Афінська демократія епохи Перікла

Ось чому тим більшого подиву заслуговують творіння Перікла: вони виникли в короткий строк, але для тривалого існування. Щодо своєї краси кожне з них уже тоді здавалося старовинним, але своєю нев'янучою досконалістю вони здаються виконаними й завершеними щойно. їхній вигляд вражає вічною свіжістю, немовби час не торкається їх і немовби творець подарував цим своїм творінням вічну юність і наділив їх нетлінною душею.

Перікл нав'язав свою владу Афінам і підкорив собі все, що належало афінянам: внески союзників, війська, флот, море. Він домігся величезного впливу, який простягався як на греків, так і на варварів, його влада назовні ґрунтувалася на підтримці підкорених племен, дружніх стосунках з царями та на союзах з різними володарями.

Але тепер  Перікл став зовсім іншим, він-бо не був слухняним знаряддям народу, вже не поступався й не потурав забаганкам юрби, немов подувам вітру; замість попередньої м'якої, а часом трохи й поступливої демагогії, схожої на приємну й ніжну музику, він у своїй діяльності заспівав пісню на аристократичний і монархічний лад і проводив її послідовно й непохитно, маючи на увазі загальне добро. Переважно він, переконуючи й повчаючи, вів за собою народ згідно з волею самого народу. Однак траплялося, що народ виявляв незадоволення, тоді Перікл натягав віжки й проти волі народу вів його шляхом, корисним для держави. У цьому відношенні він цілком скидався на лікаря, який при складній і тривалій хворобі час від часу приписує нешкідливі солодощі, а інколи застосовує сильнодіючі засоби й рятівні ліки.

У простолюді, який має таку міцну владу, породжуються всілякі пристрасті. І лише Перікл був у спромозі вміло тримати їх у шорах, впливаючи на народ головним чином надією та страхом, немов двома кермами, у такий спосіб він то стримував його надто зухвалі затії, то підбадьорював і втішав у зневірі. Він довів цим, що Платон має рацію, коли красномовство називає мистецтвом керувати душами, і що головне завдання красномовства - правильно підходити до різних вдач і пристрастей, немов до якихось тонів і звуків душі, що потребують відповідного доторку або удару. А втім, причиною успіхів Перікла була не лише сила слова, а, як каже Фукідід, слава його життя й довіра народу до нього, бо він виявився непідкупним і безкорисливим. Хоч він велике місто перетворив у найбільше й найбагатше і хоч могутністю перевершив багатьом царів і тиранів (деякі з них укладали з ним договори, які зобов'язували і їхніх синів), він, одначе, не збільшив своїх статків, які залишив йому батько, ні на драхму.⁷

             Отже, у середині V ст. до н. е.  через смерть правителів в Афінах правив видатний державний діяч — стратег Перікл. Був він і на інших державних посадах. Він швидко підкупив народні маси , та  мав такий авторитет у народу, що його обирали стратегом п'ятнадцять років підряд. За часів Перікла в Афінах уся влада належала самим громадянам. Верховним органом Афінської держави були народні збори. На збори приходили всі афінські громадяни, яким виповнилося двадцять років. За законами Перікла, громадянами вважалися лише ті люди, в яких і батько, і мати були корінними афінянами. Переселенці та раби на збори не допускалися.

 Усього  він керував Афінською державою  протягом сорока років, до кінця  свого життя. За часів Перікла Афінська держава досягла свого найвищого культурного розквіту. Тому цей період називається добою Перікла.  Не можна не погодитись з тим, що глава Афін був видатним політиком свого часу, який краще за інших розумів інтереси афінян, а в умовах Греції V століття до н. е. афінський лад був найпрогресивнішим у всьому еллінському світі.

¹ Блаватського В.Д.   Антична цивілізація.  - М., 1973. – С.113 .

² Бостан Л.М., Бостан С.К. Історія держави і права зарубіжних країн (Держава і право епохи станово-кастового суспільства): Навчальний посібник для студентів, курсантів, слухачів. – З., 2000. – С.80 .

³ Воротников А.А. Литература й искусство. – М., 1996. – С.30 .

⁴ Зельин К.К. Боротьба політичних угруповань в Аттиці в VІ в. до н.е. - М., - 1994.-С .149 .

⁵ Сергеев B.C. История Древней Греции./Под ред. В.В. Струве, Д.П. Каллистова. 3-е изд. -  М., 1963. –С.65.

⁶ Страхов М.М. Історія держави та права зарубіжних країн.– К.,  2003. – С.54-55. ⁷ Черниловський З.М. Загальна істория держави і права. – М., 1996. – С.258 .

                            РОЗДІЛ 3:ВІЙСЬКОВА ДІЯЛЬНІСТЬ

Із усіх походів, очолюваних Періклом, найбільшої слави зажив похід у Херсонес, який приніс порятунок грекам, що там проживали. Перікл не тільки привів сюди тисячу афінських поселенців, збільшивши цим населення міст, а й побудував упоперек перешийка укріплення і вал від моря до моря з метою поставити заслін нападам фракійців, які густо заселяли околиці Херсонесу. Таким чином був покладений край довготривалій і виснажливій війні, від якої безнастанно страждав Херсонес, оскільки його безпосередніми сусідами були дикі племена, до того ж він кишів розбійницькими ватагами, що мали свої кубла як усередині Херсонесу, так і поза його межами. ¹

Великий подив і розголос викликав у світі  морський похід Перікла навколо Пелопоннесу, коли він із ста трієрами відплив із Пег, що в Мегаріді. Перікл сплюндрував не тільки значну частину узбережжя, як це до нього зробив Толмід, а й з гоплітами, які прибули на кораблях, проник далеко в глибину країни. Вороги, налякані його походом, шукали захисту за мурами міст, і лише біля Немеї сікіонці виступили проти нього й зав'язали бій, у якому Перікл їх ущент розгромив і з цієї нагоди поставив трофей . У дружній Ахайї він узяв загін воїнів на свої трієри й переправився на протилежний берег материка. Відтак він проплив повз Ахелой, напав на Акарнанію, замкнув облогою жителів Еніад у їхньому місті і, спустошивши всю країну, відплив на батьківщину. Цим походом він нагнав страху ворогам, а у своїх здобув славу обачливого й здібного полководця.

 Коли  Перікл на чолі великого й чудово оснащеного флоту прибув у Понт, він зробив для грецьких міст усе, про що вони просили, і ставився до них з винятковою доброзичливістю, а навколишнім варварським племенам, їхнім царям і дрібним володарям показав усю могутність Афін, безстрашність і відвагу афінян, які плавають, куди хочуть, ставши володарями моря. Жителям Сінопи Перікл залишив тринадцять кораблів під командуванням Ламаха і загін воїнів для боротьби з тираном Тімесілеєм. Коли цей тиран був вигнаний разом із своїми прихильниками, Перікл домігся на народних зборах постанови, щоб послати в Сінопу шістсот афінян - добровольців, які жили б там із сінопцями, поділивши з ними житла й землі, котрі раніше належали тиранам. У інших випадках Перікл відповідав відмовою на безглузді домагання афінян. Так він не дав себе намовити, коли вони, запаморочені своєю могутністю й успіхами, затівали новий похід проти Єгипту й хотіли підняти повстання в приморських володіннях перського царя. Уже тоді багатьох афінян опанувала згубна і фатальна пристрасть завоювання Сіцілії, яку пізніше розпалили Алківіад  і оратори з числа його прихильників. ²

 Проте  Перікл старався вгамовувати такі загарбницькі затії і присікав спроби втручання в чужі справи. Усі сили афінської держави він скерував головним чином на захист і зміцнення придбаних володінь, вважаючи першочерговим завданням не допустити зростання могутності Спарти.

Дальший хід подій показав, наскільки  правий був Перікл, коли не виводив афінські збройні сили за межі Греції. Насамперед повстала проти Афін Евбея. Перікл переправився на цей острів з військом. Зразу після цього прийшла звістка, що з війною виступили жителі Мегари і що пелопоннеське військо під командуванням спартанського царя Плістонакта стоїть уже близько кордонів Аттіки. Перікл поспіхом вернувся з Евбеї, щоб воювати в Аттіці. Однак вступати в бій з численним військом добірних гоплітів Перікл не зважився, хоч як його викликали на поле бою. Тут він зметикував, що молодий віком Плістонакт цілком і повністю керується порадами Клеандріда, якого ефори відрядили як спостерігача й дорадника царя. Перікл спробував тайкома зв'язатися з Клеандрідом, незабаром підкупив його й намовив вивести пелопоннесців з Аттіки. Коли пелопоннеське військо відступило й розійшлося по містах, украй обурені спартанці наклали на царя штраф, настільки великий, що він його не був у спромозі заплатити й добровільно пішов із Спарти на вигнання, а Клеандрід утік і був заочно засуджений до страти. ³

 Потім  між афінянами і спартанцями  було укладено перемир'я на  тридцять років. У той час  Перікл провів через народні збори постанову про відправлення флоту з війною проти Самосу під тим приводом, що самосці відмовились виконати наказ афінян припинити війну проти Мілета.

 Якщо  йдеться про війну з самосцями, то Перікла звинувачують у тому, що він провів на народних зборах постанову про оголошення війни самосцям заради Мілета на прохання коханої - Аспасії. Міста ці вели війну за Прієну. Самосці перемагали і, коли афіняни наказали їм припинити війну і розглянути спірні питання на третейському суді в Афінах, самосці не погодились. Тоді Перікл відправився з флотом проти Самосу. Періклу довелося знову відправитися з флотом проти них, але самосці не втихомирились і не налякались, навпаки, твердо вирішили боротися з афінянами за панування на морі. Біля острова, який називається Трагіями, відбулася запекла морська битва, в якій Перікл отримав блискучу перемогу над ворогами, розгромивши із своїми сорока чотирма кораблями сімдесят кораблів самоських, з яких двадцять були вантажними. ⁴

Після перемоги Перікл, переслідуючи самосців, заволодів гаванню і обложив місто, жителі якого намагалися робити вилазки і битися перед мурами. Але коли з Афін наспів другий, далеко численніший, флот, тоді вони були оточені з усіх боків. Перікл із шістдесятьма трієрами вийшов у відкрите море. На думку більшості письменників, він хотів перерізати дорогу фінікійському флоту, що спішив на допомогу самосцям, і дати йому бій якомога далі від берегів Самосу. Почалась битва, в якій верх узяли самосці. Вони захопили багато кораблів, після чого почали безперешкодно плавати по морю і придбали все необхідне для продовження війни, навіть те, чого не мали раніше.

 Перікл, дізнавшись про поразку афінського війська, поспішив на допомогу. Мелісс перегородив йому дорогу, але Перікл переміг ворогів і змусив утікати. Потім він обложив місто.

 На  дев'ятому місяці облоги самосці здалися. Перікл зруйнував мури міста, забрав кораблі й наклав на Самос велику грошову контрибуцію. Частину її самосці заплатили зразу, решту зобов'язалися внести до визначеного строку і як забезпечення дали закладників.

 Тим  часом уже піднімалися хвилі  Пелопоннеської війни, бо корінфяни пішли війною на Керкіру. Перікл намовив народ послати допомогу керкірцям і укласти союз з островом, який славився сильним флотом, тим паче що пелопоннесці готові були вже почати воєнні дії проти афінян. Коли народ прийняв рішення про надання допомоги Керкірі, він послав туди Лакедемонія, сина Кімона, якому дав, немов для насмішки, тільки десять кораблів. Між домом Кімона та спартанцями склалися були дружні й доброзичливі стосунки. Перікл навмисне дав Лакедемонію так мало кораблів та й послав його проти його волі: він розраховував, що коли Лакедемоній не здійснить ніякого важливого й видатного подвигу під час свого командування, то його можна буде ще більше звинуватити в прихильності до Спарти. ⁵

Періклу почали дорікати, що він вислав усього десять трієр, доводячи, що тим самим подав недостатню допомогу тим, хто її потребує, зате противникам дав вагому підставу для всяких звинувачень. Тоді Перікл відправив у Керкіру новий, далеко більший флот, але той прибув уже після битви.

 Коли  з цього приводу прибуло із  Спарти в Афіни посольство, Перікл, кажуть, почав посилатися на якийсь закон, що забороняв знищувати дошку, на якій було написане рішення щодо мегарців.

 Одне  слово, важко встановити, з якої  причини почалася війна. Однак,  на думку всіх, відповідальність  за те, що постанова народних  зборів про мегарців не була відмінена, несе не хто інший, як Перікл, при тому, що одні в його впертості вбачають благородну гордість, тверезу оцінку становища та найкращі наміри діяти для добра батьківщини: він вимогу спартанців розглядав як спробу перевірити поступливість афінян і виконання її вважав визнанням власної слабості, інші ж висловлюють погляд, що він знехтував пропозицію спартанців через зарозумілість і бажання показати силу Афін.

 Спартанці  розуміли, що з падінням Перікла афіняни стануть у всіх відношеннях більш поступливими. Внаслідок цього ще до вторгнення пелопоннесців на чолі з Архідамом в Аттіку Перікл довів до відома афінян, що Архідам, спустошуючи країни, можливо, пошкодує його володіння як не з уваги на дружні стосунки між ними, то задля того, щоб дати його, Перікла, ворогам привід обмовити його, тому він уже тепер віддає державі свої землі разом із садибами. ⁶

В Аттіку ввірвалося величезне військо спартанців із союзниками під керівництвом царя Архідама .Спустошуючи країну, вони дійшли до Ахарн, де розташувалися табором, розраховуючи на те, що афіняни не стерплять плюндрування, а, розлючені і дійняті до живого у своїй гордості, вступлять з ними в бій. Але Перікл вважав небезпечною справою зав'язувати бій з шістдесятьма тисячами пелопоннеських та беотійських гоплітів (стільки налічувало вороже військо при першому вторгненні), ризикуючи безпекою міста. Він заспокоював як міг тих, хто хотів битися і з болем серця дивився на пустошення країни, кажучи їм, що замість зрізаних і зрубаних дерев незабаром виростуть інші, а поповнити втрату загиблих людей годі. Він не скликав народних зборів, бо боявся, що його змусять діяти всупереч його поглядам. Подібно до того, як стерничий корабля, коли на морі здіймається вітер, наводить порядок на кораблі, розпускаючи вітрила, тобто діє, як підказує його досвід, не звертаючи уваги на сльози і благання наляканих і хворих морською хворобою, так і Перікл, позакривавши міські ворота й порозставлявши всюди вартових для безпеки, діяв згідно із своїми міркуваннями, ніскільки не турбуючись про незадоволених крикунів.