Порівняння

Подібність семантичних  процесів, покладених в основу порівняння і метафори, підтверджує й те, що порівняльні конструкції та зіставні з ними метафори функціонують синхронно і мають відображення в одній словниковій статті.

Ототожнення порівняльних конструкцій з метафоричними  простежуємо в ранніх дослідженнях М. Черемисіної. Вона вважає, що порівняння можуть бути аналітичними, двочленними за наявності двох явищ, предметів і одночленними, синтетичними, коли перший компонент порівняння не названо, та його можна поновити з контексту.

Основною ознакою порівняння М. Черемисіна вважає не двочленність, а особливе компаративне значення другого компонента порівняння, яке відрізняється і від прямого, і від переносного значення; воно не спрямоване на реальний предмет (на відміну від прямого); не відбувається підміна одного предмета іншим (на відміну від переносного). За компаративного значення відсутня пряма номінація, другий компонент компаративної конструкції викликає живе уявлення про предмет чи явище, загальне втілюється в одиничному [24, c.32].

У працях 1970-х років  М. Черемисіна виразно розмежовує порівняння і метафору. Метафора - це семантична функція мовного знака, його переносне вживання; матеріальним носієм метафори є слово, що реалізується в контексті. Порівняння варто сприймати як конструкцію, тому що порівняльний зміст притаманний не слову чи словосполученню, а цілій конструкції: “…метафора — це значення (функція) СЛОВА, а порівняння — це значення (функція) РЕЧЕННЯ” [24, с. 22-23].

Метафору  беззастережно відносять до системи тропів, компоненти порівняння найчастіше сприймають у прямому значенні (О. Черкасова, В. Образцова). Д. Фелдмане вважає, що порівняння виконує функцію ознайомлення з фактом зіставлення та його результатом; якщо порівняння встановлює подібність між предметами, що порівнюються, то метафора ідентифікує їх, “авторитетно стверджуючи, що А в цьому випадку і є В” [22, с.38].

Вживання компонентів порівняння в прямому значенні зумовлює його функціональну спрямованість. “Метафора - показує, порівняння - вказує. Показово, що порівняння ближче до емпіричної дійсності, метафора - до поетичної” [10, с. 28].

І. Шенько, Д. Ащурова наголошують на спільності семантичної природи метафори та порівняння; семантика порівняння не дорівнює сумі значень його компонентів, а є самостійною мовною одиницею. Відмінність між метафорою і порівнянням у їхній граматичній структурі: порівняння — предикативна конструкція, воно може бути виражене закінченим реченням. Якщо порівнянню притаманна деяка самостійність і часткова незалежність від контексту, то метафора, що не має предикативної структури, поза контекстом не сприймається [15, c.46].

З. Хованська виділяє дві семантичні ознаки порівняння: актуалізація в позиції порівняння вільного значення, через яке актуалізовано предмет компаративної конструкції; неповна актуалізація другого компонента порівняння. За цими ознаками вона розглядає порівняння “як проміжне явище між тропеїчними та нетропеїчними стилістичними прийомами” [23, с. 30]. Цей погляд  найпереконливіший.

Сучасні дослідники розрізняють  метафору і порівняння за особливостями  їхньої глибинної структури: порівняння відповідає схемі “можна сказати, що це може бути”,  а метафора - “можна сказати, що це не…, а…” (А. Вежбицька); порівняння ілюзорне, а метафора реальна; порівняння поширює мовлення, а метафора скорочує (Н. Арутюнова); порівняння - істинні, метафори - хибні (Д. Девідсон).

На взаємозв’язок  метафори й порівняння вказує такий  стилістичний прийом, як метафора-порівняння. В. Григор’єв вважає, що порівняння й порівняння-метафори мають як спільні, так і відмінні ознаки. Від звичайних порівнянь порівняння-метафори відрізняються семантичною двоплановістю одного з компонентів, синтаксичною незалежністю компонента, який у звичайному порівнянні виконує функцію образу, а також некатегоричністю зіставлення денотатів, “на тлі якого порівняння з сполучником “як” можуть виглядати значно прямолінійнішими, у всякому випадку — менш гнучкими” [10, с. 26]. Схожість між названими одиницями в синтаксичній роздільності компонентів, що дозволяє  кожному з них мати при собі означення-прикметники.

Із з’ясуванням суті порівняння пов’язане питання про  його призначення, мету. У ХІХ ст. переважав підхід до порівняння як до фігури мовлення, що виконує дві основні функції: функцію пояснення і функцію впливу. Мета зіставлення - лаконічно пояснити суть одного предмета, порівнявши його з іншим предметом або показати, наскільки позитивним / негативним, добрим / поганим, приємним / неприємним і т. ін. є предмет, що порівнюється, стосовно об’єкта, який більшість мовців оцінює як позитивний чи негативний.

На думку А. Бена, порівняння ґрунтується на психологічному відчутті подібності, що є основою творчої сили розуму, оскільки людський розум постійно прагне віднайти подібність між предметами. Важливим уважаємо висновок А. Бена про призначення порівняння. Він зазначає, що в усіх формах мовлення, мета яких уплинути на розум (опис, розповідь, судження), порівняння використовують для того, щоб зробити предмет зрозумілішим. В ораторського мовлення і в поезії, у творів, що впливають на почуття, завдання інше: “…мета порівняння - дати враження більшої сили” [6, с. 56].

Отже, А. Бен наголошує, що існують порівняння, які впливають на розум (у науковому стилі мовлення), на почуття (в ораторському, художньому), і вказує на функції, що їх розрізняють. Він встановлює такі правила: обраний для порівняння образ повинен бути виразнішим, ніж предмет порівняння, ступінь посилення не повинен переходити межі природності, порівняння не повинне бути надто поширеним; не варто використовувати порівняння, які впливають тільки на розум, а не на серце [6, c.85].

 

 

 

Розділ 2. Порівняння як стилістичний прийом

 

2.1. Функції та класифікація порівнянь

 

Із середини 50-х рр. ХХ ст. зростає кількість праць, у яких досліджується специфіка порівняння в художньому та публіцистичному стилях мовлення. Дослідження стилістичної функції порівнянь проведено на матеріалі багатьох мов (української, російської, польської, англійської, німецької, французької, іспанської тощо), творів різних письменників (П. Загребельного, М. Стельмаха, О. Пушкіна, Л. Толстого, Б. Пастернака тощо).

Автори більшості досліджень, присвячених функціонуванню порівнянь  у різних стилях мовлення, вказують на такі стилістичні функції компаративних структур: функція пояснення, уточнення якогось поняття; функція конкретизації, унаочнення зображення якогось явища; функція підкреслювання тієї чи іншої думки; функція створення живих, переконливих образів; функція пожвавлення внутрішньої форми метафоричного слова тощо [14, c.12].

Незалежно від того, чи сприяє порівняння створенню яскравішого образу персонажа, чи підкреслює ту чи іншу думку і  т. п., воно передусім - не тільки основний засіб розкриття сутності явища, а й засіб репрезентації ставлення до нього автора твору. Вибір порівняння завжди пов’язаний з характером авторської оцінки того, що зображено. “Порівняння має модальність, воно не є нейтральним: у ньому передається авторське ставлення до того, що зображується. Водночас асоціації, які виникають при сприйнятті порівнянь, говорять значно більше, ніж простий, логічно розчленований опис” [15, с. 60].

Порівняння - це явище, покладене в основу багатьох образних засобів мовлення. Порівняння - один з основних прийомів пізнання світу, його традиційно вважають найпростішим мовним засобом образності. Однак суперечливі погляди на походження, граматичну, семантичну структури та функціональну спрямованість компаративних конструкцій засвідчують те, що дослідники не завжди враховують складність цієї лінгвістичної категорії, якій притаманні антропоцентричність, прагнення до зіставлення шляхом оцінки віддалених одне від одного явищ дійсності, зумовленість суб’єктивним досвідом автора.

Порівняння – це стилістичний прийом, що полягає в частковому уподібненні двох об’єктів дійсності (або їх якостей), які відносяться до різних класів. Порівнювані предмети не ідентичні повністю, вони тільки чимось нагадують один одного. Констатація їх часткової єдності і дає нове сприйняття предмета.

Ці властивості порівняння тісно пов’язані з сучасною антропоцентричною  парадигмою, яка виходить з того, що людина, пізнаючи ті чи інші явища, оцінює їх на підставі власного досвіду. Зіставлення  різних предметів завжди передбачає наявність чийогось погляду, тобто порівняння містить у собі думку, оцінку конкретної особистості.

Порівняння нерозривно пов’язане  з ціннісною картиною світу, його аналіз дає змогу виявити місце  тих чи інших об’єктів у мовній картині світу. Індивідуальний досвід людини тісно пов’язаний з уявленням про “добро” і “зло”, “погане” і “добре”, “гарне” і “бридке”, що вводить у змістову структуру компаративної конструкції такі компоненти, як оцінність, експресивність, емоційність. Ці компоненти сприяють створенню тієї частини інформації, яка відображає авторське бачення довкілля і узгоджується з індивідуальною моделлю світу письменника або журналіста.

Існує декілька класифікацій порівнянь. В основу більшості з них покладено граматичні ознаки: спосіб морфологічного вираження, синтаксична функція [25, c.15].

Увагу зосереджено на класифікації, що побудована на характері семантичних відношень між предметом і образом порівняння (логічні та образні). У зарубіжному мовознавстві щодо цих типів порівнянь уживають іншу термінологію: істинні, риторичні (Ж.Дюбуа), буквальні, порівняння-уподібнення, порівняння-аналогії (А.Міллер).

Традиційним є поділ порівнянь на загальномовні та індивідуально-авторські.

Різні погляди на походження, граматичну, семантичну структуру компаративних конструкцій свідчать про те, що дослідники не завжди враховують складність цієї лінгвістичної категорії, якій, як і метафорі, притаманні антропоцентричність, зумовленість суб'єктивним досвідом автора. У художньому тексті всі порівняння образні, та в центрі – художні, індивідуально-авторські порівняння, а логічні, загальномовні – на периферії.

Порівняння – це структура, що складається  з двох компонентів, суб’єкта і об’єкта  порівняння, пов’язаних показниками  операції уподібнення, такими як like, as, as…..as, as though, as if, such as та інші. Порівняння може бути лексично вираженим дієсловами seems, resembles, reminds, looks like, порівняльними оборотами і підрядними порівняльними реченнями [15, c.75].

Отже, увагу привертає багатоманіття  засобів і форм мовної матеріалізації порівняння. Тому лінгвістична проблема порівняння характеризується визнаною складністю в силу своєї багатоаспектності. Логічним здається виходити з уявлення про порівняльну конструкцію як про ціле, що містить в якості строго обов’язкової частини порівняльний член. Це може бути компаративний предикат, порівняльний зворот, порівняльне підрядне речення та інші.

 

2.2. Вживання порівнянь в художній  літературі

 

Необхідно розрізняти стилістичні порівняння (simile) від логічних (comparison), які оперують поняттями, що належать до одного класу, з метою встановлення їх подібності чи відмінності. Образне порівняння зазвичай виключає всі якості об’єктів за винятком одного, яке є спільним для них: I could see the roof as pink as a slice of salt ham from the top of my garden. (V. Pritchett) [2, c.75]

When her hands were not hard from the endless housework, they were swollen and red like boiled beef, what of the washing. (J. London) [19, c.22]

Багато порівнянь внаслідок їх широкого використання перетворились в стійкі сполучення, на основі яких сформувалисьфразеологічні одиниці та прислів’я і приказки, наприклад: as bright as a button, drunk as a lord, fit as a fiddle, as like as two peas, as old as the hills.

Крім того, в англійській мові існує цілий ряд клішованих порівнянь, які підкреслюють подібність різних якостей і дійлюдини і тварини, що є їх носіями, напр: sly as a fox, busy as a bee, playful as a kitten, to swim like a duck, to work like a horse, as quick as a monkey, as poor as a church mouse, as stubborn as a mule, as strong as an ox..[2, c.84]

Структура порівняння відрізняється великою  різноманітністю. В роботах, присвячених  образним порівнянням, виділяється  декілька типів порівняння:

1) порівняння, в якому експліцитно виражено суб’єкт і об’єкт порівняння, і останній виступає в якості предикативного члена. Функція порівняння такого типу – виражати шляхом співставлення двох предметів комплекс ознак предмета, що є темою порівняння.

Наприклад: Unhappiness was like a hungry animal waiting beside the track for any victim. (G.Greene).

His eyes were like owl’s eyes, piercing, melancholy, dark brown. (J.Galsworthy).

He dared not go near Ruth's neighborhood in the daytime, but night found him lurking like a thief around the Morse home, stealing glimpses at the windows and loving the very walls that sheltered her. (J.London) [2, c.95].

2) порівняння, виражене сполученням "А + субстантивна група”, яку можна розглядати як редуцироване підрядне речення з опущеним підметом.

Наприклад: Who the devil is Avice Crichton?, - She’s the young actress I know. She’s as pretty as a picture. (S.Maugham).

3) порівняння, в якому права частина визначає дієслово чи дієслівну групу лівої частини з такою ж дією, що здійснюється іншим суб’єктом чи тим же суб’єктом в інших умовах.

Наприклад: He did not know what to do with those arms and hands, and when, to his excited vision, one arm seemed liable to brush against the books on the table, he lurched away like a frightened horse (J. London).

The singing woman was shut down – like a wireless set, the last sound was a wail and vibration. (G. Greene) [2, c.81]

4) порівняння, в якому права частина визначає обставину образу дії при дієслові лівої частини.

Наприклад: Father Thomas watched him intensively, sitting both upright, like a cobra watching a mangoose.. (G. Greene).

The lift was wire, an' it was threshin' around like a snake. (J. London).

5) порівняння, в яких порівнюються ситуації. Вони зазвичай виражаються двома чи декількома реченнями.

Наприклад: I was not surprised, but I was thrilled, when the door behind him slowly opened. It was like seeing the film of the book. (M. Spark).

He thrilled deliciously at the remembrance. Like a rose-petal, he thought; cool and soft as a snowflake. (J. London).

I must 'a' missed 'em, he announced. What I read was the real goods. It was all lighted up an' shining, an' it shun right into me an' lighted me up inside, like the sun or a searchlight. (J. London) [2, c.88].

Порівняння можуть базуватись на метафорі, коли співставлювані поняття повністю тотожні, і на метонімії, коли при  співставлені понять порівнюються тільки їх окремі риси. В свою чергу, і метафора, і метонімія містять приховане  порівняння. Але, все ж, ці поняття слід відрізняти, адже метафора є семантичним зсувом у словесній формі в специфічному лексичному оточенні, що виключає буквальне розуміння. Порівняння ж, за визначенням Черемисіної, є загальною схемою побудови складного знаку, незалежно від зовнішнього оточення.