Партизани Дніпровських плавень (1941-1944 рр.)

ВСТУП

Актуальність теми дослідження обумовлена потребою вивчення історії на засадах нових методологічних підходів. Сучасний період національно-державного відродження України супроводжується зростанням зацікавленості широких громадських кіл до історичного минулого свого народу. Серед багатьох проблем вітчизняної історії з погляду сьогодення, певного уточнення та доповнення заслуговують деякі аспекти, пов'язані з Другою світовою війною.

Тому, серед найважливіших проблем вітчизняної історіографії не втрачають своєї актуальності питання стосовно антифашистської боротьби в різних регіонах України. Необхідність наукового аналізу цієї проблеми зумовлена тим, що сьогодні, коли Україна стала суверенною державою, потрібен новий об'єктивний підхід до проблеми боротьби українського народу за свою незалежність на різних історичних етапах, що допоможе більш повніше розкрити його духовні можливості та дозволить, завдяки новим фактам, деталізувати події того часу та дійти більш аргументованих висновків, посприяє патріотичному вихованню, формуванню національної гідності та історичної свідомості сучасної молоді.

Останнім часом воєнне минуле нашого народу розглядається та оцінюється вже зовсім не так однобічно, як за радянських часів, а тому - більш уважніше і прискіпливіше. Врахування позитивного та негативного досвіду становлення партизанського та підпільного руху, визначення ролі людського чинника в екстремальних умовах війни мають допомогти зрозуміти та осмислити проблеми сьогодення.

Тож, науково обґрунтований аналіз сутності розгортання руху Опору в Нікопольському районі Дніпропетровської області є актуальним, оскільки підіймає широке коло питань теоретичного і практичного характеру. Обрана для наукової розробки тема має, крім того, ще й значний виховний потенціал. Реалізація завдань військово-патріотичного виховання вимагає широкого, але вдумливого використання фактів і прикладів воєнної історії України.

Об'єктом дослідження виступає партизанський та підпільний рух на території Нікопольського району під час окупації регіону, як складова частина загальноукраїнської антифашистської боротьби в роки Другої світової війни.

Предметом дослідження обрано різноманітні види, форми, методи і засоби, а також функції та масштаби народної боротьби проти загарбників з боку партизанських загонів, підпілля, патріотичних груп та окремих громадян.

Хронологічні межі охоплюють період від початку окупації гітлерівськими військами Нікопольського району, до повної ліквідації об'єднаного загону.

Географічні рамки праці передбачають охоплення території тогочасних плавнів Нікопольського району.

Мета дослідження - проаналізувати і дослідити питання щодо підготовки, організації, розгортання, масштабів та наслідків діяльності антифашистських об'єднань та окремих громадян у Нікопольському районі Дніпропетровської області.

Задля реалізації поставленої мети визначено наступні завдання:

здійснити огляд літератури з проблеми та з'ясувати ступінь і масштаби опрацювання теми у попередніх дослідженнях, охарактеризувати історичні джерела;

дослідити передумови виникнення підпільних груп на території, визначити суть їх діяльності, поставлені задачі та їх реалізацію;

причини консолідації підпілля, об'єднання груп в цілісний загін;

визначити роль загону в загальноукраїнському русі Опору;

прослідкувати ланцюг бойових операцій, що проводив загін;

визначити, які сили та дії, прикладало німецьке командування, для знищення підпілля;

визначити перші німецькі кроки та операції по знаходженню та придушенню партизанських сил;

дослідити причини вибиття партизан зі свого укріплення - плавень;

представити подальші дії груп, які утворилися по розпаду загону.

Методи дослідження. Для досягнення окресленої мети та вирішення дисертаційних завдань використовувалися як загальнонаукові, так і спеціально-історичні методи дослідження. Значну роль відіграли порівняльно-історичний, описовий, типологічний, системний, хронологічний та інші методи. Поєднання вказаних методів дозволило комплексно та системно дослідити головні напрямки розгортання партизанського та підпільного руху у зазначений період.

Наукова новизна обумовлена тим, що вперше комплексно, цілісно і всебічно узагальнено зародження, формування та знищення руху Опору на окупованій території у період Другої світової війни. Основну увагу при цьому зосереджено на малодосліджених чи зовсім ще невивчених явищах та подіях а також на можливості та перспективах їх розробки.

Теоретичне значення роботи полягає в тому, що її положення й висновки, значно конкретизують загальну концепцію історії нашої держави періоду Другої світової війни, в суто наукових, неідеологізованих категоріях з позицій історичної правди і об'єктивності показують основні чинники розвитку руху Опору в Україні.

Практичне значення роботи полягає в тому, що систематизовані в ній матеріали сприяють підготовці нових праць з історії України, розробці спецкурсів у вищих навчальних закладах, надають можливість ширше висвітлити порушену проблему на регіональному рівні. В науковий обіг уведено значну кількість недосліджених і неопублікованих раніше джерел.

РОЗДІЛ 1. СТАН НАУКОВОЇ РОЗРОБКИ ПРОБЛЕМИ

Величезний історіографічний доробок з історії руху Опору в Україні можна поділити за походженням на радянську, зарубіжну (в основному західну) та сучасну українську (яка почала виходити з 1992 р.) літературу. Історіографію проблеми за хронологією умовно можна розділити на чотири періоди. Перший період - від початку війни до середини 50-х років, другий - з другої половини 50-х років до початку 70-х років, третій - від початку 70-х років до 1991 року, четвертий - з 1991 року і до цього часу.

Історіографія проблеми першого періоду характеризується наявністю невеликої кількості праць. У цей час відбувається процес накопичення документів, пов'язаних з діяльністю підпільних та партизанських груп, здійснюється обробка та узагальнення фактичного матеріалу.

Другий період у розвитку історіографії відзначається посиленням зацікавленості до вказаної проблеми та зростанням кількості наукових розробок, насичених багатим фактичним матеріалом, але з дещо однобічним висвітленням сутності проблеми.

Упродовж третього періоду історіографія антифашистської боротьби у Дніпропетровську поповнилася доробками, що значно розширили тематику проблеми. У дослідженнях стала все частіше акцентуватися увага як на загальних аспектах всенародної боротьби, так і на окремих напрямах діяльності партизанів та підпільників.

Для четвертого періоду характерне поглиблення у вивченні тих чи інших питань зазначеної проблеми, формування нових, неупереджених поглядів на історичні події, взагалі, та на історію партизанського та підпільного руху - зокрема. З'являються комплексні дослідження, що ґрунтуються на цікавих архівних та документальних джерелах.

З середини 50-х років у розвитку радянської історіографії, пов'язаної з антифашистською боротьбою, стали позначатися певні зміни. Історики отримали ширший доступ до документальних джерел, що стимулювало перехід до більш високого рівня у дослідженні проблеми. Серед ґрунтовних робіт другої половини 50-х років особливе місце належить колективній монографії, І.І. Слинька та праці І.Я. Омельяненка. У 1967 році вийшла монографія К. Дубини, в якій узагальнюються найбільш важливі аспекти історії України періоду війни.

Наприкінці 60-х років розпочалася підготовка та видання багатотомної “Історії міст і сіл Української РСР”. У томах, присвячених історії Дніпропетровської області, автори, використовуючи величезний джерельний матеріал, висвітлюють бойові дії партизанів та підпільників Дніпропетровщини. Найбільш фундаментальним дослідженням цього періоду була шеститомна історія Великої Вітчизняної війни, в ній розглянуто партизанський та підпільний рух Дніпропетровщини у контексті всього руху Опору на окупованій території СРСР. Серед узагальнюючих праць треба виділити тритомне видання “Українська РСР у Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу 1941-1945 рр.” У працях з історії партійних та комсомольських організацій Дніпропетровської області подавалися уточнені дані стосовно розгортання партизанського та підпільного руху в регіоні.

Питання стосовно організації та керівництва партизанським підпільним рухом та аналізу різноманіття методів та форм боротьби на окупованій території знайшли своє відображення у дослідженнях 80-х років. Найбільш визначною працею цього періоду стала двотомна колективна монографія “Народная война в тылу фашистских оккупантов на Украине 1941-1944 гг.” У цій узагальнюючій науковій роботі комплексно досліджуються основні форми боротьби у тилу ворога, оперативні дії збройних партизанських формувань, багатопланова діяльність осередків партійного та комсомольського підпілля. Проте недоліком цього дослідження є те, що залишилися поза увагою помилки, допущені при формуванні підпілля та створенні партизанських загонів, діяльність партійного керівництва не містить критичного аналізу й оцінюється як цілком позитивна.

Одним з чільних дослідників антифашистської боротьби на Півдні України є В. Нем'ятий. Він зазначає, що антифашистська боротьба в Південній Україні ще недостатньо вивчена і узагальнена. У своїй дисертації В. Нем'ятий на прикладі Херсонської і Миколаївської областей з'ясував характерні риси організації та діяльності радянського руху Опору на Півдні України, наголосив на відсутності умов для ведення там ефективної партизанської війни, визначив головну спрямованість боротьби в регіоні: зрив економічних планів окупантів.

Видання великої кількості наукових праць дозволило в цілому відобразити історію радянського руху Опору, висвітлити окремі аспекти пасивного спротиву цивільного населення. Основними досягненнями радянської історіографії у вивченні руху Опору в України є: введення до наукового обігу величезної кількості джерел з історії радянського руху Опору; визначення зриву економічних планів окупантів, як основної форми антифашистської боротьби в регіоні; нерозвинутість партизанського руху і підвищена роль саботажу населенням всіх заходів окупантів в порівнянні з північними областями України.

Історіографію проблеми збагатили і зарубіжні історики. Найбільш значущою є колективна праця “Радянські партизани” за редакцією Дж. Армстронга, що побачила світ в Америці в 1964 р. Значне місце партизанам, їхній боротьбі з окупантами, а також з українськими націоналістами відведено в працях англомовних авторів, присвячених фашистській окупаційній політиці. Зазначимо, що у працях зарубіжних авторів основна увага приділяється питанням причин виникнення партизанського руху, розмаху й ефективності партизанської війни, взаємодії партизанів з населенням, відносинам окупантів і населення. І хоча у названих працях зарубіжних істориків Донбасу не приділено уваги, теоретичні викладення з проблем, пов'язаних з партизанським рухом на окупованих територіях СРСР, заслуговують на увагу.

Сучасна українська історична література не так багата дослідженнями руху Опору, як радянська історіографія. Все ж інтерес до цієї теми в істориків не зник. Так, дисертація В. Гладуша безпосередньо стосується обраного нами регіону. Автор уперше в українській історіографії запропонував цілісну картину бойової діяльності радянського і оунівського антифашистського підпілля в Запорізькій та Дніпропетровській областях, визначив її напрямки та практичні результати.

Останні здобутки української історичної науки у вивченні руху Опору зосереджені у заключному томі фундаментальної праці " Безсмертя. Книга пам'яті України". В ньому аналізуються такі питання, як процес розвитку радянського руху Опору, причини його поразки в 1941-1942 рр., значна увага приділяється підпільно-партизанській боротьбі на Півдні України, діяльності ОУН-УПА, вміщено історіографію праць з історії руху Опору в Україні. В 2001 р. до 60-річчя початку партизанського руху в Україні в період Другої світової війни було видано науково-довідкове видання "Україна партизанська. Партизанські формування та органи керівництва ними (1941-1945 рр.)". Автори-упорядники висвітлюють історію створення партизанських формувань, що вели бойову та диверсійну діяльність в Україні та за її межами під час Великої Вітчизняної війни; розкривають питання організації та основні напрямки діяльності УШПР, нелегального ЦК КП(б)У, обласних штабів партизанського руху тощо. У роки незалежності України з'явився ряд монографій з історії Великої Вітчизняної війни, чільне місце серед яких посідають питання руху Опору проти загарбників на окупованих територіях. Ці видання характеризуються наявністю ряду нових положень і оцінок.

Зроблений аналіз свідчить, що рух Опору в Україні в цілому досі не став предметом спеціального і глибокого дослідження, досліджувалися лише окремі аспекти теми. Головною концептуальною прогалиною у його вивченні є відсутність робіт, які б розкривали діяльність основних форм (партизанський рух, підпільна боротьба, пасивний спротив населення) та політичних течій (радянська, національна) руху Опору в сукупності.

Крім того, в монографіях і статтях все ще переважає описовий метод викладення матеріалу, який не дає можливості глибоко проникнути у внутрішні процеси проблеми. Досі не з'явилися монографії узагальнюючого, історико-теоретичного характеру.

Отже, виходячи з наведеного аналізу історіографії проблеми руху Опору на Дніпропетровщині та в цілому в Україні, треба зазначити, що вітчизняним історикам вдалося накопичити значний фактологічний матеріал та зробити певні узагальнення. Проте, аналіз свідчить, що рух Опору на Дніпропетровщині досі не став предметом спеціального і глибокого дослідження, вивчалися лише окремі аспекти теми; коло питань стосовно означеної теми потребує подальшого дослідження.

РОЗДІЛ 2. ДІЯЛЬНІСТЬ ПІДПІЛЛЯ ТА ПАРТИЗАНСЬКИЙ РУХ

2.1 Створення перших підпільних груп у Нікопольському районі

Село Покровське. 17 вересня 1941 року село захопили гітлерівці. Перші спроби створення підпільних загонів провалилися. За саботаж та підривну роботу проти Нового порядку окупанти розстріляли комуністів А.С. Бомешка, П.Т. Тимофієва, колгоспників - активістів М.О. Шаповалова, Т.Г. Шаповала та інших.

«Проклятим місцем» для покровських партизан стали кручі річки Підпільної, де розстріляли 2146 радянських людей Покровського та інших сіл. Як ми бачимо, будь-який рух опору в Покровському жорстоко пригнічувався і не мав можливості розвитку.

Але, попри всі труднощі, покровчанам таки вдалосяоб'єднатися проти фашистського гніту. В серпні - вересні 1943 року на базі підпільних груп сіл Покровського, Олексіївка, та міста Нікополь на чолі з: Сергієм і Василем Совою (батько і син), Іваном Ляшенком, Михайлом Бєлицьким та Левом Хлястиковим, було створено об'єднання. Командиром групки був Кравченко.

Наприкінці жовтня в Покровський загін влилася група армійських диверсантів (у складі 7 чоловік) під командуванням «Николая Токарева».

Село Кут. В середині жовтня 1941 року в село Кут (нинішнє село Ленінське) Апостолівського району прибув (втік з полону) старший лейтенант Макар Лукич Ткачов[Додаток Б, 7]. Саме ця людина багато в чому визначила розвиток партизанського руху в нашій місцевості. Посилаючись на інтернет-ресурс, можна зробити висновок, що Ткачов був досить досвідченим військовим, мав організаторські здібності і практичний бойовий досвід, отримав звання Героя Радянського Союзу.