Друга Світова війна

I розділ. Друга Світова війна

 

Друга світова війна — наймасштабніша світова війна в історії людства. Почалася 1 вересня 1939 і тривала до 2 вересня 1945, коли на борту лінкора «Міссурі» підписано капітуляцію Японії перед союзними державами. Друга світова війна значно вплинула на долю людства. В ній брала участь 61 країна (80 % населення Землі). Воєнні дії відбувалися на територіях 40 країн. До збройних сил було мобілізовано 110 млн. осіб у всьому світі. Загальні людські втрати досягли 50-55 млн. осіб, з них загинуло на фронтах 27 млн.

Датою початку війни прийнято вважати 1 вересня 1939 року, коли Німеччина розпочала окупацію Польщі, до якої 17 вересня долучився Радянський Союз. Велика Британія та Франція оголосили війну Німеччині через два дні, що дозволяє вважати початком світової війни саме цю дату. Інші дати, що розглядаються деякими авторами як дати початку війни: початок японської інтервенції в Манчжурію 13 вересня 1931 та початок другої японсько-китайської війни 7 липня 1937 року.

Питання про причини Другої світової війни залишається в історичній науці досить дискусійним і неоднозначним. Але більшість дослідників виділяють такі основні причини:

• Версальсько-Вашингтонська система, що встановила несправедливі кордони (ігнорування етнічного принципу) та систему економічних і політичних взаємин;
• фашистські та мілітаристські держави на чолі з Німеччиною, Італією і Японією були невдоволені Версальською системою і прагнули до нового перерозподілу світу, до захоплення колоній, джерел сировини і ринків збуту, які тоді знаходилися переважно під контролем Великої Британії, Франції і США;
• підготовка СРСР до світової революції;
• неефективність Ліги націй;
• загострення суперечностей між великими державами через глибоку економічну кризу;
• політика потурання агресорам, яку проводили Велика Британія та Франція, сподіваючись задовольнити їхні апетити.

 

1.1 Цифри і факти 

Військова служба в СРСР є почесним обов'язком не тільки чоловіків, а й жінок. Це їх право записано в ст. Тринадцята Закону про загальний військовий обов'язок, прийнятому IV сесією Верховної Ради СРСР 1 вересня 1939 р. У ній йдеться про те, що Народного комісаріату оборони і Військово-Морського Флоту надається право брати в армію і флот жінок, які мають медичну, ветеринарну та спеціально-технічну підготовку, а також залучати їх на навчальні збори. У воєнний час жінки, що мають зазначену підготовку, можуть бути призвані в армію і флот для несення допоміжної та спеціальної служби. Почуття гордості і вдячності радянських жінок партії і уряду з приводу рішення сесії Верховної Ради СРСР висловила депутат Верховної Ради СРСР Е.М.Кожушіна з Вінницької області: "Всі ми, молоді патріотки, - сказала вона, - готові виступати на захист нашої прекрасної Батьківщини. Ми, жінки, пишаємося тим, що нам дано право захищати її нарівні з чоловіками. І якщо покличе наша партія, наш уряд, то ми все виступимо на захист нашої чудової країни і дамо ворогові нищівного відсіч ".

 Уже перші звістки  про віроломний напад Німеччини  на СРСР викликали у жінок  безмежний гнів і пекучу ненависть  до ворогів. На зборах і мітингах, які проходили по всій країні  вони заявляли про свою готовність  стати на захист своєї Батьківщини. Жінки і дівчата йшли в партійні  і комсомольські організації, у  військові комісаріати і там  наполегливо домагалися відправки  на фронт. Серед добровольців, які  подали заяви про відправку  в діючу армію, до 50% клопотань  було від жінок. 

- За перший тиждень  війни заяви про відправку  на фронт надійшли від 20 тис. москвичок, і через три місяці зарахування  до лав захисників Батьківщини  домоглися 8360 жінок і дівчат Москви. У числі ленінградських комсомольців, які подали в перші дні війни  заяви з проханням відправити  у діючу армію, 27 тис. заяв було  від дівчат. Відправки на фронт  домоглися більше 5 тис. дівчат Московського  району Ленінграда. 2 тис. з них  стали бійцями Ленінградського  фронту і самовіддано боролися  на підступах до рідного міста.

 Створений 30 червня 1941 року  Державний комітет оборони (ДКО) прийняв ряд постанов про мобілізацію  жінок для несення служби у  військах ППО, зв'язку, внутрішньої  охорони, на військово-автомобільних  дорогах ... Було проведено кілька  комсомольських мобілізацій, зокрема  мобілізації комсомолок у Військово-Морський  Флот, у Військово-Повітряні Сили  і війська зв'язку. 

 У липні 1941 року понад 4 тисяч жінок Краснодарського  краю звернулися з проханням  послати їх в діючу армію. У  перші дні війни добровольцями  пішли 4000 жінок Івановської області. За комсомольськими путівками  стали червоноармійцями близько 4 тисяч дівчат з Читинської  області, понад 10 тисяч з Карагандинської. 

 На фронті в різні  періоди билося від 600 000 до 1 мільйона  жінок, 80 тисяч з них були радянськими  офіцерами. 

 Центральна жіноча  школа снайперської підготовки  дала фронту 1061 снайпера і 407 інструкторів  снайперської справи. Випускниці  школи знищили у війну понад 11280 ворожих солдатів і офіцерів. 

Рязанському піхотному училищу в кінці 1942 року був даний наказ - підготувати з жінок-добровольців близько 1500 офіцерів. До січня 1943-го в училище прибуло понад 2 тисячі жінок.  

Вперше в історії в роки Вітчизняної війни в Збройних Силах нашої країни з'явилися жіночі бойові формування. З жінок-добровольців було сформовано 3 авіаційних полки: 46-й гвардійський нічний бомбардувальний, 125-й гвардійський бомбардувальний, 586-й винищувальний полк ППО; Окрема жіноча добровольча стрілецька бригада, Окремий жіночий запасний стрілецький полк, Центральна жіноча школа снайперів, Окрема жіноча рота моряків.

 Перебуваючи під Москвою, 1-й окремий жіночий запасний  полк також готував кадри автомобілістів  і снайперів, кулеметників і молодших  командирів стройових підрозділів. В особовому складі значилося 2899 жінок. 

В Особливій Московській армії ППО служили 20 000 жінок. 

 Деякі жінки були  й командирами. Можна назвати  Героя Радянського Союзу Валентину  Гризодубову, яка протягом всієї  війни командувала 101-м авіаційним  полком далекої дії, де служили  чоловіки. Вона сама зробила близько  двохсот бойових вильотів, доставляючи  партизанам зброю, вибухівку, продовольство  і вивозячи поранених. 

 Начальником відділу  боєприпасів управління артилерії  армії Війська Польського була  інженер-полковник Антоніна Приставки. Закінчила вона війну під Берліном. Серед її нагород ордена: "Відродження  Польщі" IV класу, "Хрест Грюнвальда" III класу, "Золотий Хрест Заслуги" та інші. 

 У першому військовому 1941 сільськогосподарською працею, головним  чином в колгоспах, було зайнято 19 млн. жінок. Це означає, що майже  всі тяготи по забезпеченню  харчуванням армії і країни  падали на їхні плечі, на їх  трудові руки. 

 У промисловості було  зайнято 5 млн. жінок, причому багатьом  з них були довірені і командні  пости - директорів, начальників цехів, майстрів.  Культура, освіта, охорона здоров'я стали предметом турботи, головним чином, жінок. 

 Дев'яносто п'ять жінок  в нашій країні мають високе  звання Героїв Радянського Союзу. Серед них і наші космонавти. 

 Саме численне представництво  учасниць Великої Вітчизняної  війни серед інших спеціальностей  складали жінки-медики. 

 Із загальної кількості  лікарів, яких у діючій армії  налічувалося близько 700 000, жінок  було 42%, а серед хірургів - 43,4%. 

 Середніх і молодших  медичних працівників на фронтах  служило більше 2 мільйонів чоловік. Жінки (фельдшери, сестри, санінструктори) становили більшість - понад 80 %. 

 У воєнні роки була  створена струнка система медико-санітарного  обслуговування армії. Існувала  так звана доктрина військово-польової  медицини. На всіх етапах евакуації  поранених - від роти (батальйону) до  госпіталів глибокого тилу - самовіддано  несли благородну місію милосердя  медики-жінки. 

Славні патріотки служили у всіх родах військ - в авіації і морської піхоти, на бойових кораблях Чорноморського флоту, Північного флоту, Каспійської і Дніпровської флотилії, в плавучих військово-морських госпіталях і санітарних поїздах. Разом з кіннотниками вони йшли в глибокі рейди по тилах ворога, були в партизанських загонах. З піхотою дійшли до Берліна. І всюди медички надавали спеціалізовану допомогу постраждалим в боях. 

 Підраховано, що дівчата-санінструктори  стрілецьких рот, медсанбатів, артилерійських  батарей допомогли сімдесяти  відсоткам поранених бійців повернутися в лад.  За особливу мужність і героїзм 15 жінок-медиків удостоєні звання Героя Радянського Союзу. 

Про подвиг жінок - військових медиків нагадує скульптурний пам'ятник в Калузі. У сквері на вулиці Кірова на високому п'єдесталі підноситься на весь зріст фронтова медична сестра в плащ-наметі, з санітарною сумкою через плече. Місто Калуга в роки війни було осередком численних госпіталів, які вилікували і повернули в стрій десятки тисяч бійців і командирів. Тому-то й спорудили в святому місці монумент, у якого завжди квіти.  
Історія ще не знала такої масової участі жінок у збройній боротьбі за Батьківщину, яку показали радянські жінки в роки Великої Вітчизняної війни. Домігшись зарахування в ряди воїнів Армії, жінки та дівчата оволоділи майже усіма військовими спеціальностями і разом зі своїми чоловіками, батьками і братами несли військову службу у всіх родах військ Радянських Збройних Сил.

 

1.2 Розповіді дівчат - солдатів

«Бабуся, ти була солдатом!»

Шестирічна Юлька, кирпатенька, світлоока, з голубими бантиками в тоненьких кісках, сиділа на канапі разом з мамою і розглядала фотокартки в сімейному альбомі. Напроти них Юльчина бабуся стрекотіла на ручній машинці: шила онучці платтячко.

- Це дідусь, це тьотя Таня, це дядя Саша, -впевнено говорила мала, розглядаючи фотознімки. І раптом збентежено замовкла. З фото на неї дивилася незнайома дівчина в пілотці, в гімнастерці з погонами, з медалями на грудях.

- А це хто? - запитала дівчинка.

- Твоя бабуся, - пояснила Юльчина мама.

Дівчинка переводила повний здивовання погляд то на фото, то на свою бабусю

- Бабусю, ти була солдатом?. - нарешті запитала дівчинка

 

Сигнал повітряної тривоги уже вкотре гнав дніпропетровців у бомбосховища, підвали, погреби. Якщо в липні це траплялося тільки вночі, то в серпні фронт наблизився до Дніпра настільки, що гітлерівці, знахабнівши, робили нальоти і серед білого дня.

Виття сирен застало вчорашню десятикласницю Валю Олексієнко на проспекті Будьонного, коли вона поверталася з чергування в армійському госпіталі.

Валя зупинилася під одним з будинків і почала дивитися вгору. Там пливли білі хмари, між ними синіло небо. І білизна хмар, і блакить неба були сліпучо-яскравими, та саме звідти і будуть падати бомби, що руйнуватимуть, калічитимуть, вбиватимуть. Чергуючи в госпіталі, дівчина надивилася на жахливі рани і каліцтва від осколків бомб.

Ось і далеке гудіння літаків… Багато ж їх гуде… Певно, «юнкерси». Валя навчилася розпізнавати їх по моторошно нерівному ревінню моторів.

Ударили зенітки… Валя бачила, як між хмарами прошугнув один літак, другий, третій. Потім – ще одна трійка. Ще одна. Частіше забахкали зенітки.

- Бийте їх! Бийте! – закричала Валя. Вона так уважно дивилася в небо, що навіть не помітила, як біля неї зупинився юнак, що вибіг з-за рогу.

- Валю, не кричи, не допоможеш, - сказав він дівчині

- Це ти, Василю? – озирнулася. Вони знали одне одного добре, хоч і навчались у різних школах.

З боку залізничного вокзалу долинув страшенний гуркіт: «юнкерси» скинули свій вантаж саме там.

В розпачі, в безсилій ненависті дівчина аж заплакала: вона уявила, скільки буде вбитих, поранених, покалічених привезуть до госпіталю після цього бомбового удару…

Та ось зенітки припинили вогонь. Ще одна якась вдарила біля коксохімічного заводу і – тиша. « Юнкерси » полетіла геть. Прозвучали гудки відбою. Вони були, наче стогін зраненого міста. На проспекті з’явилися перехожі. Вони поспішали, раз у раз поглядаючи в небо.

Василь і Валя теж пішли додому. Їм було по дорозі: жили вони біля Дніпра.

- Звідки ти? Чи не з окопів? – запитала Валя, завваживши густий, не міський, загар на Василевому обличчі, поруділі від сонця брови. Та і сорочка на ньому, завжди охайному, не першої свіжості.

- З окопів, - підтвердив хлопець. - Біля Запорізького шосе протитанковий рів копаємо. Відпросився переодягнутися. Ваші евакуюються?

- Так, завтра. На Урал.

- І ти?

- І я.

- А я, мабуть, залишуся, - його блакитні очі потемніли від печалі. Юнак хотів запитати, чи доведеться їм побачитись коли… Він завжди відрізняв її від інших кайдацьких дівчат. Валя теж могла б зізнатися, що їй завжди подобалися в ньому ввічливість, іронічність, весела вдача, а ще те, що він малює, як справжній художник. Ті ні юнак, ні юнка нічого цього один одному не сказали…

Перше почуття, я брость навесні. Йому потрібні світло, тепло, сонце, роси, теплі дощі… Ні Валентина, ні Василь ще не знали, що випробування війною буде довгим, чоти річним, але що воно буде важким, жорстоким – розуміли…

Через тиждень вранці 25 серпня 1941 року в Дніпропетровськ увірвалися мотомеханізовані частини генерала фон Клейста.

Дніпропетровськ переборював уже другу окупаційну зиму. У протитанковому рові біля Запорізького шосе було розстріляно десятки тисяч дніпропетровців. У колись щасливих будинках поселилися холод, голод, скорбота. І ненависть до окупантів. Жили надією на визволення, на перемогу.

Про розгром гітлерівських військ під Москвою дніпропетровці дізналися з листівок, тих, що скидали з літаків, тих, що друкувалися й писалися від руки тут, в окупованому місті. Про крах армії Паулюса тисячі дніпропетровців прочитали в невеличких листівках, набраних дрібним шрифтом і підписаних трьома таємничими літерами: «ОДН».