Зміст формування соціокультурної компетенції учнів середніх класів

Лінгвокраїнознавча компетенція включає таке явище як хрононіми, які, як визначає електронна енциклопедія “Вікіпедія”, називають події історії та явища культурного життя, побуту народу, співвіднесені з певним відрізком часу, який (завдяки цим подіям) став важливим моментом в історичному та культурному розвитку народу, людства в цілому. Таким чином, денотат хрононіма – час реальних історичних і культурних подій, або час соціальний, – характеризується:

а) чіткими хронологічними межами;

б) історичним і соціокультурним значенням для народу чи всього людства.

Відповідність найменування факту історії, культурній події, що дала початок хрононіму, може бути прямою (історичні хрононіми: рос. Петровская эпоха, укр. Злука, англ. Anglo-Saxon invasion) і опосередкованою (соціокультурні хрононіми: рос. Чистый четверг, укр. Проводи, англ. Spring Bank Holiday), має точний часовий вираз (рос. гражданская война, Щедрый вечер, укр. День Незалежностi України) і може бути в хронологічному плані неясною, розмитою (рос. День Ивана Купала, Масленица, поліськ. Майска весна).

Соціокультурні хрононіми поділяються на такі, що співвідносяться з постійною датою (рос. Благовещение, укр. Головосік, англ. St. Patrick’s Day) і рухливі, “зрушення” яких визначається церковним календарем (рос. Страстная неделя, укр. Навський Великдень, поліськ. Суха середа, англ. Ash Wednesday).

Хрононіми можуть називати унікальні історичні події (рос. Октябрь, укр. IV Унiверсал, Переяславська Рада), рухливі релігійні свята (рос. Вознесение, Троица, укр. Білий тиждень, поліськ. Колядуха маслена, англ. Palm Sunday), а також дні, що відзначаються кілька разів на рік (рос. Егорьев день, Никола, укр. Ганна) [48].

Для лінгвокраїнознавства великий інтерес представляють фразеологізми, у яких відбивається національна своєрідність історії, культури, традиційного способу життя народу – носіїв мови.

Фразеологізм, за електронною  енциклопедією “Вікіпедія”, семантично пов’язане сполучення слів, яке, на відміну від подібних до нього  за формою синтаксичних структур (висловів або речень), не виникає в процесі мовлення відповідно до загальних граматичних і значеннєвих закономірностей поєднання лексем, а відтворюється у вигляді усталеної, неподільної, цілісної конструкції [48].

Більшість фразеологізмів з'явилося в процесі спостереження  за навколишньою дійсністю – історичною, суспільними процесами, виробничою діяльністю й побутом, морально-етичними нормами і родинними стосунками, природним середовищем, тваринним  та рослинним світом.

Фразеологізми, з одного боку, мають ознаки, спільні зі словами, словосполученнями і реченнями, а з другого – відрізняються  від них.

Як і слова, фразеологізми:

1) не користуються  щоразу, а відтворюються як готові, наявні в мові одиниці з  певним значенням;

2) відзначаються стійкістю  складу і сталістю структури;

3) часто позначають  одне поняття і вступають у  синонімічні зв’язки з словами;

4) виконують ту ж  функцію, що й слова. Наприклад:  накивати п’ятами втекти, пасти  задніх – відставати.

На відміну від слів фразеологізми:

1) складаються із самостійних  одиниць мови – слів. Які найчастіше  функціонують окремо та мають  відповідні форми;

2) відрізняються більшою  точністю значення, яке частіше,  ніж у словах супроводжується  образною характеристикою. Наприклад:  пройти вогонь і воду; чужими руками жар загрібати.

Фразеологізми мають сталу конструкцію, одні й  ті ж компоненти, заміна чи доповнення руйнує їх.

Лінгвокраїнознавча компетенція  містить у собі знання основних особливостей соціокультурного розвитку країни мова якої вивчається на даному етапі, уміння порівнювати їх з аналогічними явищами рідної культури і здійснювати свою мовну поведінку відповідно до них.

Соціолінгвістична компетенція – здатність використовувати правила делікатного та розмовного мовлення в спілкуванні.

В. Соколова стверджує, що у навчанні англійській мові потрібно приділити більшу увагу соціолінгвістичній компетенції, тобто розвивати здібності вивчаючих використовувати й перетворювати мовні форми відповідно до ситуації спілкування, володіти ситуативними варіантами володіння мовою.

Формування соціолінгвістичної компетенції припускає створення вмінь використовувати і дотримувати:

• маркери соціальних відносин, наприклад, студентський або так званий молодіжний сленг: No kidding – Серйозно. Правда. I bet so – Я впевнений. You blue it – Ти все зіпсував. I'm happening – Я щасливий. I flunk the exam – Я провалив іспит. Whatever – Однаково. I am positive – Я впевнений.
• правила ввічливості – на питання How are you? ніхто не очікує від вас почути про ваш головний біль, про проблеми в сім'ї та ін., тільки Good. Fine. Те ж саме з How is it going? What's going on? – Not much. Same old, same old.
• регістри спілкування: нейтральний – Shall we begin?, неофіційний – What aboutmaking a start?, розмовний (Colloquial) – OK. Let’s get going [37].

Соціолінгвістична компетенція, як підкреслює В. Соколова, є найважливішим компонентом соціокультурної компетенції, необхідної для придбання професійної компетентності в цілому.

Соціолінгвістична компетенція  співвідноситься з мовною картиною світу, це варто визначати як оволодіння набором мовних засобів й уміння здійснити їх вибір залежно від соціально-культурного й ситуативного аспектів контексту. Це, у свою чергу, припускає оволодіння лексикою з національно-культурним компонентом; фразеологізмами з національно-культурною семантикою; формулами мовного спілкування; прислів'ями, приказками, крилатими словами [37].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. Зміст формування соціокультурної компетенції учнів середніх класів

 

Положення про необхідність вивчення ІМ у нерозривному зв'язку з культурою народу – носіями даної мови вже давно сприймається у методиці ІМ як аксіома.

Використання країнознавчої  інформації у процесі навчання забезпечує підвищення пізнавальної активності учнів, сприяє розвитку їхніх комунікативних навичок і умінь, а також позитивній мотивації, дає стимул до самостійної роботи над мовою і вирішенню виховних завдань.

Основною метою навчання ІМ в середній школі є розвиток особистості школяра у нерозривному зв'язку з викладанням культури країни мова якої вивчається, сприяючи бажанню “брати участь у міжкультурній комунікації і самостійно вдосконалюватися у діяльності, якою він оволодів ”, зазначає З. Никитенко [21].

Верещагін вважає, що з'ясовуючи співвідношення особистості й культури, неможливо зрозуміти генезис, становлення  особистості у відриві від культури соціальної спільноти (малої соціальної групи й в остаточному підсумку націй).

На думку Е. Верещагіна, бажання зрозуміти внутрішній світ українця або англійця, поляка або  француза, варто вивчити українську або відповідно англійську, польську, французьку культуру [8].

При навчанні ІМ, учнів  треба знайомити з мовними  одиницями, що найбільш яскраво відображають національні особливості культури народу – носіїв мови й середовища їх існування.

Соціокультурна компетенція  у навчання ІМ, на базі якої формуються знання про реалії, звичаї, традиції країни, мова якої вивчається; знання й навички комунікативної поведінки в актах мовної комунікації; навички й уміння вербальної і невербальної поведінки, входить у зміст національної культури.

Як зазначає Е. Пасов, соціокультурна компетенція змісту навчання ІМ має величезний потенціал у плані включення учнів у діалог культур, знайомства з досягненнями національної культури у розвитку загальнолюдської культури [24].

Інформація про культуру, мова якої вивчається, підкреслює І. Бім, є у змісті навчання у більшості провідних методистів й Імпліцитно є присутньою у таких компонентах як екстралінгвістичний і методичний [6, 24].

Найбільше широко лінгвокультурознавчий  матеріал представлений у Р. Миньяр-Белоручева, що включає в знання лексичний фон, національну культуру і національні реалії.

Досить повно соціокультурна компетенція реалізована у підході  Никитенко, Осияновой, де представлені всі складові цього компонента (див. рис. 2).

На початковому й  середньому етапі навчання ІМ в середній школі знання містять у собі насамперед мовні знання й знання національної культури.

Основоположники лінгвокультурознавства Е. Верещагін і В. Костомаров стверджують, що всі рівні мови є культуроносні, тобто мають країнознавчий план.

Найбільш цілеспрямованим  представляється звертання саме до лексики з “культурним компонентом”; безеквівалентної й фонової.

 

Рис. 2. Складові соціокультурної компетенції у змісті навчання ІМ (за Никитенко)

 

У тих хто вивчає ІМ, водночас із засвоєнням кожної лексеми  формується асоційоване з нею  лексичне поняття. Якщо лексема цілком засвоєна й артикулюється правильно, це не свідчить про те, що завершилося  формування лексичного поняття.

У навчальному процесі  варто враховувати, що слово одночасно є знаком реалії й одиницею мови.

Безеквівалентна й фонова лексика має потребу у коментарі, вимагає особливої уваги викладача.

Лінгвокраїнознавство  ставить своїм завданням вивчення одиниць мови, що найбільше яскраво  відбивають особливості культури народу – носіїв мови і сфери їх існування.

Знання національної культури, відомий усім представник  мовної громадськості Г. Томахін, називає  фоновими знаннями (background knowledge) і ділить їх на знання про предмети і явища  національної культури – реалії й знання про загальноприйняті в країні норми поведінки [40].

На думку Г. Томахин, викладання культури ІМ має за мету передачу учням, мінімум фонових  знань, якими володіє носій мови, що в якомусь ступені нагадує  акультурацію [40].

Акультурація, за Е. Верещагіним, процес засвоєння особистістю, що виросла в умовах культури А, елементів культури Б [8]. Однак засвоєння знань про культуру іншого народу у лінгвокраїнознавстві принципово відрізняється від акультурації.

Такі знання, що відносяться насамперед до географії, історії, громадського життя, мистецтва, культури, звичаїв і традиціям країни мова якої вивчається, можуть пропонуватися у вигляді коментарю на українській або англійській мовах.

Наприклад:

Mother's Day – День матері, Humpty-Dumpty – Шовтай-бовтай, коротун, людина-яйце, герой дитячих коміксів.

Фонова лексика містить  у собі слова, що розрізняються своїми фонами через розбіжності окремих  другорядних ознак.

Характер предметного  змісту реалії є відмітною рисою  у порівнянні з іншими словами мови, тому що їм властивий відповідний національний (іноді й місцевий) та історичний колорит.

Ці мовні явища у  мові швидко реагують на зміни у  житті суспільства, тому виділяються  серед них реалії-неологізми, історизми, архаїзми.

Як приклади реалій на матеріалі англійської мови можна привести наступні слова, що позначають різні соціальні, політичні, побутові аспекти життя; топоніми й антропоніми.

Процес мовної, особливо іншомовної комунікації являє собою  настільки складне й багатоаспектне явище, що його адекватний розгляд навряд чи є можливим у межах розуміння логічної й граматичної структури висловлення, його лексичного наповнення.

Участь у процесі  спілкування вимагає щось більше, а саме комунікативної компетенції, або знань комунікативної поведінки.

На думку А. Thomas, комунікативний підхід спрямований на розвиток уміння учнів, практично користуватися  реальною, живою мовою, цей підхід покликаний навчати не маніпулюванню  мовними засобами, а усвідомленому  співвіднесенню цих структур з їхніми комунікативними функціями [50].

Комунікативний підхід, як процес комунікації, у навчанні відкриває  широкі перспективи, вимагає розгляду мови не тільки з погляду мовних структур, але також з обліком  виконуваних комунікативних функцій.

Останнім часом у  методиці вітчизняних і закордонних досліджень зріс інтерес до вивчення питань, пов'язаних із вживанням мови, з необхідністю повідомляти учням не тільки певну суму знань про мову, але й про реалізації отриманих знань у тій або іншій ситуації спілкування.

Це у свою чергу потребує від комунікантів знань норм і традицій спілкування народу – носіїв мови, що вивчається, тобто все те, що мається на увазі під комунікативною поведінкою як частиною національної культури.

Як уже було вище відзначено, під комунікативною поведінкою розуміється сукупність норм і традицій спілкування народу. Знання норм і традицій спілкування народу, дозволить учасникам мовного акту, що належить до різних національних культур, адекватно сприймати й розуміти один одного, тобто сприяти “міжкультурній комунікації”.

Незнання норм і традицій спілкування носіїв іншої культури спричинить “стан, що виникає через  неспівпадіння культур, що називається  культурним шоком (culture shock)” [8].