Афінська демократія епохи Перікла

Свій  життєвий шлях Перікл почав військовим. «Він був хоробрим у походах і шукав небезпек », - писав про нього давньогрецький історик Плутарх. Але в той час особливої слави на військовому поприщі він собі не здобув. Перікл був молодий і честолюбний, заняття політикою було в традиціях його сім'ї, і в середині 60-х рр. V ст. до н.е. він з'явився на політичній арені. У цей час в Афінах розгорілася сутичка між демократами - прихильниками правління більшості громадян - і аристократами, прихильниками правління небагатьох знатних родів. ⁷

Перікл, хоча й походив із знатного роду, став на бік демосу - народу, можливо тому, що Алкмеоніди завжди підтримували демократію, або ж Перікл зрозумів, що велич Афін і його власна слава - саме в демократичному устрої держави.

 Ступивши  на політичний шлях, Перікл подружився з Ефіальт, вождем афінського демосу. Разом вони домоглися ослаблення ролі Ареопагу, що був не тільки вищим державним радою і хранителем традицій, а й оплотом знати. Вступивши у відкриту боротьбу з аристократами за вплив у

Афінах, Перікл домігся вигнання їх вождя Кімона. ⁸

Отже,подробиці життя Перикла  відомі майже виключно за працею Плутарха «Порівняльні життєписи». Він народився у філі Акамантіди, дем Холарга. Походив із знаменитих сімей та родів. Батьком його був герой греко-перських воєн Ксантіпп, а мати Перікла належала до знатного роду Алкмеонідов, який дав Афінам багатьох відомих політичних діячів .За переказом, Агарісті наснилося, начебто вона породила лева. Через декілька днів з'явився на світ Перикл. Тілесних вад він не мав, тільки голова була довгаста й надто велика порівняно з тілом. Через те він на всіх статуях зображений із шоломом на голові. Очевидно, скульптори не хотіли зображати його негарним. Втім давньогрецькі комедіографи називали його схінокефалом, тобто «цибулиноголовим».

Перікл навчався музиці, біології, астрології. Саме вивченню астрології, на думку Плутарха, приписується «високе мислення та піднесеність мови». У молодості Перикл боявся народу. Своїм зовнішнім виглядом він був схожим на Пісістрата. Його приємний голос, жвавий і дотепний спосіб розмовляти бентежили літніх людей, настільки він нагадував мову Пісістрата. Перикл також боявся стати жертвою остракізму, адже був багатим, походив із знатного роду, мав друзів серед впливових персон. Тому він спочатку уникав займатись державними справами, проте на війні відзначався хоробрістю і не уникав небезпек.

 
¹Арістотель, Псевдо-Ксенофонт і ін.,Антична демократія в свідоцтвах ^{сучасників} Антична класика.  М., 1996. – С. 15 
² Бузеськул В.П. Перікл. Історіко-критичний етюд. -  Х., 1999. –С.76.

³ Ботвинников  М.А., Рабинович М.Б.Знаменитые греки и римляне. -  СПб., 1993. – С.143 .

⁴ Кравчук А.Б. Перікл і Аспазія. — М., 1991. – С.68 .

⁵ Сергеев B.C. История Древней Греции./Под ред. В.В. Струве, Д.П. Каллистова. 3-е изд. -  М., 1963. – С.88 .

⁶ Воротников А.А. Литература й искусство. – М., 1996. – С.98 .

⁷ Блаватського В.Д.   Антична цивілізація.  - М., 1973. –С. 203.

⁸ Дмитриева Н.А., Акимова Л.И.  Античное искусство. - М., 1988. –С.120 .

                        РОЗДІЛ 2:ДЕРЖАВНА ДІЯЛЬНІСТЬ

У середині V ст. до н. е. в Афінах правив видатний державний діяч — стратег Перікл. Він мав такий авторитет у народу, що його обирали стратегом п'ятнадцять років підряд. Був він і на інших державних посадах. Усього він керував Афінською державою протягом сорока років, до кінця свого життя. За часів Перікла Афінська держава досягла свого найвищого культурного розквіту. Тому цей період називається добою Перікла.

За часів  Перікла в Афінах уся влада належала самим громадянам. Верховним органом Афінської держави були народні збори. На збори приходили всі афінські громадяни, яким виповнилося двадцять років. За законами Перікла, громадянами вважалися лише ті люди, в яких і батько, і мати були корінними афінянами. Переселенці та раби на збори не допускалися.¹

Фукідід визначає державний лад при Періклі як аристократичний, який лише на словах називався демократичним, а, по суті, було це правління одного, першого в державі громадянина. Багато інших письменників твердять, що саме Перікл привчив народ до клерухій, до одержування грошей на видовища та до винагороди за виконання громадських обов'язків, внаслідок чого народ засвоїв погані звички і став під впливом цих заходів із скромного й працьовитого марнотратним і розбещеним. ²

Спочатку Перікл суперничав щодо слави з Кімоном і тому старався здобути собі прихильність народу. Але він поступався Кімону багатством і засобами, якими той прихиляв до себе бідноту. Так, Кімон щоденно давав безплатні обіди бідним афінянам, роздавав одяг людям похилого віку, у своїх маєтках наказав знести огорожі, щоб кожен, хто забажає, міг користуватися тим, що там вродило. Перікл, переможений цими демагогічними підступами, за порадою Дамоніда з Еї вдався до роздачі державних грошей. Відпусканням грошей на видовища, платою суддям, всілякого роду винагородами та роздаванням грошей Перікл швидко підкупив народну масу і скористався нею в боротьбі з Ареопагом, членом якого він не був, тому що його не обрано жеребкуванням ні на архонта, ні на царя, ні на полемарха, ні на тесмотета. Ці посади з давніх-давен були виборними за жеребом, і ті, хто, пройшовши перевірку, займали ці посади, ставали членами Ареопагу. Отож Перікл, домігшись великого впливу в народі, применшив значення Ареопагу. Так, відповідно до пропозиції Ефіальта, в Ареопагу відібрано право вирішувати більшість судових справ, а Кімон був вигнаний як прихильник спартанців і ворог демократії, хоч щодо багатства та знатного походження він не поступався нікому з громадян та ще й одержав блискучі перемоги над варварами й наповнив місто великою кількістю грошей та здобичі. Такий був великий вплив Перікла в народі. ³

Строк вигнання осіб, до яких застосовано остракізм, становив за законом десять років. І  ось спартанці з великим військом вторгнулися в Танагрську округу. Афіняни негайно вирушили проти них. Тоді Кімон вернувся з вигнання й разом з членами своєї філи із зброєю в руках зайняв місце в бойовому строю. Він хотів, наражаючись на смертельну небезпеку разом із своїми співвітчизниками, цим учинком зняти з себе звинувачення в прихильності до спартанців, але-однодумці Перікла накинулися на нього й витурили з військової лави як вигнанця. Цим пояснюється, мабуть, те, що Перікл у цій битві боровся з відчайдушною відвагою і, не шкодуючи життя, відзначився більше від усіх інших. У цій битві загинули всі до одного друзі Кімона, яким Перікл закидав, як і Кімону, прихильність до спартанців. Внаслідок цього афіняни сильно розкаювались у кривді, яку заподіяли Кімонові і затужили за ним, тим паче що зазнали поразки на самих рубежах Аттіки і чекали важкої війни наступної весни. Як тільки Перікл помітив цю зміну настрою в афінян, він вирішив невідкладно піти назустріч народові. Він сам вніс законопроект на народні збори про відкликання Кімона з вигнання. Кімон одразу після повернення домігся встановлення миру між двома супротивними державами. Річ у тім, що спартанці настільки доброзичливо ставились до Кімона, наскільки вороже до Перікла та інших народних вожаків. Дехто твердить, що Перікл вніс законопроект про повернення Кімона з вигнання лише після того, як між ними дійшло до таємної угоди за посередництвом Ельпініки, сестри Сімона, на тій основі, що Кімон вийде в море з двомастами кораблів і буде очолювати військо поза Аттікою, завойовуючи володіння перського царя, а Періклові буде належати повнота влади в місті. Розповідають, що вже до того Ельпініці пощастило пом'якшити непоступливість Перікла, коли Кімону загрожувала смертна кара. Тоді Перікл був одним з обвинувачів, вибраних народом. Коли до нього, прийшла Ельпініка ї просила за брата, Перікл з усмішкою сказав: «Ельпініко, стара ти, надто стара, щоб полагоджувати такі делікатні справи». Однак це прохання не виявилось марним, бо Перікл на суді лише один раз виступив з промовою, як вимагав його обов'язок, і пішов, найменше з усіх обвинувачів шпетивши Кімона. ⁴

Чи можна  після цього повірити Ідоменею, який звинувачує Перікла в тому, начебто він свого друга й вірника Ефіальта, котрий визнавав ті самі політичні погляди, підступно вбив через суперництво і заздрість до його слави? Не знаю, якому джерелу завдячує Ідоменей таким наклепом, ллючи його, немов жовч, на людину, можливо, не бездоганну, але благородного мислення й душевної чесності, і до якої ніяк не підходить така звіряча й дика розправа. На життя Ефіальта, непримиренного ворога олігархів і невблаганного при перевірці звітів та в судовому переслідуванні осіб, що провинилися перед народом, важили його вороги, аж поки потай убили його з допомогою Арістодіка з Танагри. А Кімон помер на Кіпрі, командуючи військом.

Тоді-то поборники аристократичного ладу, які  вже до того помітили, що Перікл став найвпливовішим з громадян, будь-що хотіли протиставити йому якогось діяча, що зумів би применшити його значення, аби не допустити в Афінах повного єдиновладдя. Суперника Періклові вони знайшли в особі Фукідіда з Алопеки, людину розумну, родича Кімона. Фукідід, щоправда, не мав таких полководницьких здібностей, як Кімон, зате був кращим оратором і державним діячем. Перебуваючи постійно в Афінах і ведучи боротьбу з Періклом з ораторської трибуни, він швидко встановив, рівновагу між супротивними партіями. Він не дозволив так званим «прекрасним і хорошим» розпорошуватись і змішуватися з народом, як раніше, через що блиск їхнього значення затьмарювався серед юрби. Він відокремив їх від народу, зібрав в одне місце, завдяки чому всі вони в сукупності являли собою поважну силу, а Фукідід таким заходом домігся рівноваги, немов на вазі. Річ у тім, що вже з самого початку в суспільстві існував невидимий розбрат, мов тріщина в залізі, яка вказувала на протиріччя між демократичною та аристократичною партіями, але тепер суперництво між Періклом і Фукідідом та їхнє честолюбство призвели до утворення глибокої розколини: відтоді одна частина суспільства почала називатися «народом», друга - «небагатьма». Ось чому тоді Перікл значно попустив народові віжки і правив, усіляко догоджаючи йому: він раз у раз придумував в Афінах за рахунок скарбниці якісь урочисті видовища або всенародні частування чи процесії і взагалі старався займати увагу громадян благородними розвагами. Щорічно він споряджав шістдесят трієр, на яких плавало багато громадян протягом восьми місяців і одержувало зарплату, вправляючись і вивчаючи корабельну справу. Крім того, Перікл вислав тисячу клерухів у Херсонес , п'ятсот - на Наксос, половину цього числа - на Андрос, тисячу - у Фракію для заснування поселень серед бісалтів, інших він послав в Італію, коли відбудовувався Сібаріс який тепер почали називати Фуріями. Усе це він робив з тією метою, щоб звільнити місто від безробітної й неспокійної через бездіяльність юрби, а заодно й зарадити тяжкому становищу простолюддя; до того ж, поселяючи афінян на землях союзників, він за допомогою страху та військових залог намагався запобігти спробам тубільців підняти повстання проти Афін.

 Але,  що найбільше радувало афінян  і особливо прикрашало місто  та неймовірно дивувало чужинців, і, нарешті, що є доказом  того, що минула уславлена велич  Греції та її багатство в  давнину не вигадка - це побудова  величавих храмів. Хоч як дивно,  саме за це більше, ніж за  всі інші державні починання,  вороги ганили та обмовляли  Перікла на народних зборах. «Афінський народ,- кричали вони,- вкриває себе ганьбою, недобра слава йде про нього через те, що Перікл переніс загальногрецьку скарбницю з Делосу в Афіни. Найдогіднішим приводом виправдати цей крок послужив нібито страх перед нападами варварів, який і дав підставу забрати скарбницю з острова і зберігати її в безпечному місці. Втім, Перікл відняв у народу й це виправдання, і вся Греція вважає, що вона стала жертвою нечуваного насильства й відвертої тиранії, адже греки бачать, що гроші, які вони вносять примусово для ведення війни, ми витрачаємо на те, щоб озолочувати й наряджати місто, немов чепурну жінку, вбираючи його в дорогоцінний мармур, статуї і храми, котрі коштують тисячі талантів». ⁵

У відповідь  на такі закиди Перікл пояснював народові: «Афіняни не зобов'язані звітувати перед своїми союзниками за те, як вони використовують гроші, тому що афіняни воюють за них і стримують напади варварів, тоді як самі союзники не дають нічого - ні кінноти, ні кораблів, ні гоплітів, а тільки вносять гроші; гроші ж належать не тим, хто їх дає, а тим, хто їх одержує, якщо останні виконують те, за що їм платять гроші. Проте коли держава достатньо забезпечена всім необхідним для війни, то слід лишки засобів витрачати на такі роботи, виконання яких принесе державі вічну славу, а саме виконування тих робіт даватиме афінянам прожиток, тому що з'являються всілякі види ручної праці та її застосування. Оті лишки засобів приводять у рух різноманітні ремесла, дають заняття всім рукам, забезпечують заробіток майже всьому суспільству, так що воно може одночасно і годувати себе, і прикрашати місто». І справді, молоді й здорові люди одержували платню під час служби у війську, проте Перікл хотів, щоб ремісники, які не служили у війську, користалися з прибутків держави, але не одержували гроші задарма, байдикуючи та ледарюючи, а за свою працю.

Відповідно  до цього він вніс на розгляд народу плани велетенських споруд, які потребували  застосування праці різних ремісників протягом тривалого часу, аби населення, яке залишалося в місті, могло  користуватися державними прибутками нарівні з тими, хто служив у  флоті, або у військових залогах, чи брав участь у походах. У державі, яка мала різноманітні матеріали - камінь, мідь, слонову кість, золото, ебенове дерево, кипарис - показували свій хист ремісники, які обробляють цей матеріал, тобто теслі, скульптори, мідники, каменярі, живописці, емалювальники, гравери. Далі були зайняті ті, хто займається перевезенням та доставкою згаданих матеріалів: по морю - торговці, моряки, стерничі, на суходолі - візники, конярі, погоничі, канатники, ткачі, чинбарі, дорожні робітники, рудокопи. Кожне з цих ремесел, немов полководець із своїм загоном, мало безліч чорноробів з простого люду, які служили знаряддям, так би мовити, живою силою для виконання робіт. Ці роботи були розподілені між людьми різного віку і різних умінь, помножуючи добробут кожного працюючого. ⁶

 Поступово  почали підніматися вгору величні  будови, незрівнянні щодо краси  й витонченості. Усі майстри наввипередки  старалися відзначитись досконалістю  свого ремесла. Особливо ж викликала  подив швидкість закінчення будов.  Усі роботи, з яких кожна, здавалось,  могла бути закінченою заледве  протягом багатьох поколінь і  століть, були виконані в короткий  час розквіту державної діяльності  однієї людини.