Шпаргалка по "Истории Украины"

 

55. Соціальні  і національно-визвольні рухи  на Правобережжі та в Західній  Україні в  другій половині  ХVII-XVIII ст.

На цих землях панщина  сягала 2-6 днів.  Зростало магнатське землеволодіння. Та особливо тяжкі  умови життя для українського люду складалися в господарствах, що передавалися безпосередніми власниками на правах оренди третім особам: розміри всіх повинностей за таких обставин зростали в кілька разів.

Стихійними борцями  за кращу долю українського народу стали гайдамаки=>гайдамацький рух  на початку 18 ст.

Повстання 1734 р. очолив сотник Верлан.

Нова хвиля гайдамацького  руху – сер. XVIII ст.

Лави повстанців постійно поповнювалися, тому остаточно придушити  гайдамаччину поляки ніяк не могли.

У 1768 р. - нове повстання- Коліївщина- М.Залізняк. Взяли багато міст. Потім- Умань. Один із полків, що охороняв, очолений сотником Іваном Гонтою, перейшов на бік повстанців. Це й зумовило успіх.

Незважаючи на втрату ватажків і розгром основних сил, Коліївщина тривала до травня 1769 р.. Потім- подавлена.

Але гайдамацький рух  на Правобережжі не вщухав до кінця XVIII ст.

      У Західноукр. землях діяли також опришки. На початку 30-х pp. XVIII ст. рух опришків у Прикарпатті настільки поширився, що польські можновладці змушені були просити київського воєводу надіслати на допомогу війська. Найбільший розмах цього руху пов'язаний з іменем Олекси Довбуша.

Національно-визвольні  рухи знесилювали Річ Посполиту, до краю загострювали внутрішньополітичну  ситуацію, створюючи сприятливі умови  для втручання сусідніх держав. Ослабленням  Польщі скористалися Росія, Пруссія  та Австрія, кожна з яких хотіла захопити частину польських територій. Вони прагнули поділити Польщу, збільшивши свої володіння за рахунок її території=> 3 поділи Польші.

 

56.  Поділи  Речі Посполитої. Зміни у політичному  становищі Правобережних та Західноукраїнських  земель.

Прични поділу РП:

- політична анархія у країні, спричинена боротьбою за владу різних угрупувань

- втручання інозем. держав  у внутр. справи РП

- розорення країни  внаслідок постійних повстань, війни  зі Швецією та Рос.

Ініціатор поділу РП- прусь. імператор Фрідріх II.

Всього- 3 поділи:

I поділ (1772)

Росія захват. частину  Схід. Білорусії

Австрія-Схід. Галичину

Прусія-Помор*я

II поділ (1793)

Росія- Правобер. У., Центр. Білорусь

Прусія-Гданськ, знач част. Великої Польші.

III поділ (1795)

Росія- Білор. ,Волинь, Латв та Литов землі

Австрія – Галичину, частину  Волині, Малопольські землі із Краковом.

Прусія – осн. частину  великої Польші з Варшавою.

=>РП припинила своє  існування.

Таким чином під владою Рос. – Правобережжя, за винятком Галичини, Буковини та Закарпаття, які належ. Австрії.

Перші заходи рос. влади  на землях Правобережжя:

- поширено адмін. устрій  Росії. Українські землі об*єднано  у Київ., Волин., Подільську губернії

- держ. мова- рос.

- за поль шляхтою  збережено її права 

- діяв 3й Литовський  статут 1588р.

- головні посади обійняли рос. чиновники

- землі катол. церкви  конфіск-ні і передані рос.  дворянству

На Західноукр. землях, які тепер належали Австрії, вони встановлює свої порядки і у кунці 18 ст. там проводяться реформи  Марії Терезії та Йосифа II -  Адміністративна  реформа;

 Мета реформ- покращення  матеріального становища селян;  стабілізація соц.-економ ситуації  та укріплення імперії; модернізація  управлінської системи – заміна  місцевої шлахти на імперських  чиновників.

 

57. Реформи  Марії-Терезії і Йосифа II кінця  XVIII ст. та їх вплив на західноукраїнські землі.

Мета реформ- покращення матеріального становища селян; стабілізація соц.-економ ситуації та укріплення імперії; модернізація управлінської  системи – заміна місцевої шлахти на імперських чиновників.

Зміст реформ:

1) Адміністративна реформа

- Поділ корол-ва Галичини  та Ладомирії на округи, очол-ні  старостами.

- Містами управл. магістрати, признач. імперською адмін-ією.

- Вищий представницький  орган краю- сейм, провідні позиції  в якому займ. поль шляхта

- Замість поль. законів запровадж-ся загальноімперські.

- Львів- столиця королівства

2) Аграрна реформа 

- Складено «Інвентарі»,  до яких внос. повинності селян  і розмір іх податків без  права їх збільшення землевласником.

- Заборона тілес. покарань.

- панщина обмеж. 3 днями на тиждень

- Селяни отрим певні  громад. права (брати шлюб, навчати  дітей у школах, право на само  вряд-ня)

- Скас-но поміщ. суд  над селянами

- З 1789 скас-но панщину

3) Релігійна реформа:

- Церква підпорядк.  державі

- Рим-катол і греко-катол  церкви рівні

- рівні права представників  різних віросповідань

4) Освітня реформа

- у Відні твор генераль. греко-катол семінарію

- Віднов. діяль-ть Львів  університету (1784)

- Створено мережу дитячих  початк. шкіл з рідною формою  навчання

Реформи сприяли:

- політ. модерн-ії краю

- посил-ню нім впливу  та відстор-ню ук-ів від управл-ня

- поширенню серед селянства  та греко-катол. духов-ва позитив.  ставл-ня до правлячої династії  Габсбургів.

Проте після смерті Йосифа II прогрес. перетворення скасовані  його наступниками, у т.ч. знову вводиться кріпацтво, панщина і селян. повинності.

 

58. Розвиток  української культури напри. 17-18 ст.

Розвиток української культури в другій половині XVII—XVIII ст. відбувався за досить складних умов. Важливим чинником розвитку духовного життя України була культурницька політика українських гетьманів, спрямована на підтримку Української православної церкви, національної освіти, книгодрукування, мистецтва. Найяскравіше така політика виявилася за гетьманування Івана Мазепи. Водночас розвиток української культури стримувався розчленуванням українських земель та неоднаковими умовами їх розвитку.

Тяжким ударом для української  культури стало підпорядкування 1687 р. Української православної церкви Московському патріархатові. Іншим  кроком царського уряду, що посилював втручання царату в духовне життя України, були всілякі цензурні утиски стосовно українського книгодрукування.

На Лівобережній Україні та в  Слобожанщині впроваджувалися нові типи шкіл — головні й малі народні  училища. Царські реформи перетворили  освіту в Україні на привілей вищих верств населення, навчання провадилося російською мовою. На Правобережжі та в Західній Україні більшість колегіумів перебувала під контролем єзуїтів.

Але попри несприятливі умови розвитку, освіта в Україні XVII—XVIII ст. залишалася на досить високому рівні.

Вищим навчальним закладом в Україні, головним осередком науки й мистецтва  протягом XVII—XVIII ст. залишалася Києво-Могилянська  академія. Підтримка гетьмана Івана  Мазепи, зокрема здобуття в 1701 р. статусу  вищого навчального закладу, сприяла розквітові цього навчального закладу.

Найбільшим видавничим центром  залишалася друкарня Києво-Печерської лаври. Чимало книжкової продукції  виходило й у Чернігівській друкарні. Також у Львові, Луцьку, Кременці, Умані, Почаєві- церков. літ-ра, твори того час. укр. письмен-ів, підручники.

Високий рівень освіти й книгодрукування  сприяв розвиткові літератури.

Найбільшим філософом України, найвидатнішим поетом другої половини XVIII ст. був Григорій Сковорода.

Протягом XVII—XVIII ст. дедалі дужче зростала зацікавленість природничими науками. У лекціях провідних професорів Києво-Могилянської академії використовувалися елементи астрономії, фізики, біології, медицини.

Києво-Могилянська академія була провідним  осередком музичної культури, де навчання музиці й співу вважалося обов'язковим предметом.

В архітектурі- українське, або козацьке, бароко. Найяскравіше за часів гетьмана Івана Мазепи.

Протягом XVII—XVIII ст. бурхливо розвивалася  гравюра, іконопис, світський портретний живопис.

У кінці 18 ст. -1798р. – «Енеїда» Котляревського - зародження нової укр. літ-ри.

 

 

 

 

59. Українські землі у складі Рос. Імперії наприкінці 18 – перш. пол.. 19 сто.: адм..-тер. устрій, особливості соц..-економічного і політ. Розвитку

Колись край вільних козаків-фермерів, став вотчиною поміщиків, а більшість козаків потрапили у кріпацтво. Фермерський лад, який формувався в Україні з козацьких часів, був майже зруйнований, тут почали домінувати типові для кріпосницької Росії порядки.

Отже, основна маса селян потрапила в кріпаки. Селянство поділялося на дві основні групи — поміщицькі та державні (крім них існувала ще незначна кількість удільних селян). 
Українські селяни сіяли жито, пшеницю, овес, гречку та інші традиційні культури, хоча вже почали поширюватися соняшник, картопля тощо. Розвивалося, особливо в південній Україні, скотарство. Розвиток суконної промисловості. Виробництво свічок. У Криму займалися виноградарством, виробництвом шовку. Продовжують удосконалюватися всілякі промисли: вироблення посуду, полотна, взуття. Розвиваються важливі їх центри.

У 30—40-х роках XIX ст., із запізненням понад 150 років порівняно з Англією, в Російській імперії, в тому числі й в Україні, почався промисловий переворот (від мануфактури до фабрики, від ручної праці до машинної). В Україні з її потужними можливостями сільського господарства в першу чергу формувалися підприємства харчової промисловості (цукрової, горілчаної тощо). Найважливішим соціальним наслідком цього явища було формування міської буржуазії та робітничого класу.

Повним ходом продовжувалося формування ринкових відносин, Наддніпрянська Україна вже була включена до загальноросійського ринку. Водночас вона була відрізана від підавстрійських земель України, що мало негативні наслідки.

У результаті розвитку ремесел, промисловості й торгівлі спостерігалося збільшення міст, зростання в кілька разів міського населення.

1782 р. дозволено поселятися в Києві російським купцям=>міста України втрачають своє українське обличчя, місце українських міщан займають представники інших національностей, українців витісняють на околиці міст і в села, прискорився процес їх помосковщення.

 

60. Характер  політ. влади рос. уряду у  перш. пол. 19 ст. Суспільно-політ. рухи  Наддніпрянської України:їх прояви  та значення

Національна політика царського  уряду в Україні ґрунтувалася на вимогах перетворення українців  на росіян. Вони були позбавлені права на вільне використання рідної мови; обмежувався вільний розвиток української культури.

Ліквідація автономії  Гетьманщини різко погіршила  соціальний стан місцевого населення. Українське селянство знову закріпачувалось. Найбільш поширеним було кріпацтво  на Правобережжі. На Лівобережжі кріпацтво не набуло такого поширення, оскільки багато козаків Гетьманщини було перетворено на державних селян.

Політичний курс російського  царизму стосовно України зумовив  заселення українських міст переважно  мігрантами: російськими чиновниками, купцями, робітниками, єврейськими ремісниками і дрібними торговцями, представниками інших національностей.

    Неприйняття  феодальних порядків, підтримуваних  царським урядом, спричиняло протести  селян, що набували різних форм: скарги, відмова від сплати оброку та праці на панщині, підпали поміщицьких маєтків, вбивства поміщиків та їх управителів, утечі, збройний опір представникам влади. 

   Значного розмаху  надобув селянський рух на  Поділлі, очолений Устимом Кармалюком (1787—1835). За непокору він був відданий поміщиком у рекрути, але 1813 р. втік з уланського полку і повернувся на батьківщину. Організувавши групу народних месників, Кармалюк упродовж чверті століття вів свою боротьбу.

 

61. Нац. відродження  Наддніпрянської України. Діяльність перших політ організацій. Кирило-Мефодіївське братство на поч. 19 ст.

Початком нац. відродження  вважають появу у 1798 р. перших трьох  частин «Енеїди» Івана Котляревського

Ідеями національного  відродження наснажена й «Історія русів»- Україна, а не Росія є прямою наступницею Київської Русі, що українці є окремим від росіян народом зі своїми традиціями, а тому Україна має всі права на відновлення козацького самоврядування.

Сприяла національному  відродженню і чотиритомна праця  Дмитра Бантиша-Каменського «Історія Малої Росії» (1822)- перша масштабна наукова узагальнююча праця з історії України від найдавніших часів до кінця XVIII ст.