Наталія Плотська-Василенко: жизнь и творчество

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Імені Г.С. СКОВОРОДИ

 

 

КАФЕДРА ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

 

 

 

 

БІОГРАФІЯ ТА ТВОРЧА СПАДЩИНА                           Н. ПОЛОНСЬКА-ВАСИЛЕНКО.

 

 

 Виконала:

студентка історичного факультету

групи 41 і/п четвертого курсу

Корнієнко Ольга Олександівна

 

Перевірила:

к. ист. наук, проф. Богдашина  О.М.

 

 

 

 

 

 

 

Харків 2011

ЗМІСТ

 

ВСТУП……………………………………………………………………………..3 РОЗДІЛ І

ЖИТТЕВИЙ ШЛЯХ………………………………………………………………4

РОЗДІЛ ІІ

ТВОРЧА СПАДЩИНА………………...………………………………………..19

ВИСНОВКИ…………………………...…………………………………………29 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ТА ДЖЕРЕЛ…………………...30

 

 

 

 

 

  
ВСТУП

 

Наталія Плотська-Василенко Одна з провідних представниць державницької школи в українській історіографії, авторка майже 200 наукових праць в царині історії Запоріжжя та Південної України. Її археографічні студії стали одним з джерел розвитку української історичної науки. Дійсний член Наукового товариства імені Шевченка, академік Української Вільної Академії наук та Міжнародної Академії наук у Парижі.  

Полонська-Василенко була надзвичайно  органічною і цілісною особистістю. З одного боку, ціле життя вона була охоплена надзвичайною пристрастю до архівів. «Вишукувати серед пожовклих, напівзотлілих древніх актів історію рідного краю, — згадував О.Моргун, — це найвища її насолода, велике щастя». Вчена була пройнята також глибоким переконанням у месійній ролі української жінки.

 

 

РОЗДІЛ І

ЖИТТЕВИЙ ШЛЯХ

 

Наталія Дмитрівна Меньшова народилася 31 січня (13 лютого за н.ст.) 1884 р. в Харкові у родині старшого ад'ютанта Харківського окружного артилерійського управління капітана Дмитра Петровича Меньшова. Нащадок відомого дослідника Слобожанщини Григорія Данилевського, Дмитро Меньшов також цікавився історією. У 1893-1914 рр., будучи ще полковником, у старому Київському арсеналі він віднайде унікальний архів II армії за 1810-1840 рр.; він вивчатиме й історію Києва, історію військової справи і стане активним діячем Київського відділення Воєнно-історичного товариства. Після смерті генерала Меньшова у 1918 р. його дочка напише спеціальну записку про віднайдений батьком архів, аби зберегти і працю батька, і самий архів.

Матір'ю Наталії була Марія Федорівна Мухортова —  жінка тонкого розуму і почуттів, добре освічена. Вона передала доньці усі свої кращі риси, прищепила смак до літератури, мистецтва тощо, — власне, витворила неповторну сутність Наталії.

Дівчинка народилася у православній сім'ї і була хрещена 15 березня 1884 p. у Хрестоздвиженській церкві м. Харкова священиком Павлом Григоровичем. Усе своє життя Полонська-Василенко залишалася віруючою людиною.

1889 року родина Меньшових  переїхала до Києва. З цього  часу понад півстоліття доля  Наталії Дмитрівни була пов'язана з цим містом.

Початкову освіту Наталія дістала у семикласній Фундукліївській Маріїській жіночій гімназії, яку закінчила у травні 1900 р. зі срібною медаллю. Після річного курсу педагогічного стажування отримала атестат домашньої вчительки. Пізніше їй було видане свідоцтво Київського учбового округу на право бути домашньою наставницею, вчителькою і вихователькою. А 18 грудня 1905 р. Наталія Меньшова була обрана членом ради і секретарем Київського відділення попечительства сліпих. Не випадково її першою публікацією була замітка про концерт, який дали вихованці Київського училища сліпих на користь поранених у війні з Японією .

Незабаром у житті  Наталії Меньшової сталася важлива  подія — у 1906р. вона вийшла заміж  за прапорщика Сергія Гавриловича Полонського. З самого початку шлюб виявився невдалим. Ця особиста драма дуже затяглася, поглинаючи багато нервів. Нарешті 19 січня 1914 р. справа про розлучення була розглянута настоятелем Києво-Печерської Ольгинської церкви. Після розлучення Наталія Дмитрівна зберегла прізвище чоловіка.

1907 року вона вступила  на історико-філологічне відділення Київських Вищих жіночих курсів, де «прослухала повний курс наук», склала усі іспити та на відмінно написала курсову роботу «Матріархат у древній Греції і його відображення в оповідях про амазонок», а також реферат «Звільнення селян і його історичне значення». Ці роботи не були самостійними і написані в дусі офіційної історіографії, зокрема остання, де возвеличувався цар-визволитель Олександр II. У травні 1911 р. Полонська закінчила курси з правом скласти іспити ще й на слов'яно-російському відділенні .

            Ще у вересні 1910 р. Полонська була запрошена викладати історію у Київській жіночій прогімназії Байкової. Цю посаду вона збереже за собою аж до закриття гімназії у 1918 р. Після закінчення курсів її запросили також викладати історію у приватній жіночій гімназії Трифонової, де Наталія Дмитрівна працювала два роки — по червень 1913 р. Одночасно (з 1912 по 1915 р.) Полонська була залишена асистентом при кафедрі російської історії та методики викладання історії Вищих жіночих курсів. Крім цього, вона подала прохання у Міністерство народної освіти про дозвіл скласти іспити за історико-філологічний факультет Київського університету св. Володимира. У квітні — травні 1913 р. Наталія Дмитрівна успішно склала усі іспити на історичному відділенні та отримала диплом І ступеня. Затим рік (із жовтня 1914 по літо 1915 р.) вона викладала географію у чоловічій гімназії Науменка.

Як для жінки, Полонська  дістала досить високу освіту, яку  мали далеко не всі представники інтелігенції. 17 лютого 1913 р. вона стала членом комісії відділу «Старий Київ» при Київському художньо-промисловому і науковому музеї ім. Миколи ІІ.

У 1909 р. Наталія Дмитрівна працювала у вищезгаданому музеї та брала участь у розкопках відомого археолога В. Хвойки у Білгородці поблизу Києва. Про це дослідниця виголосила доповідь на XV Археологічному з'їзді, що проходив 22 липня — 5 серпня 1911 p. У м. Новгороді. Полонська опублікувала також звіти про цей та IV обласний археологічний з'їзд у Костромі .

Тим часом Наталія  Дмитрівна складала іспити у Київському університеті. Після цього вона поїхала відпочивати на Балтику в Любаву, а потім до Одеси.

  У 1913 р. Полонська стала готуватися до магістерського іспиту. Довнар-Запольський, як і іншим своїм учням, рекомендував їй теми з російської історії. Проте вона відмовилася, зваживши на відсутність у Києві відповідних архівів, і заявила про схильність до місцевої історії та археології.

У лютому 1914 р. дослідниця вирушила до Катеринослава, щоб вияснити у Д. Л. Яворницького, як вона пізніше писала, незрозуміле їй питання: чому Новоросія, яка постала на місці Запоріжжя, не вважається за Україну? Проте листування з Яворницьким і рукописи вченої показують, що це питання виникло значно пізніше; тоді ж Полонська хотіла лише довідатися про наявність матеріалів часів Потьомкіна у Катеринославі.

На 20 грудня 1914 р. Полонській був призначений магістерський іспит із загальної історії. 10 червня 1915 р. Полонська склала іспити з середньовічної історії та політичної економії. Свої переживання з цього приводу вона висловила у невеличкому етюді «Екзамен», що зберігся у рукописі .

Магістерський іспит  із загального фаху «російська історія» був складений Полонською досить успішно.

25 квітня відбулася  перша відкрита лекція Полонсько тему «Питання в російській літературі про християнство на Русі до Володимира». Грім аплодисменти Усі професори дуже хвалили лекцію.

Друга лекція — «Петровські реформи у свідомості сучасників» — відбулася 2 травня. На ній були присутні професори Голубєв, Сонні, Довнар-Запольський, Спекторський, Павлуцький, Сташевський. Усі дали добрі відгуки. Отож, 23 травня 1916 р. Полонська одностайно була обрана приват-доцентом Київського університету.

Після успішного читання  пробних лекцій Наталія Дмитрівна  змушена була негайно повернутися до Алупки.

Наталія Дмитрівна органічно  увійшла в життя місцевої наукової інтелігенції. Члени Таврійської ученої архівної комісії (ТУ-АК) відразу стали її дорадниками і шанувальниками.

Наприкінці 1916 р. Наталія  Дмитрівна виїхала до Москви. Тут вона повернулася до занять з археології під керівництвом В. Городцова. Крім того, дослідниця працювала в архівах Лефортівського палацу та Міністерства іноземних справ. Роботу перервали лютневі події 1917 р.

У березні Полонська  вирішила ненадовго повернутися до Києва, де і одиноко проживала хвора мати, і дуже хвилювалася за батька, який був на фронті.

Після провалу корнилівського заколоту Наталія Дмитрівна повернулася  до Києва, щоб полагодити справи в  гімназії, університеті та дістати дозвіл на виїзд у Житомир до батьків

У Києві вона почала викладати  в гімназії Байкової. Але й тут  вже відчувався розвал на «класовому»  грунті. Водночас Полонська викладала на Вищих жіночих курсах Жекуліної. Тут вона читала археологію та первісну культуру. Однак улюбленим її курсом була археологія, який Полонська вела за розширеною програмою для студентів-істориків в університеті.

Однак ритм життя і  праці був до краю напружений. Зранку — гімназія Байкової, потім —  університет, по обіді — курси Жекуліної, Інститут географії і ввечері — Народний університет.

1907 р. виникла ідея створення КАІ, її ініціатором був академік В.С.Іконников — близький друг генерала Меньшова, один із наставників Наталії Дмитрівни. План створення інституту знову постав у 1913 р., однак дійові заходи розпочалися фактично в лютому 1917 р. за безпосередньою участю Полонської. Була подана відповідна записка у Міністерство народної освіти, і 28 жовтня надійшов офіційний дозвіл. Тимчасовий уряд затвердив статут КАІ як «учбово-вченого закладу», що складався з двох відділів — археологічного та археографічного. Навчання в інституті тривало три роки, останній з яких був призначений для написання дисертації.

Як наукова установа, інститут мав дійсних і почесних-членів. Членами-засновниками КАІ були намісник Києво-Печерської лаври архімандрит Амвросій, ректор Київської духовної академії єпископ Василій, професори М.Василенко, Л.Добровольський, М.Довнар-Запольський, В.Завитневич, В.Іконников, Г.Павлуцький, В.Прилуцький, М.Пальмов, приват-доценти Н.Полонська, П.Смирнов та В.Розов. Почесними членами були запрошені вчені зі світовим ім'ям та відомі в Росії дослідники— Д. Айналов, Д.Анучін, Д.Багалій, А.Бертьє-Делагард, А.Бобринський, С.Білокуров, П.Веселовський, І.Глубоковський, В.Городцов, М.Петров, А.Соболевський, Ф.Титов, С.Платонов, графиня П.Уварова, академік М.Кондаков і відома українська вчена, дружина Володимира Антоновича К.Мельник-Антонович.

Влада ставилася до інституту  більш ніж прохолодно. Ні Центральна Рада, ні гетьманський уряд, ні Директорія не дали жодних субсидій. Більшовики ж відразу заборонили брати платню зі слухачів, і КАІ опинився на грані фінансового краху. Прихід Денікіна приніс якусь надію. У вересні 1919 р. Рада інституту звернулася до попечителя Київського учбового округу з заявою про необхідність дотацій для КАІ. 9липня 1920р. КАІ був закритий.

1922 р.  був останній рік повнокровного життя інституту. В цей час Наталі я Дмитрівна викладала тут три курси:«Археологія бронзового віку», «Археологія залізного віку», «Історія побуту». 24 вереси; Полонська брала участь в останньому урочистому «річному закритті» КАІ, який проіснував ще два роки при науково-дослідницькій кафедрі мистецтвознавства ВУАН і остаточно закрився у вересні 1924 р.

Викладацька діяльність Полонської в інших вузах та наукових закладах Києва закінчилася ще раніше. У 1919-1920 рр. припинили своє існування Інститут географії, архерлогічна секція ВУКОПИСу. Закрилися й Вищі вечірні курси Жекуліної.

Нарешті, був ліквідований Київський університет. У 1918 р. вона була переобрана, очевидно, у своєму колишньому званні приват-доцента. Це посвідчення вберегло Наталію Дмитрівну від численних реквізицій.

10 грудня 1920 р., вже після  закриття Київського університету  та перетворення його на Інститут  народної освіти (ІНО), надійшов наказ здати музей... М.Макаренку. Почалася довга тяганина. Полонську викликали до ревізійної комісії ІНО для пояснень з приводу поганого стану музею та його пограбування.

На цьому закінчилося  перебування Полонської у стінах Київського університету і почалися пошуки постійної роботи. Деякий час Наталія Дмитрівна викладала історію на Високих прискорених педагогічних курсах, потім улаштувалася завідуючою «музеєм Праці» Київського соціологічного інституту. На початку 1921 р. Полонську звільнили з Народного університету-політехнікуму, але саме в цей час запропонували посаду товариша голови Жіночого богословського інституту, де вона почала викладати курс церковної археології. Протягом двох років (1920-1922) Полонська викладала географію на командних курсах при штабі міліції.

Звичайно, тимчасова праця, шкільний рівень, невизначене майбутнє, а головне — неможливість працювати  науково не задовольняли Полонську. В цих умовах вона постійно шукала можливі виходи.

З кінця 1922 р. вона почала викладати в Державному музично-драматичному інституті ім. М.Лисенка.

28 квітня 1923 р. вона  стала дружиною відомого вченого,  громадського й державного діяча,  колишнього міністра освіти гетьманського  уряду і президента УАН академіка Миколи Прокоповича Василенка. Нареченому на той час виповнилося 55, а нареченій, яка була колись його ученицею в гімназії, — 39 років.

У вересні 1923 р. академік Василенко був заарештований  і звинувачений у керівництві таємною контрреволюційною організацією «Київський обласний центр дій». Почалася неймовірна боротьба Наталії Дмитрівни за долю чоловіка, боротьба з цілою машиною більшовицького терору.