Степана Бандера – людина і політик

У виступах підсудні та їхні захисники роз'яснювали політичне  підґрунтя виникнення й діяльності ОУН. Лейтмотивом проходило твердження, шо єдина причина поведінки кожного члена організації — це любов до своєї Батьківщини — України, — що вони захищали й захищатимуть інтереси нації. Відповідаючи на запитання суддів, підсудні часто вживали заборонений термін "західноукраїнські землі", замість офіційного "Малопольща" або "Галичина", за що отримували покарання карцером.

Степан Бандера, виступаючи на суді, як крайовий провідник  ОУН, використовував кожну нагоду для висвітлення ідеологічних і політичних позицій організації. Однак судді щоразу перебивали його виступи, не дозволяли говорити на цю тему. Судові матеріали дають яскраву картину того, як підсудні відстоювали ідею незалежної соборної України.

Вагомим наслідком  Варшавського, Львівського та інших  судових процесів (а їх було чимало) стало те, що польські політичні кола усвідомили необхідність вирішити українське питання, яке набуло надзвичайної гостроти.

Вирок Бандері  на Львівському процесі об'єднали з винесеним на Варшавському: довічне ув'язнення. Понад п'ять років він провів у польських тюрмах суворого режиму — аж до початку німецько-польської війни, коли йому вдалося вийти на волю.

Навесні 1938 р., коли Бандера ще перебував у в'язниці, в Роттердамі загинув Євген Коновалець. Його місце посів Андрій Мельник. Тоді ж намітилися контакти між Проводом ОУН та німцями. Було передбачено, що Німеччина дасть оунівцям шанс узяти активну участь у знищенні більшовизму в Україні і проголосити незалежність. Узимку 1939 р. в Мюнхені почалося комплектування українського визвольного легіону із двох батальйонів — "Нахтігаль" і "Роланд".

Відтоді між Бандерою та Мельником окреслилися розбіжності в питаннях дальшої діяльності організації. "Спілка ОУН з гітлерівцями, — писав Степан у листі до сестри Марти, — позбавить нас націоналістичної чистоти. Гітлерівський фашизм не менш страшний, ніж сталінський. Довіряти німцям — те саме, шо росіянам і полякам, які століттями торгують Україною". Ще він писав, що ідея свободи свята і брати її з кривавих рук ворога — ганьба.

Вийшовши на волю у  вересні 1939-го (тюремна варта розбіглася під час наступу німців), Бандера почав готуватися до серйозної зустрічі з Мельником.

З автобіографії Бандери: "З полковником Мельником я  зустрівся в одному з міст Північної Італії в середині січня 1940 року. Він відхилив нашу вимогу, щоб планування визвольної антибільшовицької боротьби не зв'язувалося з Німеччиною... Я обстоював думку крайового активу, щоб боротьбу на Україні координувати насамперед з внутрішньою ситуацією в СРСР. Якщо більшовики почали б масове виселення національного активу з окупованих земель, ОУН мала б почати партизанську боротьбу, незважаючи на міжнародну ситуацію".

Переговори  завершилися повним розривом між  молодими і старими націоналістами. ОУН розкололася на два крила — бандерівське й мельниківське.

Згідно з пактом про ненапад між Німеччиною та СРСР від 23 серпня 1939 р. та договором про дружбу і кордони від 28 вересня 1939-го, західноукраїнські землі, які входили до складу Польщі, стали частиною УРСР. Включення Західної України до її складу було важливою подією, оскільки вперше за багато століть українці об'єдналися в межах однієї державної структури.

"Соціалістичні  перетворення" спочатку широко  підтримували місцеві комуністи, які вийшли з підпілля. Та невдовзі вони побачили справжнє обличчя "прапороносців високих комуністичних принципів", які розгорнули тотальні репресії проти членів КПЗУ, а також

провідних українських, польських і єврейських політичних діячів, учителів, промисловців, "куркулів", юристів, чиновників, священиків. Про встановлення радянської влади в регіоні дуже добре сказав у своїх спогадах М.Хрущов: "Там нас зустрічали багато гарних хлопців, тільки я забув їх прізвища. Це були люди, котрі пройшли польські в'язниці, це були комуністи, перевірені самим життям... І дуже багато з них, отримавши визволення від нашої Радянської армії, потрапили у наші радянські в'язниці".

Відомство Берн почало масові депортації "українських  буржуазних націоналістів та їхніх симпатиків" у східні та північні райони СРСР. Як свідчать документальні дані, від осені 1939-го до листопада 1940 р. із Західної України та Західної Білорусі було вислано понад 1 млн. 173 тис. 170 осіб, тобто десять відсотків населення. За даними історика з діаспори Р.Шпорлюка, репресій зазнали близько 1,5 млн. жителів західноукраїнських земель. Близько ЗО тис. українських активістів, рятуючись від НКВС, втекли до окупованої німцями Польщі.

Широкі маси українців у західних областях протестували проти таких "соціалістичних перетворень", вони дійшли висновку: проти радянської влади слід рішуче боротися. На захист населення виступила ОУН, єдина на той час масова організація, яка діяла в підпіллі. Бандера, прибувши до Львова в перші дні приходу радянських військ, налагодив зв'язки з представниками Крайової екзекутиви. Не обіймаючи ніяких офіційних посад, але володіючи незаперечним авторитетом, він був фактичним лідером ОУН на західноукраїнських землях. Спільно з її керівниками він накреслив конкретні плани діяльності організації в нових умовах. На перше місце було поставлено питання розбудови мережі й дій ОУН на всій території України, що опинилася під більшовиками; розгортання революційної боротьби під час поширення війни на територію України, незалежно від ходу бойових дій; опір у випадку масового нищення Москвою національного активу на західноукраїнських землях.

Узгодивши план розгортання боротьби, Бандера, за наполяганням керівництва організації, виїхав зі Львова. У другій половині жовтня 1939 р. він прибув до Кракова, де налагодив стосунки з членами ОУН, із якими обговорив питання розбудови та діяльності організації.

Невдовзі сталися зміни  в його особистому житті. Він одружився з Ярославою Опарівською. Весілля було скромне, присутні — найближчі друзі й соратники по боротьбі. Йому йшов тридцять перший рік.

У квітні 1941 р. фракція, очолювана Бандерою, провела у Кракові Другий збір ОУН, на якому його обрали головою Проводу. На зборі ухвалили не визнавати постанов Другого римського збору ОУН А. Мельника. В постановах Краківського збору ОУН(Б) було наголошено, що організація продовжуватиме революційну боротьбу за визволення свого народу, незважаючи на будь-які територіально-політичні зміни, шо сталися б на сході Європи. Боротьбу за звільнення всіх українських земель і об'єднання їх в одній соборній незалежній державі ОУН вела й вестиме, спираючись тільки на український народ, відкидаючи орієнтацію на чужі сили.

Прагнучи максимально  використати ситуацію, що наближалася, для здобуття української державності, Бандера приділяв значну увагу військовому питанню. В постановах Другого збору, зокрема, було наголошено ,що ОУН формує і навчає власні війська для організації збройної боротьби за перемогу української національної революції. Водночас було задекларовано тезу, що в майбутній незалежній державі суспільний лад спиратиметься на одну сильну політичну організацію, тобто ОУН, отже йшлося про побудову тоталітарної системи.

У травні 1941-го Провід ОУН(Б) схвалив низку конкретних заходів, викладених у "Політичних вказівках", на випадок війни між Німеччиною та СРСР. Було наголошено, що ОУН використає цю війну для боротьби за незалежність України.

Керівництво організації розуміло: без великої, добре озброєної, навченої, міцної армії в початковий період війни, що її вестимуть з СРСР треті держави, вона не може виступити самостійною силою, "сама держати фронт на відтинку власних кордонів", стати на перешкоді чужим військам. Тому її завдання в цій ситуації було боротьбою завоювати собі авторитет, щоб стати рівноправним учасником війни.

Лідери ОУН(Б) почали шукати політичних союзників. Загальновідомим було непримиренне ставлення уряду СРСР до ідеї незалежності України. За її пропаганду, починаючи з 1917 р., зазнали репресій і переслідувань десятки тисяч людей. Націоналісти шукали прихильників серед противників СРСР і таки почали вбачати їх "у деяких колах Німеччини".

Плануючи  взяти участь у боротьбі проти  СРСР. Бандера розраховував на здійснення власних планів. Він сподівався на тривалу й тяжку для обох держав війну. В міру їх виснаження повинні були формуватись українські органи влади та війська, які згодом мали стати домінуючою силою на окупованій території. Тоді, залежно від розвитку подій, можна було б продиктувати свої умови одній чи другій стороні, а згодом узятися до створення української держави.

Сподівання  націоналістів мали під собою  певний грунт, про що, зокрема, свідчать документи. Рейхсміністр східних областей А.Розенберг на завойованих у майбутньому просторах СРСР Україні відводив роль буферної держави з певними ознаками суверенітету. На нараді вищих кіл рейху 1 липня 1941 р. він наголошував, що слід розвивати праг нення України до самостійності, обіцяти її народові розвиток культури, відкриття університету в Києві тощо.

Бандера та його прихильники до певної міри сподівалися  на позитивне вирішення національного питання, тобто що німці дозволять їм узяти владу в окупованій Україні. Адже був приклад 1918 р. Проте існували й сумніви, бо вони знали праці Гітлера, зокрема "Майн кампф" ("Моя боротьба"), де він виклав свої плани завоювання "життєвого простору" й колонізації територій на Сході, а отже, й України. Звичайно, широкий загал української еміграції не міг бути поінформований щодо справжніх намірів німецьких правлячих кіл, бо ті старанно їх приховували.

Зі свого  боку, певні кола німецького керівництва, зокрема абвер (військова розвідка), виступили за співробітництво з ОУН(Б), плануючи використати її у своїх інтересах. Українців мали задіяти в диверсійній діяльності в тилах — як розвідників, перекладачів, членів окупаційних органів у нижчих та середніх ланках адміністрації. Водночас німці вбачали в ОУН(Б) небезпеку в майбутньому, їх дратували таємні приготування бандерівців до війни.

До речі, як стало відомо з документів, опублікованих після  війни, у верхах Німеччини теж не було єдності стосовно "східної політики". Міністерство закордонних справ та абвер вважали недоцільною тотальну війну з усіма народами, які населяли СРСР, допускаючи створення держав-сателітів. Партійне керівництво, навпаки, стояло на позиціях гітлерівської теорії про колонізацію Східної Європи, зокрема й України, тому й дивилося на бандерівців як на допоміжний інструмент у майбутній війні проти СРСР.

Сподіваючись  на реалістичну політику німців стосовно українського питання, ОУН(Б) виступила ініціатором координації діяльності всіх українських політичних сил в еміграції. 14 червня 1941 р. було видано підписане 116 визначними українськими політиками, державними, військовими та громадськими діячами в еміграції звернення до співвітчизників із закликом до об'єднання в боротьбі за незалежну Україну.

22 червня 1941 р. у Кракові з участю Степана Бандери пройшла нарада представників політичних партій в еміграції, де було утворено Український національний комітет (УНК). Його завданням було очолити й розгорнути діяльність із налагодження державного життя в Україні. Під час наради присутні дізналися про початок війни.

Фракція ОУН(Б), за ініціативою Бандери, на той час  уже почала підготовку до бойових дій.

У Кракові  провід Бандери завчасно готував  атрибути майбутньої держави, фахівців, редакції газет. Було сформовано три похідні групи, щоб "скористатися хаосом зміни влади й взяти контроль над українськими землями у свої руки". Такі самі завдання мали й бійці "Нахтігаля" та "Роланда". До речі, керівництво абверу напередодні війни видало спеціальний наказ, яким забороняло оунівським лідерам залишати територію Генерал-Губернаторства (тобто Польщі). Незважаючи на заборону, керівники ОУН(Б) з початком війни вирушили на схід. Бандері, який перебував під пильним наглядом німців, не вдалося вийти разом із ними.

При одній із похідних груп, очолюваній М.Лемиком, діяв осередок під керівництвом Я.Стецька, який мав завдання проголосити утворення української держави. ЗО червня 1941 р. у Львові було скликано збори представників громадськості, на яких урочисто проголосили, що українську державність відновлено.

Керівництво ОУН(Б) увечері того ж дня повідомило про це через Львівську радіостанцію. В багатьох місцевостях за ініціативою членів ОУН формувались українські органи влади: обласні, повітові, місцеві управи, адміністративні, господарчі органи. Почала діяти "народна міліція", яка охороняла громадський порядок, державне майно, ліквідовувала прорадянську пропаганду й залишки радянських військ, сприяла німцям у виявленні більшовицьких активістів, котрі не встигли втекти на схід. Л.Ребет, активний учасник тих подій, стверджував, що українську державну адміністрацію було встановлено на всіх західноукраїнських землях, включно з Житомирською та Кам'янець-Подільською областями. Повсюди збирались урочисті мітинги населення, служили молебні, споруджували пам'ятні хрести й т. ін.

У Львові формувався уряд, очолюваний заступником Бандери  Я.Стецьком. До його складу, крім членів ОУН(Б), запросили представників інших політичних партій і безпартійних. Із 26 міністерських портфелів 11 отримали члени ОУН(Б). 11 — безпартійні, решта — представники партії соціалістів-радикалів.

Однак сподівання ОУН(Б) на співпрацю  з німцями, не кажучи вже про встановлення на довгий час влади під їхньою опікою, не виправдалися. Гітлер не збирався ділитися з ними наслідками перемоги, яка поки що досить легко йому давалася. Довідавшись про Акт проголошення української держави бандерівською ОУН, він дав вказівку негайно його анулювати. Представники німецької служби безпеки у Львові мали вжити відповідних заходів. На розмову було викликано главу українського уряду Я.Стецька, якому поставили вимогу припинити будь-яку діяльність щодо формування органів українського самоврядування на місцях, бо фюрер відкладає вирішення політичних питань, пов'язаних з українською державністю, до кінця війни. Наступного дня німці одержали Декларацію уряду Я.Отецька, в якій було наголошено, що господарем української землі є український народ. Він бажає бути союзником Німеччини у війні з СРСР, але за умови визнання державної самостійності України. Але ніяких доказів і переконань цього уряду до уваги взято не було, його заарештували й відправили до Берліна.