Автор работы: Пользователь скрыл имя, 25 Октября 2013 в 22:03, реферат
Про Степана Бандеру — одного з найвпливовіших керівників українського націо- нально-визвольного руху XX століття — написано чимало і всілякого. Його образ люто заквецяний брудом радянської пропаганди, в останнє десятиліття «просвітлів: стараннями сучасних українських дослідників. Отже, той, хто серйозно цікавиться роллю цієї легендарної особистості у вітчизняній історії, знайде достатньо неупе реджених публікацій, аби відповісти на запитання, ким же насправді був Степан Бандера: ідеологом націоналістичних бандформувань чи героєм нації?
Наступні роки були дещо «спокійніші», одначе це не означало, що Москва закинула свої злочинні задуми вбити Степана Бандеру. Пізніше виявилося, що в той час московський КГБ інтенсивно готував свого агента Сташинського, підготовляючи його до «досконалого морду». Крім того, КГБ сподівався, що створена з його допомогою т. зв. «двійка» все-таки доведе бодай до морального знищення Провідника ОУН і паралізує його дію. «Двійка» стала інструментом боротьби проти Степана Бандери й проти тих членів ОУН, які сумнівалися у «волю краю» і не одобрювали двійкарської диверсії.
Зазнавши невдачі, «двійкарі» дійшли до такої ненависті, що не бачили ворога, ні його диявольських махінацій і провокацій, а всю свою викликану злобою енергію скерували на очорнювання Степана Бендери. Дійшло до того, що вони добровільно, хоч може несвідомо, ішли на руку ворогові. В своїй газеті, яку вони з допомогою німецьких судових чинників забрали від 34 ОУН, «двійкарі» навмисне оприлюднили фотосвітлину Степана Бандери,»" хоч добре знали, що йому загрожує КГБ. Крім того, в обіжнику до своїх прихильників вони подали номер автомобіля та адресу дому, в якому мешкав Провідник.
Під час Різдвяних Свят 1956 року з Мюнхену зник «зв'язковий» з України, який тимчасово мешкав в одного з «двійкарів», Богдана Підгайного. Підгайний мав усі підстави підозрювати, що згаданий зв'язковий, який мав псевдо «Скоб», міг бути агентом КГБ і повернувся до своїх наказо-давців.. Одначе Підгайний пішов до німецької поліції і висловив припущення, що «Скоба» могли вбити, а про це все повинен знати «Степан Попель», який живе в Мюнхені при вулиці Розенбуш N 6. Тільки небагатьом членам ОУН було відомо, що під тією адресою жив Степан Бандера.
Мюнхенська поліція забрала Провідника до своєї президії, де протягом цілого дня допитувала про його життя і працю. Таким чином справжнє прізвище Степана Бандери, його фотосвітлини, життєпис і праця стали відомими поліційним німецьким колам, а списані протоколи могли легко стати добиччю більшовицьких агентів.
Наприкінці 1957 і початку 1958 років організаційні чинники ствердили, що особою Провідника і його родиною цікавиться Никифор Романович Горбанюк, старий емігрант з підпілля, який жив на чужині (останньо в Мюнхені) з 1923 року.
Горбанюк був відомий з того, що належав до різних авантюристських компаній, як Остряниці, Гулая і до «Вільного Козацтва». Під час урядування чеської комуністичної місії в Мюнхені він утримував з нею деякі контакти. У 1956 і 1957 рр. Горбанюк підтримував зв'язки зі своїм старим приятелем, колишнім підполковником Сухоручком, який жив у Чехії. Він навіть їздив до Відня на зустрічі з ним.
У жовтні 1958 року Горбанюк зник з Мюнхену в дуже таємничий спосіб. Вийшовши вранці на пошту, Горбанюк не повернувся вже до свого мешкання. Треба припускати, що він опинився поза залізною завісою і та інформація, що він надав знайшлася в руках КГБ.
На початку 1959 року в Мюнхені кілька разів з'являвся чоловік, на прізвище Вінцік, який цікавився дітьми провідника. Організаційні чинники ствердили, що Вінцік довідався про адресу школи, в якій учився 13-річний син Степана Бандери Андрій. До Мюнхену Вінцік приїжджав з Відня автом, позначеним «V/ 418651». Вдалося теж ствердити, що Вінцік був нібито працівником однієї чеської фірми, яка належить чеському комуністичному урядові. Останній раз Вінцік приїхав до Мюнхену 26 березня 1959 року й того ж дня його арештувала німецька кримінальна поліція.
Того ж самого року Провід 34 ОУН одержав інформації, що КГБ підготовляв вбивство Степана Бандери подібним способом, як убито Головного Отамана Симона Петлюру. Кагебісти вишколювали молодого поляка, який народився на західноукраїнських землях, і планували вислати його до Німеччини, щоб він убив Степана Бандеру з помсти за те, що нібито « бандерівці знищили його родину». Убивши Симона Петлюру, московський найманець Шварцбарт теж говорив, що він «мстився за жидів».
Одначе кагебісти пізніше відмо
Після дбайливого кількарічного вишколу агента й вбивцю, Сташинського передано в 1954 році у безпосереднє розпорядження старшого лейтенанта КГБ у Карльсгорсті (Східній Берлін), Сєргєя Алєксандровіча Демона. Протягом трьох дальших років Сташинський слухняно сповняв усі накази свого кагебівського зверхника, з'єднуючи собі його дбайливим виконуванням різних шпигунсько-розвідкових і кур'єрських завдань на території Західної Німеччини. В 1957 р. одержав від «чоловіка з Москви» пістолет-шприц, що стріляв набоями з синильною кислотою, і наказ убити в Мюнхені українського професора Льва Ребета. Сташинський наказ виконав і дістав від КГБ за своє скритовбивство похвалу й фотоапарат.
У січні 1959 р. Сташинський одержав від Сєргєя завдання поїхати до Мюнхену, довідатися про місце мешкання Провідника ОУН Степана Бандери, чи радше Степана Попеля, й ознайомитися із способом його життя. Сташинський прибув до Мюнхену під фальшивим прізвищем Ганс Будайт і після розшуків знайшов адресу Провідника. Після того він повернувся до Карльсгорсту й склав звіт Сєргєю.
У квітні 1959 року Сєргєй повідомив Сташинського, що його викликає Москва. В Москві Сташинським опікувався високий старшина КГБ Георгій Аксєнтьєвіч, який передав йому доручення найвищих чинників партії й уряду — вбити Степана Бандеру. Георгій Аксєнтьєвіч озброїв Сташинського удосконаленим уже двоцівковим пістолетом-шприцом, і він 3-го чи 4-го травня відлетів літаком до Східного Берліну.
Приблизно 10 травня 1959 року Богдан Сташинський відлетів до Мюнхену, де зупинився в готелі «Шоттенгамель» під прізвищем Ганс Будайт. Другого або третього дня свого перебування в Мюнхені московський агент вистежив Провідника Степана Бандеру, коли цей о годині 16.30 після обіду в'їхав автом «Опель-Капітан» на подвір'я будинку по вулиці Крайтмайра число 7. Сташинський покинув місце своєї засідки при вулиці Занд, де він ждав на прибуття Провідника ОУН, і подався на вулицю Крайтмайра. Ідучи, він зарядив свою отруйну зброю.
Перед в'їздом на подвір'я будинку число 7 Сташинський побачив, що Степан Бандера стоїть біля авта у відчиненому гаражі сам, без охоронців. Використовуючи сприятливу нагоду, московський злочинець попростував до своєї жертви в напрямі гаражу. В правій руці він тримав зброю, загорнену в папір.
Несподівано, одначе, Сташинський злякався свого задуму, зупинився, опісля швидко вийшов на вулицю і втік. По дорозі кагебівський найманець вистрілив у землю з обидвох цівок пістоля, опісля знову подався до потічка «Гофгартен» — і, кинув у нього зброю, повернувся до готелю, де забрав речі, й пішов на залізничну станцію, щоб від'їхати до Франкфурту.
Повернувшись до Східного Берліну, Сташинський заявив Сєргєю що на подвір'ї дому Бандери йому заввадила стороння особа, а тому він не міг виконати замаху. Сєргєй передав йому підроблені ключі від під'їзду будинку , в якій мешкав Степан Бандера, й Сташинський ще раз поїхав до Мюнхену, щоб їх випробувати. Після того він повернувся до Карльсгорсту, а згодом виїхав до СССР, де довший час перебував на відпустці в своєму родинному селі Борщовичах біля Львова.
На початку жовтня 1959 року Сташинський повернувся до Карльсгорсту й тут довідався від Сєргєя про те, що має поновити атентат на Провідника ОУН Степана Бандеру. Під час поліційного слідства в 1961 році Сташинський зізнався про це перед німецькою поліцією так:
«...Сєргєй поінформував мене, що знову момент настав. Він одержав з Москви вказівку, згідно з якою я тепер повинен виконати атентат у Мюнхені. Пізніше один генерал у Кальсгорсті, якому мене зарекомендовано, окреслив виконану мною працю, як «урядові завдання» або «урядові доручення».
Отже, про смерть... Бандери мусіло вирішити якесь вище середовище, найвище державне бюро в Москві...»
15 жовтня молодик знову стояв перед єдиним під'їздом брудно-жовтої п'ятиповерхівки із тим самим наказом — ліквідувати Попеля-Бандеру. Управління КДБ в УРСР до цього наказу було не причетне — у Києві добре розуміли, що ліквідація Бандери тільки згуртує український визвольний рух, тоді як в інтересах СРСР логічніше було б розколювати ОУН зсередини. Але в Москві вважали інакше.
15 жовтня 1959 р., Бандера відчинив двері під'їзду своєї мюнхенської квартири. Назустріч йому зробив крок невідомий. В обличчя провідникові ОУН ударив гарячий струмінь. Той самий Сташинський вистрелив у нього з газового пістолета, зарядженого отрутою.
Захищатися Бандері було складно. На шляху додому він на прохання дружини заїхав на базар (куди підвозив і секретарку), тому, лівою рукою намагаючись витягнути з відчинених дверей ключ, під правою пахвою тримав пакети з овочами та фруктами.
Перед тим, як загинути, Степан Бандера встиг подивитися у вічі своєму вбивці. А той, чекаючи, поки приречений зачинить двері, нахилився і зробив вигляд, ніби поправляє шнурок. Шнурок, якого на черевику насправді не було. До того ж Богдан «поправляв» взуття тією рукою, у якій тримав традиційно — як і під час убивства Ребета — загорнуту в газету зброю. «Воно виглядало з мого боку по-дурному, але я хотів виграти час», — констатував Сташинський на суді.
Та Бандера на «дурість» не звернув уваги — намагався прилаштувати під пахвою пакунки. Коли агент підійшов до нього, в лівій руці, під якою була кобура з револьвером (лідер ОУН був шульгою), Бандера все ще тримав ключ. Обмінявшись незначущими фразами (Сташинський запам'ятав, як сказав: «Щось не функціонує», і почув у відповідь: « Уже в порядку»), двоє чоловіків подивилися одне на одного. Молодший різко підняв руку й розрядив обидві ампули з отрутою(ціаністий калій) в обличчя старшого. Відтак стрімко вийшов з будинку, але встиг зауважити одну деталь: коли Бандера відсахнувся і впав, із пакета висипалися й покотилися по підлозі помідори. Як розповідають старі ОУНівці, на той час у Мюнхені була мода робити салат із зелених томатів. Але Сташинському закарбувалося в пам'ять, що помідори були червоними... .
Степан Бандера помер від розриву серця.
Прагнення жити «нормальним життям» зіграло з Бандерою прикрий жарт. Коли його закривавленого – з носа й рота юшила кров- знайшли сусіди, чоловік, відомий як Степан Попель, був ще живий. Помер він на шляху до лікарні, і перший діагноз лікарів був»смерть від перелому основи черепа в наслідок падіння».
Проте причини падіння були незрозумілі. Зацікавившись ранкою над верхньою губою (а Старшинський вистрілив надто близько, та ще й двома ампулами), медики виявили в організмі ціаністий калій. Версію про самогубство одразу відкинули соратники, не сумніваючись, що до смерті Провідника причетні радянські спецслужби. Припущення про вбивство не змогли підтвердити правоохоронці. І якби не зізнання Богдана Старшинського, навряд чи таємниця цієї загибелі колись була б розкрита.
Отже, ким усе-таки був Степан Бандера? Він був людиною-це найперше. Людиною зі своїми слабкостями і недоліками, але видатною людиною за своєю фантастичною вірою у справу за яку віддав своє життя, силою волі, організаційними здібностями, енергією, несхитністю.
Він був людиною, довкола якої створюються міфи, але це прикмета тільки героїчних постатей, тому Степан Бандера - герой України , якому 1 січня 2009 відсвяткували 100 літній ювілей.
-