Роман Шухевич. УПА 1943–1950 рр.

Безперечно, що у проведенні до життя зазначених вище заходів була велика заслуга Р.Шухевича, котрого ще 9 лютого 1946 р. УГВР своєю постановою підвищила до ступеня генерал-хорунжого. Разом з тим, Головний Командир УПА був свідомий того, що боротьба сил визвольного руху з радянським тоталітарним режимом в наступні роки буде не тільки важкою, а ще й тривалою. А для цього необхідно буде як продовжити розбудову підпільних структур ОУН і УПА та забезпечити їх просування у східні області України, так і звернути увагу на консолідацію українських самостійних сил закордоном, на усунення розбіжностей, які виникли між С.Бандерою, його оточенням та керівництвом революційного підпілля в Україні після III Надзвичайного Великого Збору ОУН (серпень 1943 p.).

Як показав на допиті в МДБ В.Кук, Р.Шухевич ще в 1945 р. висловив думку про доцільність визначитись з тим, як налагодити зв'язки керівництва визвольно-революційного руху в Україні з С.Бандерою, котрий перебував в англо-американський зоні окупації Німеччини. «Тур» говорив, що йому важко «керувати ОУН і УПА одночасно», а тому він бажав би «всю увагу зосередити на керівництві УПА», а С.Бандері «запропонувати очолити всю організацію», тобто ОУН. За словами В.Кука, з такою пропозицією Р. Шухевич наприкінці 1945 р. направив до С.Бандери представників Проводу ОУН в Україні Д.Маївського і Д.Грицая, котрі, як відомо, загинули при спробі перетнути кордон між Чехословаччиною та Західною Німеччиною.

Однак, за твердженням В.Кука, ситуація у відносинах Проводу ОУН в Україні з С.Бандерою до кінця так і не прояснилася і що «Бандера не признавався „проводом“ в якості керівника Організації». І коли йшла мова про можливий перехід Р.Шухевича за кордон, то Провід ОУН «уповноважив його виступати так як керівник всієї організації, а не як підпорядкована Бандері особа»[81].

У березні та влітку 1946 р. через спеціального посланця «Славека» («Славка») «Тур» отримав від С.Бандери низку конфіденційних документів, з яких, мабуть, дізнався про створення Закордонних частин ОУН та про бажання зібрати черговий Великий Збір ОУН.

В свою чергу, він у серпні 1946 р. відправив до Німеччини з листом та усними інформаціями для С.Бандери зв'язкову Проводу ОУН «Бистру» (І.Савицька). В особистій записці до «Друга Провідника» Р.Шухевич писав: «все, що подасть др[уг] Бистра, прошу брати, як передане мною особисто». Водночас Р.Шухевич через «Бистру» передав не встановленій особі, яку називав «Друже», записку, в якій просив його уможливити зустріч своєї зв'язкової з «провідником Бандерою», наголошуючи, що «справа дуже важна і пильна». Проте І.Савицькій дуже важко дався шлях на Захід, куди прибула наприкінці 1946 р.

Не торкаючись всіх питань, які керівник національного підпілля в Україні ставив перед С.Бандерою, можна лише зауважити, що найголовніші з них стосувалися долі постанов Надзвичайного Великого Збору ОУН, які критично сприймалися С.Бандерою та його найближчим оточенням.

Як показав на допитах в МДБ УРСР колишній емісар С.Бандери В.Дишкант, в листі, який «Бистра» передала провіднику 34 ОУН від «Тура», останній зауважив, «що не заходить потреба скликувати Великий Збір Організації Українських Націоналістів (Б), бо постанови III Великого Збору є актуальні і не потребують ніякої зміни чи коректури»43.

Глибоко переконаний в доцільності й актуальності прийняття постанов III Надзвичайним Великим Збором ОУН, визнаючи УГВР найвищим політичним представництвом і керівництвом «українського визвольного самостійницького руху», Р.Шухевич, разом з тим з повагою ставився до С.Бандери, стремів до усунення суперечностей між 34 ОУН та Проводом ОУН в Україні та шукав шляхи для консолідації всіх українських самостійницьких сил.

Свою офіційну позицію із згаданих питань «Тарас Чупринка» виклав 25 вересня 1947 р. у «Заяві Головного Командира Української Повстанської Армії». Найперше він відмітив «велику організаційну роль, яку відіграла ОУН, керована Степаном Бандерою, в процесі творення і росту УПА», відзначив великий внесок ОУН(Б) у скріплення «своїми високоідейними кадрами» УПА, в захисті її від нападів «з боку національних ворогів України».

Разом з тим Р.Шухевич наголосив, що УПА «стала виразно всенаціональною силою» і виступила ініціатором створення УГВР. Від липня 1944 p., підкреслив він, УПА підпорядковується УГВР «в політичній і в організаційно-персональній площинах».

Головний Командир УПА висловив надію, що оголошена від імені УПА заява принесе українській еміґрації, як старій, так і новій, повну ясність з порушених питань і дозволить «стати понад вузько партійні суперечки» і гідно репрезентувати український народ перед зовнішнім світом, йтиме разом з ним у боротьбі за створення УССД.

Хоч в 1946 p. ОУН і УПА витримали шалений наступ переважаючих сил тоталітарного режиму, проте кадрові втрати визвольного руху були відчутними. Як показала на допитах у МДБ УРСР зв'язкова «Тура» К.Зарицька («Монета»), масові операції совєтів влітку і восени 1946 р. «поставили оунівське підпілля в складне становище, а особливо стосовно зв'язку і керівництва низовими ланками організації». За її словами, всю зиму 1946/ 1947 pp. P.Шухевич «був у с. Княгиничі, не маючи з підпіллям майже жодного організаційного зв'язку». Він уважно читав радянські політичні видання, слухав радіопередачі із Москви, Великої Британії, США, складав різні аналітичні огляди[82].

Разом з тим, як засвідчив колишній керівник Рогатинського окружного проводу ОУН «Шпак» (3. Благий), у грудні 1946 р. «Тур» особисто розробив інструкцію проводу ОУН під умовною назвою «ОСА». Цей документ орієнтував революційне підпілля на активізацію діяльності у випадку збройного конфлікту між колишніми союзниками по антигітлерівській коаліції. У ньому перед підпільними структурами ОУН ставились завдання організації терористичних дій проти партійно-радянського активу та захоплення влади на місцях після поразки Радянської армії[83].

Р. Шухевич мало вірив у ймовірність війни між західними країнами і Радянським Союзом у найближчі роки, але як керівник революційного підпілля він мусив рахуватися з такою можливістю. Крім того, зазначена вище інструкція мала відіграти роль мобілізуючого чинника для членів ОУН, накреслити перед ними перспективи боротьби за УССД.

Не зумівши шляхом масових військових операцій знищити основні сили революційного підпілля, совєти посилили увагу до оперативно-розшукової роботи і проникненню своєї агентури в керівні ланки визвольного руху. Москва критично оцінювала результати дій органів держбезпеки УРСР і була налаштована помітно активізувати цю діяльність. 8 жовтня 1946 р. заст. міністра внутрішніх справ СРСР В.Рясний зажадав від МВС УРСР інформацію про результати реалізації плану «Бєрлоґа» («Барліг») щодо Р.Шухевича, М.Арсенича, Р.Кравчука, О.Гасина та В.Кука. При цьому підкреслювалось, що діями лише однієї оперативної групи МВС УРСР зазначений план буде важко виконати. З огляду на становище, Москва пропонувала МВС України активізувати роботу щодо викриття і ліквідації керівного підпілля ОУН, створити оперативні групи для розшуку і ліквідації Р.Шухевича, М.Арсенича. Р.Кравчука, О.Гасина та В.Кука. При цьому до кожної групи залучалися рухомий загін військ (50-70 вояків) і окрема спецгрупа[84].

Від цього часу радянська влада розпочала планомірну і систематичну роботу по виявленню та ліквідації членів Проводу ОУН і головним об'єктом її уваги став Р.Шухевич. Від часу захоплення більшовиками М.Степаняка, О.Луцького, братів Дужих (1944–1945 pp.) органи держбезпеки розпочали збирання відомостей про Головного Командира УПА, його рідних і близьких, з'ясувати місця його перебування, відслідковувати шляхи пересування та лінії зв'язку «Тура».

Разом з тим, Р.Шухевич, хоч і усвідомлював постійно загрозу своєму життю з боку органів держбезпеки, проте він не відсиджувався у бункерах і конспіративних квартирах, а регулярно інспектував структури визвольно-революційного підпілля, зустрічався з їх керівниками, ставив перед ними відповідні завдання. Так, колишній керівник Рогатинського окружного проводу ОУН «Шпак» (3.Благий) на допиті в МДБ УРСР заявив: «Шухевич особисто спілкується з членами Центрального „Проводу“ і з цією метою щорічно скликає наради, на яких обговорює питання обставин, стану підпілля і практичної антисовєтської роботи», За його словами, Р.Шухевич через спеціальних і особливо довірених зв'язкових і кур'єрів підтримував регулярний зв'язокз членами Проводу ОУН, котрі, як правило, не знали місця його перебування і передавали пошту його особистим зв'язковим «Монеті» (К.Зарицька) та «Анні» (Г.Дидик)

Сам Головний командир УПА дуже прискіпливо ставився до дотримання встановленого порядку особистих зустрічей. Коли до нього навесні 1946 р. прибув від С.Бандери кур'єр «Славко», то він відмовився з ним зустрітися, заявивши, що не мав інформації про його прибуття і не знає його особисто, а тому «не може говорити з ним з організаційних питань». «Тур» через «Монету» прийняв лише пошту від Провідника 34 ОУН[85].

У супроводі бойовиків «Тур» пройшов сотні кілометрів по території Дрогобицької, Львівської, Станіславської і Тернопільської областей. За словами В.Кука, бойова охорона Р.Шухевича нарахувала від 5 до 20 осіб, включаючи бойовиків, зв'язкових та кур'єрів48.

Існувала й ретельно організована мережа конспіративних квартир Головного Командира УПА. Їх кількість була значною. За даними В.Кука, у серпні 1944 p. Р.Шухевич перебував у с. Улашківці на південь від м. Чорткова, а восени та взимку 1944 −1945 pp. — в Бережанському та Козівському районах Тернопільщини, в околицях сіл Бишки — Потік — Конюхи — Августівка- Жуків — Рай. Ус. Августівці він перебував з осені 1944 р. до весни 1945 р. Улітку 1945 р. Головний командир УПА мав криївки в с. Рай. Черговим місцем постою було с. Пуків на Рогатинщині, де Шухевич перезимував із 1945-го на 1946 р. Від жовтня 1946 р. до 21 вересня 1947 р. мешкав ус. Княгиничі Рогатинського району. Звідси місце постою було перенесено у Комарнівський район на Дрогобиччиніус. Грімне. Ця криївка проіснувала до осені 1947 р. Зиму 1947–1948 pp. P.Шухевич провів у Львові, в будинку на вул. Кривій. Від весни 1948 р. до загибелі Головний командир УПА перебував у с. Білогорща49. За словами вже згадуваного 3.Благого, Р.Шухевич в зимовий час, звичайно, переховувався в населених пунктах поблизу шосейних шляхів або залізничних магістралей. При цьому він, як правило, перебував один, а його зв'язкові і бойовики охорони розміщувалися десь поряд, маючи заздалегідь вказівки про місця зустрічі з «Туром»[86].

1947

З огляду на перебіг подій і очікувані чергові наступальні дії совєтів, Р. Шухевич, як повідомляла на допиті К.Зарицька, у квітні 1947 р. покинув свій бункер в с. Княгиничі і зі своєю охороною пішов до Рогатинського лісу з метою ознайомитись із станом націоналістичного підпілля та поставити перед повстанцями і підпільниками завдання подальшої «антисовєтської діяльності». Наприкінці червня 1947 р. «Тур», разом с шефом ГВШ УПА «Лицарем» (О.Гасин), прибули в Дрогобицьку область, де в горах містився Головний Осередок Пропаганди (ГОСП) ОУН на чолі з «Севером» (П.Федун).

Тут він провів нараду із співробітниками ГОСП та поінформував їх з деяких актуальних питань діяльності ОУН і УПА, які перед тим були обговорені з провідником ОУН на ЗУЗ Р.Кравчуком («Петро») та провідником ОУН Карпатського краю В.Сидором («Шелест»).

За словами К.Зарицької, Р.Шухевич по лінії організаційної роботи вважав необхідним забезпечити надійність зв'язку керівних органів з середніми та низовими ланками підпілля ОУН, приділити увагу збереженню кадрів, особливо СБ, так як остання охороняє організацію від різних провокацій і проникнення до її лав більшовицької агентури.

Торкаючись внутрішнього життя в Радянському Союзі, «Тур» відмітив, що комуністична партія посилює свою діяльність на ідеологічному фронті, що економічні плани більшовиків розраховані на підготовку до війни. Він також звернув увагу пропагандистів ОУН на потребу ширше використовувати в своїй роботі міжнародні відносини. Р.Шухевич вважав, що зростаючий конфлікт між західними країнами та Радянським Союзом буде вирішений тільки війною.

«Тур» також наголосив побажання, щоб ГОСП посилив виховну роботу з членами ОУН та організував розповсюдження націоналістичної літератури, особливо на сході України і серед українців-східняків у західному регіоні . Після зазначеної наради Р.Шухевич, разом з шефом ГВШ УПА «Лицарем», відійшов у Рогатинські ліси, де була «база для укриття керівного складу підпілля Галичини» .

Тут він незабаром отримав неприємну вістку про арешт 21 вересня 1947 р. в м. Ходорів його зв'язкової «Монети» (Катерини Зарицької), хоч спочатку йшлося про її загибель в перестрілці. Ця мужня жінка не дала себе схопити без боротьби і пострілом з пістолета вбила одного з нападників. В особі «Монети», яку він знав по роботі в ОУН ще з початку 1930-х років і по Львівському процесу ОУН 1936 p., P.Шухевич втратив не тільки близького друга, але й талановиту помічницю з питань організаційної роботи та забезпечення зв'язку його з керівними діячами.

В 1947 p., враховуючи необхідність посилення керівництва визвольно-революційним рухом, атакох загибель у 1944–1945 pp. двох членів бюро проводу ОУН, Р.Волошина та Д.Маївського, Р.Шухевич призначив В.Кука своїм заступником на керівних посадах в проводі ОУН та УГВР. За словами В.Кука, йому було доручено керувати «Східними краями (ПЗУЗ, Поділля, східні області)» .

1947 рік, в якому сили  визвольного руху знову витримали  потужні удари МДБ — МВС, Головний Командир УПА «Тарас Чупринка» оцінював у цілому як вдалий для українського збройного підпілля. Про це він сказав у своєму святковому наказі від 14 жовтня 1947 р. «Бійці і командири УПА, члени визвольно-революційного підпілля». В ньому насамперед підводились підсумки п'ятирічної боротьби УПА як на «проти-німецькому», так і на «протисовєтському» фронтах, яка в цілому характеризувалась як успішна.

Особливо позитивно оцінював Р. Шухевич боротьбу УПА під «більшовицькою окупацією», починаючи з другої половини 1944 р., коли, за його словами, йшлося про те: «бути чи не бути» українському народові". На думку Головного Командира УПА, українські повстанці та підпільники не дозволили «фізично винищити українській народ у передових лавах імперіалістичних фронтів», не дали можливості совєтам «вигнати українське населення на нові каторжні роботи в СРСР», а також зірвали спроби більшовиків «провести повне економічне пограбування народу шляхом загнання селянства в сталінський колгосп».

Більш того, «Тарас Чупринка» вважав, що п'ятирічна героїчна боротьба УПА і визвольно-революційного підпілля — найбільш героїчна доба історії України. Вітаючи повстанців і підпільників з святковим днем УПА, Р.Шухевич був налаштований оптимістично і вважав, що «нові визвольні змагання» завершаться перемогою самостійницьких сил.