Автор работы: Пользователь скрыл имя, 20 Января 2013 в 18:58, шпаргалка
Работа содержит ответы на вопросы для экзамена (или зачета) по дисциплине "История Украины"
129. Формування
інститутів державної влади України після проголошення
незалежності. Прийняття Конституції
України, її значення
Говорячи, наприклад, про „інститут президентства”,
маємо на увазі, найперше, інституцію –
традицію мати „керівника”, якому суспільство
довіряє, сприймає запропоновану ним програму
дій чи розвитку. Постання ж окремого інституту
вказує на запровадження правового механізму
втілення його (приміром, того ж президента)
влади.
„Тіньові” політичні інститути перестають
бути суто інституціями, коли стають реальністю,
у свій спосіб матеріалізуються у повсякденній
практиці, при цьому випродуковуючи свої
особливі закони функціонування та чітку
й структуровану систему взаємодій. Неформальний
інститут є власне таким тоді, коли постає
як впорядкована та організована єдність
механізмів і засобів втілення в життя
певної стратегії чи тактики. Зрозуміло,
що є багато політичних утворень, які не
можуть існувати без встановлення норм.
Але є такі норми, які можуть функціонувати
автономно і потенційно, в жодному випадку
не сприяти утворенню повноцінного інституту:
зміст поняття інституту охоплює і поведінку
індивідів, і їх інтереси, а ще – стратегії,
систему цінностей, настановлень тощо.
Інститут постає не тільки інституцією,
а й організацією з притаманними тільки
їй правилами, що випрацьовуються в процесі
конкретної взаємодії (взаємовпливу) встановлених
норм з емпіричними втіленнями цих норм.
Після проголошення незалежності, кожний
з Президентів формувам інституції виключно
в своїх інтересах, вони завжди змінювались,
тому не маємо чогось однозначного.КУ
була прийнята на п*ятій сесії Верховної
Ради України 28 червня 1996 року. Спираючись
на багатовікову історію українського
державотворення і на основі здійсненого
українською нацією, усім Українським
народом права на самовизначення, дбаючи
про забезпечення прав і свобод людини
та гідних умов її життя, піклуючись про
зміцнення громадянської злагоди на землі
України, прагнучи розвивати і зміцнювати
демократичну, соціальну, правову державу,
усвідомлюючи відповідальність перед
Богом, власною совістю,
попередніми, нинішнім та прийдешніми
поколіннями, керуючись Актом проголошення
незалежності України від 24 серпня 1991
року, схваленим 1 грудня 1991 року всенародним
голосуванням, приймає цю Конституцію
- Основний Закон України.
КУ має найвищу Юридичну силу, тобто всі
закони спираються лише на КУ.Звідси ми
маємо висновок що народ має дотримуватись
КУ.
В КУ зазначено що державною мовою є Українська
мова .Права і свободи людини та їх гарантії
визначають зміст і
спрямованість діяльності держави. Держава
відповідає перед людиною за свою діяльність.
Утвердження і забезпечення прав і свобод
людини є головним обов'язком держави.
Ця стаття говорить про те, що, людина є
незалежною, і вона має це усвідомлювати.
130. Особливості конституційного процесу 1996-2004 рр. Причини та шляхи подолання системного протистояння державно-владних гілок.
Декларація про державний
суверенітет України 16 липня 1990 року
стала не тільки поштовхом для
конституційних змін, а й політико-правовою
основою концепції нової
Активне державотворення
можна було розгортати лише за умови
створення відповідної законода
Дві спроби зрушити з місця конституційний процес — винесення на всенародне та громадське обговорення в 1992—1993 pp. двох варіантів проекту Конституції України — закінчилися невдачею: Верховна Рада не затвердила жоден із них. Під час обговорення варіантів нової Конституції основна боротьба точилася навколо проблеми розподілу владних повноважень. Верховна Рада не погоджувалась із двопалатною структурою майбутнього парламенту. Крім того, ліва більшість парламенту виступила проти положень проекту нової Конституції щодо сильної виконавчої влади, місцевого і регіонального самоврядування та ін. Фактично ліві погоджувалися лише на косметичні зміни в обмін на збереження принципових положень чинної Конституції України 1978 р.
Після того, як Президентом України став Л. Кучма, було створено нову Конституційну комісію, робота якої через протистояння гілок влади та боротьбу політичних сил теж не відзначалася особливою продуктивністю. Намагаючись активізувати конституційний процес, президент 2 грудня
1994 року виніс на
розгляд Верховної Ради проект
«Конституційного закону
Дискусії щодо Конституції України розгорнулися з новою силою в червні 1996 p., коли Верховна Рада розглядала її проект у другому читанні. Каменем спотикання стали проблема російської мови, державна символіка і питання власності. Позиції протидіючих сторін примирити не вдалося, і в ході конституційного процесу знову склалася патова ситуація. Оскільки подальше просування шляхом реформ без надійної законодавчої бази було практично неможливе, Рада національної безпеки при Президентові України та Рада регіонів рекомендували Л. Кучмі оголосити всеукраїнський референдум з питання затвердження Конституції. Відповідно до рекомендацій Кучма видав указ, який загострив відносини між виконавчою і законодавчою гілками влади, знову розпочалися пошуки компромісу. Робота п´яти узгоджувальних комісій з найбільш спірних питань (статусу республіки Крим, державної мови, державної символіки, приватної власності, розподілу владних повноважень) дала свої наслідки. 28 червня 1996 року було прийнято Конституцію України.
З прийняттям Конституції конституційний процес не завершується. По-перше, потрібно провести копітку роботу щодо тлумачення та конкретизації норм і принципів Конституції та зафіксувати їх у системі кодексів. По-друге, з розвитком держави та суспільства виникатиме нагальна потреба в змінах, доповненнях і додатках до існуючого основного закону держави. Тому після прийняття Конституції законотворчість розгорнулася у двох напрямах — підготовка та затвердження нових законодавчих актів, що базуються на новому основному законі, та трансформація або відміна законів, затверджених до червня 1996 р.
Нині законодавча база України ще переживає період становлення. Протягом 1990—1998 pp. прийнято загалом понад 1200 законодавчих актів, серед них декрети Кабінету Міністрів України та Укази Президента України з економічних питань, не врегульованих законом.
Під час антипрезидентських виступів 2001—2002 pp-коли опозиція вимагала не лише відставки Л. Кучми, а й докорінної зміни форми правління, було започатковано новий етап формування політичної системи України.
Після голосування 8 грудня 2004 року за «великий пакет» окремі політичні лідери заявляли, що прийняття законопроектів відбулося з порушенням Конституції, і вони звертатимуться до Конституційного суду, щоб визнати його нелегітимним.
Наприкінці літа 2005 р.
питання про практичну
Отже, суть конституційного процесу полягає в забезпеченні становлення та розвитку правової системи держави, утвердженні законності та правопорядку в суспільстві, вихованні правової свідомості та формуванні політичної культури населення.
131. Політичні
партії незалежної України.
Політична партія - це організація, що об’єднує на добровільній основі найактивніших представників тих чи інших класів, соціальних верств та груп.
В сучасній Україні ідеї політичного плюралізму і багатопартійна політична система дістала своє закріплення на конституційному рівні, який виражається в признанні права громадян на об’єднання в політичні партії і громадські організації, організації суспільного життя на принципах політичного, економічного і ідеологічного блага. Політичні партії в Україні намагаються сприяти формуванню і вираженню політичної свободи громадян, приймають участь у виборах. Крім Конституції статус політичних партій в Україні закріплено в Законі України “Про об’єднання громадян”, а також у виборчому законодавстві.
Згідно з інформацією Міністерс
Питання взаємин інститутів влади і громадянського суспільства – це одне з корінних питань соціуму, від якого залежить його політична облаштованість і стабільність. Це пов'язано з тим, що громадянське суспільство визначає зміст інститутів влади, а характер інститутів влади, у свою чергу, впливає на розвиток громадянського суспільства. Не існує єдиної й універсальної моделі взаємодії громадянського суспільства і інститутів влади, проте в основі лежить роль демократичної держави, як уособлення влади і представника громадянського суспільства. Взаємодія між інститутами влади і громадянським суспільством є важливим у визначенні умов економічної, професійної, політичної та соціальної діяльності громадян. Хоча основною функцією громадянського суспільства є захист індивідів від надмірного втручання держави в їхні справи, його власний розвиток та сприятливі умови великою мірою залежать від основних характеристик держави.
Таким чином, громадянське суспільство й держава в її владно-інституціональному розумінні являють собою дві невід'ємні складові частини однієї структури — сучасного соціуму, які в реальності не можуть існувати одне без одної.
Розвиток демократичних традицій в Україні порівняно з країнами Заходу мав свою специфіку:
· перервність державницького процесу, чергування в українській історії періодів політичного піднесення і занепаду зумовлювали занепад і розвиток демократичних традицій;
· демократичні ідеї в Україні завжди підпорядковувалися соціальній та національній ідеям (концепції демократичного врядування та ліберальних прав і свобод видавалися утопічними і не мали широкої підтримки).
При усіх скрутах, український народ проявляв свободолюбність, повагу до людської гідності і значну міру демократизму.
Перші прояви демократизму в житті українського народу деякі дослідники знаходять уже в найдавніші часи. Це – схильність до індивідуальної свободи, народовладдя у публічному житті (народне віче, вибір князя, укладання договору з ним), існування поряд з центральною владою місцевого самоврядування, зародки федеративного устрою (удільні князівства в межах однієї держави).
Політична думка епохи становлення й розвитку древньоруської держави зафіксована в “Руській Правді” Ярослава Мудрого (1015-1016 рр.), у “Слові про закон і благодать” митрополита Іларіона (1037-1050 рр.), “Повчанні дітям” Володимира Мономаха (1099 р.), “Повісті минулих літ” (1113 р.), “Слові о полку Ігоревім” (1185 р.) та ін.
Проте, ні християнство, ні мораль, ні правові норми ще не стали на Русі тією основою, яка б забезпечила стабільне функціонування великої держави на демократичних засадах.
В системі демократичної традиції українства в XIV – XVI ст. ціла плеяда гуманістів: І. Верещинський, М. Смотрицький, К. Сакович, І. Потій, С. Почаський, С. Оріховський-Роксолан. Зокрема, С. Оріховський-Роксолан (1513-1566 рр.) назвав себе сином “українського народу польської держави”.
Особливе місце у розвитку демократичної української політичної думки XIX ст. посідав М. Драгоманов. Основними напрямками його політичної програми були ідеї конституціоналізму і політичної свободи в поєднанні з свободою особистості й повагою до людської гідності.
Демократичні ідеї у політичній думці України першої половини XX століття розробляли В. Вернадський, М. Туган-Барановський, А. Кримський, Б. Кістяківський. Вони поєднували глибокий патріотизм з широкою, європейською освіченістю і намагалися надати відновленій Українській державі правових засад, цивілізованості і демократизму.
В Україні за роки панування радянської тоталітарної системи політична думка і політична наука не лише просунулася вперед порівняно з концептуальною спадщиною дореволюційної доби та еміграції, а певною мірою деградували.
Важливим показником становлення сучасної представницької демократії є формування багатопартійної системи.
Історичний досвід вчить, що необхідною передумовою формування громадянського суспільства та побудови демократичної держави є наявність освіченої еліти, наділеної професіональними знаннями, безкорисним патріотизмом і самовіддачею.
132. Етнонаціональний склад населення України. Міжнаціональні відносини. Проблема громадянських і політичних прав національних меншин.