Апарат більшовицької влади в боротьбі з релігією в 20-30х рр ХХ ст.

Головну силу мали центральні виконавчі органи,які тримали  під своїм контролем всю боротьбу проти церкви.

На боці держави виступали репресивні сили, і їх повною мірою відчули на собі віруючі та духовенство.

Місцеві виконавчі органи мали повноту влади на місцях, вони повністю виконували вказівки та директиви  центральних органів.

Антирелігійна пропаганда була спрямована, з одного боку, на критику головних складових православної релігії – її ідеології, догматики, культу та організації, на формування і закріплення суспільної думки проти православної церкви і духовенства, а з іншого боку – на пропаганду атеїзму, заміну релігійних ціннісних орієнтацій  комуністичними ідеалами та пов’язаними з ними нормами соціальної поведінки.

Наприкінці 30–х можна було говорити про практично повну ліквідацію релігійного життя в СРСР, оскільки з 1935 року припинив функціонувати навіть Священний Синод Через масові репресії проти духовенства стало неможливим його поповнення. В Україні у кінці 30–х років не було жодного православного єпископа. Партійні органи нищівно переслідували і ту жменьку духовенства, котра перебувала на свободі. Становлення нової революційної моралі, культури, на жаль, починалося з духовного нігілізму, який відкидав разом із релігією й зв'язану з нею культуру. Тією чи іншою мірою руйнівний процес стосувався кожної людини і всього суспільства.

Антицерковні і антирелігійні  акції органів державної влади, зумовлені політичним курсом Комуністичної партії, привели у кінцевому рахунку до негативних наслідків, підтвердили, що всякий адміністративний наступ на духовність нації є авантюрою. 20–30–ті роки продемонстрували, що “робітничо-селянська держава” не відповідала своїй суті, вона не була відкритою для мільйонів віруючих громадян, оскільки влада проводила свою політику щодо церкви через масу таємних директив та циркулярів, розроблених на виконання відповідних рішень партійних органів за дверима кабінетів ДПУ, НКВС. Правоохоронні органи, руйнуючи одну систему цінностей, намагались нав'язати іншу, нерідко вдавались до насильства, а згодом і до знищення її пам’ятників та носіїв релігійної ідеології. Оскільки ця політика була варварською, її справжній зміст намагалися маскувати, навішуючи опонентам ярлики “класових ворогів”, “контрреволюціонерів” тощо. У ставленні держави до православної церкви, духовенства ,просто віруючих сповна проявилися риси сталінської тоталітарної системи. Радянський уряд прагнув ліквідувати панівне становище церкви в суспільстві витісняючи її з усіх сфер життя.

Взятий у перші два  десятиліття політичний курс щодо православної церкви як виразника специфічних  духовних цінностей продовжувався  і у наступні роки, майже повністю знищивши Церкву та духовну культуру в Україні.

Список використаної літератури

1.Бабенко Л.Л. Репресії  служителів церкви під час  «великого терору» (на матеріалах  Полтавської області) // Історія України.  Маловідомі імена, події, факти (Збірник статей). Вип.34.–№ 34–Київ Інститут історії України НАН України, 2007.–C. 340–354.

2.Бєлоглазов Р.М. Політика  радянської влади щодо релігійних  конфесій у 1920-ті рр. (за матеріалами  Кримської АСРР): Автореф. дис… канд. іст. Наук–Харківський національний університет.–Х., 2002.–19 с.

3.Бойко О.В.Протидія православної  церкви і громадськості антирелігійному наступу держави у 20–30–ті роки ХХст.(на матеріалах Півдня України) автореф…. дис. на здобуття наук. ступеня канд.історичних наук.спец. 07.00.01–історія України. Дніпропетровський національний університет.Дніпропетровськ–2007.–23 с.

4.Дудка Л.В. Спілка войовничіх безвірників в антирелігійній пропаганді в Україні(20–ті-30–-ті роки ХХст.): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд.історичних наук.спец. 07.00.01–історія України. Національний університет “Києво–Могилянська академія”. Київ–2005.–18 с.

       5.  Ігнатуша О.М. Інституційний розкол православної церкви в Україні: ґенеза і характер(ХІХ ст.–30-ті рр. ХХ ст.).–Запоріжжя: Поліграф, 2004.–440 с.

6.Киридон А.М. Більшовицька  держава і православна церква в Україні. 1917–1930–ті роки.–Полтава: АСМІ, 2004.–336 с

     7.Киридон А.М.Час випробувань: держава, церква і суспільство в радянській    Україні. 1917–1930–х років.–Тернопіль: Підручники і посібники, 2005.–384 с.;

8.КПРС в резолюціях  і рішеннях з'їздів, конференцій і пленумів ЦК.–К., 1971.–Т.1.–478 с.

9.Лаврик Г.В. Політика  Радянської держави щодо православної  церкви в Україні (1917-1923 рр.): Історико–економічний аспект: Дис. ... канд. іст. наук: 07.00.01–Полтавський держ. педагогічний інститут ім.Г.Короленка.–Полтава, 1996–237 с.

10.Ленін В.І. Соціалізм  і релігія //Повне зібрання  творів. - Т.12.–632 с.

11.Нестуля О.О. Доля церковної старовини в Україні. 1917–1941 рр. У 2–х т.–К., 1995.–326 с.

12.Пащенко В., Киридон А. Більшовицька держава і православна церква в Україні. 1917–1930–ті роки.–Полтава: АСМІ, 2004.–335 с.

13.Пащенко В.О. Політика більшовицької партії з релігійного питання і її наслідки (20–30-ті роки) // Держава і церква на Полтавщині за радянської доби.–Полтава, 2002.–34 с.

14.Силантьев В.И. Большевики и православная церковь на Украине в 20–е годы. – Х.: ХГПУ, 1998.–232 с

15.Слободянюк Е.П. Православ’я  на Україні у 20–х–середині 30–х років ХХ ст.: Дис… канд.. іст. наук: 07.00.01–Ін-т українознавства ім. І. Крип’якевича.–Львів, 1996.–162 с.

16.Фесенко А.М. Православна церква в політиці радянської влади 20–х років ХХст.: на матеріалах Донеччини. автореф. дис…. канд. історичних наук. спец. 07.00.01–історія України. Харківський національний університет імені В.Н. Карзіна.–Харків,2007.–24 с.