Афінська демократія епохи Перікла

Тим часом  багато друзів напосідали на нього  з докорами, багато недругів погрожували  йому й обвинувачували, хори співали глузливих пісень, щоб осоромити його, насміхалися з його способу ведення війни як боягузливого і відсталого. ⁷

У цей  час об'явився як противник Перікла Клеон. Він скористався з незадоволення громадян, щоб прокласти собі дорогу до влади.

 Однак  Перікл був непохитний: він спокійно й мовчазно терпів образи й незадоволення. Він вислав до берегів Пелопоннесу флот із ста кораблів, але сам не взяв участі в цьому поході, а залишився в місті, міцно тримаючи в руках владу, поки не відійшли пелопоннесці. Оскільки народ далі ремствував на хід війни, Перікл намагався задобрити його роздачею грошей і видав постанову про заснування колоній. З цією метою він виселив з Егіни всіх до одного її жителів і поділив острів за жеребом між афінянами. Деяку втіху дали йому біди, які посипались на ворогів. Так, флот, що відправився проти Пелопоннесу, сплюндрував країну на великому просторі, поруйнував села й невеликі міста, а сам Перікл із сухопутним військом вторгся в Мегаріду й ущент спустошив її. Безперечно, вороги, хоч і завдали афінянам дошкульної шкоди на суші, самі зазнали великих бід з моря від афінян, тож навряд чи змогли б довго вести війну, бо скоро виснажилися б, як це з самого початку передбачав Перікл, коли б якась вища сила не перекреслила людські розрахунки. Спершу місто вразила якась страшна пошесть , жертвами якої стали громадяни в розквіті сил і віку. Хвороба ця спричиняла людям нестерпні душевні й тілесні муки, через що вони пройнялись злобою до Перікла. ⁸

 Щоб  як-небудь полегшити це горе, а  також наробити шкоди ворогам,  Перікл спорядив сто п'ятдесят кораблів, посадив на них багато добірних гоплітів і вершників і вже мав відчалювати. Він хотів цією велетенською військовою силою вселити в серця співгромадян надію, а ворогам нагнати страху.

Відправившись з флотом у похід, Перікл не здійснив нічого такого, що відповідало б таким велетенським приготуванням до походу. Він обложив священне місто Епідавр і сподівався взяти його, але зазнав невдачі через моровицю. Від неї гинули не тільки афінські воїни, а й усі, хто в той чи інший спосіб стикався з військом. Через це афіняни висловлювали своє незадоволення владою Перікла. Він пробував їх заспокоїти й підбадьорити, але йому не вдалося вгамувати їхній гнів і переконати їх.

Тоді  ж Перікл утратив і сестру, а також багатьох друзів і найкращих своїх помічників в управлінні державою. Однак він не зломився і не втратив величі духу й розсудливості. Він не плакав, і ніхто не бачив його заплаканим на похороні будь-кого з рідних, поки наостанку не втратив останнього із законних синів, Парала. Це нещастя підкосило його остаточно.

 Тим  часом афіняни випробували інших  стратегів для ведення війни  і вдалися до послуг інших  ораторів, але не знайшлося нікого, чий вплив і повага відповідали  б високій посаді керівника  держави. Афіняни затужили за  Періклом і запрошували його знову на ораторську трибуну і в приміщення для стратегів. Але Перікл, прибитий горем, не виходив з дому, і тільки Алківіад та інші друзі вмовили його показатись народові.

Народ просив пробачення в нього за свою невдячність, і Перікл знову взявся за керівництво державними справами і був вибраний стратегом. Тоді він звернувся до народу з проханням відмінити закон про незаконнонароджених дітей, який він сам колись запропонував, бо боявся тепер, щоб за браком спадкоємців не перестали існувати його рід та ім'я.

 Імовірно, в той час Перікл заразився від пошесті. Проте хвороба його не мала гострого й тяжкого перебігу, як в інших, а проходила спокійно й затяжно із змінами то на краще, то на гірше, але поволі виснажувала тіло й поступово підривала душевні сили хворого. Теофраст, який у своєму «Моральному трактаті» ставить питання, чи може характер людини мінятися від зовнішніх чинників і чи людина позбувається мужності під впливом тілесних мук, розповідає, що Перікл показав одному своєму приятелеві, котрий відвідав його під час хвороби, ладанку, що її жінки повісили йому на шию; очевидно, стан його здоров'я був дуже поганий, коли він ладен був терпіти таку нісенітницю. ⁹

Коли Перікл уже був при смерті, біля нього зібралися щонайкращі громадяни і його друзі, які залишилися в живих. Вони говорили про його небуденні якості і значення в державі, перелічували його подвиги й численні військові трофеї: адже він поставив від імені держави дев'ять трофеїв на честь перемог, які здобував, коли його обрали на стратега. Вони вели таку розмову, певні, що він уже втратив свідомість і нічого не розуміє. Але Перікл уважно все це слухав і, перебивши їх, сказав, що він дивується їхній мові, бо вони хвалять його і згадують такі його заслуги, якими він завдячує в не меншій мірі своєму щастю і до яких причетні були інші стратеги, а так і не згадали найпрекраснішої і найважливішої з його заслуг: «Адже з моєї вини,- підкреслив він,- ніхто з афінян не носив жалобу».

 У  Перікла подиву заслуговують не лише скромність і лагідність, які він зберігав протягом своєї багатогранної діяльності навіть серед лютої ворожнечі, а й високий дух: величезною своєю заслугою він уважав те, що, перебуваючи при кермі держави, ніколи не керувався ні заздрістю, ні гнівом і ні в кому не вбачав свого непримиренного ворога. На мій погляд, його прізвисько «Олімпієць», хоч і звучить надумано й гучно, та все-таки підходить йому і не повинне викликати заздрості; Олімпійцем прозваний він заслужено, бо і вдачі він був доброзичливої і, незважаючи на могутню владу, життя вів чисте й нічим себе не заплямував. Подібно ми вважаємо, що боги, які за своєю природою є носіями добра, а не винуватцями зла, з повним правом владарюють і панують над всесвітом. Інакше розповідають поети, які одурманюють нас неуцькими поглядами і самі собі заперечують своїми небилицями. Місце, в якому живуть боги, вони називають оселею безпечною і затишною, де не буває ні вітрів, ні хмар, де небо ясно-прозоре і де вічно сяє чисте світло. Таке життя, за їхніми уявленнями, якраз і подобає блаженним і безсмертним створінням. Разом з тим поети зображають життя богів, котре сповнене чвар, ворожнечі, гніву та інших подібних пристрастей, які не до лиця навіть людям, що мають глузд. Але ж такі питання, очевидно, слід розглядати в іншого роду творах. ¹⁰

Що стосується Перікла, то дальший хід подій дав змогу афінянам відчути, чим він був для них, і жалкувати за ним. Навіть ті, кого за життя Перікла гнітила його влада, тому що вона неначе затьмарювала їх, після його смерті змушені були визнати, випробувавши владу інших ораторів і вождів, що досі не було такої людини, яка краще за нього зуміла б поєднати скромність з почуттям гідності й повагу з лагідністю. Тепер виявилось, що його влада, яка викликала заздрість і яку називали єдиновладдям і тиранією, була рятувальною опорою державного ладу. Нечуваний занепад моралі, який намітився в суспільстві, Перікл послаблював і приборкував, не даючи йому змоги проявитись і перетворитися в невиліковну недугу.¹¹

Отже, із усіх походів, очолюваних Періклом, найбільшої слави зажив похід у Херсонес, який приніс порятунок грекам, що там проживали. Таким чином був покладений край довготривалій і виснажливій війні, від якої безнастанно страждав Херсонес, оскільки його безпосередніми сусідами були дикі племена, до того ж він кишів розбійницькими ватагами, що мали свої кубла як усередині Херсонесу, так і поза його межами.

Великий подив і розголос викликав у світі  морський похід Перікла навколо Пелопоннесу, коли він із ста трієрами відплив із Пег, що в Мегаріді. Перікл захопив  не тільки значну частину узбережжя, а й  проник далеко в глибину країни. Вороги, налякані його походом, шукали захисту за мурами міст, і лише біля Немеї сікіонці  виступили проти нього й зав'язали бій, у якому Перікл їх ущент розгромив і з цієї нагоди поставив трофей .

Як стратег, Перікл славився більш всього своєю обережністю: він добровільно не вступав в битву, якщо вона була небезпечна і результат його був сумнівний; тим воєначальникам, які ризикованою  ціною отримували блискучий успіх і збуджували загальний захват як великі полководці, він не наслідував і не ставив їх собі в зразок.

 

 

¹ Арістотель, Псевдо-Ксенофонт і ін.  Антична демократія в свідоцтвах сучасників/ Антична класика. - М., 1996. –С. 126.

² Шевченко О.О. Історія держави і права зарубіжних країн.-К., 1994. – С.175 .

³ Каллістова  Д.А. Хрестоматія по історії древньої Греції . - М., 1964. – С.222 .

⁴ Страхов М.М. Історія держави та права зарубіжних країн. – К.,  2003. – С.84 .

⁵ Зельин К.К. Боротьба політичних угруповань в Аттиці в VІ в. до н.е. - М., - 1994.-С. 49 .

⁶ Блаватського В.Д.   Антична цивілізація.  - М., 1973. –С.113 .

⁷ Ботвинников  М.А., Рабинович М.Б.Знаменитые греки и римляне. -  СПб., 1993.  – С.247 .

⁸ Сергеев B.C. История Древней Греции./Под ред. В.В. Струве, Д.П. Каллистова. 3-е изд. -  М., 1963. –С. 28 -30.

⁹ Кравчук А.Б. Перікл і Аспазія. — М., 1991. – С.68 .

¹⁰ Черниловський З.М. Загальна істория держави і права. – М., 1996. –С. 95 .

¹¹ Поляк Г.Б., Маркова А.Н. Всемирная история. Учебник для вузов. -  М., 2000. – C .226 . 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                   

 

 

 

 

 

 

                                                      ВИСНОВКИ

 

Отже ,  у  своїй роботі я спробувала розкрити тему – афінської демократії в  період її розквіту в епоху правління  Перікла .Афінська демократія вважається найрозвиненішою, самою закінченою і найдосконалішою формою демократичного строю  античних держав. Золотим віком античної демократії став час середини V до IVст.до.н.е.

   Античний  світ подарував людству не  лише блискучі зразки літератцри мистецтва, архітектури, а й політичні інститути що стали надбанням наступних поколінь . Проте , політичне життя самих в самих Афінах в цей період характеризувалося боротьбою двох течій : демократичного і олігархічного. Демократичні тенденції представляли заможний демос , ремісники і селяни. Їх ідеалом був державний лад , при якому державна влада належала б переважній кількості громадян, організованим  в Народне зібрання. представники олігархічної течії (земельна аристократія , крупні землевласники) прагнули щоб державне управління було б надане найбільш багатій частині громадян. Протиборство двох течій закінчилося перемогою демократії.  У добу Афінської демократії будь-який громадянин мав право (вважалося навіть, що всі громадяни, що піклуються про інтереси суспільства, зобов'язані) брати участь у роботі суверенних зборів. Розробка порядку денного зборів і повсякденне керівництво містом здійснювалися радою. Судові й аудиторські функції — великим журі. Членство як в раді, так і в журі надавалося за жеребом. Будь-який громадянин мав рівні шанси бути сьогодні правителем Афін, а завтра — верховним суддею. Перший ідеолог демократії, Перикл, відстоював цю форму правління на тій підставі, що вона сприяє прояву терпимості і громадянськості. Він  увів плату за роботу в журі, яка дорівнювала приблизно денному доходу працівника. Пізніше такий порядок був розповсюджений на членів ради та асамблеї. Правління Перікла , який провів низку демократичних заходів , це період розквіту культури і мистецтва , і найвищого політичного  і військового розквіту Афін.

Початок підйому  Афін якраз відповідає правлінню  Перікла. Перікл – вождь демократії. Багато істориків називають його “тираном”, Фукидід називає його “першим серед афінян”.  Дійсно, Перікл не дивлячись на ворожнечу між афінянами, зумів їх об'єднати і що найголовніше, переконати в своїй правоті. Він зміг довести, що саме демократичний устрій  необхідний  Афінам і їх жителям. Перикл, відстоював цю форму правління на тій підставі, що вона сприяє прояву терпимості і громадянськості. Як зазначав Аристотель, це дало можливість брати участь у роботі асамблеї бідним  .

        Сучасники звинувачували Перікла в тому, що він у всьому прагнув догодити народові, постійно влаштовуючи бенкети на гроші казни . Але за великим рахунком, адже казна – це гроші народу. Протягом тридцяти років Перикл переробляв Афіни. Він хотів зробити своє місто діловим центром еллінського світу. Але насамперед Перикл хотів перетворити Афіни в серці політичному житті всій Греції.

 

 

 

 

                       

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСКИ ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

                                       Опубліковані  д жерела

Арістотель, Псевдо-Ксенофонт і ін. Антична демократія в свідоцтвах сучасників/Антична класика.-М.,1996.–326с. 
Сергеев B.C. История Древней Греции./Под ред. В.В. Струве, Д.П. Каллистова. 3-е изд. -  М., 1963. – 288 с.

 

                                                       Література

Блаватського В.Д.   Антична цивілізація.  - М., 1973. – 513 с.

Ботвинников  М.А., Рабинович М.Б.Знаменитые греки и римляне. -  СПб., 1993.  – 347 с.

Бостан Л.М., Бостан С.К. Історія держави і права зарубіжних країн (Держава і право епохи станово-кастового суспільства): Навчальний посібник для студентів, курсантів, слухачів. – З., 2000. – 280 с.

Бузеськул В.П. Перікл. Історіко-критичний етюд. -  Х., 1999. – 131с.

Воротников А.А. Литература й искусство. – М., 1996. – 390 с.

Дмитриева Н.А., Акимова Л.И.  Античное искусство. - М., 1988. -238 с.

Зельин К.К. Боротьба політичних угруповань в Аттиці в VІ в. до н.е. - М., - 1994. 249 с.

Страхов М.М. Історія держави та права зарубіжних країн . – К.,  2003. - 584 с.

Каллістова  Д.А. Хрестоматія по історії древньої Греції . - М., 1964. – 422 с. Кравчук А. Б. Перікл і Аспазія. — М., 1991. - 268 с.

Любимов Л.Н. Искусство Европы. - 2 изд. - М.,  1982. – 267 с.

Нефедов А.С.   Иллюстрированная история древнего мира. - Е., 1994. – 179 с.

Поляк Г.Б., Маркова А.Н. Всемирная история. Учебник для вузов. -  М., 2000. – 626 с. 

Черниловський З.М. Загальна істория держави і права. – М., 1996. – 458 с.

Шевченко О.О. Історія держави і права зарубіжних країн.-К., 1994. – 375 с.