сірий вовк, широке поле, зелений гай тощо):

In that pleasant district of merry England there extended in ancient times a large forest (W.Scott). And now I'm in the world alone upon the wide, wide sea (G.G.Byron). All love is sweet (P.B.Shelley) [26, c.11].

Описово-оцінні епітети (descriptive-estimative epithets) вказують на яку-небудь ознаку, що не є інгерентною для всього класу даних предметів, або є суб'єктивною оцінкою означуваного:

That delicately-bronzed skin, /.../ the large liquid eyes, the full but exquisite lips - all the stigmata of passion were there (A.C.Doyle). The water was divine (K.Mansfield.). It was a horrible evening (D.Du Maurier) [26, c.20].

Сфера вживання епітета - стиль художньої мови.

Метафора - (від грец. перенесення) заміна прямого найменування предмета образним. Метафора є тим же порівнянням, однак у порівнянні схожість указується прямо, а у метафори домислюється. Юність можна порівняти з весною життя.

Метафора за своєю  суттю є скороченим порівнянням, в якому пропущений сам об’єкт порівняння. Наприклад: чаша терпіння, у чужу душу не влізеш, випити гірку чашу та ін.

Коли ми говоримо про  метафору, ми, як приклад, беремо прості речення та словосполучення, в яких деякі слова вжиті метафорично, а інші у своєму звичному значенні. Якщо ми хочемо утворити речення, яке цілком складається зі слів-метафор, то це призводить до появи поговірок, алегорій та загадок.

Щоб зрозуміти, що має на увазі той, хто говорить, нам необхідно знати, наскільки "серйозно" він відноситься до фокусу метафори. Метафоричне використання висловлювання у його вживанні у такому змісті, який відрізняється від його звичного або прямого змісту, і в такому контексті, який сприяє виявленню цього непрямого або нестандартного змісту.

Алегорія (іносказання) - зображення абстрактного поняття чи явища через конкретний образ. Наприклад: хитрість інакомовно показують у вигляді лисиці; мир - у вигляді голуба. Відома всім алегорія кохання — серце; алегоричне зображення зміни війни на мир - “І перероблять мечі свої на лемехи, а списи свої на серпи”. Тартюф - алегорія лицемірства, Дон Кіхот - алегорія лицарства і т.п.

Уособлення - надання неживим речам або природним явищам людських рис. Уособлення, дуже характерне для фольклору з його міфопоетичною свідомістю, використовується також літераторами.

Гіпербола (від грец. “перебільшування”) - навмисне художнє перебільшення сили, значення, розміру явища, що зображується. Гіперболи часто вживаються в політичній полеміці та пропаганді тощо.

Літота (від грец. “простота”) - образний вислів, який полягає у зменшуванні величини, значення явища, яке зображується. Літота - протилежний до гіперболи троп.

Метонімія по-різному визначається у лінгвістиці. Деякі лінгвісти визначають метонімію, як різновид тропа, близького до метафори, в якому переноситься значення слів з певних явищ та предметів на інші за суміжністю. Інші розуміють під метонімією більш ширше поняття,як заміну одного значення предмета іншою назвою згідно стосунків,які існують між цими двома поняттями.

Друге визначення дозволяє під метонімією розуміти найрізноманітніші випадки заміни одно поняття іншим. Так, наприклад, заміну причини наслідком, або конкретного - абстрактним, також, можна підвести під це визначення [15, c.52].

Метонімічні зв'язки переходять в метафоричні. Це є можливим завдяки тому, що метафоричні заміни базуються на визначену стійку семантичну модель. Про те, що метонімія - контекстуальний вираз, зазначало багато дослідників. Ж.Лакан зазначав на те, що метонімія основана на зв'язку слів (word-to-word connection), в той час як метафора це заміна одного слова іншим [9. c. 56]. Саме тому метафора може перефразуватися у порівняння за допомогою допоміжних слів,а з метонімією це зробити не можна.

Особливості метонімії порівняно  з метафорою є в тому, що як вірно зазначив А. А. Потебня, метонімія, при створенні образу при розшифровці  зберігає його, метафора ж, навпаки, при  розшифровці фактично руйнує та знищує цей образ. Метонімія, зазвичай, використовується як і метафора, з метою виразного зображення фактів дійсності, сприяє розкриттю його чуттєвих, зорових та більш відчутних уявлень про зображувальне явище. Вона ,одночасно, може виражати і суб'єктивно-оціночне відношення автора до зображуваного явища [16, с.27].

Дійсно, дуже часто, якась одна ознака, явища або предмета, на яку акцентовано увагу або спеціально виділену, типізовану, більш може розкрити суть явища, чим порівняння цього предмету з іншими або зображення прямого відношення автора до предмету.

Художня метонімія будується на виділенні випадкової ознаки, яка  в даному випадку для автора є  дуже важливою та доцільною.

 

2. Семантична природа метафори та порівняння

 

Традиційно вважають, що порівняння - первинне явище, метафора - вторинне. О. Веселовський, І. Лисков, Ш. Баллі припускають, що метафора виникла в період повної залежності людини від природи, коли первісна людина уподібнювала навколишнє середовище собі та своїм вчинкам.

Метафора притаманна анімістичному  складові мислення, за якого ототожнюються несхожі між собою предмети. Порівняння - наслідок розподілу предметів за різними категоріями, а, отже, й свідчення того, що воно виникло після метафори. “В епоху анімістичного мислення людина природу пізнає через саму себе, а з падінням цього ладу, чи, точніше, з послабленням його, вона саму себе пізнає через природу” [2, с. 85].

Теорія первинності метафори щодо порівняння знаходить відображення в дослідженнях О. Потебні, Ш. Баллі. Пор.: “Не можна сказати, що такі звичайні вислови, як “у хаті в її, як у віночку”, “сама сидить, як квіточка”, не були побудовані на внутрішній формі слова, та виражений у них перехід думки від уявлення головного предмета, який і сам по собі зрозумілий, до уявлення іншого предмета, що додає до першого тільки нову рису, є вже доволі складне і пізніше явище” [4, с. 21]; “…уявлення про природу як про істоту, ця пристрасть до уособлення з самого початку розвитку мовлення призводила й призводить до створення таких метафор, як le soleil le luve “сонце встає”,  le vent souffle “вітер віє” [4, с. 22].

Про первинність метафори говорять і сучасні дослідники. Культуролог Лисков І. вважає, що мова заступала ритуали: “Перші слова були священними іменами як соціальні імперативи, а ці імена були метафорами” [13, с. 23].

Ця теорія не набула поширення, оскільки метафора складніша для  сприйняття, ніж порівняння. З’ясування суті порівняння пов’язане з проблемою  його взаємодії з метафорою. Деякі  лінгвісти зазначають, що “механізм  образного порівняння не дуже відрізняється від семантичного механізму метафори: і там, і тут на тему перенесено ознаки образу, які здатні її охарактеризувати” [22, с. 37]. Аристотель ототожнював порівняння і метафору, вважав, “що всі вдало вжиті метафори будуть одночасно і порівняннями, а порівняння (навпаки, будуть) метафорами, якщо відсутнє слово порівняння (“як”) [3, с. 35].