Партизани Дніпровських плавень (1941-1944 рр.)

3.2 «Зраджують  лише свої..»

Першими постраждали зв'язкові, розвідники й постачальники загону. В Капулівці загинули батько й син Сова, а в Покровському був схоплений Іван Ляшенко. Незважаючи на жорстокі катування Ляшенко не видавав партизан. На наочних ставках з Кравченком, заперечував зв'язок з підпіллям. Пізніше він був розстріляний. Була практично знищена група Руденка (село Михайлозаводське). Також були розгромлені групи в селах Кут і Грушівка. Карателі стратили зв'язкових загону - лікаря Лапинського, вчительку Плахотню та інших. Відразу почалися арешти в Мар'янському. Групи в Олексіївці, Покровському, Куті, Мар'янському та інших населених пунктах були знищені.

Як бачимо, німці вирішили покінчити з партизанами і досягали своєї мети.

Внаслідок масових арештів та знищення партизан та підпільників, загроза нависла і над головним командиром загону - Ткачовим.

26 листопада 1946 року, група  диверсантів Токарєва, спровокована  Т.Л. Злобинцем, схопила Ткачова, та  розстріляли, без суда і слідства. Так, над партизанами нависла  реальна загроза бути схопленими - їх командира убито, німці активно  припрацьовують підпільників, кожного  дня когось арештовують.

Не можна було сидіти і чекати, поки хтось видасть своїх, і боротьба закінчиться. Треба було діяти! Розуміючи, що треба далі жити та боротися, партизани, обрали нового командира, ним став - Бєлобородов.

Весь цей час, активна робота проходила і в німецьких військах. 3 грудня зібравшись з силами, німці почали новий наступ. Німецькі війська складалися з частини військ СС, дивізіону калмицького корпусу, загонів «добровольців» та поліцаїв за підтримки авіації й бронетехніки. Основні сили рушили на плані сіл Кут та Покровське. Стало зрозуміло, що жарти скінчилися й за партизанський загін взялися серйозно.

Що ж спричинило таку активність з боку німецьких військ? А причиною цього було те, що партизанський загін, збільшивши свою кількість, внаслідок об'єднання невеличких групок на місцях, почав становити реальну загрозу німецьким силам, що знаходилися в Нікопольському районі.

Доречно нагадати, що партизани могли зіграти неабияку роль у випадку раптового наступу радянських військ, адже хто, як не підпільники могли б розгорнути активну боротьбу в самому епіцентрі подій? Ну і звісно, однією з ключових причин «тотальної зачистки» була проблема постійних руйнувань мостів, які так старанно намагалися побудувати карателі, адже у випадку, коли почався б наступ на німців, то єдиним шляхом для спасіння могла стати лише переправа через міст, а, отже, шлях через плавні. Але цей шлях охороняли партизани, бо плавні були їх «рідною домівкою» і залишати свої позиції не мали бажання, а тим паче віддавати їх на користь ворога, підпільники не могли допустити віддання ворогу особливо стратегічно важливі вузли шляху.

3.3 Другий наступ  на плавні. Вибиття партизан з  плавнів

Партизани опинилися у безвихідному становищі: наступали німці, а командир - «серце» загону, був вбитий. Підпільники були в розгубленості, було зрозуміло, що незабаром німці впритул займуться знищенням загону в плавнях. Від «новоспеченого» командира годі було чогось чекати. Він усіляко намагався триматися біля Злобинця та групи диверсантів «Токарєва», з надією, що «Токарєв» звернеться до «Великої землі» за допомогою, але той, не спішив діяти.

Можливо, велику роль в цьому зіграло вбивство Ткачова, адже, молодий, двадцятилітній «Токарєв», ретельно не перевіривши інформацію про те, чи був Ткачов зрадником, піддавшись на провокації, зчинив самосуд. Можна лише, висувати версії, що творилося в душі в «Токарєва», але, все ж, одне можна стверджувати точно - він був також розгублений і карав себе за недостатньо обміркований вчинок.

Але, поки партизани оговтувалися від навали подій, німці підтягнули сили на місцевість та були готові до рішучих дій, зі своєю 8 тисячною армією. На ліквідацію 700 підпільників, у яких, до того ж, була одна гвинтівка на двох, було кинуто 3 тисячі вершників калмицького корпусу, близько тисячі поліцаїв, 4 тисячі німецьких солдат регулярної армії, 8 танків, 50 бронемашин. Крім цього, німцям надавалася допомога авіації.[Додаток А, 6 ]

Зібравшися із силами, німці почали атакувати з усіх боків, попередньо заручившись підтримкою авіації, яка вела вогонь по партизанських укриттях. В цей вирішальний момент у штабі нікого не виявилося: Бєлобородов і Кухтін іще ввечері пішли в групу Стукалова, яка базувалася на старому місці перебування загону.

Партизани втрачали останню надію на спасіння. Керівництво боєм прийняв на себе заступник командира Тищенко. Було вирішено організувати кругову оборону. Таким чином, зайнявши оборонну позицію, партизани більше 4-х годин протистояли німецьким формуванням.

В перші хвилини бою, німці захопили «землянку» в якій перебувала радистка Валя. Таким чином загін втратив останню можливість зв'язку з «Великою землею». Але сили карателів значно переважали партизанські. Есесівці оточили партизан з усіх сторін взявши їх в «кільце».

Порадившись з командирами груп, Тищенко прийняв рішення про прорив «кільця». Бо залишатися в оточенні означало лише вірну смерть.

Але тут партизан чекала зустріч з восьми бронемашинами та легким танком. Все ж партизани дали відсіч техніці, закидавши її гранатами та розстрілявши з ПТР. Втративши танк та дві бронемашини, техніка відступила.

Бій досяг критичного моменту, коли на дорогу до посадки, куди партизани прорвалися, налетіли калмицькі кінноти з тачанками й кулеметами. Партизани залягли й відкрили вогонь з усіх видів зброї. Особливий ефект робили постріли з протитанкових рушниць.

В цей же час, в тил німців, зі сторони Скарбного, вдарила рота Стукалова. Не очікуючи, що партизанам прийдуть на допомогу, німці були в повній паніці. У відчай їх приводило і те, що солдати Стукалова були одягнуті в червоноармійську форму. Карателі прийняли їх за червоноармійський десант. Таким чином, завдяки допомозі роти Стукалова, було прорвано кільце. Активну допомогу надавав і Барабаш. Діями солдатів роти Барабаша було оточено і знищено роту німецьких солдат.

Партизани кинулися збирати трофеї. Було втрачено важливий момент. Але німці просто здаватися не хотіли. Вони підтягнули всі можливі сили, і почали контрнаступ. Вже скоро, рота Барабаша, була оточена. З «вогняного кільця» вдалося вирватися лише двом солдатам - Ляшенку та Чайці.

В бою 3-го січня карателі втратили : близько 200 солдатів убитими, легкий танк, дві бронемашини. Втрати ж партизан були набагато гіршими: було втрачено базу, запас продовольства, боєприпаси, двоє радистів та радіостанція.

Цього ж дня, німці проводили іще одну операцію - в районі Малих Гирл. Зустріла есесівців рота Синякова, яка підпустила німців поближче до берега та закидала їх гранатами, відкрила кулеметний та автоматний вогонь. Втративши вбитими близько півсотні - німці не наважилися здійснити форсування ріки та робити наступні кроки назустріч синяківцям.

Кравченко знав, де була стоянка партизанського загону Ткачова, але йому не було відоме місце розташування об'єднань Барабаша та Синякова - це зіграло головну роль в подальшій долі загону.

Вночі з 3-го на 4-те грудня загін зупинився біля острова Бочка, який довгий час слугував біженцям пристанищем. Там бійці знайшли продовольство. Партизани використали перепочинок для надання допомоги пораненим та хворим. Тут же, було проведено обговорення подальшої долі загону. Командир Бєлобородов заявив, що припиняє командування загоном. Новим командиром було обрано Тищенка. На цій же нараді, Токарєв з групою покровських партизан заявив про відділення від загону. Та вночі виступили з табору. Таким чином, загін залишився у переважно «ткачовському» складі.

Німецькі літаки: і вдень, і вночі літали над плавнями, і врешті - решт знайшли схованку загону. 7-го грудня, район біля острова Бочка був окупований німецькими силами. Зав'язався бій, який тривав цілий день. Таким чином, загін не мав, навіть можливості, вирватися з оточення.

Але, під вечір, в напрямку можливого прориву, зачинився бій. Це діяли солдати з групи Синякова. Вони несподівано напали на калмицьку частину військ, що оточила партизан та не давши наступним підняти галасу, захопили танковий кулемет та калмиків, одного за одним «ложили на землю».

Сили партизан виявилися сильнішими - калмицькі частини відступили, а разом з ними і розімкнулося кільце, в яке були взяті партизани.

Бій виявився кровопролитним, як для німців, що втратили у своїх рядах близько 100 чоловік, так і для партизан - втрати яких становили 40 чоловік.

17-го грудня випав сніг. В районі - Оріховатого партизани  влаштували засаду калмицькому  ескадрону. Вогнем ПТР та автоматами, карателів було загнано на  пересип, де їх чекала група  Стукалова. Попри всі намагання  партизан утримувати оборону - це  ставало все важче - адже продовольство  закінчилося і почався голод.

На нараді, було прийняте рішення - подальше перебування в плавнях могло обернутися голодною гибеллю для партизан. Розвідка доповіла, що німці планують широке прочісування плавень. І тому, було прийнято рішення - зв'язатися з Великою землею та радянськими військами, які вели бої вже зовсім близько до плавень.

Цю важливу місію було доручено Синякову та одному десантному-розвіднику. Якщо через три дні загін не отримає продовольство та боєприпаси - подальше існування загону було не можливим. Він мав бути розчленованим на групи, які б здійснювали самостійний вихід із плавней.

Загроза нависла над загоном - Синякову не вдалося перейти лінію фронту. Він потрапив в засаду і був убитий.

Загін поділився на сім груп:

Перша група пішла через Дніпро, в районі Ушкалки, під командуванням Миколи Іванова, але одразу потрапила в засідку, і була повністю знищена.

Друга група, під командуванням Кухтіна, намагалася вийти з плавнів, але потрапила в засаду, багато партизан попали в полон, серед них і сам Кухтін. Затриманих, німці розстріляли в Покровському, а Кухтін був доправлений до Кривого Рогу. Німцям було відомо про співпрацю Кухтіна с криворізькими партизанами. Після багатьох знущань та питок, в січні 1944 року був розстріляний в Новому Бугу.

Третя група, під командуванням Бородая, вдало вийшла з плавнів, в район Грушівки.

Четверта група під командуванням Безпалого, вийшла до району Нововоронцовки.

П'ята група, під командуванням Понурко, вийшла в район Осокорівки.

Шоста група, під командуванням Тищенко, вийшла в районі Нововоронцовки. Потім, Тищенко повернувся в плавні і з новою групою, перейшов Дніпро в районі Трудолюбівки, пробрався у Володимирський ліс, Миколаївської області, де продовжував запеклу боротьбу проти фашистів.

Сьома група, під командуванням Криштони Івана, у складі семи чоловік, залишилася у плавнях до приходу Радянської Армії. Партизани здійснили напад на німецьку обозу, в районі Нижнього Рогачика, а в перших числах лютого, стали провідниками для танкістів генерала Рибалко.

ВИСНОВКИ

партизанський рух загін плавні

Таким чином, розділившись на окремі групи, партизани збільшили свій шанс на порятунок. Частині бійців вдалося вирватися, але більша частина загону, прийняла смерть…

Починаючи з кінця 1941 року, в селах Нікопольського, Апостолівського районів, руднику ім. Орджонікідзе, місцеві жителі почали створювати підпільні групи для боротьби з німецько - фашистськими загарбниками. Спочатку, групи діяли окремо одна від одної, але згодом виникла потреба об'єднання груп в єдиний загін, задля забезпечення подальшого активного функціонування в боротьбі проти окупантів.

Так, починаючи з травня 1943 року, об'єднаний загін приступив до активних дій. Головною метою загону було загальне повстання, загальне утримання та захоплення, до приходу Червоної Армії, ряду стратегічно важливих населених пунктів на окупованій території.

Спочатку, справи загону ішли успішно, але окупаційна влада побачивши в ньому реальну загрозу - прийняла міри, щодо ліквідації загону та знищення партизан.

Для знищення району, де переховувалася основна кількість підпільників, було проведено операцію. Загальна кількість задіяних з німецького боку становила - 8 тисяч озброєних вояків проти 700 на половину озброєних партизанів.

Як зазначається у звіті, результатом дій підпільників стало, знищення - близько однієї тисячі німців, 40 чоловік командуючого складу, бронетехніку, артилерію, авіацію. Підірвано та перешкодивши подальшу подорож - 5 поїздів, 18 вагонів, 150 метрів залізничної колії.

Проводили і розвідувально - диверсійну діяльність - регулярно постачали радянське командування цінною інформацією. Загін мав назву: «Партизанське з'єднання імені Сталіна», при вступі - кожен мав скласти присягу та дати клятву.

Незважаючи на недостатню кількість зброї та боєприпасів, партизани, вміло справлялися з німцями - робили засідки, проводили тактично обдумані дії.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Газета «Козацька Вежа»  №19 (1767) 07 травня 2011 року. Стаття «І  став навіки білим журавлем…».

2. Газета «За Марганець», м. Орджонікідзе, Цикл публікацій  під назвою: «Історія Невідомої  Війни. Партизани Дніпровських плавнів».

3. Газета «Будівник Комунізму», 17 серпня 1991 року, Стаття присвячена 50-річчю партизанського руху в  Дніпровських плавнях, «Зустріч  Поколінь».

4. Щотижневик «МІСТО Нікополь», Стаття «Хранит дома немецкий  огемет!».

ДОДАТОК А

Спогади учасників партизанських з'эднань

Із спогадів Антоненко Надії Тимофіївни - партизанки, учасниці загону «ім. Сталіна..». Спогади узяті учасниками групи «Пошук», деякі - особисто учнем КОЛІ, Поліщуком Денисом Дмитровичем, та журналістом газети «За Марганець», Шевченко Тарасом Євгеновичем :

«Розповідали, що цього дня до них в загін прийшло кілька чоловік, одягнутих в радянську військову форму, які представилися, як представники нашої розвідки. Вони сказали Кравченку, що їхній командир знаходиться неподалік і запросили його піти з ними, щоб провести переговори. Кравченко пішов з ними, взявши з собою лише чи то начальника штабу, чи то парторга. Хоча той таки «Токарєв» наполегливо рекомендував взяти з собою групу бійців, але він відмовився. Нікопольські партизани розповідали нам потім. Що чули вдалині постріли та звуки бою».