Історія грошей України

 Наприкінці ХХ ст. Русь  вступає в новий етап свого  розвитку. З розвитком економічної  і військової могутності, з прийняттям  християнства Київська Русь стає  впливовою й поважною державою  тогочасної Європи. Перед київським  князем постає питання про  карбування власної монети. Точні  обсяги карбування монет за  часів Володимира Великого невідомі. На той час обсяги були невеликі. Київська Русь тоді не мала  власних срібних чи золотих  копалень, для карбування власних  грошей перероблялися  іноземні  гроші та прикраси з дорогоцінних  металів. Отже, карбування власної  монети було насамперед викликане  політичною, а не економічною  необхідністю. За зразок були  взяті візантійські соліди Василія ΙΙ і Костянтина VΙΙΙ.

На руських монетах  був зображений Володимир на повний зріст. Навколо монети був зроблений  напис «Владимир, а се його злато (срібло)». На зворотній стороні –  зображення Ісуса Христа. Вага монети –  4,35гр. Пізніше символіка монет  змінилася: замість Христа почали зображувати  тризуб, також змінився напис на лицевій стороні: “Володимир на столі (престолі)”, та на зворотній: “А се його срібло (злато)”.

Наступний випуск монет припав на 1014 р. і пов’язаний із князюванням  сина Володимира Ярослава. Історики припускають, що Ярослав викарбував власну монету, відчувши незалежність від батька та відмовляючись сплачувати йому данину. Володимир готував похід проти  Новгорода, але покарати неслухняного сина не встиг: під час підготовки походу він раптово помер.

Свою монету під час  боротьби за князівську владу (1015 р.) випустив ще один претендент на київський стіл – Святополк. Випуск монети збігся з убивством Святополком  братів Бориса, Гліба і Святослава, за що його було прозвано “Окаянним”. На монетах Святополка зображений не тризуб (символ Володимира), а двозуб (символ його брата Ярополка). Річ у тім, що точно невідомо, чиїм же сином був Святополк. Одні джерела вказують, що він – син Володимира, згідно з іншими - Володимир у 980 р. у боротьбі за владу вбив свого брата Ярополка, захопивши з-поміж іншого його дружину – красуню Юлію. Зважаючи на символіку грошей Святополка, він вважав себе сином Ярополка, а не Володимира.

Іншою загадкою монет Святополка є викарбуване на них ім’я Петра. Одні історики вважають, що Петро –  християнське ім’я Святополка, інші додержуються думки, що він прийняв це ім’я, коли охрестився в католицизм після одруження  з дочкою Болеслава Хороброго. Так  чи інакше у 1019 р. Ярослав розбив Святополка у вирішальній битві на річці  Альті, після чого карбування ним  грошей припиняється.

 

 

Назви грошей в  Україні за часів козацтва

2.1.Грошова система  України за умов  іноземного  панування

 

Починаючи з ХΙV ст. історичні  події розвивалися у несприятливому для України напрямі. Саме в період її економічного занепаду почали підноситися  сусіди України – Литва та Польща. Ці держави  швидко розросталися, і  їх, цілком природно, приваблював вакуум влади, що виник на півдні. Стародавній  Київ прийшов у занепад. Протягом тривалого часу Київ навіть не мав  свого князя. Майже 80 років титул  володаря українських земель належав  монголо-татарам.

Початок польській експансії (лат. - політика держав, спрямована на поширення сфери свого впливу на інші країни) поклав Казимир Великий (1320-1370). У прагненні підкорити  українські землі Казимира підтримували багаті міщани Кракова, котрі воліли підпорядкувати собі важливі торгові  шляхи в Галичині. Король Польщі в квітні 1340 р. вступив в Галичину.

На українські землі зазіхали також Угорщина і Молдова.

Усі ці політичні події  справили безпосередній вплив на гроші та грошовий обіг в тогочасній Україні. Мідні монети почали карбувати  у Львові (1351-1354 рр.), на монетах був  зображений Казимир. Карбував монети князь  Володимир Одольський. На монетах латинською мовою був поданий напис «Монета Руске – Владислав дуги». Одночасно з львівськими карбувалися руські монети у Кракові (до 1415 р.). У Києві монети карбувалися князем Володимиром Ольгердовичем (1363-1394). У Сіверському князівстві в      ХΙV ст. монети випускав князь Дмитро Корбут. У Литві в цей час карбувалися динарії при Кейструпі (1345-1382) і Вітовті (1401-1430). В Україну потрапляють і празькі монети – “грош” (до 1419-1457 рр., коли монети перестали надходити через Гуситські війни).

Утвердження на українських  землях терміна «гріш» часто пов’язують із Польщею та її грошовими засобами. Але сама назва «гріш» мала загальноєвропейське походження, а в Україні первинно пов’язувалась, напевно, з празькими, а не польськими грошами. Назва «гріш» (латинське «grossus» - великий) використовувалась у загальноєвропейському масштабі, давши назву цілому періоду – «періоду гроша».

 Крім перелічених грошей, в Україні ходили угорські  дукати, італійські золоті флорини,  золотоординські дирхеми.

Дукач. Пригадаємо слова жартівливої пісні:

Хоч я руда та погана,

Так у мене батько багач,

Сірі воли на оборі,

А на шиї в мене дукач.

Що ж таке дукач, щоб  ним аж так хвалитися? Назва прикраси дукач утворена від дукат, а дукат – це старовина монета, спочатку італійська (ducato), а потім і будь-яка, що її носили серед намиста або просто на стрічці, приваривши для цього до монети вушко. Проте дукачем називали не лише прикрасу, зроблену з монети, а ще й багача. Таких сільських багатіїв на Україні називали дука, дукар, дукач.

Флорин – монета з Флоренції.  Втім, у флорина подвійна етнологія. На цій монеті зображений герб Флоренції – лілію (італійською flos). Карбували з золота, добутого в африканській колонії в Гвінеї.

У невеликій кількості  в обігу були присутні кримськотатарські  монети (ачке).

Після Переяславської ради Україна була приєднана до Росії. З метою витіснити іноземні гроші  в 1654 р. російський уряд проводить грошову  реформу. Був випущений рубль, що цінувався на рівні таляра.

Таляр у ХІХ ст. на Україні – монета вартістю 75 копійок. У Росії ця монета звалася єфимок, у голландській та англійській мовах – долар.  Найдивніше те, що всі три слова походять з того самого джерела – від німецького слова іоахімсталер. У ХVІ ст. в місті Іохімсталь карбувалися великі срібні монети, які і було названо іохімсталерами. Назва міста в перекладі означає «Долина Іохіма»: долину було названо  на честь одного з німецьких князів. До речі, срібло для монет добували теж у цих місцях. Тому назва монет цілком виправдана.

Почалося повсюдне скорочення довгої і важкої для вимови назви: німці скоротили її за рахунок  першої частини, залишивши талер. У Росії навпаки – відкинули талер, залишивши Іоахім - у російському варіанті – єфимка. Голландці й англійці під впливом особливостей власної вимови змінили талер на долар. В українській мові є обидва слова – і таляр, і долар, тільки називають вони не однакові грошові одиниці й прийшли у різний час і різними шляхами: таляр через польську мову й раніше, долар через англійську мову й пізніше (у ХІХст.).

Назва рубль походить з російської мови. Це російська назва гривни, частини (обрубків) срібних злитків. Звідси й назва – від дієслова рубати.

Серед грошей, що мали право  обігу в цей час, застосовується орт (1/4 талер) – від німецького “ортталер” – одна чверть. Орт дорівнював 7 г, що дорівнювало 40 грошам.

У 1650 році Варшавський Сейм прийняв постанову про випуск соліда (шеляга). В українській народній мові  назва солід, узята з грецької мови, перетворилася на «шеляг». За іншою версією, назва «шеляг» походить від назви австрійської монети «шилінг», яка також була тоді поширеною на українських землях.

1659-1666 роках функціонував  Львівський монетний двір. Керував  друкарнею італієць Тіт Лівій Боратині, унаслідок чого ці гроші отримали в народі дотепну назву «бора тинки».

У 1661-1666 роках почали карбувати  польські злоти з низькопробного срібла. Курс цієї монети був примусово встановлений у 30 грошей (фактична вартість дорівнювала 12 грошей). Цікаво, що на монеті містився напис (латинською мовою) «Бажання врятувати вітчизну перевищує дійсну цінність металу». Злотий, що випускався у 1663-1666 р.р. отримав назву “тимф” (Андрій Тимф – майстер, що завідував друкарнею з виготовлення цих грошей, його ініціали були на монеті). Тимф  був у обігу до 1765 р.

Є  слово, яке колись позначало  грошову одиницю, проте давно  втратило зв’язок зі своїм первісним  значення. Це слово талант. У греків слово талантон означало «55фунтів». Це була грошова одиниця вартістю приблизно в 26 кг срібла. У європейських народів слово змінило своє значення: воно стало означати «обдарування, здібності». Чому так сталося? Вважають, що причиною стала широко відома євангельська притча. У ній розповідається про те, що якийсь господар, від’їжджаючи надовго, залишав вдома своїм рабам по таланту золота. Поки господар десь їздив, один з рабів, чоловік енергійний і практичний, пустив гроші свого господаря в обіг і чимало заробив на цьому. Другий раб, ледачий і не дуже тямущий, просто закопав свій талант в землю. Коли господар повернувся, цей раб, пишаючись своєю чесністю, викопав монету і віддав господареві. Господар похвалив першого раба й вилаяв другого: адже він не додав до свого таланта жодної драхми. Цілком очевидно, що в цій повчальній притчі йшлося не про гроші, не про талантон, а про здібності, енергію, розум цих двох людей; про те, як гинуть сили людини від лінощів і неробства. Спочатку вислів «закопати свій талант у землю» вживався як образний, переносний, до того ж тісно пов’язаний з притчею. У той же час у німецькій мові було слово talant («обдарування»). І от непомітно у вислові «закопати талант у землю» грецьке слово талантон (грошова одиниця) було замінене німецьким талант (обдарування). Є ще схоже звучання слово талан – «доля», «життєвий шлях». Воно запозичене з тюркських мов, де тал – «віднімати», «грабувати». Видно, слово талан спочатку означало частку здобичі, а вже пізніше набуло більш узагальненого значення – «те, що людині дістається на її життєвому шляху».

В Україні ходили леви (левендаальтери) з 1575 р. (монета Нідерландів). Арабські купці називали цю монету “собачий батько”. Лева, який був викарбуваний на монеті  вони сприймали за собаку.

В Україні в обігу були також дукати країн Західної Європи. У середині ХVΙΙ ст.. якість польських  монет помітно погіршилася, що призвело до зростання цін. Так, у період із 1590 до 1630 р.р. ціни на 100 кг жита зросли з 35 грошів до 100 грошів, ячменю – з 35 до 60, кожух почав коштувати 150 замість 60, черевики – 45 замість 15 і т. ін. Одночасно зростала й заробітна плата найманих робітників, хоч і не так швидко. Російські “єфимки” не змогли витіснити з обігу польську валюту, про це свідчать багаточисельні рукописні джерела господарського характеру. Тільки грошова реформа 1700-1718 р.р., що її провів Петро Ι, призвела до витіснення іноземної валюти з України.

 

2.2. Гроші в Запорізькій Січі та їхні назви

 

Упродовж існування Січі козаки входили під протекторат  різних держав, і, відповідно, на Січі ходили різні гроші. З середини ХVΙ ст. до 1654 р. на Січі ходила польська валюта, потім російські “єфимки”, рублі, з 1710 року козаки, що перейшли під протекторат до турецького султана, отримували піастри, куруши, пари, ачке. У 1734-1735 роках козаки користуються російськими рублями (з 1769 р. – паперовими асигнаціями). Турецький султан із 1775 р. сплачував козакам по 12 рублів і “таїну” (припас). Відомо також, що козакам видавалися харчі (але в якому розмірі - невідомо).

Функції розподілу грошей на Запорізькій Січі виконували спеціальні комісари, які безпосередньо не входили  до козацької старшини. Польські королі свідомо намагалися зробити козаків  контрольованими за допомогою грошей, перетворивши їх у наймане професійне військо, що мало захищати інтереси польської  корони. У 1572 р. Сигізмунд ΙΙ Август забороняє козакам свавільно  нападати на татар, зобов’язує підкорятися  своїм наказам. Таких “узаконених” козаків заносять у спеціальний реєстр – формується реєстрове козацтво. Спочатку юргель (плата за рік) становив 10 злотих, з 1583 – 20. Крім того, видавалася тканина на гермак (кафтан). З 1601 р. гетьман отримував 120-200 злотих, обозні і полковники – 300 злотих, осавули – 25, рядовий козак – 7. У 1638 р. плата козакам різко збільшилася (у 15-20 разів), так, наприклад, осавул став отримувати 600 злотих (замість 25), сотник 200 (замість 15). Це призвело до великої інфляції в Польщі.

Взагалі  доходи більшості  козаків були невеликі. Наочне уявлення про те, які гроші були в обігу  в Запорізькій Січі можна скласти, наприклад, досліджуючи археологічні матеріали з місця битви під  Берестечком (10 липня 1652 р.). Усього на місці  битви були знайдені 496 монет, з них  польських – 129, литовських – 96, шведських, прусських, прибалтійських – 261, інших  – 10. Суми в гаманцях загиблих козаків  невеликі – від 1 гроша до 1 злотого (30 грошей).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Назви українських  грошей  часів визвольних змагань (1917 – 1920 р.р.)

 

3.1. Заходи Української  держави щодо оздоровлення фінансової  системи

 

Після відновлення української  національної державності 1917р. виникла  необхідність випустити власні гроші. Ухвалою Центральної Ради від 19.12.1917 р. було вирішено випустити перші  кредитні білети номінальною вартістю 100 карбованців.

Назва «карбованець» походить від «карбувати», тобто «створювати рельєфні зображення» на поверхні медалей та монет. Термін виник в ХVІІ ст., коли в Росії почали чеканку рублевих монет з насічками (карбами).

Паперові карбованці були віддруковані в одній з українських  друкарень Києва і з’явилися  в обігу вже 24 грудня того ж  1917 р. Це були перші паперові гроші, на яких було поміщено зображення державного герба України – тризуба і  написи українською мовою. Одночасно  на банкнотах цієї емісії бачимо написи російською, єврейською та польською  мовами.

1 березня 1918р. Центральна  Рада прийняла закон, згідно  з яким гривна була оголошена платіжним засобом України і дорівнювала 100 шагам. Шаг – термін суто український. У ХVІ – ХVІІІ ст. він уживався як назва тригрошовика.  Це найменша одиницею грошової системи України 1917-1920 р.р.. Шаги  випускали у вигляді паперових грошей, металеві гроші в цей час практично зникли з обігу. Походження назви «шаг» досі остаточно не з’ясовано.