Партизани Дніпровських плавень (1941-1944 рр.)

Зібравшись зі силами, вже в листопаді 1941 року він створює підпільну організацію. До неї він залучає комуніста Гаврила Матка, вчителя-інваліда комсомольця Івана Грищенка, політрука Антона Карапуда, жителів села Павла та Петра Карамушків, вчительку Віру Плахотню і свого батька Луку Ткачова.

В цей період Ткачов знаходить у плавнях кинуту зброю і ховає її. Наприкінці листопада група під керівництвом Ткачова, знищивши трьох поліцаїв, звільняють колону військовополонених, більшість з яких була зарахована до підпільної організації.

Його арештовували двічі, але ніяких реальних доказів його провини німецькій поліції виявити не здавалося.

Станція Чортомлик. На станції Чортомлик діяла сформована з місцевих жителів групка, на чолі стояли підпільники - Ковтун і Грищенко. У них був радіоприймач, за який передбачався розстріл. Вони проводили активну ідеологічну роботу, диверсії на залізниці, підривні роботи на станції. Наприклад, вони непомітно відрізали гальмові рукави в ешелоні з марганцевою рудою,який проходив через станцію. Останній зупинився в дорозі і стояв там кілька діб. Нагородою за будь-яку спробу опору покарання було лише одне - страта. За доносом, Грищенка і Ковтуна було арештовано і страчено в Кривому Розі.

Село Базавлук. В січні 1942 року в селі Базавлук, Л.А. Кухтін та А.П. Бородай[Додаток Б, 1] створюють групу комсомольців-підпільників. Основними методами їхньої боротьби було - розклеювання листівок, псування сільськогосподарського інвентарю і техніки, зриви польових робіт, трансформаторів, телефонного зв'язку.

Рудник ім. Орджонікідзе. Німецька адміністрація особливу увагу приділяла рудникам нашої місцевості, на вцілілих шахтах рудника в нелюдських умовах працювали тисячі радянських військовополонених і місцевих жителів, задовольняючи німецьке командування цінним ресурсом. Для партизан, окрім рудника, інтерес представляв і табір військовополонених, який знаходився в районі нинішнього селища Рудник.

Підпільні організації намагалися прикласти зусиль, аби звільнити військовополонених з табору на руднику ім. Орджонікідзе. По-перше, вони намагалися врятувати солдатам життя, оскільки умови перебування там були нестерпними. По-друге, внаслідок визволення полонених, більшість з них приєднувалася до загонів, таким чином підпільні групи поповнювалися людьми, які мали бойовий досвід.

Село Мар'янське. На початку 1942 року в село Мар'янське потрапив старший лейтенант А.К. Тищенко, який виходив з оточення. Він влаштувався працювати в плавнях і вже скоро організував у своєму селі досить велику підпільну групу.

Село Михайлозаводське. На осінь 1942 року сформувався загін, яким керував колишній заступник райвно П.Р.Руденко. У групі Руденка налічувалося близько 20 чоловік. Одним із видів їхньої діяльності були диверсії на залізниці. Підпільники виготовлювали годинникові механізми для мін, які потім встановлювали на поїзди. В такий спосіб ними було заміновано близько 20 ешелонів, які вибухнули в дорозі.

Село Нижній Роганчик. За ініціативою комуніста-офіцера Олександра Синякова, в листопаді 1942 року, створено підпільну групу. Синяківці добували зброю, нападали на німецьких солдатів та офіцерів.

Підготувавши в плавнях базу, із січня 43-го року ця група пішла в район Малих Гирл. Тут їм вдалося, знищивши охорону, звільнити групу полонених військовослужбовців Червоної Армії. Кілька разів група Синякова знищувала ворожі саперні загони, які будували дорогу через плавні.

Таким чином, можна стверджувати, що після окупації німецькою владою, території Нікопольського району, у масах почали зароджуватися повстанські ідеї.

Найбільш сміливі та хоробрі радянські люди, переважно бійці Радянської Армії, почали об'єднувати навколо себе однодумців, та проводити підпільні диверсії, проти німецької окупаційної влади.

2.2 Об'єднання підпільних  груп в партизанський загін

В травні 1943 року в плавнях зустрілися керівники підпільних груп - Ткачов, Бородай, Тищенко, Кухтін, Синяков та інші. Саме під час цієї зустрічі було вирішено створити загін.

Спільним рішенням командиром обрали Ткачова, комісаром - Кухтіна, начальником штабу - Бородая, заступником командира по постачанню - Тищенка. Планувалося зосередження основних сил загону в плавнях села Покровського.

Отже, тепер було сформовано цілісний діючий загін, який було розбито по ротам, ці роти діяли на місцях, координуючи свої дії з центром.

Через якийсь час до загону прибула група звільнених військовополонених з рудника ім. Орджонікідзе, під командуванням офіцера з військовополонених Миколи Яковича Стукалова, з якої була сформована одна з рот загону.

До цього часу загін виріс до 200 озброєних бійців і був розбитий на 6 рот, кожна з яких діяла в своєму районі. Рота Стукалова - в районі Скарбного, група Синякова - в районі Гирлянської плавні. В своїх зонах діяли групи Стьопіна, Барабаша та Маляра. Крім того. В складі загону була штабна й оперативна розвідувально - диверсійна група, якою керував лейтенант Василь Шмагло (кличка «Лебедєв»).

2.3 Перші бойові  операції загону. Поразки та перемоги

Починаючи з літа 1943 року бойові групи загону почали проводити справжні бойові операції, які відразу й докорінно змінили ситуацію.

Вже в червні 1943 року бійці групи Стукалова під командуванням самого Ткачова знищили в плавнях ворожий саперний підрозділ, що готувався наводити понтонний міст через плавні й ріку Дніпро. Операція пройшла в кращих традиціях диверсійних операцій - жодного живого німця на полі бою не залишилося. Цікаво, що в цьому бої Ткачов взяв безпосередню участь. Діяв більш ніж сміливо. Саме він першим підбіг до машини й впритул розстріляв шофера й офіцера, який сидів поруч. Відразу ж біля машини з'явився його ординарець Федір Алібаш, який вогнем з автомата розстріляв декілька солдат, які намагалися вистрибнути з кузова машини.

Сама засідка й система вогню була настільки продуманою,що німці навіть не встигли чинити опору. При цьому в операції було задіяно всього лише 10 партизан. Це при тому, що знищено було 20 німецьких солдатів! Загоном були захоплені автомашина, кулемет, саперний інструмент, понтонний човен, 5 автоматів, гвинтівки два телефонних апарати, кабель, ящик гранат, патрони. Диверсійні групи загону і сам командир Макар Ткачов діяли професійно та злагоджено.[Додаток А, 9]

Але не зважаючи на тактичні здібності командира, існувала істотна проблема - дефіцит боєприпасів та зброї. Тому, у липні Василь Шмагло із групою бійців, серед білого дня, вдерся до одного з сіл та непомітно вивіз весь поліцейський арсенал - 3 автомати, 5 гвинтівок, і близько тисячі патронів. Тоді ж у липні Федір Алібаш зумів захопити в Куті цілу підводу гвинтівок, які призначалися так званому «взводу добровольців».

Дії партизанів не обмежувалися власним «збагатницьким» характером. В серпні 43-го, Ткачов із групою бійців підірвав залізничний міст Білий на перегоні Підстепна - Тік. Рух поїздів було паралізовано на три дні. По відновленню моста, партизани зпалили його, завдавши знову вагомої шкоди німцям. Після таких проявів «партизанщини», німці, були змушені встановити біля моста посилену охорону.

Одна з найкривавіших та найсерйозніших операцій партизанського спецназу, відбулася у вересні 1943 року. Радянська авіація розбомбила на Дніпрі німецьку баржу. Група німців (близько сотні осіб), була змушена висадитися в плавні. Дізнавшись про це, Олександр Синяков негайно доповів у штаб, про такі корінні зміни в його зоні відповідальності.

Згаяти таку можливість партизани не могли. Було вирішено напасти на німців. Ткачов і Тищенко взяли з собою роту бійців Стьопіна, потай оточили німців і відкрили вогонь. Для німців це було повною несподіванкою, притиснуті до води окупанти, гинули під партизанськими кулями. Дехто намагаючись врятуватися кидалися до річки. Але з вод Підпільної так і не випливали. Розгром міг бути повним, але з німецького катера по партизанах відкрили сильний кулеметний вогонь. Партизани були змушені відступити, втративши декількох чоловік вбитими.

Здавалося б, що після такого бою, німецькі війська повинні були відкрити відверте полювання на партизанів, які й без цього завдавали немало клопоту. Чи то командування не сприймало всерйоз партизанські дії, чи просто не було необхідного резерву сил, але судячи з наступних операцій, які проводили партизани, посилення охорони, з німецького боку не було затверджено.

Наприкінці вересня група на чолі з Тищенком одержала повідомлення, що з Осокорівки в бік Нововоронцовки рухається німецький обоз з 15 підівід. Тищенко разом із загоном партизанів, із засідки вночі знищили всю охорону - німців і поліцаїв. Серед трофеїв 5 автоматів, гвинтівки, боєприпаси, продовольства, обмундирування. Все, що не змогли взяти з собою - знищили. На подив самих партизан, рух колони був визначений вночі, тобто німецьке командування не розглядала варіант партизанського нападу, адже партизани в основному діяли вночі та місцевість могла бути їм цілком відомою.

Цього ж місяця до партизанської пастки потрапив німецький комендант Покровського. Під час бою був убитий сам комендант і близько 15 чоловік його охорони. Серед партизан були поранені.

Але вдача не часто поверталася до партизан обличчям. Так, наприкінці вересня, через плавні відправилася кілька легкових автомашин з охороною. Партизани влаштували засідку, в ході якої відразу вдалося підірвати гранатами дві автомашини. Але сили німців перевищили очікування партизан, тому довелося відступити. Незважаючи на свій не виграш, партизани завдали шкоди обозу, що перевозився та вбили близько половини німецьких солдатів.

Активізувавши свої сили, вже через місяць, партизани зробили напад на колону з чотирьох автомашин на дорозі Воронцовка - Великі Гирла. Операція пройшла успішно, було захоплено трофеї. З автомашин, знято акумулятори, а самі машини - спалено. Акумулятори були особливим трофеєм, адже на них працювали телефон та радіоприймач.

У листопаді був зроблений наліт на млин у селі Кут. Звідки було вивезено 2 тонни борошна та 2 центнери рослинного масла. Але ці дії мали й негативний характер. Німцями було схоплено двох підпільників (Костенка та Подольського), які займалися постачанням продовольства партизанам. Незважаючи на жахливі катування німцями, вони все ж таки не видали своїх спільників, проявивши високий моральний дух та відчайдушну відданість справі.

Отже, говорячи про партизанський рух на території Дніпропетровських плавнів і прилеглих до них населених пунктів, варто відразу зазначити, що це було унікальне явище. Ведення партизанської боротьби в природно-географічних умовах степової місцевості, було ускладнено безліччю несприятливих факторів.

Проте, починаючи з кінця 1941 року, в селах Нікопольського, Апостолівського районів, руднику імені Орджонікідзе, у Нікополі, Херсонської області та інших населених пунктах почали створюватися підпільні групи. Спочатку вони діяли незалежно одна від одної. Але згодом, почався процес консолідації підпілля, і згодом ці групи об'єдналися в повноцінний загін, який, починаючи з травня 1943 року, приступив до активної фази бойових дій. Так-би мовити, пік партизанської боротьби припав на літо-осінь 1943 року. Головною метою загону і підпільних груп, які співробітничали з ним, було загальне повстання, захоплення й утримання до приходу Червоної Армії ряду населених пунктів на окупованій території.

РОЗДІЛ 3. ДІЇ ОКУПАЦІЙНОЇ ВЛАДИ ПРОТИ ПАРТИЗАНСЬКОЇ ЗАГРОЗИ.ТОТАЛЬНЕ ВИНИЩЕННЯ

3.1 Перші німецькі  операції по придушенню партизанського руху

Активне розгортання партизанського руху, дуже занепокоїло окупаційну владу. Адже одне діло, коли партизани розкидали листівки або вночі вбили якогось поліцая, але інше, коли серед білого дня здійснювався організований напад на пункти німецького володіння або патрулюючи групи німців, при чому у великій кількості. Все це почало непокоїти німецьке командування. І було прийнято рішення розпочати боротьбу з підпіллям.

Слід також відзначити високий рівень конспірації партизанського загону. Більшість партизан навіть не знали один одного за іменами, були лише позивні. Наприклад: «Связной» або ж «Санитар». Це свідчило про високий рівень професійності партизанів, такий «паспортний контроль» був створений на випадок, якщо навіть когось із партизан і спіймають, то нікого із підпільників не видав, адже і справді не міг знати хто то такий. [Додаток А, 1]

4 листопада 1943 року в загін  Ткачова прибув радянський розвідник  «І.К. Кравченко». Він заявив про  ідею об'єднання «новоспеченого»  загону у селі Покровському  із загоном під командуванням  Ткачова. Настрій у партизан був  піднятий: про них пам'ятають, їх  цінують з ними рахуються. Макар  Лукич зацікавився пропозицією. Після об'єднання відкривалися  ширші можливості ведення бойових  дій. Також, цінним було те, що  Покровський загін мав рацію.

Але вже наступного дня, 5 листопада 1943 року, Кравченко був зхоплений німцями.

Зпантеличені схопленням Кравченка, партизани не знали, що робити. Таким чином Покровський партизанський загін в один момент залишився без командира. Гірку скорботу та тяжку обстановку, дещо розрадив радянський літак, який 6 листопада зкинув допомогу партизанам. Вантаж містив у собі: кулемети, протитанкові рушниці, автомати, гвинтівки, гранати, патрони, медикаменти та теплий одяг.

Але, якщо німці захопили командира загону, отже, і самому загонові залишилося недовге існування.

Вже 8 листопада німці почали наступ прямісінько на Покровські плавні. Попереду вели зв'язаного Кравченка, з надією, що по своєму стріляти не будуть. Незважаючи на це, командир проявив героїзм, він кричав, щоб партизани відкрили беззаперечний вогонь. Виконуючи наказ командира партизани відстрілювалися, але все одно вели себе обережно, намагалися не попасти в свого командира. Бій точився увесь день, ближче до ночі почав стихати. Німці знали, що вночі у партизан більша перевага, адже це була їх звичайна сфера перебування.

Враховуючи чисельну перевагу ворога, загін був вимушений відступити. Відхід прикривала група армійських диверсантів Токарєва і рота партизан. Варто зазначити, що цей бій значно відрізнявся від тих, які партизанам доводилося проводити раніше. Адже, до цього, партизани користувалися таким методом боротьби, як засідка. Але цього разу справи мали дещо серйозніший характер, бо ж «полювали» вже не вони, а на них.

Наступного дня, 9 листопада 1943 року Покровський загін об'єднався із загоном Ткачова, а його бійці були розформовані по групах загону. Командиром залишався Ткачов, його заступником - Тищенко, комісаром - Кухтін.

Після об'єднання двох загонів, станом на 9 листопада в Кутівських плавнях сформувався об'єднаний загін, в якому налічувалося 700 чоловік, з яких 350 бійців були озброєними. Загін мав 2 радіостанції. Таким чином, партизанське з'єднання мало достатньо ресурсів для ведення боротьби.