Роман Шухевич. УПА 1943–1950 рр.

Так як ідея заснування загальноукраїнського представницького органу була ініційована Головною Командою УПА, то в підготовці Першого Великого Збору УГВР активну участь брав Р.Шухевич. Зокрема, на його пропозицію було створено Підготовчу комісію Проводу ОУН, яка мала спільно з Ініціативним комітетом готувати Збір. До її складу увійшли В.Охримович, М.Прокоп, Д.Ребет (голова). «Тарас Чупринка» також здійснив заходи щодо підготовки місця проведення Збору та забезпечення охорони його учасників. Спостерігаючи за Р.Шухевичем в цей період, Д.Ребет відмічала, що він не належав «до безкомпромісових людей», «не виявляв вузько партійних амбіцій» і характеризувала його як «конструктивного політика реального мислення».

За словами самого Р.Шухевича, «праця Ініціятивного комітету не йшла легко», бо треба було забезпечити конспіративність його діяльності, вести переговори «тільки з людьми дуже певними та дискретними», не залучати до них «групи, які одверто співпрацювали з німцями» та групи, «які були вороже наставлені до УПА».

На Першому Великому Зборі УГВР, що пройшов 11-15 липня 1944 р. в Карпатах, Шухевича було обрано головою і генеральним секретарем військових справ. Р. Шухевич виступив з доповіддю про УПА, взяв участь в обговоренні доповіді М. Прокопа про внутрішнє і зовнішнє становище українського народу, в дискусіях з польського питання та про Платформу УГВР. Він увійшов також до складу комісії, яка мала виробити текст присяги вояка УПА. На зазначеному зібранні Р.Шухевич був присутній під псевдонімом «Р.Лозовський».

Як згадувала зв'язкова «Тура» І.Савицька-Козак, після Першого Великого Збору УГВР Р.Шухевич сказав: «Ми всі, вояки УПА і всі підпільники, зокрема і я, повністю свідомі, що раніше чи пізніше нам доведеться загинути в боротьбі з брутальною силою…». Позитивно оцінюючи підсумки роботи Першого Великого Збору УГВР, Р. Шухевич був насторожений вістками про створення на Волині — Поліссі Народно-Визвольної Революційної Організації (НВРО), яка могла бути альтернативою ОУН. Ідею заміни ОУН іншою політичною організацією ще в 1943 р. неодноразово піднімав М.Степаняк.

Саме з його ініціативи 17-18 липня 1944 р. в лісі поблизу с. Дермань, Здолбунівського району, Рівненської області відбулася конференція, в якій взяли участь В.Кук, М.Степаняк та група діячів ОУН з ПЗУЗ. На ній було проголошено створення НВРО. За словами сучасного дослідника В.Дзьобака, котрий посилається на В. Кука, в розумінні учасників згаданої конференції «НВРО — це не українська організація націоналістичного типу, а формація, покликана знищити імперіалістів в цілому світі і перебудувати останній за принципом вільної співпраці народів у незалежних національних державах».

Тим часом проведення конференції членів ОУН в справі НВРО та Перший Великий Збір УГВР привернули увагу радянської сторони, до рук якої потрапили К.Осьмак і М.Степаняк та деякі документи обох форумів. Ці події більшовики розцінили як наявність неприязних стосунків між В.Куком, М.Степаняком та М.Лебедем, з одного боку, та Р.Шухевичем і керівниками «ОУН галицьких областей», з другого боку.

Наприкінці жовтня — на початку листопада 1944 р. Роман Шухевич взяв участь у засіданні проводу ОУН, що пройшло на території Рогатинського району Станіславської області, на якому звернув увагу, що необхідно оволодіти мистецтвом, «як панувати над масами, щоб їх не втратити» і вважав, що перед масами треба ставити тільки такі завдання, які на якийсь відсоток будуть виконанні. Ці завдання, на його думку, «залежать від тиску сили ворога». Роман Шухевич обережно ставився до активізації діяльності сил визвольного руху, нагадуючи своїм колегам, що в основі стратегії збройної боротьби ОУН і УПА з грудня 1943 р. покладена концепція «самооборони народу», а «ворог є в наступі великими силами».

Наведені вище думки «Тараса Чупринки» зайвий раз характеризують його як виключно реалістично мислячого політика, далекого від революційного романтизму і зорієнтованого на продумані і зважені дії в практичній площині. Звичайно, сьогодні ми знаємо, що в оцінці тогочасних міжнародних відносин та перспектив боротьби ОУН і УПА з радянською владою Р.Шухевич та його однодумці помилялися. Але хіба помилялися лише вони? Питання війни між західними демократіями і СРСР тривалий час тримало в напрузі світову спільноту і мало хто із зарубіжних політологів міг передбачити, що крах багатонаціонального Радянського Союзу розтягнеться на такий довгий час.

Великої поваги заслуговує позиція «Тура» в питанні про утворення НВРО, Обставини цієї справи виклав на засіданні Проводу ОУН один з її ініціаторів «Леміш». Він зауважив, що при рейдах відділів УПА «на схід треба було сказати від кого приходили. Тому, що на нових теренах були закиди проти ОУН, ми рішили змінити назву. До такого переконання прийшли ми вприкінці травня. А зреалізували при кінці липня».

Після з'ясування причин утворення НВРО та обговорення змісту прийнятих цією організацією документів, в якому взяли участь всі учасники засідання, Р.Шухевич підвів підсумки дискусії. Він підкреслив, що від утворення НВРО ОУН нічого не втратила, бо ця справа «йде капіталом ОУН». Справа НВРО, за його словами, є експериментом, який можливо вдався б, але, наголосив «Тур», «я не хотів би міняти організацію (тобто, ОУН) на експериментальну (тобто, НВРО)».

Далі P.Шухевич заявив, що він свідомий того, «що на сході під формою ОУН роботи розгортати не можна», а тому «мусимо в цім напрямі підготовити». Тому, на його думку, «треба робити приготування до зміни організації, а справу НВРО потрактувати не як нову організацію, що мала б прийти на місце ОУН, а як певний тактичний момент». «Тур» зазначив, що необхідно «лишити ідеї НВРО» для праці на сході України, а саму НВРО як організацію розв'язати. Він також запропонував поінформувати учасників «з'їзду НВРО», що вона «розв'язана Головним Проводом Організації».[74]

1944

1944 p. характерний тим, що  в цей час Р.Шухевич вперше  потрапив в поле зору більшовиків. У проекті листа першого секретаря ЦК КП(б)У М.Хрущова «Про становище в Рівненській і Волинській областях УРСР» (березень 1944) на ім'я Й.Сталіна стосовно проекту постанови Державного комітету оборони СРСР про «Спеціальні заходи по західним областям України» зазначалося, що «загальне керівництво бандами здійснює заступник Степана Бандери — Максим Рубан, а військове (командир УПА) — Клим Савур (дійсне прізвище Шухевич — син львівського адвоката)»[75].

Хоч з цього документа видно, що більшовики не мали ще вичерпної інформації про займані Р.Шухевичем посади у лавах українського визвольного руху і плутали його з «Климом Савуром», командиром УПА-Північ, але з цього часу «Тарас Чупринка» став об'єктом постійної уваги з боку НКВС — НКДБ. Ширші відомості про нього вперше дав совєтам відомий діяч ОУН М.Степаняк («Сергій»), арештований влітку 1944 р.

Свідчення М.Степаняка та захоплені деякі документи УГВР, які потрапили до рук більшовиків, дали їм змогу об'єктивно оцінити роль і місце Р.Шухевича в українському визвольному русі. Крім того, радянським органам держбезпеки стало відомо про активну діяльність й інших чільних діячів ОУН. Отож, 12 листопада 1944 р. нарком держбезпеки УРСР С.Савченко, перебуваючи у Львові, затвердив оперативний план «Бєрлоґа» («Барліг»), спрямований на розшук і ліквідацію членів Проводу ОУН і особисто Р.Шухевича, а 31 жовтня 1945 р. на нього була заведена розшукова справа «Вовк». Від цього часу «Тур» постійно перебував під прицілом радянських спецслужб.

1945

На закінчення війни у травні 1945 Головна Команда УПА відреагувала зверненням «Тараса Чупринки» в травні 1945 р. до «Бійців і Командирів Української Повстанської Армії!». В ньому наголошувалося, що великий вклад в перемогу над Німеччиною внесли українські повстанці, котрі не допустили нацистів використати українську землю «для своїх загарбницьких цілей», не дозволили їм грабувати українські села і вивозити людей до Німеччини. У боротьбі з німцями, УПА «зорганізувалася і пройшла першу бойову школу».

Далі Головний Командир наголосив, що після розгрому Німеччини «вернувся і розгосподарився на Україні ще гірший окупант — Росія», але «український народ і тепер не скапітулював перед наступаючим ворогом». Оцінюючи міжнародне становище, яке склалося після війни, «Тарас Чупринка» вважав, що «революційні рухи поневолених народів та протиріччя між західними державами і СРСР зростають», а це «створює сприятливі умови для нашої дальшої боротьби і наближає момент розвалу СССР»[76].

З свого боку, не перебільшуючи досягнутих результатів і усвідомлюючи реальні труднощі боротьби з тоталітарним режимом, Головний Командир УПА оптимістично оцінював підсумки бойової діяльності повстанської армії. У святковому наказі з нагоди Різдва і Нового 1946 року (грудень 1945 р.) Р.Шухевич наголосив, що у 1945 р. «УПА вперше поміряла свої сили з окупантом України в умовах миру, коли здавалося б, що наші повстанчі сили ні одного місяця не зможуть встояти проти ворога, що зумів вибороти собі перемогу з такою мілітарною силою як Німеччина».

На думку «Тараса Чупринки», найвищим досягненням УПА у 1945 р. було те, що повстанська армія «зуміла уникнути вирішального удару НКВД, мистецьки маневруючи та розчленовуючись на невеликі бойові групи та гуртуючись в більші одиниці». У цьому ж році УПА здійснила рейди до Польщі, Чехословаччини та Румунії, пропагуючи ідеї українського визвольного руху. Висловлюючи непохитну віру у перемогу справи, за яку бореться УПА, Р.Шухевич, звертаючись до своїх бойових побратимів, підкреслив, що «бій, який ви ведете — нещадний бій на життя і смерть»

1945 рік був для Р. Шухевича  пам'ятним ще й з кількох  причин. По-перше, з його ініціативи  в ніч з 28 лютого на 1 березня 1945 р. на шосе Львів — Тернопіль, в одному з хуторів Козівського району Тернопільщини, відбулася зустріч членів Проводу ОУН Д.Маївського та Я.Бусела з двома офіцерами органів держбезпеки С.Каріним-Даниленком та А.Хорушуном, котрі маскувалися під співробітників радянської адміністрації. Ці переговори тривали п'ять годин, але не дали позитивних результатів. Та й, мабуть, сам «Тур» не покладав на них особливих надій.

Доцільність таких контактів випливала, на нашу думку, з потреби пересвідчитись у неможливості компромісів з тоталітарним режимом і необхідності акцентування уваги всіх ланок визвольно-революційного руху на нещадній боротьбі з ним. Не останню роль відігравала й та обставина, що в керівному середовищі УГВР, ОУН і УПА були обґрунтовані побоювання щодо перспектив українських національних інтересів в разі перемоги західних країн у війні з Радянським Союзом.

По-друге, Р.Шухевич нелегко переніс загибель у грудні 1945 р. свого найближчого соратника і однодумця, політ-референта Проводу ОУН Д.Маївського при спробі перейти кордон Чехословаччини з англо-американською зоною окупації Німеччини. «Тарас» йшов туди поряд з шефом ГВШ УПА Д.Грицаєм для переговорів з С.Бандерою та інформування ЗП УГВР про події в Україні.

1946

У липні 1946 р. з'явилася «Відозва Головного Командира до УПА». В ній підкреслювалось, що від «зими йде велетенський, майже безперервний натиск ворога на українське підпілля та його збройні частини — УПА» і що "не було оселі в теренах, обнятих революційним рухом, де не стаціонував би гарнізон ославлених «внутрєнних войск НКВД» для «боротьби з бандитизмом». Характеризуючи дії більшовицького керівництва, Р.Шухевич наголосив, що воно прагне «змогти вже раз зголосити Сталіну, що українське повстання подавлене».

Визнавши, що в бойових діях «деякі відділи втратили навіть половину свого складу», «Чупринка» зазначив, що «весь період від зими по сьогоднішній день видержала УПА з честю» і що «в цій безприкладній боротьбі УПА перейшла всі сподівання, які на неї поклав народ і революційний Провід — Українська Головна Визвольна Рада».

Разом з тим, аналізуючи міжнародні відносини в світі, Р.Шухевич дійшов висновку, що конфлікт між радянським і англо-американськими блоками не вийшов «поза рамці дипломатичних зударів» і що обидві сторони не виходять "ще зі стану «збройного мира». А тому, на його думку, більшовики використають мирний час «для нищення свого партизанського внутрішнього ворога — української національної революції».

Виходячи з обставин, що склалися в світі та в Україні, Головний Командир УПА вважав необхідним для збереження відпорності визвольного руху здійснити «переорганізування революційних сил» за зразком Армії УНР, яка після 1919–1920 pp. «форми широкої повстанської боротьби» замінила формами «підпільно-конспіративних» дій. До таких кроків, на його думку, кликав і досвід УВО, ОУН, які майже 25 років діяли у підпіллі.

Аргументуючи необхідність тактичних змін або «перестановки сил», Р.Шухевич відмітив, що це лише «момент переходу з одних форм боротьби в другі». Він висловив глибоку впевненість в тому, що вояки УПА, «незламні бійці-герої», засвоять «нові зразки бою з ворогом», будуть «негайними блискавичними ударами» вдаряти ворога там, «де він того ніяк не надіється» .

І наступний час виправдав зазначені вище сподівання Головного Командира УПА. Проведена ним реорганізація форм і методів боротьби ОУН і УПА незабаром дала відчутні результати: радянські джерела зафіксували активізацію сил визвольного руху та підтвердили їх вміння виходити з-під ударів органів і військ МВС. Вже 8 серпня 1946 р. в інформації партійних чинників на ім'я другого секретаря ЦК КП(б)У Д.Коротченка зазначалося: «зміна методів боротьби українсько-німецьких націоналістів — відхід в глибоке підпілля, індивідуальний терор і дії дрібними групами в 3-4 людини із засідок — поки не знайшли змін в діях наших органів в боротьбі з бандами ОУН-УПА. Військові операції з огляду слабкої підготовки у більшості своїй проводяться безрезультатно»[77]. 14 вересня 1946 p. партійні чинники знову констатували: «Органи МВС, МДБ, внутрішні і прикордонні війська досі не перебудували свою роботу від активних військових операцій на глибоку агентурну розробку оунівського підпілля. Більшість бандпроявів залишається не розкритими, відповідні заходи не організуються і бандити відходять безкарно»[78]. А міністр внутрішніх справ СРСР С.Круглов піддав нещадній критиці дії внутрішніх військ МВС в західних областях України за низькі результати їхньої бойової діяльності у боротьбі з українськими повстанцями за період з 1 серпня по 15 вересня 1946 р.[79]

У 1946 p., завдяки заходам Головної Команди УПА щодо переведення повстанських відділів на форми боротьби у збройному підпіллі, силам визвольного руху вдалося в цілому зберегти свою відпорність, мінімізувати втрати і вистояти у виснажливому двобої з тоталітарним режимом. Більш того, як свідчать дані МВС УРСР, чисельність українських повстанців за період з 1 квітня 1946 р. по 1 січня 1947 р. збільшилась з 3735 до 4456 вояків. Зросла і кількість бойових одиниць: з 479 до 530[80].