Афінська демократія епохи Перікла

Міністерство  освіти та науки, молоді і спорту  України 
Первомайський інститут  
Одеського національного університету імені  І.І.Мечникова

 

 

Кафедра історії та загальних

 дисциплін

 

 

Курсова робота

  Афінська демократія епохи Перікла

 

 

 

 

 

Виконала:

студента 12 групи, І курсу

спеціальності «Історія»

Садиченко Оксана                                                                        

                                                           Науковий керівник:

                                                                   ст. викладач Белкін Ю. В.

 

 

 

 

Превомайськ 2012 
 
 
ЗМІСТ

 

  Вступ

 Розділ 1.Життєвий шлях Перікла.

 Розділ 2.Держана діяльність.

 Розділ 3.Військова діяльність.

Висновки

Список  використаних джерел та  літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Актуальність  теми: 
Актуальність вивчення даної теми визначається тим, що афінська демократія є найрозвиненішою, найдосконалішою і завершеною формою державного устрою Стародавнього світу. Шлях який пройшли афіняни в ході становлення власної держави – через смути і тиранію і раціональне осмислення природи громадських конфліктів , зрештою , через напружену боротьбу , в ході якої утворилися принципи суспільно-політичного компромісу,- все це зорієнтовує  на вивчення афінського досвіду. 
Мета: 
Метою є дослідження такого періоду в історії Стародавніх Афін як афінська демократія за часів правління Перікла. 
Завдання:  
Висвітлити ,підйом народного духу і розвиток національної самосвідомості; розвиток класичного рабства; перехід від натурального господарства до розвитку товарно-грошових відносин Розкрити соціально-економічні та політичні причини зміцнення афінської демократії в Афінах: емансипація селянства; перенесення центру суспільного і духовного життя з колоній до європейської Еллади. 
Предмет:  
Предметом наукової роботи є становище афінського суспільства в  середині V ст.до.н.е. 
Об’єкт : 
Об’єктом дослідження  є реформи Перікла  та їх значення для подальшого розвитку афінської демократії  і Греції в цілому. 
Хронологічні рамки : 
Середина  V ст..до.н.е. – вершина Афінської демократії . Обмеження верхньої хронологічної межі реформами Перікла  обумовлене визначенням сутності перехідного періоду в еволюції афінського поліса, коли визначаються основні формаційні завдання внутрішньополітичної  еволюції Афінян. 
Територіальні рамки : 
Стародавня Греція 
Структура роботи: 
Робота побудована за проблемно-хронологічним принципом . Робота складається зі вступу , трьох розділів , висновків , списку використаної літератури та джерел . 
1)В першому розділі розповідається біографія та життєвих шлях Перікла його прихід до влади. 
2)В другому розповідається про правління видатного державного діяча — стратега Перікла . Який  мав такий  авторитет у народу, що його обирали стратегом п'ятнадцять років підряд. Керував Афінською державою протягом сорока років, до кінця свого життя. За часів Перікла Афінська держава досягла свого найвищого культурного розквіту. Тому цей період називається добою Перікла.

3) В третьому розділі йде мова  про військову діяльність.

Про походи, очолювані  Періклом. Та похід який зажив найбільшої слави, похід у Херсонес, який приніс порятунок грекам, що там проживали, та поклав край довготривалій та виснажливій війні .

 

 

 

 

 

 

 

 

                                 

                         РОЗДІЛ 1:ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ ПЕРІКЛА 

           Перікл народився у 492 р. до н.е. Батьком його був герой греко-перських воєн Ксантіпп, а мати Перікла належала до знатного роду Алкмеонідов, який дав Афінам багатьох відомих політичних діячів.

 Як  і в багатьох афінян з поважних  сімей, у Перікла були гідні наставники. Музиці його вчив музикант і мислитель Дамон, філософії -відомий грецький вчений Зенон.

 Ксантіпп, батько Перікла, прославився під час греко-перських воєн.  Він командував афінським флотом і здобув перемогу над персами при мисі Мікале біля берегів Малої Азії. Агаріста – мати, походила з того ж роду Алкмеонідов, що і Клісфен, знаменитий політичний діяч, закони якого покінчили в Афінах з владою одноосібних правителів і встановили демократію. Вже при народженні Перікл, сильний і здоровий дитина, вразив усіх незвичайними розмірами і формою голови. Цей недолік так і залишився у нього на все життя, і щоб приховати його, на портретах Перікла завжди зображували у шоломі. Зате автори комедій всіляко знущалися над незвичайно великою головою Перікла і називали його Луковіцеголовий.

 Перікл отримав чудову освіту. Його навчали і музики і віршування. Слухав він також лекції філософа Зенона, який був майстер сперечатися і вмів поруч спритних заперечень поставити супротивника у безвихідне становище. Але найбільше зблизився з Периклом переїхав до Афін з Малої Азії філософ Анаксагор, якого сучасники прозвали "Розумом". Ця людина стверджував, що подіями керують не боги, а розум, за допомогою якого можна зрозуміти весь навколишній світ. ¹

 У  своєму творі "Про природу"  вчений зумів показати, як з  найдрібніших частинок матерії  утворилися земля, море і навіть  зірки, які, на думку забобонних  греків, з'являлися тоді, коли боги  брали на небо будь-якого героя, який відзначився на землі.

Учителем  музики Перікла, на думку більшості, був Дамон (перший склад цього імені треба, кажуть, вимовляти коротко), тільки Арістотель твердить, що Перікл учився музики в Піфокліда. Дамон був, очевидно, визначним софістом, а за учителя музики видавав себе для того, щоб приховати від народу свої здібності. Він при Періклі був учителем і дорадником у державних питаннях - тим, чим буває вчитель гімнастики для борця. А втім, не приховалося від людей те, що Демон скористався лірою, як прикриттям: він був вигнаний з Афін за допомогою остракізму як людина, що прагнула до перемін і як прихильник тиранії, комедіографам він давав матеріал для жартів. Так, приміром, комедіограф виводить одну особу, яка ставить Дамонові таке запитання:

«-Скажи мені, не відкладай ніяк,

Ти, кажуть, мов Хірон, Перікла виховав?»

Перікл слухав також Зенона з Елеї, котрий, подібно до Парменіда, досліджував природу, вмів винахідливо заперечувати погляди інших і своїми запереченнями заганяти противників у глухий кут.²

Все ж  тим, хто найбільше припав до душі Періклу, хто прищепив йому спосіб високого мислення і потяг до прекрасного, хто взагалі справив на нього благотворний вплив, був Анаксагор з Клазомен, якого сучасники називали «Розумом» чи з подиву до його розуму, який домігся визначних успіхів у дослідженні природи, чи тому, що він перший першоосновою будови всесвіту вважав не випадковість чи необхідність, а розум, чистий, незмішаний, котрий у всіх предметах утворених із суміші елементів, спроможний виділити однорідні частинки.

 Сповнений  глибокого подиву до Анаксагора і, заглибившись у науку, яку одні називають наукою про небесні явища, а інші - зневажливо - базіканням, Перікл, імовірно, завдяки йому засвоїв високе мислення і піднесеність мови, вільної від дешевого й низького блазенства, а вираз його обличчя став поважним, хода - врівноваженою, одяг - скромним і незворушним навіть при схвильованій промові, голос розміреним - ці та інші подібні властивості Перікла справляли на всіх сильне враження. Одного разу, незважаючи на те, що якийсь невихований грубіян не вгавав ганити його й ображати, Перікл цілий день перебував на площі, зберігаючи весь час мовчання і заодно полагоджуючи якісь невідкладні справи. А ввечері він спокійно пішов додому, хоч той чоловік далі переслідував його й ганьбив на всі лади. Коли Перікл підійшов до дверей свого дому, вже добре посутеніло. Тож він велів своєму слузі взяти ліхтар і провести цього образника додому.

Поет  Іон вважає, що Перікл поводився з людьми гордовито і зарозуміло і що його пихатість поєднувалася з самовпевненістю та презирством до інших, а на противагу Даріклові, він хвалить Кімона  за його ввічливість, ласкавість і вихованість у спілкуванні з людьми. Але залишимо у спокої Іона, який дотримується погляду, що доброчесність, немов трагедію, має обов'язково супроводити сатиричне дійство. Тим, хто величаву поставу Перікла називав честолюбством і пихою, Зенон радив самим мати крихітку такого честолюбства, тому що, на його думку, саме наслідування прекрасного може непомітно викликати прагнення до нього і перетворитись у звичку. ³

 Це  була не єдина користь, яку  виніс Перікл із спілкування з Анаксагором. Корисним було й те, що він не зазнане забобонного страху, який наганяють небесні явища на людей, котрі не вміють їх пояснити. Через незнання причин тих явищ ці люди розгублюються і бентежаться від дії божественних сил, тоді як природознавство, звільняючи нас від страхітливого й похмурого забобону, дає людям спокійне благочестя і добрі надії.

Кажуть, що одного разу Періклу принесли із села голову однорогого барана. Ворожбит Лампон, побачивши, що міцній і твердий ріг виріс на середині лоба, сказав, що від двох головних партій, які існували в місті, Фукідідової  та Періклової, влада перейде до одного з них: такий смисл цього чуда. А Анаксагор розрубав голову і показав, що мозок не заповнював усю основу черепа, а набув яйцеподібної форми й зібрався з усієї порожнини черепа в те місце, звідки взяв початок корінь рога. Тоді всі присутні пройнялись подивом до Анаксагора, а трохи перегодом дивувалися Лампону, тому що Фукідід утратив вплив, а правління всіма державними справами опинилось у руках Перікла. ⁴

Проте, на мій погляд, ніщо не заважає припустити, що мали рацію і природознавець, і ворожбит, бо перший з них правильно  збагнув причину, другий - мету цього  явища. Один своє завдання вбачав у  тому, щоб з'ясувати, з чого і як це явище виникло, другий - щоб передвістити, з якою метою це сталося і що воно означає. А ті, хто думає, що, відкривши причинний зв'язок між  якимись явищами, вони тим самим  довели, ніби ці явища не можна вважати  знаменнями, не усвідомлюють того, що разом  з божественними знаменнями заперечують  і всілякі штучні сигнали, як-от: звук залізного диска, вогонь багаття, визначення часу за довжиною тіні на сонячних годинниках. Усі такі сигнали виникають  з певної причини і щось собою  означають. Але про це, звичайно, доречно говорити в творі іншого роду.

У молодості  Перікл дуже боявся народу. Він-бо своїм зовнішнім виглядом скидався на Пісістрата; його приємний , голос, жвавий і дотепний спосіб розмовляти бентежили літніх людей, настільки він нагадував мову Пісістрата. Перікл боявся стати жертвою остракізму, тому що був багатий, походив із знатного роду, мав друзів серед впливових людей. Тим-то він спочатку не займався державними справами, зате на війні відзначався хоробрістю і не уникав небезпек. Коли помер Арістід, Фемістокл пішов на вигнання, а Кімона походи затримували переважно поза Грецією, Перікл через такі обставини присвятив себе державній діяльності, причому став на бік демократії: добро маси бідняків він ставив вище від вигоди купки багатіїв, а зробив він це всупереч своїй природі, аж ніяк не демократичній. Він, очевидячки, боявся, щоб його не запідозрили в прагненні до тиранії. Далі він бачив, що Кімон визнає аристократичні погляди і через те став дуже цінним для аристократів. Зваживши на це, Перікл заручився підтримкою народу, щоб почувати себе безпечним і набратися сил для суперництва з Кімоном. Відповідно до цього він зразу змінив свій спосіб життя. У місті можна було побачити, як він ходив лише по одній вулиці - тій, що вела на площу і в Раду. Він не відвідував звані обіди і відмовився від усілякого товариського життя, так що під час своєї довготривалої державної діяльності не був на обіді ні в кого з друзів, за винятком того випадку, коли одружувався його племінник Евріптолем. Перікл прийшов, побув на бенкеті лише до узливання, а потім одразу підвівся й пішов. Справжня-бо насолода у людських взаєминах полягає в безпосередності, а в товаристві дуже важко зберігати напускну поважність, розраховану на здобуття гарної думки про себе. Непідробна доброчесність найпрекраснішою буває тоді, коли вона у всіх на очах, і ніщо так не вражає у доброчесних людях, як їхнє ставлення до найближчих. ⁵

Подібно до цього Перікл улаштував свої стосунки з народом: щоб не набридати йому, він виступав зрідка, говорив не в будь-якій справі і не завжди з'являвся на народні збори, але, приберігав себе, для особливо важливих справ, а в усіх інших випадках діяв через своїх друзів або підсилав інших ораторів. Одним з них був, кажуть, Ефіальт, який підірвав могутність Ареопагу. Він, за висловом Платона, щедро наливав своїм громадянам незмішаного вина свободи. Скуштувавши її, народ, неначе норовистий кінь, почав сваволити і, як кажуть комедіографи, «нікого вже не хотів більше слухати й почав кусати Евбею та кидатись на інші острови».

 Свою  мову Перікл настроював, немов музичний інструмент, так, щоб вона була співзвучна його способові життя й високому духу, користуючись у багатьох випадках допомогою Анаксагора, причому вкраплював у своє красномовство то те, то се з природознавства. «Оту висоту думок і оту дивовижну дієвість слова», за визнанням божественного Платона , Перікл почерпнув з науки про природу у додаток до своїх природжених здібностей і взяв з неї все корисне для мистецтва слова. Завдяки цьому він далеко випередив своїх сучасників. Тому-то, кажуть, йому присвоєно відоме прізвисько «Олімпієць», хоч дехто гадає, що він одержав його за те, що прикрасив місто будівлями, а на думку інших,- за успіхи в управлінні державою та керівництві військом. Зрештою, найбільш імовірно те, що до його слави спричинилися всі зазначені прикмети, разом узяті. Але із тогочасних комедій, які відгукувалися про нього то всерйоз, то з насмішкою, виникає, що прізвисько «Олімпієць» закріпилося за ним головним чином за його дар красномовства. Перікл, за їх словами, «метав громи і блискавки», коли промовляв до народу і «носив на язиці страшний перун». ⁶

У цей  час в Афінах не було видатних політичних діячів: Арістід вже помер, Фемістокл був вигнаний, і весь час перебував у далеких походах. Так сталося, що Перікл майже проти своєї волі був втягнутий у державні справи і був обраний на високі посади. Незважаючи на своє знатне походження, Перікл до кінця життя присвятив себе боротьбі за права бідних громадян афінської держави. Ставши вождем демократичної партії, він різко змінив спосіб життя, перестав зустрічатися зі своїми родичами і припинив дружбу зі знатними друзями.

 Перікл був дуже обережний у словах і, підходячи до ораторської трибуни, молився всевишнім богам, щоб у нього не вихопилось несамохіть якесь слово, недоречне при розглядуваній справі. З його виступів нічого не залишилось у письмовому вигляді, крім постанов народних зборів. Також мало збереглося його влучних висловів. Так, приміром, він радив «усунути гній з очей Пірея», маючи на увазі Егіну; іншим разом він сказав, що бачить, як «гряне війна з Пелопоннесу». Одного разу Перікл і Софокл відправились у морський похід як стратеги. Коли Софокл похвалив якогось гарного на вроду хлопця, Перікл зауважив: «У стратега, Софокле, повинні бути чистими не тільки руки, а й очі». Стесімброт розповідає, що Перікл, виголошуючи з трибуни похвальну промову на честь загиблих на війні з Самосом, сказав, що вони безсмертні, як боги: адже самих богів ми не бачимо, але робимо висновок про їх безсмертне існування на підставі тих почестей, які їм виявляють люди, і на підставі всього того доброго, що вони нам посилають. Це стосується і тих, що поклали свої голови за батьківщину.