Стилістичні фігури кількості в творі Джонатана Свіфта «Мандри Гуллівера»

Рівненський інститут слов’янознавства

Київського славістичного університету

 

 

 

 

 

 

 

Тема:

«Стилістичні фігури кількості  в творі Джонатана Свіфта «Мандри  Гуллівера»»

 

 

                                                             Курсова робота з стилістики

                                          англійської мови

                                                                      виконана на кафедрі теорії та

                                               практики перекладу

      студентки IV курсу (гр. ПЛ – 041)

                                                                  факультету романо-германської

                                                        та слов’янської філології

                                                      Мицко Ірини Романівни

                                                Науковий керівник:

                                               К. філол. н., в.о.доц.

                                               Константінова О. В.

 

 

Рівне - 2008 
Зміст

Вступ………………………………………………………………........…3

Розділ І. Загальна характеристика стилістичних фігур кількості………………………………………………………………………...5

1. 1. Гіпербола ……………………………………………………….…….6
1. 2. Стилістичні прийоми применшення – мейозис та літота……………………………………………………………………..8
1. 3. Жанр і метод написання роману Джонатана Свіфта «Мандри Гуллівера»……………………………………………………………....11

Розділ ІІ. Функціонування фігур кількості в творі Джонатана Свіфта «Мандри Гуллівера»………………………………………………………......14

2. 1. Функції гіперболи в романі………………………………………....14

     2. 2. Функції мейозису та літоти в романі……………………………..…19

Висновки……………………………………………………………..…..22

Список використаної літератури…………………………………..…24

Додатки………………………………………………………….……….25

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Стилістична семасіологія як розділ стилістики розглядає значення мовних одиниць на різноманітних рівнях. Будь-який елемент мови певного рівня має своє значення, але далеко не кожне значення мовного елементу може мати стилістичну ознаку. Предметом стилістики є неосновні значення мовних одиниць, а їх додаткові значення, які виникають в двох випадках:

• у випадку незвичної денотативної віднесеності носіїв значення – слів, словосполучень, текстів;
• у випадку незвичної сполучуваності чи комбінації значень, які виражаються даними одиницями.

       Саме  ця частина стилістичних ресурсів мови становить один з факторів, що визначає національно-культурну специфіку спілкування. Таким чином у стилістичній семасіології виокремлюють виражальні засоби та стилістичні прийоми [6;163]. Під виражальними засобами розуміють фігури заміщення, до яких належать такі стилістичні одиниці, як гіпербола, мейозис, метонімія, метафора та іронія зі всіма їхніми  підвидами. Саме ці фігури і будуть  досліджуватися  у даній роботі. 

       Вище перераховані фігури заміщення є найбільш вагомими засобами для розкриття специфічних рис національної картини світу, тобто ті метафори, символи та образні поняття, які через свою уживаність у повсякденному мовленні набули статусу мовних одиниць. Вони являють собою сукупність вторинних найменувань, які існують у мові в «готовому» вигляді чи створюються на основі регулярних моделей мовлення

[6;163-164].

        У ХХ ст. фігури заміщення стають  об’єктом роботи багатьох дослідників,  серед яких, зокрема, такі відомі  мовознавці як О.Дубенко, С.Єрмоленко, М.Кожина, Л.Єфімов, О.Ясінецька, А. Мороховський та ін.          У нашій роботі ми будемо спиратися на методи дослідження та класифікацію мовних одиниць вторинної номінації різних рівнів професора  
А. Н. Мороховського.

Актуальність теми даної роботи визначається тим, що вона присвячена дослідженню таких стилістичних засобів, як фігури заміщення, які включають фігури кількості та фігури якості, що становлять інтерес як для мовознавців, так і для літературознавців, оскільки висвітлюють цілу низку питань індивідуального художнього мовлення. Художні твори надають невичерпний матеріал, який дає можливість пізнання закономірності розвитку і функціонування мови взагалі [9;3].

Виходячи з вище написаного, об'єктом даного дослідження виступають стилістичні виражальні засоби семасіології — фігури заміщення, а точніше будуть досліджуватися фігури кількості. Предметом роботи є різноманітні особливості функціонування (структурно-семантичні, прагматико-комунікативні та ін.) фігур кількості в англійському романі Джонатана Свіфта «Мандри Гуллівера».

Матеріал дослідження – твір Джонатана Свіфта «Мандри Гуллівери». Корпус прикладів включає 75 одиниць, виділених методом суцільної вибірки з роману Джонатана Свіфта «Мандри Гуллівера» загальною кількістю 329 сторінок.

Мета роботи полягає у здійсненні комплексного аналізу фігур кількості в творі Джонатана Свіфта «Мандри Гуллівера». Практична цінність одержаних результатів визначається тим, що систематизований матеріал та результати дослідження можуть бути ефективно використані в процесі викладання теоретичних курсів з граматики та стилістики англійської мови, спецкурсів із лінгвістики тексту, а також на практичних заняттях з англійської мови, при написанні курсових та дипломних робіт.

 

 

 

 

 

Розділ І. Загальна характеристика стилістичних фігур кількості (гіпербола, мейозис, літота).

        До фігур кількості відносяться фігури, які базуються на співставленні двох різних предметів (явищ) або їх властивостей із загальною для них кількісною ознакою. При цьому загальна ознака характеризує один із предметів,що зіставляються. Якщо ця ознака приписується предмету понад міру, з'являється гіпербола; якщо ж ця ознака властива предмету значно менше, з'являється мейозис, або його вид – літота.[6;164]

          Так як заперечення, як було вже досліджено, в цілому більш емоційне і експресивне, ніж ствердження, стилістичні можливості заперечення заслуговують особливої уваги. Експресивність заперечення залежить від його функції вказувати на те, що зв’язку між названими в реченні елементами не існує. В результаті будь – яке заперечення має на увазі контраст між можливим та дійсним, що й створює експресивний і оціночний потенціал.

           Заперечення  дозволяє зробити фразу лаконічною  і посилити вираження закінченості  моменту, про який іде мова.

           Проблеми  заперечення цікаві і з точки зору функціональної стилістики, так як мають свої особливості в різних стилях мови. Подвійне заперечення, наприклад, являється особливістю розмовної мови і, відповідно, широко використовується в мовних характеристиках: We aren’t no blackguards too (R. Kipling). [6; 165]

          Невірним виявляється твердження, що таке заперечення свідчить про неграмотність мовця. Воно в цей же час експресивніше, ніж зазвичай підкреслює бажання мовця бути цілком впевненим, що заперечення буде поміченим

         В розмовному  стилі мови заперечення може  мати різні експресивні функції  і передавати різні психологічні  стани. Так, заперечна конструкція  замість необхідної стверджувальної  може передавати хвилювання, нерішучість,  коливання.

        На експресивності заперечення базується фігура мови, яка називається літотою або применшенням, яка вживається з антонімом, який вже містить заперечний префікс: it is not unlikely = it is very likely, he was not unaware of = he was quite aware of. [6; 125] Конструкція з літотою може мати різні функції у відповідності з різною стилістичною забарвленістю. В розмовному стилі вона передає в більшості виховану стриманість або іронію. В науковому стилі вона містить велику строгість та обережність: it is not difficult to see = it is easy to see.

        Літота цікава  своєю національною специфічністю. Її прийнято пояснювати англійським національним характером, відображеним в мовному етикеті англійців: англійською стриманістю в проявленні оцінок і емоцій, прагненням уникнути крайностей і зберегти самоконтроль в будь – яких ситуаціях. Наприклад: It is rather an unusual, story, isn’t it? = You lie. It would not suit me all that well. = It is impossible. За І. Р. Гальперіним ціль літоти применшити силу емоціонального забарвлення або послабити силу позитивного признаку.[4; 459]

           Гіпербола – це художній засіб перебільшення, до того ж такого перебільшення, яке з точки зору реальних можливостей здійснення думки виявляється сумнівним або просто нездійсненним. Гіперболу не можна путати з звичайним перебільшенням, яке може виражати емоційно – збуджений стан мовця. Так, наприклад, вираз “I have told you fifty times”

(G. Byron) не є гіперболою, тобто стилістичним прийомом перебільшення, а лише таким перебільшенням, яке виражає емоційний стан мовця.

          Ми розглянемо детально стилістичні  фігури кількості у наступних  розділах, визначимо їхні функції  в художньому тексті, та практично  опрацюємо їх в другій частині  даного дослідження на прикладі  роману Джонатана Свіфта «Мандри Гуллівера».

 

1. 1. Гіпербола

Гіпербола - (англ. hyperbole, overstatement; грец. hyperbole — перебільшення) – це стилістична фігура явного і навмисного перебільшення для посилення виразності і підкреслення висловленої думки.[7;438] Гіперболізація – приписування явищу  певної ознаки такою мірою, якої в реальності він не має. Оскільки гіпербола – це надумане перебільшення, її не слід розуміти буквально, як мовець, так і адресат, до якого він звертається, розуміють її художню умовність. Гіперболізованих ознак частіше всього надають предметам, таким як розмір, колір, особливості форми, кількість та ін.: I remember a friend of mine buying a couple of cheeses at Liverpool. Splendid cheeses they were, ripe and mellow, and with a two hundred horse power scent about them that might have been warranted to carry three miles, and knock a man over at two hundred yards (J. Jerome).

      Гіпербола являється одним із засобів образної характеристики. За її допомогою автор чи мовець намагається підсилити ефект, зокрема позитивну чи негативну рису особи чи предмета. Гіпербола – один із найдавніших виражальних засобів, який використовувався в фольклорі, в давньоепічних поезіях усіх часів та народів. Досить часто гіпербола використовується для створення гумористичного ефекту: Well, the boy used to get ill about twice a week, so that he couldn't go to school. There never was such a boy to get ill as that Strandford and Merton. If there was any known disease going within ten miles of him, he had it, and had it badly. He would take bronchitis in the dog-days and have hay-fever at Christmas… (J. Jerome).

     Гіпербола досить часто використовується в повсякденній сфері вживання, де вона слугує одним з засобів підсилення експресивності мовлення:

      Jack: Personally, darling, to speak quite candidly, I don't much care about the name of Ernest…

      Gwendolen: It suits you perfectly. It is divine name. It has a music of his own. It produces vibrations (O. Wilde).

Деякі вислови, побудовані на використанні гіперболи, від частого  їх використання перетворюються на мовні  кластери, наприклад: тисяча вибачень, ні за що в світі, ні за які гроші,I haven't seen you for ages, I beg a thousand pardons.

В розмовній мові, яка  завжди емоційно забарвлена, такі перебільшення  є частими явищами: I beg a thousand pardons; scared to death; tremendously angry; immensely obliged; I’ll give the world to see him. Їх інколи називають розмовними гіперболами. Такі гіперболи – гідність мови. Вони вживаються в мові в готовому вигляді.[…;152]

Перебільшення тут базується, головним чином, на взаємодії двох типів  лексичних значень слів. Предметно  логічні значення слів thousand, tremendously набувають емоційного значення.

В гіперболі відбувається зіткнення звичайного, природного в  відношенні між явищами і предметами, і неможливого, нереального, гротескного. В гіперболі одночасно реалізуються два значення: основні, тобто предметно – логічні значення слів і контекстуально – емоційні значення слів. […; 152]

В гіперболі більше, ніж  в інших прийомах, проявляється різниця між емоційним значенням та емоційним забарвленням. В гіперболі слова зберігають своє предметно – логічне значення, але алогічність надає цілому виразу емоційного забарвлення.[…;152]

  Головна сфера вживанні гіперболи – художнє та повсякденне мовлення. В художньому мовленні вона часто взаємодіє з іншими стилістичними засобами – метафорою, персоніфікацією та порівнянням.[…;165-166]

1. 2. Стилістичні прийоми применшення – мейозис та літота.

Мейозис (від гр. meiosis – зменшення) – використання  демiнутивних  утвоpень  не  для зменшення, послаблення ефекту, а для пiдсилення, інтенсифікації. Цей стилістичний засіб є протилежністю гіперболи.[…;441] Мейозис – навмисне применшення ознак об'єкта чи явища, яке посилює виразність мовлення. Такими ознаками найчастіше виступають розмір, об'єм, відстань, час. Сферою вжитку є експресивно забарвлена розмовна мова. Частіше це окреслений, досить обмежений набір стійких словосполучень, які вживаються без змін: влетіти в копійчину, під боком, й оком не моргнути, йшли сім верств в тиждень, лише кущики пролітали по сторонах, a pretty penny, Tom Thumb та ін.:[10;166] […] But I saw at once that it had its possibilities. I had it remounted. Touched up by a little man whom I’ve found a real artist. The gold restored – that cast me a pretty penny, I can tell you (F. King).