Шпаргалка по "Истории Украины"

 

 

 

 

 

37. Причини,  характер, рушійні сили, періодизація  Української національної революції.

Боротьба, яка розпочалася в середині XVII ст. на українських землях, насамперед мала на меті звільнення українського народу з-під панування Речі Посполитої.

З-поміж основних її причин можна виділити наступні:

Соціальні причини. До середини XVII ст. вкрай загострилася соціально-економічна ситуація, пов'язана з трансформацією поміщицьких господарств у фільварки. З одного боку, це сприяло зміцненню феодальної земельної власності, а з іншого – посиленню кріпосної залежності. Значно зросла панщина, яка у Східній Галичині і на Волині досягла 5–6 днів на тиждень. У той же час невпинно зростали натуральні та грошові податки. Ще однією невдоволеною соціальною верствою було реєстрове козацтво, яке, відірвавшись від кріпосного селянства, не досягло, однак, усіх прав і привілеїв шляхти. У складній ситуації опинилося й міщанство, яке мусило платити податки, відпрацьовувати повинності (чинш по 20–30 грошів з „диму", церковну десятину та ін.) та фактично було позбавлене місцевого самоврядування. Стосовно української православної шляхти, то вона користувалася значно меншими політичними правами, ніж польська. Таким чином, майбутня національно-визвольна війна мала досить широку соціальну базу.

Національно-політичні причини. Відсутність власної державності, обмеження українців у правах, проголошення їхньої неповноцінності, асиміляційні процеси – все це підводило до того, що як самостійний суб'єкт український народ міг зійти з історичної сцени. Причому імперська доктрина Польщі проголосила, буцімто українські землі споконвіку належали їй, а тепер на законних засадах Люблінської унії 1569 р. до неї повернулися.

Релігійні причини. Політика національного і культурного поневолення українців Річчю Посполитою базувалася на католицизмі. Насильницьке покатоличення населення, утиски православної церкви, конфіскація церковного майна і земель об'єднали у русі супротиву широкі верстви людності, незважаючи на розбіжність економічних і соціальних інтересів.

Суб'єктивні причини. Особиста образа і бажання помститися за розорений польськими панами хутір Суботів та збезчещену сім'ю самого Богдана Хмельницького. Для успішного початку національно-визвольної революції саме в середині XVII ст. склались й об'єктивні умови.

По-перше, козацько-селянські повстання кінця XVI – першої половини XVII ст. дали українському народові значний військовий досвід, піднесли його національну самосвідомість, психологічно налаштували на переможну війну. 

По-друге, існування Запорізької Січі, розширення її впливу створювало основу для розбудови в майбутньому повноцінної Української держави. 

По-третє, на цей період припадає ослаблення королівської влади. Зміцнення великого феодального землеволодіння зумовило відцентрові тенденції у Речі Посполитій.

Тобто до 1648 р. в Україні сформувався цілий клубок серйозних суперечностей, вирішення яких було можливо тільки силовими методами. І для їх застосування склалися необхідні умови. 
За характером це була національно-визвольна, антифеодальна боротьба українського народу, в якій значну роль відігравало і релігійне протистояння (католицизм – православ'я).

Рушійними силами революції виступали усі верстви українського суспільства середини XVII ст. Роль лідера виконувало козацтво, під керівництвом якого згуртувалося селянство, міщанство, православне духовенство, а також дрібна українська шляхта, яка також потерпала від свавілля польських магнатів. 
Українська національна революція, яка розпочалася в 1648 р. і пройшла у своєму розвитку три основні періоди:

I період (лютий 1648 – серпень 1657р.) – початок і найбільше піднесення національно-визвольної та соціальної боротьби, яка привела до утворення Української національної держави – Гетьманщини.

II період (вересень 1657 – червень 1663 р.) – громадянська війна, що привела до поділу козацької України на Лівобережну і Правобережну.

III період (червень 1663 – вересень 1676 р.) – боротьба за возз'єднання української держави, за її суверенітет. Тобто закінчується українська національна революція після падіння гетьмана П. Дорошенка у 1676 р.

Отже, народне повстання, яке розпочалося 1648 р., охопивши більшу частину території та населення України, незабаром переросло у визвольну війну, а війна, зумовивши докорінні зміни в суспільному розвитку, поступово переросла в національну революцію.

 

38. Підготовка  та початок визвольної війни  під проводом Б.Хмельницького.  Воєнні події 1648 р. та їх  суспільно-політичні наслідки.

На початку 1648 р. Б. Хмельницький сформував перший повстанський загін, установив зв’язок із козаками Січі. Разом з сотнею запорожців і декількома сотнями "покозачених" селян він атакував Кодацьку фортецю, через яку поляки контролювали Запоріжжя.25 січня заволодів фортецею. При цьому значна частина реєстрових козаків перейшла на бік повстанців. Ці події стали початком національно – визвольної війни українського народу. Невдовзі відбулась козацька рада, на якій Хмельницького було обрано гетьманом. Підготовка збройного виступу. Б. Хмельницький напередодні збройного виступу проти поляків: – розіслав універсали до українського народу із закликами вступати до лав козацького війська; – налагодив виробництво пороху, організував закупівлю зброї та боєприпасів; – із початком воєнних дій досяг домовленості про перехід реєстрових козаків на бік повстанців; – вів переговори з Туреччиною і Кримським ханством. Заручившись підтримкою Туреччини, у лютому-березні 1648 р. у Бахчисараї українські посли уклали з кримським ханом Іслам – Гіреєм III договір про військову допомогу у війні проти Речі Посполитої.                                                                                                                     Фактичним проголошенням війни стала вимога Б. Хмельницького вивести з території Наддніпрянщини королівські війська і скасувати "Ординацію" 1638 р. На утихомирення запорожців поляки направили два загони загальною чисельністю близько 10 тис. чол.

Перші перемоги повсталі отримали в битві під Жовтими Водами 6—8 травня 1648 р. та 15—16 травня під Корсунем. Вони мали велике значення для дальшого розгортання визвольної війни в Україні. Королівську владу на Лівобережжі було ліквідовано. Навесні-влітку 1648 р. повстання перекинулось на Поділля, Київщину, Волинь і Лівобережжя України.

Битва під Пилявцями, що відбулася 13 червня 1648 p., закінчилася перемогою козаків і нищівною поразкою польського війська. Ця перемога відкрила українському війську шлях у Галичину. 
Протягом жовтня-листопада 1648 р. тривала облога Львова. Козаки, взявши викуп, полишили місто, рушили далі до польської фортеці Замостя і дійшли аж до Вісли. Дізнавшись про вибори нового польського короля, Б. Хмельницький дав згоду на перемир'я і повернув козацьку армію назад в Україну. 
23 грудня 1648 р. козацьке військо урочисто вступило до Києва, де гетьмана вітали як українського месію. Саме в Києві, вважають історики, стався перелом у поглядах гетьмана на основну мету боротьби. Під час переговорів з поляками він заявив про свій намір визволити всю Україну та український народ з-під польської влади. З метою заручитися підтримкою у подальшій боротьбі Б. Хмельницький веде переговори із Московською державою та укладає угоду із Трансільванією.

 

39. Воєнні та політичні  передумови утворення Української  гетьманської держави. Державницька  концепція Б.Хмельницького.

Переможні битви 1648—1649 pp., унаслідок яких значна частина українських земель була звільнена від польської влади, сприяли утвердженню Української козацької держави під назвою «Військо Запорозьке». Історики дали цій державі умовну назву — Гетьманщина.У процесі розгортання нац.-визволь. війни у козац. еліті вперше сформ-ся основні нац. ідеї: право укр. нар. на створ. влас. не залеж-ї держ; генетичний зв*язок козац держ-ті з КР, спадком-ть кордонів, трад-й і культ. Ці положення і лягли в осн. держ. дій-ті Б. Хмель. 
Після взяття під контр. знач частин укр. земель та ліквідаціїї на них поль. адміністрації, гостро стало питання про власну нац. держ-ть. Потрібно було: забезпечити регул-ня економ. життя ; забезп-ти правопорядок ,захист насел-ня

У Держ.конц. Хмель. сформ-ся на 2х принцип. засадах: 1)демократії 2) авторитаризму 
Спочатку були демократичні засади:

- функціонувала військова рада ,де право голосу мала і «чернь»

- вибор-ть усіх посад- від сотника до гетьмана

- відсут-ть жорстких міжстанових розмежувань.

Авторитарна політика Б.Хм.:

- поступове обмеження впливу «чорних рад» та витіснення їх старшинською радою

- вся влада - в руках гетьмана

- домінування командних методів упр-ня у держ. Житті

- встан-ня спадк. гетьманату, тенденція до монархії

Соціально-економічна політика Б.Хмельницького залежала від: Результатності воєн. і політ. протист-ня з Польщею.; Позиції козацької старшини; Розмаху селянської антифеодальної боротьби.

Державобудівнича діяльність Богдана  Хмельницького полягала в тому, що необхідно було створити могутню козацьку державу, яка б засновувалась на державних традиціях Запорізької Січі, мала численне боєздатне військо, гетьмана, свої органи влади, право, суд та судочинство, фінансову систему.

 

46. Історичні  обставини міжнародно-правового  поділу України між Росією і Польщею. Андрусівське перемир’я (1667 р.). Мирний договір (1686 р.)

У вересні 1659. Військова  козацька рада обрала гетьманом Юрія Хмельницького , сподіваючись, що він  продовжит справу свого батька. У  жовтні 1659р. У Переяславі між гетьманом і російським урядом були підписані договірні статті, які суттєво обмежували автономні права України: обмежуавлас влада гетьмана, Український уряд позбавлявся права на зовнішню політику, київська митрополія підпорядковувалась московському патріарху. Переяславські статті, укладені під тиском Москви і промосковської лівобережної старщини, викликали розчарування і обурення козацтва. Незадоволення політикою російського уряду висловлював і молодий гетьман. Восени 1660р. Після невдалих військових операцій проти Польщі Ю. Хмельн. пішов на укладення угоди з польським урядом . У жовтні 1660р. Сторони підписали Слододищенський трактат.Основні умови: -скасовано невигідні для Гетьманщини Переяславські статті 1659р.; -Гетьманщина розривала союз з Московською державою і відновлювала свій державний союз з Річчю Посполитою на умовах Гадяцької угоди 1658р.; -Вилучалася стаття про створення «князівства руського»; -гетьманщина отримувала право лише на автономію на чолі з гетьманом; -гетьман позбавлявся права зовнішньополітичних зносин, зобовязувався брати участь у воєнних діях польської армії проти Московської держави і не нападати на Кримське ханство.Більшість козацтва і старшини Лівобережної України , де переважали проросійські орієнтації, виступили проти угоди і відмовилися визнавати владу Ю.Хмел. Спроби гетьмана поширити свій вплив на Лівобережжя виявилися невдалими. Усвідомлюючи свою політичну неспроможність, Ю.Хмел. склав булаву. Правобережне козацтво новим гетьманом обрало Павла Тетерю, а Лівобережне обрало кошового отамана Івана Брюховецького. Так українська держава розкололася на два державних утворення з орієнтацією на різні держави, з окремими урядами, які перебували у стані війни. Були створені умови для поділу Украхни по Дніпру між Росією та Річчю Посполитою. Події 1663 р. ще раз підтвердили, що територіальна цілісність України залишалася порушеною. Лівобережжя перебувало у складі Росії, а Правобережжя знову увійшло до Польщі.Протягом наступних років в Україні продовжується боротьба за владу між гетьманами, що принесло велике розорення українській землі. Однак об'єднання України так і не відбулось. У 1667 р. в селі Андрусово під Смоленськом було досягнуто угоди про перемир'я між Росією та Польщею (Андрусівське перемир'я), згідно якого було закріплено поділ України: Правобережна Україна (без Києва) відійшла до Польщі, а Лівобережжя залишилося за Росією. Запоріжжя мало визнавати владу обох держав. А в 1686 р. Росія та Польща уклали мирний договір, так званий "Вічний мир", який визнавав існуючі кордони. Умови договору: Річ Посполита визнавала за Московським царством Лівобережну Україну, Київ, Запоріжжя, Чернігово-Сіверську землю з Черніговом і Стародубом та Смоленськ; Річ Посполита отримувала 146 тис. крб. компенсації за відмову від претензій на Київ; Північна Київщина, Волинь і Галичина відходили до Польщі; Південна Київщина й Брацлавщина від містечка Стайок по річці Тясмин, де лежали міста Ржищів, Трахтемирів, Канів, Черкаси, Чигирин та інші, дуже спустошена турецько-татарськими і польсько-шляхетськими нападами, мала стати "пусткою", нейтральною територією між Московією і Річчю Посполитою. Польський уряд обіцяв надати православним свободу віросповідання, а російський уряд обіцяв їх захищати; Поділля залишалося під владою Туреччини (в 1699 було приєднано до Польщі). Московське царство анулювало попередні договори з Туреччиною та Кримським ханством і вступило до антитурецької Священної ліги, а також зобов'язувалось організувати воєнний похід проти Кримського ханства (Кримські походи 1687 і 1689).Хоча умови Вічного миру набували чинності відразу після підписання договору, польський сейм ратифікував його тільки в 1710. Вічний мир остаточно затвердив насильницький поділ українських земель між двома державами, що значно ускладнювало і послаблювало національно-визвольний рух в Україні

 

47. Особливості  української національної революції. Причини її поразки та значення в історії України.

Селянсько-козацькі повтання першої половини 17 ст. сприяли накопиченню  воєнного досвіду, зростанню нац. самосвідомості укр. Народу, посиленню єдності козаків  та селян у боротьбі за національне визволення, формуванню психічної готовності боротися до переможного кінця. Важливими причинами, що робили козацьке повстання можливим є посилення та розширення сфери впливу Запорізької Січі, яка того часу була своєрідним зародком української державності, що за певних умов міг стати основою для сворення повноцінної держави. Доба широкомасштабної національно-визвольної боротьби середини 17 ст.склад. з неоднаких за тривалістю і змістом періодів, у межах яких домінувала то одна то інша тенденція. Саме ця особливіст ьнаціонально-визвольних змагань певною мірою і зумовила таку розбіжність у термінології щодо цього народного виступу. Народне повстання, яке розпочалося у 1648р. , охопивши більшу частину території і населення Україги незабаром переросло у визвольну війну, а війна-зумовивши докорінні зміни у суспільному розвитку- в національну революцію. До найважливіших особливостей української революції належать:

— боротьба не лише проти Речі Посполитої, але й інших ворогів української незалежності — Московії та Криму;

—тісний взаємозв'язок і взаємовплив національно-визвольної, релігійної й соціальної боротьби;

— переростання соціальної боротьби в селянську війну 1648—1652 pp., що завершилася утвердженням у козацькій Україні нової моделі соціально-економічних відносин;

—революція тривала довго, її розвиток був нерівномірним і суперечливим;

—відхід з 1649 р. від боротьби Західного регіону;

—провідну роль у розвитку революції відігравало козацтво — стан дрібних землевласників фермерського типу;

— зрада національних інтересів частиною панівного стану українського суспільства;

—слабка участь в революції міського патриціату, інтелігенції, вищого й середнього духовенства;

—домінування збройних форм боротьби, яка час від часу набирала жорсткого характеру й супроводжувалася проявами етнічних чисток;

—вкрай негативна роль геополітичних обставин, оскільки уряди найбільших сусідніх держав всіляко протидіяли вибореній Українською державою незалежності.

Революція завершилася для українського народу поразкою. Не вдалося ні створити державу в етнічних межах України, ні відстояти незалежність козацької України, хоча за свободу було заплачено неймовірно високу ціну. Людські втрати від воєнних дій, голоду, епідемій, захоплення в ясир, переселень становили до 65—70% всього населення України; зазнали руйнувань майже всі міста та села; великої шкоди було завдано розвитку ремесел, промислів і торгівлі. Усе це — жахливий негатив революції.