Грецька міфологія в поемах Гомера

            Дуже цікаві міфи про "віки", тобто періоди історії людства.  За цими переказами, людство послідовно  пережило п'ять великих віків:  першим був "золотий", коли  люди жили щасливо, без турбот  про хліб насущний і без  воєн; другий називався "срібним"  — теж досить щасливий, але  люди перестали шанувати богів  і тому були знищені; у "бронзовий"  вік люди впали на землю,  мов насіння з достиглих плодів, і, озброєні бронзовою зброєю, стали воювати одні з одними; наступний вік теж називався  "бронзовим", від якого в  пам'яті давніх греків лишилися  вірогідні історичні події, зафіксовані  ними в міфах, а саме - похід  аргонавтів по золоте руно, війна  ахейців з троянцями, відома  в історії як Троянська війна,  що стала змістом славнозвісної  Гомерової "Іліади"; і, нарешті, "залізний" вік — сучасний  період історії для давніх  греків, вік жорстокостей і несправедливостей,  вік невпинних воєн.

            Поетичністю оповиті давньогрецькі  міфи про фантастичні явища  і чудеса, як, скажімо, перетворення  самозакоханого Нарцисса (а точніше  — Наркісса) на гарну квітку, яка  і нині прикрашає наше життя,  або міф про німфу Дафну,  котра, переслідувана закоханим  Аполлоном, стала лавром —  вічнозеленим деревом. Упродовж  століть митці у різних видах  і жанрах відтворюють славетний  міф про скульптора Пігмаліона  і вирізьблену ним прекрасну  Галатею, яку він оживив своїм  коханням.

            Фантазія давніх греків витворила  також і міфічні чудовиська: кентаврів  — напівконей-напівлюдей, крітського  Мінотавра з головою бугая  і тулубом людини, страшних Горгон з гадюками замість волосся і поглядом, що перетворював живі істоти на каміння.

            Може здатися дивним, але в кожному природному явищі давні греки вбачали надприродну силу, хоча самі вони були органічною частиною цієї природи. Тому в міфах вся нежива природа олюднювалася, обожествлялася, а людська доля наперед визначилася богами, і уникнути її не було спромоги, навіть боги не могли її переінакшити. Різні лиха, що їх зазнавали люди, — чи то хвороба, чи смерть, — були карою богів за якісь погані вчинки. За добро боги винагороджували людей, інколи наданням безсмерття, як, наприклад, Гераклові.

            І все-таки в міфах відбилося віковічне прагнення людей пізнати довколишній світ, навіть усупереч богам або принаймні з їхньої ласки. Хіба не про те свідчать подвиги Геракла, подорожі Одіссея чи політ Ікара? [17, с. 33].

            Неможливо переоцінити значення грецької міфології для світової культури. Якщо наукові досягнення жерців Давнього Єгипту суворо утаємничувалися і не стали надбанням людства, демократизм давньогрецької міфологічної культури став золотим фондом у скарбниці вдячної людської спільноти.

            Багато поколінь письменників, художників, скульпторів, архітекторів брали і досі беруть образи для своїх творів із грецької міфології. А найпершим був легендарний автор славетних поем „Іліади” та "Одіссеї" — Гомер. Бо саме з його творів починається давньогрецька література. І хай досі не доведена реальність цієї постаті, і хай досі міста і краї сперечаються за право бути місцем його появи на світ — ці епічні поеми народжені високою первинною культурою талановитого народу, його міфологічною творчістю [ 1, с. 11]. 

          Поеми складались в важкі для греків «темні віки» в першій третині І тисячоліття до н. е., після руйнуючого дорійського нашестя.

            Коли давно канули в забуття слава і розкіш мікенської Греції ( друга половина  ІІ тисячоліття до н. е. ), коли поросли травою руїни золотих Мікен і славетного Тіринфу, залишивши у спадок нащадкам тільки гробниці царів, глибоко сховані скарби і загадкову писемність. Висока героїка ахейської держави зруйнована в XII столітті до н. е. надихаюча через сотні років тих, хто жив загалом не в героїчний час, ремісників і торговців, бідних і багатих, нікому не відомих поселенців і знать, яка вважала себе нащадками давніх героїв і богів [13,  с. 24].

            Ввібравши в себе поезію більш  давнього історичного і міфологічного  розвитку гомерівський епос набув  своєї художньої цілісної завершеності  на тому ж самому іонійському  узбережжі Малої Азії, яке пізніше  стало батьківщиною перших грецьких  філософів, перших істориків,  перших поетів еллегіків і  ямбографів, там, де виникли квітучі  і заможні міста засновані  грецькими поселенцями. 

            Для більш виразного змалювання героїв Гомер використовує не тільки урочисто-монументальний стиль оповіді, (віршований розмір - гекзаметр-шестимірник, тобто шестистопний дактиль), але й такі прийоми, як постійні епітети (Ахілл богосвітлий, прудконогий; Феб дальносяжний; Зевс темнохмарий, громовладний; Афіна ясноока; Гектор шоломосяйний); повтори цілих віршів або їх частин; неспішні, урочисті промови.

            Гомерівському епосу притаманні  також такі риси, як об'єктивність  і докладність опису всіх речей,  які опиняються в полі зору  поета; традиційність світоглядних  і моральних засад; величність  і врівноважена спокійність; героїзм  зображуваних подій і поведінки  персонажів, які позбавлені суто  егоїстичних рис і дріб'язковості. 

            Найбільшою мірою рисами епічних  героїв (величність, надмірна фізична  й моральна сила, патріотизм, мужність) у Гомера наділені Ахілл, Гектор  і Одіссей - герой другої поеми.  У центрі цієї поеми - доля  багатостраждального Одіссея, активного  учасника облоги Трої, який впродовж  десяти років після її падіння  (саме завдяки його хитрощам  і його хоробрості) не може  дістатись рідної Ітаки через  гнів Посейдона. Але долаючи  всі перешкоди, які вимагають  надлюдських зусиль (зустрічі з  фантастичними потворами Сціллою  та Харибдою, сиренами, циклопом  Поліфемом, велетами-людоїдами-лістригонами), відмовляючись від спокуси безсмертя,  яке йому пропонує закохана  в нього німфа Каліпсо, Одіссей  наполегливо рветься додому до  вірної Пенелопи і сина Телемака [15, с. 19].

            Розповсюджена думка, що епос — це твір, у якому колективні інтереси вище особистих [5, с. 19]. Коли справа стосується Гомера, це положення справедливе тільки з певними обмовками. У " Іліаді " , справді, ахейске військо є певний колектив, хоча підкреслюється і те, що для кожного окремого воїна похід — цей засіб здобуття слави.

            У " Одіссеї " ніяких громадських інтересів немає. Одіссей один протистоїть вітрам, хвилям, богам і людям. Тому, характеризуючи гомерівський епос, певне, було б більше підкреслювати не примат суспільства, а зображення об'єктивних подій. Гомер спокійно розповідає про світ, у якому безперервно чергуються життя з смертю, удача з невдачею, щастя з нещастям. Іноді поет з'являється й сам, звертаючись до муз: " Чоловіка оспівай ти мені, Муза " ," Розкажіть мені тепер, Музи, жительки Олімпу " [2, с. 34].

            Таких обертань у поемах можна зустріти лише кілька. Частіше поет ламає ілюзію об'єктивною розповіддю й з своєї точки зору висловлює в оцінці тієї чи іншої події вчинки героїв поем.

            Для опису величного світу минулого на нагоді стають складні епітети. Це довгі, повільно проголошувані слова, безліч яких височить над коротшими, хіба що меншими словами: «длинноодежные троянки, эгидодержец Зевс, блещущий шоломом Гектор, многовесельные корабли, меднопорогие дома» і т. д. [12, с. 33].

            Гомер будучи сліпим  бачить і знає  світ як гармонійне ціле і такий епічний монументалізм чудово з'єднує з його протилежністю — деталізацією і побутом. Поет докладно зображує битви, спортивні змагання, полювання, бенкети, палаци, пастуші заняття. Так було в XIX пісні " Одіссеї " цар Ітаки, притворившийся жебраком, повертається у свій дім. Бідний мандрівник заслуговує прихильність Пенелопи, і вона наказує Евриклії помити ноги гостю, який відмовився від купання. Поет неспішно розповідає, як бабуся взяла блискучий мідний таз, налила холодної води, потім стільки ж гарячої й, почавши мити гостю ноги, намацала шрам по якому впізнала хазяїна. Натомість, щоб сказати, які почуття охопили Евриклею, поет спокійно згадує, звідки взявся цей шрам. Він докладно викладає, як колись дід цього мандрівника привітав прибулого  погостювати онука, як він пригощав, як уклав спати, як вранці всы вирушили на полювання, як Одіссея поранив величезний вепр, як гоїлася рана, як він повернувся додому. І тільки розказавши про все, Гомер повертається у покої Пенелопи, де нащупавши шрам хазяїна  Евриклея втрачає дар мови , але поет встигає помітити, що нога Одіссея, яку нянька відпустила від несподіванки, вдарилася об таз, як той задзвенів, нахилився і вода пролилася на підлогу [13, с. 78].

            Всі ці межі побутових дрібниць, описи речей та виконання робіт не суперечать піднесеному і величному стилю Гомера, але не викликають комічного ефекту. Це відбувається через особливу естетичну установку Гомера. Адже він все прославляє: богів і людей, тварин і рослин, воду і землю. За уявою поета світ є - прекрасним: «прекраснокудрая Калипсо, прекраснообутые ахейцы, прекраснокудрявые их жоны, прекрасногривые кони, прекрасновенчанная Микена» тощо [14, c. 37].

            Юнаки гості Менелая йдуть купатися у красиву купальню, гарний, як бог, Телемах вирушає в дорогу, Ахілл грає на красиво прикрашеній лірі, його соратники красиво начепили вітрила, вишукано танцюють веселі танцюристи у троянців син Пріама красиво запрягає візок. Поет милується кожної витонченою річчю, кожною вміло виконаною справою, і така його естетична установка зрівнює і великі справи, і дрібниці.

           Красою Гомер вважає передусім, те, що  відповідає традиції, прийнятому порядку, старовинним звичаям. Гарно говорити прийняти чужоземця, захищати Батьківщину, перемогти чи померти на війні. Гарно те, що гуманно, солідарно, не красиво кривдити жебрака, гостю гарніше переночувати в хазяїна, а не так на дорозі, красиво допомогти друзям, не красиво волочити вбитого ворога по бруду. Гарно усе, що цілеспрямовано, що відбувається вчасно, обдумано, розумно " [2, с. 11]. Сяйво і блиск міді, срібла, золота у світі Гомера підкреслюють й не так його багатство, скільки світло, сяйво, красу. Цей гарний, блискучий світ — не рай, в якому немає ніяких недоліків, і злісті, а космос — струнке, гармонійне ціле. Поруч із красою та добром існує безліч страждань і мук, людей, які проживають коротке життя.

            За життєву мудрість, виражену  у цьому й інших місцях поем, греки шанували Гомера як філософа та їхнього вчителя. Багато рядків у обох поемах звучать як вічні істини.

            Поет показує, як, іноді, люди переступають встановлені богами кордони. Ахілл в гніві непомірно і безжалісно нівечить тіло Гектора, женихи, які сватаються до Пенелопи, без усілякої міри хазяйнують у чужому домі, але порушену гармонію було відновлено, коли Ахілл заплакав разом з Пріамом або коли Одіссей помстився женихам. Порушивши міру, космічний порядок, людина має сплатити свій гріх. Отже, своїми вишуканими епітетами, метафорами, порівняннями, протиставленнями Гомер повчає нас, направляє на істинний шлях, показує те, що зробивши якийсь злий, не добрий вчинок все те нанесене зло повернется до тебе ще в більшому розмірі. Переказуючи події з життя героїв, богів, він намагається донести до нас свої вчення, настанови, поради. Ми вважаємо, що епос Гомера – неперевершена мудрість пронесена з найдавніших віків до нашого часу.

            Чудовий, гармонійний світ, що  оспівує поет в «Іліаді» і  «Одіссеї», написані співучим  розміром — гекзаметром, основа  якого — чергування тривалих  і коротких складів. Гекзаметр  — шестистопна строфа, основна  стопа якої — дактиль, що  складається з одного довгого  й двох коротких складів. Два  коротких були замінені одним  довгим. Така стопа називалася спондеєм. П'ята стопа рядка обов'язково повинна бути дактилем, остання стопа — спондей чи хорей. У третьої стопи, інколи ж після другої й четвертої робиться пауза, яка називається цезурою (від лат. caedere — різати) [12, с. 56].

            Треба  звернути увагу, що  віршування нових часів спирається  на зовсім інший принцип: чергування  наголошених  і ненаголошених  складів. Античні рапсоди завжди  виконували поеми у супроводі  кіфари. Напевне, наполовину співучий, наполовину декламуючий гекзаметр звучав схоже на сучасну пісенну творчість.

            Дослідники вважають, що Гомера  треба читати неспішно, намагаючись  вслухатися у його думки і  вислів. Як ми почуємо, залежить  від нас самих, оскільки, за  словами Діон Хрисостома (40—115 рр. зв. е. — грецький філософ і  оратор), Гомер  —  і старцю, і чоловіку зрілого віку, і  дитині — дає стільки, скільки  той здатен узяти [13, с. 103].

            Читаючи поеми Гомера побудовані  в неперевершеному стилі,  унікальним віршованим розміром ми розуміємо наскільки цінним є вклад цього поета в розвиток грецької культури, адже для часів класичної Греції написання таких величних поем є неперевершеним явищем. Автор курсової роботи  вважає, що не дарма Гомера називали «божественним», а його поеми – «священними», адже тільки обдарована людина могла створити такі самобутні пам’ятки грецької культури як «Іліаду» та «Одіссею».

                                                    РОЗДІЛ 3

          «ІЛІАДА» І «ОДІССЕЯ», ЯК ГОЛОВНІ ДЖЕРЕЛА ВИВЧЕННЯ                   

           ГРЕЦЬКОЇ  МІФОЛОГІЇ           

          Джерелом  античного мистецтва була міфологія.  Міфи складають найціннішу частину  літературного спадку ранніх  епох давньогрецької цивілізації.  Персонажі античної міфології  міцно ввійшли в культуру і  мистецтво європейських народів. «Іліада» та «Одіссея» Гомера стали основним осередком знань з грецької міфології

          За віруванням древніх греків у Всесвіті існував початковий Хаос з якого поступово виділились два божества: Єрос – любов, і Гея – земля. Пізніше з’явились: Тартар – довічна підземна темрява, ніч і день, небо, гори і море.