Творчество Гитлера

У цілому представлені в  “Майн кампф” аргументи носили негативний характер і призначалися для всіх незадоволених елементів у Німеччині. Погляди Гітлера носили яскраво націоналістичне фарбування, були відверто соціалістичними й антидемократичними. Крім того, він проповідував затятий антисемітизм, піддавав нападкам парламентаризм, католицизм і марксизм [24, c.305].

2.2. Філософські  основи та мистецькі уподобання  А. Гітлера

Адольф Гітлер читав багато і при цьому мав феноменальну пам'ять, чудово оперував фактами і  цифрами з давно прочитаних джерел. Але він не просто читав книги - він, здається, був вкрай одержимий  ними. Згідно Августу Кубізеку, його сусідові по кімнаті в Відні, читання було «смертельно серйозною справою» для А.Гітлера. За словами Кубізека: «Ось як це було з моїм другом: книги, завжди більше книг. Я не можу уявити Адольфа без книг. Удома він наповнив усе навколо себе книгами. Він завжди всюди носив з собою книгу, яку він читав увесь час. Навіть коли він не читав, книга повинна була бути в його присутності. Коли він виходив на вулицю, у нього завжди була, принаймні, одна книга під рукою. Іноді питання про те яку книгу брати з собою ставав проблемою. Тоді він навіть утримувався від виходу на вулицю. Книги - були його все». У Мюнхені з 1912 по 1913 р., А.Гітлер, здається, читав надзвичайно багато. Його господиня, фрау Попп, говорила, що вона ніколи не бачила А.Гітлера з жінкою, хоча завжди з книгами. Її син також підтвердив, що А.Гітлер безперервно брав книги з бібліотеки. Сусід А.Гітлера в Мюнхені, Рудольф Хойслер, скаржився, що А.Гітлер завжди читає протягом трьох або чотирьох годин вранці. Вернер Мазер в книзі «Адольф Гітлер» намагається виставити фюрера отаким неуком, але все таки змушений відзначити, що А.Гітлер «... щодня, рано вранці або пізно ввечері, опрацьовував одну значну книгу». Згідно Кубізека, А.Гітлер, головним чином, вивчав підручники та філософські роботи. Він читав у перекладах Софокла, Гомера, Арістофана, Горація і Овідія. Особливо він любив старі німецькі сказання і напам'ять пам'ятав 25000 рядків «Персиваля». Його жвавий інтерес, судячи з позначками на полях, викликали Лютер, Савонарола, Цвінглі, Кельвін, Конфуцій і Будда. Роботи белетристики цікавили його менше, хоча він справді читав класику. «Вже в Лінці, - згадував Кубізек, - Адольф почав читати класиків. Про «Фауста» Гете він зауважив, що ця книга містить більше, ніж може вмістити людський розум. З робіт Шиллера його захопив головним чином «Вільгельм Телль». Глибоке враження справила на нього і «Божественна комедія» Данте». Одного вечора, прослухавши застільну Гітлерівську лекцію про порівняльні достоїнства творів Шиллера і Гете, Геббельс написав у своєму щоденнику: «Ця людина - геній!». Адольф Гітлер вважав «Дон Кіхота», «Робінзона Крузо», «Хатину дядька Тома» і «Мандри Гуллівера» найбільшими творами світової літератури.

А.Гітлер особливо любив  «Історії Дикого Заходу для хлопчиків» Карл Майя. Альберт Шпеєр повідомляє у своїх мемуарах, що під час Другої світової війни, А.Гітлер закликав своїх генералів читати Карл Майя, щоб поліпшити їх слабкі здатності до уяви. Крім Карл Майя фюрер мав кілька інших книг американських авторів і книг про Америку. На столі перед входом в кабінет Фюрера завжди лежала книга Генрі Форда «Міжнародне єврейство: головна світова проблема». Він включив її в список видань, які «має прочитати кожен націонал-соціаліст». Вивчивши книгу «Америка в битві континентів» норвезького дослідника Сходу і германофіла Свена Хедін А. Гітлер висловив автору подяка за точне й правдиве виклад подій, направивши йому розлогого листа на трьох аркушах. З усіх книг, присвячених Америці, Фюрер найбільше цінував твір «Кінець великої раси», написану Медісоном Грантом, випускником Колумбійського університету. Автор стверджував, що велич Америки, побудована її батьками-засновниками, що мали нордичне походження, поступово сходить нанівець в результаті змішаних шлюбів з іммігрантами, які, за словами автора, належать до нижчих рас. А.Гітлер часто цитував Гранта в своїх виступах і, за чутками, навіть послав йому лист, в якому назвав його книгу «своєї біблією» [28].

Перед стратою в Нюрнберзі Ханс Міхаель Франк, генерал-губернатор Польщі, згадував, що А.Гітлер згадував, що мав з собою роботи Гомера і Артура Шопенгауера під час Першої світової війни. У своїй книзі «Приватна бібліотека Гітлера: книги, сформували його життя» Тімоті Райбак пише: «У листопаді 1915 року капрал 16-го Баварського резервного полку прийшов в звільнення під французьке містечко в двох милях від лінії фронту. На відміну від інших солдатів, які витрачали свої гроші на борделі і винні крамниці, Гітлер витратив свої 4 марки на книгу про культурні скарби Берліна. Він читав постійно: в фермерських будинках на постої, на привалах під час маршів, в траншеї. Він ні з ким не дружив і майже ні з ким не спілкувався, і єдиною істотою, до якої він явно прив'язався, був приблудний білий тер'єр, який беззаперечно його слухався». Т. Райбак також вважає, що «ядро книжкової колекції Гітлера» складали книги, видані мюнхенським видавцем расистської і антисемітської літератури Юліусом Фрідріхом Леманном.

Коли член Туле доктор Фрідріх Крон запропонував А.Гітлеру скористатися його бібліотекою, А.Гітлер запозичив з неї понад 100 книг в період з 1919 по 1921 рр. .. Коли А.Гітлер потрапив до в'язниці Ландсберг в результаті спроби державного перевороту в 1923 р., він використовував цей час, щоб читати книги. «Ландсберг, - сказав А.Гітлер Хансу Міхаелю Франку, - мій коледж за державний рахунок». Це говорить про те, що він прочитав кожну книгу, яку він міг би дістати там [25, c.397].

Після 1920 р. А.Гітлер почав  збирати свою власну бібліотеку, яка  швидко росла протягом декількох  років. У своїй податковій декларації від 1925 року А.Гітлер стверджував, що не має ніякої власності, окрім письмового столу і двох шаф з книжками; у 1930 р. його витрати на книги досягли  вже 1692 дойчмарки - його найбільші витрати  після розтрат на транспорт і  подорожі . У жовтні 1934 А.Гітлер уклав  договір страхування з Gladbacher Feuerversicherung своєї шести кімнатної квартири на Prinzregentenplatz в Мюнхені на випадок пожежі. У цьому договорі А.Гітлер оцінив цінність своєї бібліотеки в 6000 томів в 150 000 дойчмарок. Кріста Шредер, секретар А.Гітлера згадувала: «Ця пристрасть до придбання і читання книг, їх різноманітний зміст, дозволяли йому розширити свої знання майже в усіх галузях літератури і науки. Я завжди дивувалася його точності, коли він давав географічний опис району, або говорив про мистецтво, історії або навіть обговорював складні технічні питання». Як у канцлера Райха, у А.Гітлера була в розпорядженні не тільки бібліотека в Мюнхені, але й також і інша - в Імперській Канцелярії в Берліні. Там він збирав книги, подаровані йому в особливих випадках, таких як, на Різдво, його день народження і так далі, і книги, які він набував самостійно. Багато літераторів Німеччини відсилали свої праці Адольфу Гітлеру в надії, що вони поповнять його бібліотеку. На книгах подарованих Фюреру можна зустріти підписи їх подарували. Луїс Тренкер: «Нехай удача та благословіння Господнє супроводжують вам у всіх ваших починаннях». А Лені Ріфеншталь подарувала «своєму улюбленому Фюреру на знак найглибшої поваги» «державне вчення» філософа Готтліба Фіхте. Сім'я Вагнера піднесла Гітлеру том творів Вольфганга Гете «для приємного проводження часу в хвилини, вільні від дум про долі Рейха».

Оберштурмфюрер SS Карл-Вільгельм Краузе, камердинер А.Гітлера повідомив, що «А.Гітлер мав бібліотеку з декількох тисяч томів ... Він набував своє знання від екстенсивного читання ... Якщо німецька книга була видана, вона була надана (А.Гітлеру) мною (камердинером). Я підписав контракт з великими постачальниками книг в Берліні, які будуть постачати кожною новою книгою негайно ... А.Гітлер, або повертав книги представлені йому вранці, або включав їх у свою бібліотеку».

Третя бібліотека А.Гітлера  перебувала в його резиденції Бергхоф в Баварських Альпах в долині Берхтесгаден. Фотографії з його кабінету на Оберзальцберзі показують численні засклені книжкові шафи. Журналісти, які відвідували А.Гітлера в Бергхофі також повідомляли, що бачили стелажі для книг в його покоях, хоча кількість книг в Бергхофі можливо не перевищувало кілька сотень. Плани А.Гітлера щодо розширення Бергхофі включали в себе бібліотеку гігантських розмірів з полицями для книг в 61 000 томів. З книг, які перебували в особистій бібліотеці Фюрера в резиденції Бергхоф можна згадати видання вибраних творів Шекспіра в 10 томах. На корінці кожного томика, обтягнутого чудовою марокканської шкірою, красувалися зображення свастики та ініціали Фюрера, виконані методом рельєфного друку. Він часто цитував Шекспіра, воліючи «Юлія Цезаря» всім іншим п'єсами великого британця [17, c.29].

Велика частина книг А.Гітлера  була розграбована в останні дні  війни. Останні 3000 томів були захоплені  армією США після війни, і багато з них також пропали безвісти. У січні 1952 року, близько 1200 з решти  екземплярів були здані на зберігання в Бібліотеку Конгресу у Вашингтоні. Ще вісімдесят книг з особистої бібліотеки А.Гітлера є частиною «Колекції  рідкісних книг» в Джон Хей Бібліотеці Університету Брауна в Род-Айленді, багато з них носять екслібрис фюрера: орел, свастику і дубові гілки зі словами «Ex Libris» і «Adolf Hitler».

Гітлер, як ми вже зрозуміли, читав багато. Він читав художню  літературу, в основному класику  і пригоди, любив військову і  військово-історичну літературу. Тут  Гітлер не відрізнявся нічим від  середньостатистичного читача. Однак, якщо ми подивимося на «світоглядну»  частина гітлерівської бібліотеки, то виявимо там зачитані до дірок  книжки в основному расистського, антисемітського та езотеричного характеру. Як бачимо, знання Шиллера і Гете не прищепило Гітлеру відрази до подібного чтива [16].

Тепер давайте подивимося, як Гітлер читав книги. Ми бачимо, що читав він їх, в основному, вибірково  і, можливо, навіть поверхово. Але прочитане  запам'ятовував добре. За його власним  визнанням, він шукав у книгах уривки, що підтримують, підправляють або доповнюють вже наявні в нього переконання. Відомо, що часто він спочатку переглядав зміст книги, потім переглядав глави, які його зацікавили і вже в них читав і запам'ятовував уривки, які йому сподобалися. Володіючи феноменальною пам'яттю, Гітлер був, таким чином, здатний відтворити величезну масу інформації на самі різні теми.

Багато книг, що вплинули на Гітлера, були написані американцями і спочатку видані в Америці. Один Генрі Форд чого вартий. Медісон Грант теж «постарався». Треба зробити застереження, що в ті часи расові теорії не вважалися чимось забороненим чи одіозним. Книги по расовим питанням вільно видавали і обговорювали. Показовим мені здається, те, що ці книги в самих США не привели ні до яких серйозних наслідків, не кажучи вже про спроби повного винищення інших рас. Гітлер же і нацисти, взявши написане за основу, довели все до кривавого абсурду.

Узагальнюючи, можна сказати, що бібліотека Гітлера, як і його натура являють собою химерну і нелогічну  суміш. На базі цієї суміші склався політичний світогляд лідера німецької нації в один з найважчих періодів світової історії. Враховуючи те, що лідер нації мав нічим не обмежені повноваження, наслідки знаходження фігури з такими поглядами на вершині владного Олімпу не могли не стати катастрофічними як мінімум для самих німців. Але, як нам відомо, на самих німцях катастрофа не закінчилася [10, c.65].

ВИСНОВКИ

Результати проведеного  дослідження дають підставу зробити  такі висновки:

1. Першим завданням мого дослідження було проаналізувати культуру Німеччини за роки правління Гітлера. На основі цього аналізу було виявлено, що мета культури цього періоду полягала в зображенні абстрактної героїки, а твори відрізнялися підкреслено великими розмірами. Гігантизм і нагота використовуються як засіб вираження могутності тоталітарної держави, яка подавляє людську індивідуальність. Була проведена «арієзація» культурного життя Німеччини, тобто витіснення з неї осіб єврейської національності. З установою імперської Палати культури (листопад 1933 р.) можливість роботи втрачали вже тисячі художників, виключених з її складу за расовими ознаками, зважаючи на політичну неблагонадійність або за пристрасть до авангардизму. Імперська Палата культури здійснювала тотальний контроль над розподілом замовлень, відпусткою художніх матеріалів, продажем творів та проведенням усіх заходів, у тому числі персональних виставок.
2. Друге завдання полягало у обґрунтуванні Гітлера як художника та письменника. Таким чином, було встановлено, що в школі він був посереднім учнем, але виявляв здібності до малювання і співу. У жовтні 1907 р. він зробив спробу вступити до Віденської Академії мистецтв, але не склав іспити через те, що не «вмів малювати людей», Адольф не міг оговтатися після цього до кінця свого життя, адже він вважав себе гарним художником. Але потім він почав малювати листівки, маленькі картини, на кошти від яких він став згодом жити. До кінця життя фюрер так і не зміг здобути славу великого художника, але потім, він спробував реалізувати себе в якості письменника. У 1925 році він написав книгу «Mein Kampf» де він поєднує елементи автобіографії з ідеями націонал-соціалізму, яка користувалася великою популярністю, адже у 1930 р. її було продано 54 тис. екземплярів.
3. Третє завдання передбачало визначити фактори за допомогою яких сформувався світогляд фюрера. На основі мого дослідження я дійшла до висновку, що на формування світогляду А. Гітлера вплинули такі чинники: праці американських авторів Г. Форда та М. Гранта, видатні філософи – Шопенгауер (у нього Гітлер запозичив волюнтаризм та фаталізм), Ніцше (концепція «надлюдини»), Вагнер (взяв від нього расизм та язичество). Точно так само на нього вплинули теорії Блаватської, фон Аркуша і Ланці. На базі всього цього і сформувався світогляд лідера німецької нації.

Таким чином, на основі всього цього можна сказати, що Адольф Гітлер автор більше 3 тис. полотен, в його бібліотеці налічувалося біля 16 тис. зібрань  книг, він цікавився оперою, мав  задатки до співу, безсумнівно, він  був творчою людиною, але доля розпорядилася інакше.