Шпаргалка по "Истории Украины"

З 1596 до 1625 р. доміркувала  поміркована течія, найяскравішими постатями якої були гетьмани Самійло  Кішка(1600- 1602 ) та  Петро Конашевич  Сагайдачний (1616- 1622). Цим козацьким  ватажкам вдалося досягти значних  успіхів: підняти престиж українського козацтва, посилити його вплив та розширити  права; довести чисельність козацького війська до 40 тис.;шляхом вступу всього Війська Запорозького до Київського братства  утворили своєрідний союз козацтва, духовенства та міщанства.

Новим масштабним виступом народних мас стало селянсько- козацьке повстання 1637-1638 рр., яке очолили П . Бут, Д.Гуня, Я . Остряниця.

Але дві хвилі козацько- селянських повстань, що прокотилися  укр.. землями наприкінці 16 – на початку 17 ст., закінчилися поразками. Основними  причинами невдач були стихійність, неорганізованість, недосконале озброєння  повстанців, локальний характер дій, мало чисельність лав посталих, тертя між козацькою старшиною  та рядовим козацтвом,   неузгодженість дій реєстрового та нереєстрового козацтва, нечіткість програмних установок, гнучка політика польського уряду, спрямована на розкол лав повстанців. Однак, незважаючи на поразки , селянсько–козацькі повстання відіграли значну  роль в історії укр.. народу, оскільки суттєво гальмували процеси ополячення  та окатоличення, зменшували тиск феодального гніту , підвищували престиж та авторитет козацтва, сприяли  накопиченню досвіду боротьби, служили прикладом  для майбутніх поколінь борців за визволення народу, прискорювали  формування національної самосвідомості.

15.Вказати причини , передумови  і наслідки Визвольної війни  під приводом Б. хмельницького. 

Відсутність власної держави , прогресуюча втрата національної еліти , церковний розкол, наростаюче закріпачення селянства не тільки помітно гальмували в середині 17 ст. суспільний розвиток українського народу, а й робили реальну загрозу втрати його національної самобутності, асиміляції та зникнення. Зазначенні чинники були спонукальними . вони зумовлювали необхідність масового виступу саме в цей час.

Народне повстання , яке розпочалося 1648 р., охопивши більшу частину території  та населення України, незабаром  переросло у визвольну війну, а війна, зумовивши докорінні  зміни в суспільному  розвитку - в національну революцію.

В 1648 р. – Б. хмельницький проголошується гетьманом на Запор. Січі. Він розгромив польській  гарнізон, заключає договір з кримським  ханством і починає наступ проти  польських військ, які виступали  на Україні проти повстанців.

Визвольну війну можна  розділити  на такі етапи:

1 етап (лютий 1648- серпень  1657 р. )- найбільше піднесення національно  – визвольних змагань та соціальної  боротьби.

2 етап (вересень 1657 р.- червень  1663 р.) - громодянська  війна, що  призвела  до поділу України  на два гетьманства.

3 етап (червень 1663- вересень 1676 р.) – боротьба  за возз’єднання Української держави.

Закінчення Визвольної війни  радянська історіографія пов’язувала  з 1654 р., тобто роком Переяславської угоди з Росією , роком «возз’єднання» , у якому вбачалася основна  мета  повстання.

Боротьба , що точилася  протягом 1648 – 1676 рр., мала національно – визвольний , релігійний та соціальний характер.

16. Назвіть етапи формування  української , козацької державності  та обґрунтуйте факт існування  в ході визвольної війни 1648- 1657 рр.

На першому етапі Української  національної революції народну  боротьбу очолив чигиринський козацький  сотник Б. Хмельницький (1595-1657) . З цього  моменту Запорізька Січ стала  центром збирання повстанських сил, базою для розгортання визвольного  руху.

В процесі національно  – визвольних  змагань у світогляді козацької еліти  відбувалася певна еволюція від ідеї козацької автономії до створення незалежної держави. Гетьман був  главою і правителем України. Він очолював уряд і державну адміністрацію, скликав роду, керував зов. Політикою. Еволюція поглядів Б. Хмельницького та його соратників на процес державотворення  визначили динаміку та різновекторність  зовнішньополітичної лінії Війська  Запорізького. Спочатку пошуки союзників здійснювали в трикутнику  Польща – Туреччина – Росія, проте незабаром після укладення Вільненського  перемир’яв зовнішньо - політичній моделі Б. Хмельницького з’явився  новий вектор – шведський.

17. Розкрити зміст і значення  Переяславської Ради та «Березневих   статей» в історії українського  народу.

Починаючи з 1648 р. Б. Хмельницький Неодноразово звертався до Москви  з проханням допомогти в антипольській  боротьбі. Проте Москва не хотіла розривати  миру з Польщею  і зайняла вичікувальну позицію. Та все ж таки бажання  розширити сферу свого впливу, використати Україну як буфер  проти Туреччини , залучити укр.. ,козацькі , збройні формування для відвоювання в Речі Посполитої втрачених Росією територій сприяло тому , що російський цар після деяких вагань  «в ім’я спасіння віри православної» погодився взяти Військо Запорізьке під свою опіку. Відповідну ухвалу про це прийняв 1 жовтня 1653 року Земський собор. Юридично цей акт оформлено під час російсько – укр.. переговорів у січні – березні 1654 р. . У Переяславі було узгоджено принципові засади майбутнього договору( антипольський  військовий союз  України та Росії, протекторат московського  царя над Україною , збереження основних прав і вольностей Війська Запорізького) і здійснено усний акт присяги.

У березні 1654р. у Москві козацька делегація передала на розгляд росіянам проект договору із 23 пунктів, спрямованих  на збереження української автономії. Після двотижневих переговорів  сторони дійшли компромісу, який увійшов у історію як «Березневі статті». Згідно з цих документом Україна зберігала республіканську форму правління , територіально – адміністративний поділ, нову систему соціально – економічних відносин , цілковиту незалежність у проведенні внутрішньої політики. Водночас окремі статті обмежували її суверенітет : збір податків з укр.. населення здійснювався під контролем російської сторони; заборонялися дипломатичні зносини з Варшавою та Стамбулом.

Укладення Переяславська –Московського договору кардинально змінило геополітичну ситуацію в регіоні

18. Пояснити причини ,зміст та  наслідки «Руїни» в Україні  у другійполовині 17 столітті.

60- 80 – ті роки 17 ст. увійшли  в історію України як «доба  Руїни» . Початком доби Руїни стало  усунення восени 1657 р. Ю . Хмельницького від влади . І Виговський та його прибічники фактично здійснили державний переворот. Формальним  приводом для цих дій були молодість , хворобливість, слабохарактерність Ю. Хмельницького. Реальними ж причинами – погіршення геополітичного становища держави, посилення соціального  протистояння в суспільстві, боротьба окремих елітних груп за владу, слабка підтримка ідеї спадкової монархії.

Чудово розуміючи , що за умов , які склалися, початок війни  з Росією є лише питанням часу, І. Виговський іде на примирення з Польщею. 16 вересня  1658 року він уклав з польським урядом Гадяцький договір. За його умовами , Україна,яка формально незалежна держава під назвою Велике Князівство Руське, на рівних правах  з Польщею та Литвою ставала третім членом федерації – Речі Посполитої. Територія князівства охоплювала Київське, Брацлавське та Чернігівське воєводства. Верховна рада належала гетьманові , який обирався довічно та затверджувався королем. Православні віруючі зрівнювалися в правах з католиками.

Водночас Гадяцький  договір  передбачав відновлення адміністративно  – територіального устрою, що існував  до 1648 р.; повернення польським магнатам і шляхті маєтків в укр.. землях; відновлення повинностей українського селянства. Крім того Укр.. держава позбавлялася права на міжнародні відносини.

Гадяцький договір викликав невдоволення , зростання опозиції, посилення промосковських настроїв. За таких обставин І. Виговський у  жовтні 1659 р. зрікається булави та виїжджає до Польщі. Намагаючись уникнути громадянської війни , старшина знову проголошує гетьманом Ю. Хмельницького.18 жовтня 1660 року було укладено Слободищенський  трактат , відповідно до якого Україна знову поверталася під владу Речі Посполитої  на правах автономії . Найтрагічнішим наслідком Слободищенського трактату став початок територіального розколу України.

Ця доба понесла жахливе  спустошення укр.. земель ; спалахи  громадянської війни ; загострення  боротьби за гетьманську булаву; наростання соціальних конфліктів та протистоянь; поновлення старої моделі соціально  – економічних відносин; відхід національної еліти від державної  ідеї, сформульованої Б. Хмельницьким , і повернення до ідеї автономізму 1648 р.; розмивання моральних норм у  суспільному житті; тиск та втручання  в українські справи Польщі, Росії, Туреччини , Кримського ханства; фатальний  розкол України на Правобережну та Лівобережну.

19.Назвати причини та охарактеризувати  процес ліквідації автономії  України у 18 ст.

1 етап (1708 – 1728)- форсований наступ на українську автономію. Характерними ознаками цього етапу були: обмеження влади гетьмана та контроль за нею; економічні утиски( значну частину укр.. товарів – прядиво, сало, олію та ін.. – дозволялося вивозити лише до російських портів, водночас певні товари заборонялось ввозити до України, їх змушували купувати на російських фабриках), культурні обмеження. Крім того, росіяни вперше отримали в Україні великі землеволодіння

2 етап (1728- 1734 ) – повернення  Україні частини її прав та  вольностей. Особливістю цього періоду  було лише формальне поновлення  укр.. автономії, фактично ж усе  суспільне життя перебувало під контролем російської сторони.

3 етап (1734- 1750)-  посилення  імперського тиску. Характерними  ознаками цього періоду було  свавільне втручання рос. Чиновників  у всі сфери суспільного життя  , русифікація укр.. населення, терор  «Таємної канцелярії». Ситуація  ускладнилася ще й російсько-  турецькою війною (1735- 1739), під час  якої Україна стала основною  базою для російських військ, постачальником матеріальних та  людських ресурсів. Внаслідок війни  Україна зазнала збитків на 1.5  млн. крб..

4 етап (1750- 1764) тимчасове уповільнення  процесу російської експансії.  Російський уряд уповільнив , але  не припинив свого наступу  на укр.. автономію. 1754 р. ліквідується митний кордон між Гетьманщиною та Росією; 1761 р. Київ назавжди переходить під пряме імперське правління; 1754 р. гетьману наказано передавати фінансові звіти російському уряду про прибутки та втрати Гетьманщини.

5 етап (1764- 1783)- остаточна ліквідація  укр.. автономії. Після  ліквідації  гетьманства 1764 р. вся повнота  влади в Україні зосередилась  в руках Другої Малоросійської  колегії на чолі з графом  П. Рум’янцевим. У1775 р. було знищено Запорозьку  Січ, у 1781 – ліквідовано полкову систему на Гетьманщині, у 1738 р. юридично оформлено кріпацтво. Катерина 21785 р. видала «Жалувану грамоту дворянства» , відповідно до якої укр..знать звільнялася від військової служби та урівнювалася у правах з російським дворянством. Внаслідок цих акцій було остаточно ліквідовано укр.. автономію.

20.Праналізувати суспільно –  політичний рух в Україні в  першій половині 19 століття.

Суспільний рух у першій половині 19 ст. розгортався у руслі  боротьби за соціальне та національне  визволення.  Динаміка селянського  руху відображає зростання активності народних мас. Проте ця активність не набула організованих форм , була локальною, не мала чіткого анти самодержавного спрямування. За цих обставин   селянський рух був імовірніше одним  з проявів кризи у суспільстві, ніж реальною силою, здатною вивести суспільство із скрутного становища.

Поява на укр.. грунті масонства  стала , з одного боку , свідченням поширення  новітніх європейських ідей та традицій; з іншого – показником зростаючої опозиційності панівному режимові ліберальної еліти. Головною вадою  масонського руху на той час була його замкнутість; концентрація зусиль переважно в межах лож, що не дало змоги вітчизняному масонству стати  стрижем суспільного руху. Ідейну основу масонського світобачення становили принципи всесвітнього братерства, самопізнання і самовдосконалення людей.

Радикальнішими та дієвішими  порівняно з масонами були декабристи , які не тільки створили таємні товариства, але й виробили моделі майбутнього  суспільного устрою( «Конституція»  М. Муравйова , «Руська правда» П . Пестеля.). однак  вузька соціальна  база , недостатня рішучість, ідейні суперечки, неорганізованість дій тощо не дали змоги їм реалізувати  свої задуми. Польський рух розвивався переважно  в національному руслі й мав  на меті відновлення національної незалежності Польщі, але йому не вдалося консолідувати антиімперські сили. Хоча польські революціонери формально проголосили гасло « за вашу і нашу  свободу», на практиці вони не сприяли його реалізації : не йшли на поступки , в соціальному питанні – скасуванні кріпосного права для укр.. селян, ні в національному – наданні автономії Правобережній Україні.

21.Проаналізувати суспільно –  економічний рух  в Україні  в другій половині 19 століття

Представниками різних суспільно  – політичних течій та рухів  у другій половині 19 ст.  висунуто великий спектр альтернатив майбутнього  суспільного розвитку та вироблено  різноманітні  форми та методи досягнення мети .Модернізаційні реформи в Росії  стимулювали  піднесення суспільного руху.

Народницький рух.

Вважаючи капіталістичний  шлях розвитку для Росії  безперспективний , народники обстоювали необхідність переходу до «народного виробництва» - некапіталістичної індустріалізації , артільно общинного методу організації виробництва, встановлення соціалістичного устрою на основі селянської общини. На їхню думку , засобом, за допомогою якого можна «перестрибнути» через буржуазний етап розвитку, мусить бути революція.