Стилістичні фігури кількості в творі Джонатана Свіфта «Мандри Гуллівера»

У нашому дослідженні ми не будемо окремо розділяти мейозис та літоту, яка є підвидом мейозису та є трохи відмінною за змістом та структурою. Візьмемо до уваги лише літоту, так як більшість вчених, наприклад І. Р. Гальперін, І. В. Арнольд, Н. М. Разинкина не розділяють цих стилістичних прийомів. Керуючись їхніми дослідженнями розглянемо літоту, як стилістичний прийом кількості. Розглянемо ці стилістичні фігури кількості в загальному як применшення.

Літота (від гp. litotes - простота) – засіб риторичного применшення. Літота відрізняється від мейозиса не лише змістом, а й структурою.[…;439]  Літота має специфічну семантико-синтаксичну структуру: вживання частки not або no перед словом, яке вже має заперечне значення чи префікс. Так замість It is good появляється It is not bad; замість He is a brave man вживається He is no coward. Сила виразності цього стилістичного прийому заклечається головним чином в тому, що це навмисне применшення зрозуміле учасникам комунікації.

Ціллю використання цього засобу являється  частіше за все послаблення позитивної характеристики предмету мови: By the time they got in the car he was in a state of cold fury and he started silently in front of him with a sulky pout on his mouth. Julia was not dissatisfied with herself (S. Maugham).[...;166] Так як для того, щоб отримати позитивну ознаку через заперечення, потрібно заперечити заперечну ознаку. […;219]

Літота має різні функції  в залежності від сфери її застосування. У розмовній мові вона використовується для передачі стриманості чи іронічного ставлення мовця до адресата:

…«It's possible».

«And they murdered him in case he talked when he was arrested».

«It's not impossible».

У стилі наукової прози літота вживається, щоб передати обережність вираження думки: It is not uncommon for grammarians with C's nativistic approach to distinguish sharply between language-dependent superficial grammatical forms and the deeper  principles underlying them (“Language”). […;167]

Заперечення в літоті неможна розглядати як просте зняття признаку, який заключений в заперечному понятті. Тут відбувається настільки тісне злиття заперечної частки і наступного слова, що обидва ці елементи стають невіддільними один від одного. Вони створюють нову смислову єдність. Степінь утвердження позитивного признаку в літотах залежить від значення заперечуваного слова і від структури заперечення. […; 220]

На літоті можна простежити цікаві шляхи взаємодії форми та змісту. Заперечна форма впливає на зміст, видозмінюючи його. В прикладі not without strong impulses, значення заперечної конструкції можна по-різному тлумачити. Основний зміст думки заклечається в твердженні, що у когось появилось “сильне бажання втекти”. Однак, цей основний зміст доповнюється відтінками, які інколи ледь помітні: а) це бажання то появлялось, то зникало; б) це бажання її не покидало та ін.

В літоті виникає значення якості. Це значення завжди контрастне. Тут стикаються два поняття – позитивне та негативне, наприклад: bad і good; little і much і т. д., причому одна якість виражена в літоті, в її головній частині, а друге виникає через заперечення першого.

Літота повинна бути віднесеною до фонетико – синтаксичних засобів. В її оформленні не  малу роль грає інтонація. Заперечна частина в літоті завжди знаходиться під сильним наголосом. Це само по собі призводить до переосмислення всієї конструкції, так як в звичайних заперечних конструкціях не емфатичного характеру заперечення не виділяється.

1. 3. Жанр і метод написання роману Джонатана Свіфта «Мандри Гуллівера».

  «Мандри Гуллівера» Джонатана Свіфта – це одна з найсумніших книжок в історії європейської літератури, найгостріший памфлет на людство, але написано цю книжку не в нападі хворобливої мізантропії, а з почуттям «ненавидячої любові» до людини. Зневага і обурення, що подекуди просто б’ють в очі зі сторінок «Гуллівера», не є наслідком лихої вдачі письменника, як іноді пишуть історики літератури, а збуджені глибокою образою за людину, якою вона є, при гострій свідомості того, якою вона має й повинна бути. Саме віра в людину, захована під личиною жорсткого скепсису, диктувала авторові нещадні рядки, в яких безоглядному осудові піддавалися соціальні, політичні та інші форми сучасного Свіфтові суспільства.

      Епоха  Свіфта була часом потужного  розумового руху, що його ми  називаємо Просвітительством, яке  почалося, власне, за два століття  раніше, але досягло найбільшої  сили саме у XVIII столітті. Соціальні та політичні умови Просвітительства відомі. Повільно занепадав феодалізм, вироджувалося все те, що пов’язано було з цією економічною формацією в політичних, побутових, етичних, ідейно- мистецьких відносинах. Втрачала свою роль керівної організації на ідеологічному фронті церква, занепадав авторитет королівської абсолютної влади, піднімалися проти одвічних гнобителів пригноблені маси…Ішов повільний, але невпинний розклад усіх моральних та політичних надбудов. Також поволі окреслювались нові в ті часи, ще не усталені форми суспільних стосунків.

Об’єктом сатиричної творчості завжди являється комічне, незмінне та безобразне в дійсності, в свідомості, характері, вчинках  та взаємовідносинах людей. Сміх –  зброя сатири, а не інших жанрів художньої творчості. Розум Свіфта сміється над нерозумною владою. В «Мандрах Гуллівера» трагічне – це природно і закономірно входить в сюжет. Але сюжет цей – сатиричний, а всі несатиричні елементи необхідні перш за все для того, щоб глибше пізнати та більше наказати зло, тобто сформувати сатиричну структуру.

Загальним своїм характером «Мандри Гуллівера» належать до тих  сатирико- дидактичних і утопічних творів, що зародилися з розвитком гуманізму в XVI столітті і набули особливого поширення в епоху Просвітительства. «Мандри Гуллівера» побудовано в жанрі морської подорожі. Роман поділено на чотири частини, в яких розповідається про чотири мандрівки лікаря, а потім капітана багатьох кораблів Лемюеля Гуллівера.

Чотири частини «Мандрів» - чотири сатиричні модифікації людської нікчемності. В першій і другій частинах – зменшення фізичного зросту людини є сатиричним засобом зменшення й того, що ми називаємо моральною та ідеологічною стороною людського існування; в третій і четвертій частинах - людина поділяється ніби на дві самостійні істоти, смішні й жахливі в своїй однобічності. Метод фізичного зменшення в перших двох частинах проводиться способом антитези: в Ліліпутії герой виступає в ролі спостерігача життя пігмеїв, отже цим мотивується увага автора до змалювання людської нікчемності, як вона виявляється зовні, тобто в політичному і загалом суспільному житті. В другій частині, в країні велетнів, мандрівник сам опиняється в ролі ліліпута, зустрівшись з істотами, що в порівнянні з ними він здається не більшим за комашку. В багатьох випадках він сам собі здається смішним і жалюгідним. Отже, автор у другій частині переносить увагу більше на внутрішній світ людини, показуючи обмеженість та відносність її моральних цінностей. Свіфт ще більше говорить про політичні і суспільні проблеми. У третій та четвертій частинах Свіфт головну увагу приділяє розглядові морального та інтелектуального життя людини. Перед нами проходять численні варіації людського тупоумства й нікчемності. Свіфт з усією силою підкреслює недовершеність людської науки, яка не спирається на життєвий досвід, а на життєву практику.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ ІІ. Функціонування фігур кількості  в творі Джонатана Свіфта «Мандри  Гуллівера».

2. 1. Функції гіперболи в романі.

       Гіпербола являється одним із засобів образної характеристики. За її допомогою автор чи мовець намагається підсилити ефект, зокрема позитивну чи негативну рису особи чи предмета. Гіпербола – один із найдавніших виражальних засобів, який використовувався в фольклорі, в давньоепічних поезіях усіх часів та народів. Гіперболізованих ознак частіше всього надають предметам, таким як розмір, колір, особливості форми, кількість та ін. Перебільшення тут базується, головним чином, на взаємодії двох типів лексичних значень слів.

В гіперболі відбувається зіткнення звичайного, природного в відношенні між явищами і предметами, і неможливого, нереального, гротескного. В гіперболі одночасно реалізуються два значення: основні, тобто предметно – логічні значення слів і контекстуально – емоційні значення слів.

Так у романі Джонатана Свіфта ми часто зустрічаємо перебільшення фізичного зросту людини, перебільшення її можливостей, гіперболізацію зовнішності, а також перебільшення щодо одягу, предметів щоденного вжитку, влади.

Умовно можна виділити кілька типів гіперболи у творі  Джонатана Свіфта «Мандри Гуллівера». Першою групою є гіпербола, де перебільшення базується головним чином на взаємодії двох типів лексичних значень слів. Предметно-логічні значення слів extremely, largest,  prodigious, strongest, greatest, huge та інших , набувають емоційного начення. Наведено кілька прикладів:

I was extremely tired, and with that, and the heat of the weather, and about half a pint of brandy that I drank as I left the ship, I found myself much inclined to sleep. [12; 11]  – у цьому реченні автор перебільшує можливу втому героя, описує його , як вкрай зморену істоту. Речення виражає негативну оцінку.

Fifteen hundred of the Emperor’s largest horses were employed to draw me towards the metropolis. [18; 11] – у цьому реченні автор показує надзвичайно великий зріст людини, тобто таку людину, яку зможуть везти лише п’ятдесят найбільших коней. Перебільшується розмір людини.

Without trembling at the very sight of so prodigious a creature as I must appear to them. [16;11] – знову ж таки перебільшується розмір героя.

As the news of my arrival spread through the kingdom, it brought prodigious numbers of rich, idle, and curious people to see me. [24; 11] – у цьому реченні перебільшується кількість людей, які йшли дивитися на Гуллівера.

It was likewise ordered, that three hundred tailors should make me a suit of clothes after the fashion of the country: that six of his Majesty’s greatest scholars should be employed to instruct me in their language. [25; 11] – у цьому реченні перебільшується прагнення імператора навчити Гуллівера мови Ліліпутії, тобто таке прагнення, де задіяні найвидатніші вчені, і не один, а кілька.

 In his right waistcoat –pocket we found a prodigious bundle of white thin substances. [27; 11] – у цьому реченні перебільшується розмір срібної скриньки, ніби вона була такою, що навіть декілька ліліпутів не змогли її підняти. Автор намагається підсилити за допомогою гіперболізації предметів фізичний зріст героїв.

At the place where the carriage stopped, there stood an ancient temple, esteemed to be the largest in the whole kingdom. [19; 11] – у цьому реченні гіпербола вжита для змалювання могутності і величі храму, описується, що він був однією будівлею в королівстві ліліпутів, яка вміщала таку величезну людину, як Гуллівер.

Sometimes they determined to starve me, or at least to shoot me in the face and hands with poisoned arrows, which would soon dispatch me: but again they considered that the stench of so large a carcass might produce a plague in the metropolis. [25; 11] – у цьому реченні гіпербола вжита для перебільшення трупа Гуллівера, у тому випадку, якщо вб’ють; а також, для перебільшення наслідків, які може спричинити такий великий труп гниючи. Знову ж таки гіпербола вжита для перебільшення розміру людини.

Другим різновидом гіперболи є  перебільшення , яке базуєть на кількості. У «Мандрах Гуллівера» Джонатана Свіфта досить часто зустрічається перебільшення, яке пов’язане з кількістю людей, висотою, шириною, відстанню предметів. Це перебільшення передається за допомогою числівників. Наведено приклади:

I confess I was often tempted, while they were passing backwards and forwards on my body, to seize forty or fifty of the first that came in my reach, and dash them against the ground. [15;11] – у цьому реченні гіпербола вжита для перебільшення руки головного героя, тобто, що вона була такої величини, що могла схопити сорок, чи п’ятдесят маленьких чоловічків. Гіпербола вжита, як виражальний засіб. Тут ми бачимо зіткнення природного явища, тобто людей з нереальним для них чоловіком, тобто Гуллівером, який зображений , як шось нереальне, гротескне.

Six hundred beds of the common measure were brought in carriages, and worked up in my house; an hundred and fifty of their beds sewn together made up the breadth and length, and these were four double. [24; 11] – знову ж таки гіпербола вжита для перебільшення зросту та будови тіла героя , тобто, щоб зробити йому місце, де він міг би спати, потрібно зшити шістсот матрасів звичайної для ліліпутів величин, тобто зшити по сто п’ятдесят , та так чотири рази. Гіпербола використана для перебільшення розміру.

An establishment was also made of six hundred persons to be my domestics. [25; 11] – у цьому реченні гіпербола вжита для перебільшення кількості людей, які були призначені прислуговувати Гулліверу. Тобто, щоб прислужити такій великій людині, як Гуллівер, потрібно аж шістсот ліліпутів. Тут перебільшується кількість людей.

      It was likewise ordered, that three hundred tailors should make me a suit of clothes after the fashion of the country: that six of his Majesty’s greatest scholars should be employed to instruct me in their language. [25; 11] – У цьому реченні гіпербола вжита у двох значеннях. З однієї сторони вона виконує функцію перебільшення кількості, тобто для пошиття одягу головному героєві, Гулліверові, потрібно залучити до роботи аж триста кравців; а з іншої сторони перебільшується зріст людини.

  When in an instant I felt above an hundred arrows discharged on my left hand, which picked me like so many needles. [13; 11] – У цьому реченні гіпербола вжита для перебільшення руки героя, тобто вона була такою величезною, що в неї могла влучити сотня стріл.

  He descended from the stage, and commanded that several ladders should be applied to my sides, on which above an hundred of the inhabitants mounted, and walked towards my mouth. [14; 11] – У цьому реченні гіпербола знову вжита для перебільшення фізичного зросту людини та кількості жильців Ліліпутії, які вилізали на Гуллівера, тобто для перебільшення того, що на ньому могли поміститися приблизно сотня маленьких чоловічків.

  Ще одним типовим  вживанням гіперболи у романі  є перебільшення з допомогою  прислівника «most». Наведемо декілька  прикладів: