Шпаргалка по "Истории Украины"

Своєрідною у Запорізькій Січі була правова система. Вона являла собою  сукупність правових звичаїв, які сформувались у сфері козацьких суспільних стосунків. Козацьке право фіксувало стан стосунків, які вже склалися, затверджувало військово-адміністративну організацію, порядок землекористування, кваліфікувало види злочинів, покарань і т.ін.

Існування Запорізької Січі було вельми значним фактором у міжнародних стосунках. Кіш Війська Запорізького вів переговори і укладав угоди з Польщею, Росією, Кримським ханством, Швецією, підтримував своєю військовою потугою окремі держави і коаліції.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

32 Організація  реєстрового   козацтва.   Його  роль   у   суспільно-політичному   житті українського народу.

Надзвичайно докучала Запорізька Січ  Польській державі. Адже масові втечі селян позбавляли феодалів робочих рук, а козацькі походи на Крим і Стамбул ускладнювали стосунки Польщі з Туреччиною. Тому, проводячи політику «поділяй і володарюй», польський уряд брав до себе на службу заможну частину козаків, забезпечивши їм привілеї. І вже їхніми руками він придушував свавілля запорожців, спрямовуючи їх на основне завдання — охороняти південні кордони держави. У 1572 р. за наказом польського короля Сигізмунда ІІ Августа формується загін із 300 козаків, які вносилися у спеціальний список — реєстр. Реєстровим козакам була встановлена виплата з польської казни, вони не підпорядковувалися місцевій владі, а лише призначеному урядом «старшому»; козацька старшина отримала знаки влади — клейноди (булаву, бунчук, корогву, печатку).

Центром реєстрового  козацтва стало м. Трахтемирів. Запорізька Січ також формально підпорядковувалася реєстровому козацтву, але Речі Посполитій так і не вдалося взяти її під свій контроль. У 1578 р. реєстр становив 500 козаків, а у 1590 — вже тисячу. Але наприкінці XVI — на початку XVII ст. реєстрове козацтво разом з запорожцями все частіше виступало не тільки проти турецько-татарських агресорів, а й проти польсько-шляхетського феодального гніту, підтримуючи селянство.

Навіть будучи перехідною формою від професійної общини до повноцінної держави, Запорізька Січ, проте, відіграла найвизначнішу роль у процесі українського державного будівництва, її існування ознаменувало собою наступний після Галицько-волинського князівства етап поступового формування української етнічної держави.

 

33 Визрівання   кризових   відносин   між   українським   суспільством   та   польською адміністрацією наприкінці XVI - початку XVII с.

Збільшення чисельності  козацтва в XVI ст. і його виступи проти  феодального гніту непокоїли  великих землевласників. А тому польський  уряд, намагаючись розколоти козацтво і встановити над ним контроль, вирішив взяти на державну службу частину міських заможних козаків, які б захищали кордони Речі Посполитої й допомагали приборкувати дії бідних козаків.

Польський уряд, який в  мирний час закликав безжалісно винищувати "цю своєвольну голоту", охоче збільшував число реєстрових козаків, пропонуючи їм права, привілеї та оплату, коли потрібна була їх допомога у війнах проти Московської держави чи Оттоманської Турції. Але з відновленням миру урядовці часто-густо зрікалися своїх обіцянок і знову виступали проти козаків. Загострення цих суперечностей неминуче призводило до соціального вибуху.

Наприкінці XVI - на початку XVII ст. українськими землями прокотилося  дві хвилі активного протесту народних мас проти існуючих порядків: перша (1591 - 1596 рр.) була порівняно короткою у часі, друга (1625 - 1638 рр.) - тривалішою. Головною рушійною силою народних виступів було козацтво.

Основними причинами  першої хвилі народного гніву  були посилення кріпосницького та національного  гніту; енергійна експансія шляхти на відносно вільні українські землі, колонізовані "угодниками" та запорожцями; зіткнення інтересів шляхетської та козацької верств; намагання офіційної влади Речі Посполитої взяти під контроль козацтво.

Одним із перших великих  козацько-селянських повстань під керівництвом українського шляхтича і гетьмана реєстрових козаків Криштофа Косинського вибухнуло в 1591 р. Не встигло вщухнути останнє відлуння одного, як вибухнуло інше повстання. Очолив його Северин Наливайко . Козаки знову повстали проти ненависної шляхти, їх підтримали селяни. Після поразки повстань кінця XVI ст. декілька десятиліть не було великих народних виступів. Значною мірою це пояснюється тим, що Польща, вступивши на початку XVII ст. у період активної зовнішньополітичної діяльності, постійно відчувала потребу у військовій силі козаків.

Друга хвиля повстань в Україні (1625 - 1638 рр.), яку очолювали  народні ватажки М. Жмайло, Т. Федорович (Трясило), і. Сулима, П. Бут, Д. Гуня, Я. Остряниця  та інші, також закінчилася невдачею.

Отже, дві хвилі козацько-селянських повстань, що прокотилися українськими землями наприкінці XVI - на початку XVII ст., закінчилися поразками. Основними причинами невдач були: стихійність, неорганізованість, недосконале озброєння повстанців, локальний характер дій, малочисельність лав повсталих, тертя між козацькою старшиною та рядовим козацтвом, неузгодженість дій реєстрового та нереєстрового козацтва, нечіткість програмних установок, гнучка політика польського уряду, спрямована на розкол лав повстанців тощо. Однак, незважаючи на поразки, козацько-селянські повстання відіграли значну роль в історії українського народу, оскільки суттєво гальмували процеси ополячення та окатоличення, зменшували тиск феодального гніту, підвищували престиж та авторитет козацтва, сприяли накопиченню досвіду боротьби, служили прикладом для майбутніх поколінь борців за визволення Народу, прискорювали формування національної самосвідомості.

 

34. Повстання  1591-1596 рр. під проводом К. Косинського  та С. Наливайка.

Причини повстань: постійні обмеження реєстру обурювали тих козаків, які опинялися поза ним. Несвоєчасна видача платні реєстровцям і порушення майнових прав козаків спричинили невдоволення реєстровців, а утиски нереєстровців – протести запорожців. До загострення відносин між урядом Речі Посполитої та Запорожжям призвела ухвала польського сейму 1590р., за якою король отримував право роздавати шляхті й магнатам «українські пустки» за Білою Церквою, зокрема й землі, якими здавна користувалися козаки. Внутрішньополітична напруженість в Україні була зумовлена й поширенням фільваркової системи господарювання.

Наприкінці 16ст. надзвичайно  широкого розмаху набули два селянсько-козацьких  повстання:

• Повстання 1591-1593 рр. під проводом гетьмана реєстрового козацтва Криштофа Косинського.

Приводом до збройного виступу Косинського стала його суперечка за землю з представниками родини Острозьких – київським воєводою Костянтином-Василем Острозьким та його сином Янушем, волинським воєводою та білоцерківським старостою. Повстання охопило Київщину, Брацлавщину, Поділля, Волинь. У битві під П’яткою 23-31 січня 1593р. повстанці зазнали поразки і уклали компромісну угоду, за якою повстання припинялося, козаки зобов’язувалися визнати владу короля, а К.Косинського зняти з гетьманства. Однак повстання не припинилося. У травні 1593р. Косинський на чолі загону спробував оволодіти Черкасами, але при цьому загинув.

Наслідки і значення: -масове покозачення  селян і міщан; -на захоплених територіях запроваджувався козацький лад; -повстання збагатило досвід у  боротьбі за свої права; -поширення козацьких звичаїв «на волості» сприяло утвердженню у свідомості українців нового соціального ідеалу – козацтва; смерть загальновизнаного лідера (Косинського) відчутно вплинула на розгортання козацького руху.

• Повстання 1594-1596 рр. під проводом сотника надвірних козаків князя К.Острозького – Северина Наливайка.

Повстання охопило майже  всі українські землі. Северин Наливайко  – син галицького шевця, який загинув  від магнатських побоїв.

23березня 1596р. відбулася битва  біля урочища Гострий Камінь. Переможною вона не стала для жодної зі сторін, бо обидві зазнали серйозних втрат. Вирішальна битва відбулася в травні 1596р. в урочищі Солониці, під Лубнами. Облога табору повстанців тривала два тижні. Повстанці капітулювали 28 травня 1596р.

Повстання Наливайка поставило  під загрозу існування польської  влади в Україні. Наливайка та ще 6 керівників повстання стратили 1597 р.

 

35. Національно-визвольні  повстання українського народу 20-30 рр. XVII ст.

Восени 1625 року козацька Україна знову повстала. Уряд Речі Посполитої направив на Подніпров'я 30-тис. військо, очолюване коронним гетьманом Станіславом Конецпольським. Об'єднане 20-тис. козацько-селянське військо на чолі із запорізьким гетьманом Марком Жмайлом сміливо вступило в бій зі шляхтою біля Курукового озера (навпроти Кременчука).

Кілька днів біля козацького табору точилася жорстока битва. Полякам удалося захопити перші лінії козацької оборони, але й козаки дошкуляли полякам, несподівано переходячи в наступ і нищачи їхню кінноту. Шляхетське військо опинилося в скруті: не стало харчів, почалися морози й тому С. Конецпольський вирішив розпочати з козаками переговори. Запорожці пристали на запропонований мир. 
Щоправда, замість гетьмана М. Жмайла підписав Куруківський трактат представник козацької старшини Михайло Дорошенко, який отримав гетьманську булаву внаслідок перевороту в козацькому таборі. Згідно з Куруківським трактатом:

• кількість реєстру обмежувалася 6 тис. козаків, з яких 1 тис. мусила перебувати на Січі;

• щорічна сплата уряду реєстровцям — 60 тис. злотих (по 10 злотих на одного козака);

• повернення нереєстрових козаків (близько 40 тис.) до своїх панів та виконання ними своїх повинностей.

Ситуація, що склалася після укладення Куруківського договору, неминуче мусила призвести до нового повстання. Цього разу на чолі козаків став талановитий керівник Тарас Федорович (Трясило). 
Готуючись до битви з каральними загонами, Т. Федорович зосередив 30-тис. військо повстанців у Переяславі. Протягом трьох тижнів точилися жорстокі бої. 28 травня 1630року вночі козацький загін увірвався в польський табір і знищив «Золоту корогву» — добірний польський загін, який складався із 150 шляхтичів.

На початку червня відбулася вирішальна битва під Переяславом. У ній загинуло багато шляхтичів, польське військо втратило артилерію, але в козацькому таборі розгорілися чвари, старшина та реєстрові козаки прагнули угоди з поляками.

Т. Федорович з великим загоном козаків, які не хотіли підписувати мир зі шляхтою, пішов на Січ. Реєстровці ж уклали з польськими воєначальниками новий договір (за цим договором козацький реєстр збільшувався до 8 тис. осіб, а не внесені до цього реєстру українці мали повернутися до панських маєтків), який не був затверджений урядом.

Щоб перешкодити подальшим виступам запорожців, польський уряд наказав збудувати на дніпровських порогах могутню фортецю Кодак.

Фортеця Кодак перешкоджала переселятися в степи «Дикого поля» втікачам з України, запорожцям заважала підтримувати сталі зв'язки з батьківщиною. Крім того, поляки не давали козакам ловити рибу, полювати, займатися промислами.

У ніч з 11 на 12 серпня 1635 року загін запорожців на чолі з Іваном Сулимою таємно підійшов до фортеці. Раптова атака на Кодак мала успіх. Козаки знищили гарнізон і зруйнували фортецю. Побоюючись нового повстання, реєстровці підступно схопили Сулиму й ще п'ятьох керівників повстання та передали їх полякам. Козаків відправили до Варшави, де й стратили.

Після придушення повстання І. Сулими багато його учасників відступило на Запоріжжя. Туди ж ішли втікачі від панської неволі — селяни, кріпаки й збіднілі мешканці міст. Україна стояла на порозі нового народного вибуху.

 

36. Розвиток культури, освіти, книгодрукування в Україні в  ХVI – першій половині XVII ст.

Протягом 16 – першої половини 17 ст. відбувалися важливі зрушення в розвитку укр.мови. Вони стосувалися мови літературної. Від другої половини 16 ст. почали з’являтися переклади простою мовою церковних текстів: Пересопницьке Євангеліє (1556-1561), Крехівський «Апостол» (60-х рр. 16 ст.), Волинське Євангеліє (1571) тощо.

За традицією школи  діяли при церквах і монастриях. Розгортання реформаційного руху зумовило появу протестантських шкіл. Створювали свої школи та колегіуми й єзуїти, які головну мету виховної діяльності вбачали в наверненні якомога  більшої кількості українців до католицької віри. Відкривалися перші навчальні заклади. У 1576р. з ініціативи князя Василя-Костянтина Острозького було створено Острозький культурно-освітній осередок, а згодом, у 1578р. – Острозьку школу. З’являлися й братські школи. Перша така школа виникла у Львові 1586р., а незабаром вони почали створюватися по всій Україні. У 1615р. постала братська школа в Києві, восени в 1631р. в Києві виникла Лаврська школа.

Новий етап в історії  книговидання в Україні пов’язують з іменем московського першодрукаря Івана Федоровича. У 1574р. Федорович видав «Апостол» і перший укр. друкований підручник для навчання грамоти – «Буквар». У 1581р. в Острозі Федорович видав справжній шедевр серед стародруків – Острозьку Біблію. У 1596р. Л.Зизаній видав «Граматику словенську» та «Лексис». Розвивалося й літописання. Відомо три літописи: Густинський (до 1597р.), Львівський (1498-1649рр.), Острозький (1500-1636рр.).

На території України  поширювалося книгодрукування. Першими  друкарнями стали – Швайпольт  Фіоль 1491р; Франциск Скорина 1517р. – Псалтир і Біблія Руська; Іван Федоров 1569р. – Євангеліє. До середини 17ст. в Україні діяло 25 топографій.

У 16 – першій половині 17 ст. почала формуватися українська драматургія. На початку 17ст. набула поширення  шкільна драма. Тоді ж розвинувся український мандрівний ляльковий театр – вертеп.