Роман Шухевич. УПА 1943–1950 рр.

Це було дуже правильне рішення, адже ще наприкінці 1947 p., посилаючи свого емісара В. Дишканта на зустріч із Р. Шухевичем, С. Бандера просив передати йому про необхідність «демобілізації УПА і зведення до мінімуму бойових виступів, які приносять більше шкоди, ніж користі». Головне завдання для революційного підпілля: «витримати і ще раз витримати».

Хоч В. Дишканту 1948 р. по дорозі до України був схоплений у Варшаві і переданий МДБ УРСР, але ті пропозиції, які він мав передати Р. Шухевичу, були останнім усвідомлені самостійно, про що свідчить наказ Ч.2 від 3 вересня 1949 р.

Тим часом відсутність підтримки із-зовні змусила керівництво визвольно-революційним рухом оприлюднити за кордоном «Звернення воюючої України до всієї української еміграції» (жовтень 1949 p.). Під цим документом стояв підпис Голови Генерального Секретаріату УГВР і Головного Командира УПА «Р.Лозовського-Чупринки».

Цей документ був адресований, звичайно, не лише українській еміграції, але й мав переконати, головним чином, світову спільноту в тому, що уникнути війни з Радянським Союзом неможливо і що «…єдиний для світу порятунок, це якнайскоріше й повне знищення російсько-більшовицького імперіалізму на його теперішніх вихідних позиціях».

Хоч «Звернення…» було наповнене оптимізмом, проте воно, на нашу думку, свідчило про катастрофічне танення сил визвольно-революційного руху в Україні. І Р.Шухевич це відчував, хоч все своє життя підтримував у свідомості своїх соратників потребу продовження безкомпромісної боротьби з більшовицьким режимом.

Такою є нелегка доля кожного політичного керівника, котрий не може за будь-яких причин зневірятись у досягненні поставленої мети, якій присвятив своє життя, тому повинен йти до кінця, хоч він і приведе його у вічність. Цей трагічний шлях й обрав «Тарас Чупринка».

24 жовтня 1949 р. у Львові сталася подія, яка фатально вплинула на долю Р.Шухевича. Наступного дня перший секретар ЦК КП(б)У М.Хрущов надіслав повідомлення Й.Сталіну проте, що «в своїй квартирі бандитами був по звірячому вбитий український письменник Галан Я. А.». Звичайно, провина за цей акт покладалася на націоналістичне підпілля.

Кремль нервово зреагував на повідомлення з Києва. Терміново до Й.Сталіна був викликаний заступник шефа МДБ СРСР генерал-лейтенант Сєлівановський. Йому було вказано на незадовільну «роботу органів держбезпеки по боротьбі з бандитизмом в Західній Україні». Незабаром Сєлівановський разом з своїм колегою П.Судоплатовим вилетіли в Україну. Як згадував П.Судоплатов, йому було «наказано зосередитись на розшуку ватажків бандерівського підпілля та їх ліквідації».60

16 листопада 1949 p. Управління 2-Н МДБ УРСР склало розлогу довідку «на керівника оунівського підпілля в західних областях УРСР — члена Центрального „Проводу“ ОУН Шухевича Р. Й.». У цьому документі зазначалося, що «Шухевич залишається одним з провідних організаторів і керівників банд оунівського підпілля в Україні і користується великим авторитетом в Закордонному бюро Центрального „Проводу“ ОУН і особливо у Бандери Степана». Підкреслювалось також, що він «сильний оунівський конспіратор». У довідці детально говорилося про склад родини «Тура», місця його переховування. Вважалося, що зараз Р.Шухевич перебуває десь на кордоні Львівської і Дрогобицької областей, в так званому Ілівському лісі і в розташованих навколо нього населених пунктах.'

Важко сказати, чи знав Головний Командир УПА, що полювання за ним стало завданням надзвичайної державної ваги для органів держбезпеки і вступило у вирішальну стадію. Але є свідчення того, що він не дуже цим переймався і був зосереджений на вирішенні завдань зміцнення позицій визвольно-революційного руху та продовження боротьби з більшовиками.

Останні думки Р.Шухевича із зазначених вище питань відображені в його листі-інструкції своїй колишній зв'язковій О.Ільків («Роксоляна»), котра мала виїхати для організаційної праці в східні області України. Цей лист був вилучений 16 березня 1950 р. органами МДБ при обшуку конспіративної квартири «Роксоляни».

Як свідчить зміст листа, «Тур» вважав, що від СУЗ (Східні Українські Землі) залежить майбутнє України і що ОУН вже ряд років прагнула працювати на Сході «з більшими чи меншими успіхами». Тому Р.Шухевич схвально оцінював прагнення «Роксоляни» «добитися до СУЗ».

Перед тим як сформулювати перед О.Ільків основні завдання її діяльності в східному регіоні України, «Тур» звернув її увагу на сучасні міжнародні відносини. Висловлюючи офіційну точку зору ОУН, він наголосив на можливості війни між західними країнами і Совєтським Союзом — через кілька років або дуже швидко, — але підкреслив, що ставку на це робити не можна.

Р. Шухевич також відмітив, що від 1947 р. «громадська думка всього світу починає схилятися до нас все більше і більше», а тому головне завдання визвольно-революційного руху «протриматися до війни» і продемонструвати таку здатність до боротьби, щоб з нею рахувались західні країни у випадку поразки Совєтського Союзу.

Наставляючи «Росксоляну» до праці на східних теренах, Р.Шухевич рекомендував їй: протриматися до війни і не включатися ні в яку освітню чи політичну роботу; якщо прийде до розвалу совєтської влади, то треба організувати і агітувати українців до проголошення гасел «Самостійної України»; Україну треба проголошувати від імені УГВР; залучати до національної роботи сільську і міську інтелігенцію, котра розмовляє українською мовою.

На останок «Тур» підкреслив, що коли «Роксоляні» вдасться впоратися з поставленими перед нею завданнями, то це буде вагоміше, «ніж робота і смерть тисяч наших повстанців».

Хоч ми знаємо, що виїзд «Роксоляни» на схід України не відбувся, але лист-інструкція Р. Шухевича становить великий інтерес, бо в ньому зафіксовані останні думки керівника українського визвольно-революційного руху щодо місця і ролі східного регіону в боротьбі за самостійну Україну.

Тим часом емдебісти настирливо шукали місце переховування Р.Шухевича та лінії зв'язку до нього. Наприкінці лютого 1950 р. вважалося, що він ховається десь на стику адміністративних кордонів Глинянського, Перемишлянського і Бібрського районів Львівської області і в цій місцевості планувалося провести спецоперацію з метою його захоплення. Водночас велася робота й по Львову, де часто перебував «Тур». Саме тут через свого аґента «Поліну» співробітники МДБ натрапили на одну із зв'язкових Р.Шухевича Дарію Гусяк(«Дарка», «Нуся»). З березня 1950 р. за допомогою «Поліни» Д.Гусяк була схоплена і стала об'єктом енергійної оперативної розробки. Але «Нуся», незважаючи на тортури та знущання над її матір'ю, трималася на допитах дуже мужньо.

Тоді емдебісти вдалися до провокаційної комбінації, так званої «внутрішньокамерної» розробки, коли Д.Гусяк посадили до камери, де перебувала під виглядом підпільниці агент «Роза» (А.фроляк). Остання зуміла швидко увійти у довір'я до «Нусі», особливо згадавши «Монету» (К.Зарицька), котра начебто сиділа в сусідній камері. Коли Д.Гусяк дізналася, що нібито «Розу» звільняють за відсутністю доказів, то фатально згодилася передати через неї записку на адресу Н.Хробак, котра мешкала в с. Білогорща Брюховицького району, де в цей час переховувався Р.Шухевич. В записці, зокрема, говорилося: «основне питання — це про ШУ і ДІ».62 Так, в 22.00 4 березня 1950 р фактично стало відомо про місце перебування «Тура».

Останній бій і смерть Романа Шухевича

В ніч з 4 на 5 березня 1950 р. терміново розробляється «План чекістсько-військової операції по захопленню чи ліквідації „Вовка“», котрий затвердили заступник міністра держбезпеки УРСР В. Дроздов і представник МДБ СРСР генерал-лейтенант П. Судоплатов. Водночас був створений оперативний штаб в складі В. Дроздова, П.Судоплатова, начальника УМДБ Львівської області полковника В. Майструка і начальника Внутрішніх військ МДБ Української округи генерал-майора Фадєєва. До операції залучалися оперативні резерви 62 СД ВВМДБ у Львові, штабу Української прикордонної округи і Управління міліції м. Львова, а також військової сили (600 бійців), котрі були задіяні для зачистки місцевості на стику Глинянського,Перемишлянського та Бібрського районів Львівської області.

Так як не було точних даних, де саме шукати «Вовка», то для захоплення були намічені п'ять об'єктів: 9 будинків в с. Білогорща та його околицях, де мав би переховуватись Р. Шухевич, його зв'язківці та бойовики охорони. Весь цей район підлягав блокуванню до 6.50 5 березня 1950 р. Був також підготовлений мобільний резерв на автомашинах в складі майже 350 вояків на випадок отримання нових даних про місця укриття «Вовка»[87]. Загальна кількість учасників операції становила до 1 тис. осіб і почалася вона близько 8.00 5 березня 1950 р. Одній з оперативних груп вдалося схопити сина Н. Хробак Данила, котрий випадково вибіг з хати. Від нього дізналися про адресу будинку його сестри Г. Конюшик, який був місцем переховування Р. Шухевича. Як пише В. Кук, «Тур» вже вирішив увечорі 5 березня 1950 р. змінити місце свого постою і ще З березня відправив своїх охоронців «Зенка» і «Левка» перевірити надійність нового укриття[88]. Коли група офіцерів Управління 2-Н і Львівського управління МДБ УРСР у супроводі бійців охорони підійшли до помешкання Г. Конюшик, їм двері відчинила Галина Дидик, яка назвалася Стефанією Кулик. Але емдебісти впізнали Галину Дидик і увійшли до будинку. Їй було запропоновано, щоб «Роман Шухевич, який переховується разом з нею, здався і щоб вона посприяла цьому, тоді їм буде збережене життя»[89].

Тим часом емдебісти розпочали розшук в будинку, хоч впевненості у них щодо присутності в цей час в цьому приміщенні Р. Шухевича не було. Як стверджують сучасні дослідники Д. Вєдєнєєв та Г.Биструхін, «криївка» Головного Командира УПА була добре замаскована і, на їх думку, «в такому сховищі можна було пересидіти обшук, не виявивши себе.» Але можливо, вперше опинившись в такому надзвичайно складному становищі, напружені нерви «Тура» не витримали і він, почувши кроки на східцях, вистрілив через дерев'яну перегородку «криївки» і з пістолетом в руках здійснив спробу прориву. При цьому Р. Шухевич пострілом вбив начальника відділення Управління 2-Н МДБ УРСР майора О. Ревенка і збив з ніг полковника В. Фокіна, заступника начальника УМДБ у Львівській області. Але на виході з будинку він був вбитий автоматною чергою[90].

В записці по «ВЧ», яка 5 березня 1950 р. була терміново надіслана П. Судоплатовим, В. Дроздовим та В. Майструком на ім'я міністра державної безпеки СРСР В. Абакумова і міністра держбезпеки УРСР М. Ковальчука, стисло повідомлялося, що Р. Шухевич «вчинив збройний спротив, відкрив вогонь з автомата» і «попри вжиті заходи до захоплення живим, в ході перестрілки був вбитий сержантом 8 CP 10 СП ВВ МДБ». В документі також повідомлялось, що тіло Р.Шухевича було впізнане його сином Юрієм, колишньою зв'язковою Проводу ОУНКатрусею Зарицькою («Монета») та колишнім господарським референтом Проводу ОУН 3. Благим («Шпак»)[91].

Посмертне фото. 5 березня 1950 р.

Так завершилась довготривала, фактично розпочата з 1944–1945 pp., операція спецслужб Радянського Союзу з ліквідації керівника українського визвольного руху Романа Шухевича. Загибель Р. Шухевича стала непоправною втратою для українського визвольно-революційного руху. З огляду на його авторитет, замінити його на керівних посадах революційного підпілля було практично неможливо. Як справедливо зазначив генерал МДБ П. Судоплатов, «після смерті Шухевича рух спротиву в Західній Україні пішов на спад і незабаром згас». Високий чин МДБ СРСР також визнав, що Р. Шухевич був людиною незвичайної хоробрості, мав досвід конспіративної діяльності і зумів впродовж семи років «займатися активною підривною діяльністю»[92].

Тим часом закордонні організації українського самостійницького руху тривалий час не мали інформації про долю Р. Шухевича. Як згадує в своїй праці Л. Шанковський, широкі маси української еміґрації лише через сім місяців дізналися про загибель керівника націоналістичного підпілля в Україні. А першою в світі повідомила про смерть генерала «Тараса Чупринки» американська агенція«Associated Press» 21 жовтня 1950 р.[93] Від цього часу на всіх теренах, де перебувала українська еміграція, розпочалися жалобні академії та робилися офіційні заяви, присвячені пам'яті Головного Командира УПА.

 

Список літератури

Спогади про перебування Романа Шухевича у с. Пуків Рогатинського району, 1945-46 рр.

Зв'язкова Генерала Чупринки // Дзвін, № 9-10, 1992 рік

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

Наведені вище думки «Тараса Чупринки» зайвий раз характеризують його як виключно реалістично мислячого політика, далекого від революційного романтизму і зорієнтованого на продумані і зважені дії в практичній площині. Звичайно, сьогодні ми знаємо, що в оцінці тогочасних міжнародних відносин та перспектив боротьби ОУН і УПА з радянською владою Р.Шухевич та його однодумці помилялися. Але хіба помилялися лише вони? Питання війни між західними демократіями і СРСР тривалий час тримало в напрузі світову спільноту і мало хто із зарубіжних політологів міг передбачити, що крах багатонаціонального Радянського Союзу розтягнеться на такий довгий час.