Грецька міфологія в поемах Гомера

          Гектор завжди відчуває сором  від самої лише думки, що  троянці можуть його звинуватити  в нестачі сміливості й невмінні  керувати військами. Тому деякі  його подвиги набувають характеру сліпої відчайдушності, самовідданого героїзму. Проте в героя неодноразово виникають вагання, страх перед суперником. Зустрівши в бою Еанта, який одним своїм грізним виглядом лякає всіх троянців, Гектор відчуває, “як в грудях сильніше забилося серце”, але він переборює цей раптовий страх і приймає виклик ахейця. Навіть поранений, продовжує двобій. Гектор позбавлений богатирської непохитності Ахілла; крім вагання, він сповнений непевності, усвідомлює свої помилки (і тому страждає), звинувачує себе в даремній загибелі багатьох воїнів.

          Самовпевненість і нерозсудливість,  засліплення перемогами приводять  його до драматичного фіналу. Особливо жахливим виглядає епізод  двобою троянця з ахейським  героєм. Не витримавши напруження, Гектор тікає від Ахілла і  тричі оббігає навколо стін  Трої. Але його доля вже вирішена  на Олімпі. Біг перериває підступна  Афіна, набравши вигляду його  брата Деїфоба, який, мовляв, допоможе  йому в бою. Проте з початком  сутички богиня зникає, і Гектор, до якого повертається рішучість,  починає свій останній бій  [15, с. 78- 79].

          Усі боги в поемах мають  свої епітети найбільше їх  у Зевса – “олімпієць”, “громовладний”, “хмаровладний”, “батько людей  і безсмертних”, “владар блискавиць”, “володар небес і землі”, “великий”, “егідодержавний”, “премогутній” і т. п. У всіх інших богів підкреслюються певні поодинокі якості. Гера завжди “волоока”, “білораменна”, Афіна – “ясноока”, “егідодержавна” (як і у Зевса, її атрибут – егіда, щит), Аполлон ( бог сонця та краси) – “срібнолукий”, “променистий”, “лікійський”, “дальносяжний”, Арес ( бог війни та воєнних дій) – “щитопробивний”, “міднозбройний”, “людовбивця”, “мужовбивця” тощо.

          Майже всі речі викликають  у Гомера захоплення своїм  виглядом, хоч призначення в них  і буває досить прозаїчним. Але  вони – витвір людських рук,  і для поета постають як  свідчення їхньої майстерності, а звідси – як предмети високої  естетичної цінності. Тому він  називає їх “священними”, “чудовими”, “божественними”, вони ніби випромінюють  сяйво [17, с. 66-67].

          Поеми «Іліада» та «Одіссея»  є книгами книг, ці неперевершені  пам’ятки грецької культури не  тільки цікаві, але й повчаючі, вони, на прикладі героїв, богів,  показують нам де добро та  зло, які вчинки добрі, які  погані та багато іншого. Одним  словом вони вчать нас жити.

 

 

 

 

 

                                                

 

 

 

 

 

 

                                                 ВИСНОВКИ

       Своїм духовним розвитком Греція забов’язана Гомеру, адже саме з його творчості починається грецька культура.

            Написавши цю роботу, ретельно розглянувши біографію,                творчість і поеми Гомера ми можемо константувати таке:

1. Гомер написав видатні поеми «Іліада» та «Одіссея», в цьому немає сумніву, адже вони підтримують єдність, написані особливим віршованим розміром, не втрачають художнього вираження і досконало об’єднані;
2. Не дивлячись на численні дискусії, щодо достовірності авторства Гомера, ми вважаємо, що він назавжди залишиться символом культурної і духовної єдності грецького народу;
3. Поеми Гомера написані в неперевершеному стилі, унікальним віршованим розміром дивували і не перестають дивувати. Не дарма цього легендарного поета називали «божественним», а його поеми – «священними»;
4.   В своїх поемах   Гомер вдається до постійного  прийому – втручання богів. Саме порада чи наказ якогось божества зумовлює дії персонажа, це свідчить про те, що на той час боги в Греції відігравали дуже важливу роль. Люди поклонялись їм, зводили вівтарі, приносили жертви, всіляко намагались улестити їх, слідкували їх порадам і наказам;
5. З одного боку поклоніння богам було прийнятним в грецькому суспільстві, але з іншого – (це ми можемо побачити в поемах Гомера) боги керували людьми, в їхніх руках вони були ніби маріонетками;
6. Поемами Гомера засвідчують, різноманітний пантеон грецьких богів, можна сказати навіть більше – в порівнянні з іншими культурами і релігіями він дуже багатий, недарма давньоримські божества відповідають давньогрецьким, що очевидно римляни вже потім запозичили у греків їхню міфологію.

      Мистецтво Гомера складне і незвичайне, як життя, яке він зображує.

Він височить в античній літературі подібно до величної гірської вершини. І для того, щоб вичерпно пізнати її – ту рослинність, що вкриває її, тваринний світ, що населяє  її, сховані у її надрах мінерали й викопні поклади, – цю вершину  слід ретельно вивчати. Гомер вклав  у свої поеми величезну ерудицію, енциклопедичні знання про свою епоху, глибокі й цінні спостереження, врешті весь колосальний талант художника. Тому, уважно читаючи його творіння, в них можна відкривати дедалі нові й нові дані, факти, свідчення  та деталі, що складають величезну  панораму гомерівської доби. А вплив  Гомера на розвиток дальшої грецької літератури переоцінити взагалі  неможливо [13, с. 132].

          Отже, творчістю Гомера захоплювалось багато античних авторів і сучасників. Оцінку гомерівським поемам давали майже всі великі російські письменники. В. Г. Бєлінський, завжди посилався на його авторитет, писав зокрема: «Читаючи Гомера, ви бачите можливу повноту художньої досконалості; але вона не поглинає вашу увагу; не їй виключно дивуєтесь ви: вас більше всього дивує і займає розлите в поезії Гомера давньоелліністичне світобачення і самий цей давньоелліністичний світ. Ви на Олімпі серед богів, ви в битвах серед героїв; ви зачаровані цією благородною простотою, цією витонченою патріархальністю героїчної доби народу, що колись представляв собою все людство; але поет залишається в вас нібито в сторонці, і його художність вам видається чимось вже необхідне преналежним до поеми, і тому вам неначе не приходить в голову зупиниться на ньому і здивується йому» [6, с. 78].

           Саме тому Гомер настільки  близький і дорогий нам, саме  тому він продовжує боротися  разом з нами за ствердження на землі істинної людяності, добра і свободи волі.

 

 

              СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

 

1. Апта С., Гаспарова М., Ошеров С., Тахо-Годи А., Шервинский С. Гомер «Илиада». – М., 1978. -  402 с.
2. Апта С., Гаспарова М., Ошеров С., Тахо-Годи А., Шервинский С. - Гомер «Одиссея». – М., 1981. -  407 с.
3. Античные писатели. – «Словарь». - СПб:, изд-во «Лань», 1999. -  267 с.
4. Антична культура: Довідник: - К., 1993. -  311 с.
5. Антична література. Хрестоматія. – К; 1994. -  276 с.
6. Горький М. А. О литературе. М., 1995. – с. 727
7. Забарило К. С. Гомерова «Одісея» та її місце у світовій літературі. – К., 1999. -  204 с.
8. Куманецький К. А. История культури Древней Греции и Рима. – М., 1990. -  290 с.
9. Лосєва І. А. Гомер. – М., 1960. -  256 с.

    10. Лосєв А. Ф., Білецький О. І. Гомер. – М., 1996. -  209 с.

    11. Маркиш С. П. Гомер и его Поэмы. – М., 1962. -  280 с.

    12. Пащенко В. І., Пащенко Н. І. Антична література. – К: Либідь,  

          2001. - 205 с.

    13. Полонская Н. П. Поэма Гомера. – М., 1996. -  114с.

    14. Сахарный Н.Л. Гомеровский эпос. – М., 1976. -  107 с.

    15. Тронский И. М. История античной литературы. – М., 1983. -  269 с.

    16. Флоренсов Н. В. Троянская война и поэмы Гомера. – М., 1991. - 245

    17. Шталь И. В. Художественный мир гомеровского эпоса. – М., 1983. - 

          302 с.