Зміст формування соціокультурної компетенції учнів середніх класів

Вступ………………………………………………………………………….. Розділ 1. Питання формування соціокультурної  компетенції……………. 1.1 Сутність понять “компетенція”  та “соціокультурна компетенція”…... 1.2 Структура соціокультурної  компетенції і характеристика  її компонентів…………………………………………………………………... Розділ 2. Зміст формування соціокультурної компетенції учнів  середніх класів…………………………………………………………………………. Висновки.............…………………………………………………………….. Список використаної літератури……………………………………………

2 5 5   11   21 32 35

ЗМІСТ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Україна, на початку XXI століття перебуває на етапі трансформації  суспільного розвитку і радикальних  перетворень у сфері освіти.

Одним із пріоритетних завдань  навчання іноземній мові визнається формування в учнів соціокультурної  компетенції, що передбачає наявність знань про національно-культурні особливості країни, мова якої вивчається, про норми мовленнєвої та немовленнєвої поведінки її носіїв і вміння моделювати свою поведінку відповідно до цих особливостей і норм. Тим самим сучасна концепція мовної освіти робить важливий акцент на необхідності не обмежувати вивчення іноземної мови її вербальним кодом, а формувати у свідомості учня "картину світу", притаманну носієві цієї мови як представникові певної культури і певного соціуму.

Питання про країнознавчий, лінгвокраїнознавчий та соціокультурний аспекти навчання іноземній мові, про зміст комунікативної компетенції знайшло теоретичне обґрунтування у працях багатьох вчених (М. Аріян, Є. Верещагін, І. Воробйова, Н. Гез, М. Євтух, І. Зимня, Н. Ішханян, В. Костомаров, О. Леонтьєв, Ю. Пассов, В. Редько, В. Сафонова, Л. Смелякова, Г. Томахін, В. Топалова, P. Adler, D. Brown, M. Byram, E. Hall, R. Lado та ін).

В останні роки посилилась увага науковців до феномену “Cоціокультурна  компетенція”, як одного з важливих показників готовності особистості до міжкультурної комунікації. Ця проблема не є новою, однак у більшості наукових праць вона, здебільшого, розглядається у контексті навчання у початковій та основній школі (Н. Гез, О. Коломінова, З. Корнаєва, О. Первак, Ю. Пассов), а також у немовних та технічних вищих навчальних закладах (Н. Бориско, Н. Ішханян, С. Козак, Т. Опанасенко, В. Топалова, Т. Третьякова).

Проте саме для учнів, на наш погляд, існують найбільш сприятливі дидактико-методичні умови  для формування соціокультурної компетенції з урахуванням їхніх вікових особливостей. У зв'язку з цим виявляється актуальним обґрунтування змісту соціокультурної компетенції як обов'язкової складової процесу навчання іноземній мові, визначення комплексу умов ефективного її формування в учнів, впливу цього процесу на особистість учня. Все це сприяє вдосконаленню навчального процесу у навчальних закладах.

Таким чином, соціальна  і педагогічна значущість проблеми формування соціокультурної компетенції  та необхідність визначення основних її характеристик та особливостей організації навчального процесу, який забезпечував би достатній рівень її сформованості в учнів відповідно до основної мети навчання іноземної мови – підготовки до міжкультурної комунікації – зумовили актуальність дослідження та вибір теми: "Формування іншомовної соціокультурної компетенції учнів".

У цей час практично  ніхто не заперечує той факт, що іноземна мова, поряд з навчанням  спілкуванню і підвищенням рівня  загальної професійної культури, має ще й значне виховне значення. У сучасних умовах – це готовність сприяти налагодженню міжкультурних зв'язків, представляти країну на міжкультурних інтеракціях, ставитися з повагою до духовних цінностей інших культур. Відповідно основна мета навчання іноземній мові може бути досягнута тільки при адекватному розвитку соціокультурної компетенції тобто при формуванні іншомовної соціокультурної компетенції необхідно виховувати комунікативно активну особистість, здатну забезпечити адекватне міжкультурне спілкування, діалог культур.

Діалог культур передбачає знання власної культури й культури країни, мови яких вивчаються.

Розуміння того, як географічне  положення і клімат країни визначають її побут, економіку і традиційні зв'язки, знання основних віх розвитку історії, видатних подій і людей, релігійних вірувань й обрядів полегшує завдання міжкультурного спілкування, уміння знаходити загальне й відмінне у наших традиціях і стилях життя, вести діалог на рівні [30]. Соціокультурна компетенція є інструментом виховання міжнародно-орієнтованої особистості, що усвідомлює взаємозалежність й цілісність світу, необхідність міжкультурного співробітництва у рішенні глобальних проблем людства.

Об'єкт дослідження: процес навчання учнів середньої школи  англійській мові.

Предмет дослідження: формування іншомовної соціокультурної компетенції учнів на нетрадиційних уроках англійської мови.

Мета дослідження: розробити  серію нетрадиційних уроків з  англійської мови для учнів сьомого  класу, спрямованих на формування СКК, та перевірити їх ефективність.

Для досягнення поставленої  цілі потрібно вирішити такі задачі:

• З'ясувати поняття “компетенція”, “соціокультурна компетенція”, визначити її структуру, та дати повну характеристику її компонентів.
• Визначити цілі й зміст формування соціокультурної компетенції учнів середнього етапу навчання.
• Проаналізувати особливості організації уроку англійської мови.
• Розробити нестандартні уроки, спрямовані на формування СКК, та експериментально перевірити їх ефективність.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. Питання  формування соціокультурної компетенції

1. Сутність понять “компетенція” та “соціокультурна компетенція”

Оволодіння іноземною  мовою як засобом міжкультурного спілкування неможливо без паралельного вивчення відповідної культури.

“Якщо розуміти під культурою  все, що робить та думає нація, то мова фіксує саме як ця нація думає,” – зазначає Е. Азимов [1].

Культура, на думку G. Brown – це контекст, всередині якого  ми існуємо, думаємо відчуваємо і  спілкуємося один з одним.

А. Hirsh під культурою  країни, мова якої вивчається, розуміє особливе поєднання знань і досвіду, що дозволяє учням бути адекватними учасниками міжкультурної комунікації.

Вона включає розуміння  змісту й різного забарвлення  висловлювань, правильну інтерпретацію  культурних, історичних епізодів і  реалій при читанні газет, журналів й іншої літератури, при перегляді фільмів і телевізійних програм, при спілкуванні з носіями мови й культури, розуміння поведінки й підвищену толерантність [46].

Будь яка мова, сприймаючи об’єктивно існуючий світ людини через  національну свідомість, дає неповторну “мовну модель світу” даного етносу. Якщо організувати процес навчання таким чином, щоб іноземна мова вивчалась як феномен національної культури, як “ мовна модель” світу цього народу і цієї культури, можна сформувати особливий вид компетенції – соціокультурну (СКК) – і забезпечити у кінцевому результаті повноцінне міжкультурне спілкування і взаєморозуміння, тобто діалог культур.

Культура є специфічним  людським способом трансляції знань  поряд із успадкованою видовою пам'яттю й індивідуальною пам'яттю.

У кожного народу система  сприйняття, мислення, поведінки, емоцій різна у силу різних умов проходження  соціалізації; важливе значення мають  також традиції і звичаї народу, територіально-географічне розташування. Варто відмітити, що навіть запозичення елементів однієї культури іншою не завжди протікає як механічний процес і не завжди є автоматичним наслідком культурних контактів. І навіть коли відбувається процес запозичень, елемент, що запозичується часто, переосмислюється й здобуває в іншій культурі інше значення, ніж мав у тій, звідки був запозичений.

У культурі існує дві  сторони: об'єктивна й суб'єктивна.

Об'єктивна культура –  це всілякі інститути й артефакти  культури, такі як економічна система, соціальні звичаї, політичні структури  й процеси, види мистецтва й ремесла.

Суб'єктивна культура – це психологічні риси культури, що включають цінності й зразки мислення. Саме ця культура і являє собою  величезні труднощі, через які  ми стикаємось за кордоном з неясністю  й нерозумінням. Люди намагаються судити по зразках поведінки, властивій їхній культурі, тому необхідно ставитися до цього аспекту спілкування більш уважно, вивчати його й намагатися зрозуміти й прийняти іншу культуру

У педагогічній літературі існують різні визначення поняття  “компетенція”, тому що автори по-своєму розуміють та інтерпретують це поняття.

Спробуємо розглянути зміст  поняття “компетенція” у світі  сучасних ідей стосовного компетентнісного підходу, що розробляється у педагогіці.

Гуманітарний погляд на категорію “компетенція” полягає в тому, що нею окреслюється коло повноважень (функцій), а також знань, умінь, навичок, необхідних для виконання мети і завдань діяльності. У цьому контексті вживаються такі словосполучення, як “розширення”, “формування” та “звуження”, що свідчать про динамічність процесу її набуття чи втрати. Розширення компетенції в широкому значенні є явищем розвитку: збагачення функцій, кола обов’язків, об’єктів діяльності тощо.

Тлумачний словник визначає це поняття так:

Компетенція – (від лат. competo – добиваюсь, відповідаю, підхожу), коло повноважень, наданих законом, статусом або іншим актом конкретному органу або посадовій особі, знання, досвід в тій чи іншій сфері [31].

Електронна енциклопедія “Вікіпедія” дає інше визначення цього поняття: “Компетенція – це вимога до підготовки людини, яка необхідна для її якісної продуктивної діяльності у певній сфері” [48].

У науковому посібнику  Т. Колодько можна знайти інше визначення цього поняття, яке інтерпретується  таким чином: “Компетенція – це коло питань, в яких особа добре проінформована; коло повноважень, вправ” [12].

“Під назвою мова ми уявляємо культуру”, – наголошує А. Леонтьєв. Отже, мова і культура є рівноправними, взаємообумовленими, взаємовпливовими об'єктами навчання.

Згідно нової програми з іноземних мов для загальноосвітніх шкіл (2001) головною метою навчання іноземній мови (ІМ) є формування іншомовної комунікативної компетенції (ІКК), яку розуміють як здатність до міжкультурного іншомовного спілкування.

ІКК складається з  основних компонентів:

1. мовна компетенція – фонетична, граматична, лексична, орфографічна;
2. мовленнєва компетенція – в аудіюванні, говорінні, читанні та письмі;
3. соціокультурна компетенція (СКК).

Соціокультурна компетенція  є складовою частиною комунікативної компетенції, формування якої визначається у державному стандарті “Іноземні мови” як основна мета навчання іноземним мовам у середній школі.

На необхідність залучення до культури народу, мова якого вивчається, вказував у свій час відомий американський  методист Р. Ладо.

Сьогодні цілий ряд  вітчизняних і зарубіжних дослідників вивчають різні аспекти СКК (Н.Бориско, Є.Верещагін, В.Костомаров, Л. Голованчук, Ю. Пассов, В. Сафонова, О. Селіванова, О. Тарнопільський, Г. Томахін, В. Топалова; L. Damen, D. Killick, С. Kramsch, J. Munbay, R. Spack, P. Steavens).

Соціокультурна компетенція  передбачає “знайомство тих, хто  навчається, з національно-культурною специфікою мовленнєвої поведінки  і здатністю користуватися елементами соціокультурного контексту, релевантними для породження і сприйняття мовлення з точки зору носіїв мови. Ці елементи – звичаї, правила, норми, соціальні умовності, ритуали, соціальні стереотипи, країнознавчі знання та ін.” – підкреслює Є. Азимов [1].

Соціокультурна компетенція, як зазначає П. Сисоєв, дозволяє тим  хто нею говорить почувати себе практично на рівні з носіями мови (відносно культури), що є кроком до адекватного володіння іноземною мовою (тобто здатністю оперувати вивченою мовою у повсякденних ситуаціях на рівні, максимально наближеному до рівня носіїв мови) [33].

Соціокультурна компетенція може бути досягнута у результаті соціокультурної освіти на уроці іноземної мови, а також за рахунок інших дисциплін. Додаткові джерела соціокультурної інформації такі, як література, ЗМІ, Інтернет, фільми, можуть служити істотним доповненням [1].

Не менш важливу роль у формуванні уявлень про культуру країни, мова якої вивчається, відіграють фактори рідного соціокультурного середовища, які необхідно враховувати  при розробці моделей спільного  вивчення мови й культури.

Під соціокультурною  компетенцією розуміють не просто володіння інформацією про безпосередній зв'язок мовного й соціокультурного середовища, або про взаємозв'язок розвитку мови й суспільства [33].

Під соціокультурною  освітою Л. Савєльєва розуміє  новий аспект у навчанні шкільних предметів, він пов'язаний з необхідністю формування соціокультурної компетенції. На думку автора соціокультурна компетенція припускає:

• усвідомлення того, що мова не тільки засіб пізнання й засіб спілкування, але й форма соціальної пам'яті, “культурний код нації”, розвинене вміння зіставляти факти мови й факти дійсності;
• уміння бачити культурний фон, що стоїть за кожною мовною одиницею;
• знання культури, історії, традицій, звичаїв свого народу;
• уміння виявити регіонально значимі лексеми й розуміти їх роль у тексті [36].