Україна у другій половині XIX століття. Промисловий переворот

Міністерство освіти і  науки, молоді та спорту України

Українська інженерно-педагогічна  академія

Кафедра українознавства  і політології

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат

на тему:

“Україна у другій половині XIX століття. Промисловий переворот”

 

 

 

 

 

Виконала

студентка гр. ДТ-Т12уск

Дуванська Ю.І.

Перевірила

доцент

Щербина І.В.

 

 

Харків 2012 

Зміст

Вступ

1. Промисловий переворот  в Україні.

2. Індустріалізація у  Східній Україні та особливості  промислового розвитку західноукраїнських  земель.

3. Внутрішня і зовнішня торгівля.

 Висновки

 Використана література 

1. Вступ

 

Промисловий переворот в  Україні в складі Російської імперії  розпочався пізніше, ніж у Великобританії, США, Франції, майже одночасно з Німеччиною у 30-40-х і завершився в 70-80-х роках XIX ст.

 Запізнення промислового перевороту пояснювалось економічною відсталістю Російської імперії. Протягом першої половини XIX ст. продовжувала існувати феодально-кріпосницька система, що гальмувала розвиток сільського господарства, формування ринку вільнонайманої робочої сили для промисловості. У першій третині XIX ст. більшість підприємств становили міські та сільські кустарні промисли (ремісничі майстерні), мануфактури, засновані на ручній техніці та примусовій праці кріпаків. Негативні наслідки спостерігалися також через недостатність національних і відсутність зовнішніх інвестицій.

 В умовах кріпосного  господарства в першій третині  XIX ст. мануфактурна промисловість  досягла певних успіхів і підготувала умови для промислового перевороту. В Україні кількість підприємств зросла з 200 у 1793 р. до 649 у 1830 р. Головне значення мала обробнна промисловість. Розвивалися такі галузі, як харчова (ґуральництво, борошпомелепня, виробництво олії), текстильна (суконна, полотняна, канатна), салотопна, миловарна, шкіряна, виробництво будівельних матеріалів (цегельна, скляна). У 20-х роках виникла цукрова промисловість.

 Промисловий переворот  у провідних галузях української  промисловості створив матеріально-технічні  та соціальні передумови для подальшого розвитку економіки. Наприкінці XIX ст. в Україні, незважаючи на залишки кріпосництва, розпочалась індустріалізація.

 Середньорічні темни  зростання промисловості України,  як і всієї Російської імперії, досягли найвищого рівня. Причому важка індустрія порівняно з легкою розвивалася майже вдвоє швидше. 

1. Промисловий  переворот в Україні.

 

Промисловий переворот в  Україні розпочався у харчовій промисловості. У цукровиробництві почали застосовувати  машини для подрібнення цукрових буряків, гідравлічні преси для сокодобування, парову техніку випарювання й згущення цукробурякового соку. Загальна кількість цукроварень збільшилася до 222 у 1858 р., з них "парових" було 90, або 60 %. Проте цукрове виробництво як галузь дворянського підприємництва грунтувалося на примусовій праці кріпосних селян, що переважала у 40-50-х роках. Панівною тенденцією у розвитку виробництва цукру було перетворення кріпосної мануфактури (з переходом на вільнонайману працю) на фабрику.

 У 20-х роках XIX ст. з'явилися перші парові ґуральні. Технічний прогрес позначився  і на ґуральництві. Парова техніка,  що почала застосовуватися в  цій галузі, не тільки прискорила  виробничий процес, а й збільшила вихід горілки з одиниці сировини. Великі ґуральні з досконалішою технікою витіснили невеликі. У 1860 р. в Україні було вже тільки 2407 ґуралень, але обсяг їхньої продукції невпинно зростав.

 Найбільш розвиненою  галуззю текстильного виробництва  була суконна. Кількість мануфактур  з 12 у 1797 р. збільшилася до 92 у 1823 р. Панівне становище займали  поміщицькі підприємства, частка яких у загальному обсязі виробництва становила 65,5 %. Центром її було Правобережжя. Звільнення у 1816 р. мануфактур від обов'язкових поставок державній скарбниці та падання права вільної торгівлі сприяли розвитку приватного підприємництва. У 30-50-х роках зростало значення мануфактур, засіюваних на вільнонайманій праці. У 1860 р. працювало 26 вотчинних мануфактур і 22 підприємства на вільнонайманій праці, обсяг виробництва яких ріс до 53 % загального виробництва проти 25,3 % у 1823 р. Центр виробництва перемістився на Лівобережжя у посад Клинці. Перші підприємства тут виникли в 1812 р., а перші машини на них з'явилися через 20 років. У 1834 р. на 11 клипцівських мануфактурах налічувалось 132, а в 1845 р. на 10 мануфактурах — 283 машини різних найменувань. Однак з усіх 15—16 операцій технологічного процесу виготовлення сукна машини застосовувалися фактично лише у двох — чесанні та прядінні.

 Зростаючі потреби  в машинах змовили розвиток  машинобудівної промисловості, яка почала створюватися в Україні з кінця XVIII ст. її представляли мідярні, чавуноливарні та машинобудівні заводи. На початку XIX ст. в губерніях України налічувалось 10 мідярень, у 1860 р. їх було вже 17. Незважаючи на те, що основна частина мідярень на час реформи 1861 р. ще не вийшла з мануфактурної стадії, їм належала важлива роль як у постачанні обладнання винокурній і цукровій промисловості, так і в задоволенні різноманітних потреб населення.

 На час реформи 1861 р. в українських губерніях  було не менше ніж 20 машинобудівних  заводів, які виробляли продукції  на 1231 тис. крб. Майже 88 % цієї суми припадало на заводи Київської, Волинської, Катеринославської, Херсонської губерній. Разом з тим багато машин ввозилося з-за кордону. Лише через Одеський порт імпорт машин за 1850—1860 рр. зріс більше ніж у 3 рази. Застосування на практиці пової техніки сприяло підвищенню продуктивності праці промислових робітників.

 Зростання обсягів  машинобудування стимулювало розвиток  металургійної промисловості. На  зміну невеликим рудням кустарного  типу приходили чавуноливарні  та залізоробні підприємства на Чернігівщині, Луганщині, Київщині, Одещині, Слобожанщині.

 Наприкінці 50-х років  XIX ст., в Україні діяло не менше  ніж 11 чавуноливарних і 32 залізоробних  заводів. Хоча потужність цих  підприємств була незначною, проте вони відігравали важливу роль в економічному розвитку країни, випустивши у 1859 р. продукції на суму понад 68 тис. крб. Поруч з технічною перебудовою і модернізацією металургійного виробництва йшов процес заміни кріпосницької праці вільнонайманою.

 У дореформений період  в Україні існувала й кам'яновугільна  промисловість. На початку XIX ст. потужність невеликих копалень у Донбасі, на яких застосовувалась праця державних і поміщицьких селян, була невисокою. До 1860 р. видобуток вугілля тут набув уже промислового характеру і становив майже 6 мли пудів. За кількістю видобутого вугілля Донбас вийшов на друге місце в Російській імперії, поступаючись лише Сілезькому басейну. Однак шахти в першій половині XIX ст. засновувалися на відсталій техніці, а поміщицькі, крім того, і на малопродуктивній, кріпосній праці.

 Основним видом транспорту  були гужові засоби. У дореформене  десятиріччя було розроблено  ряд проектів будівництва залізниць  в Україні. Однак реалізація  їх загальмувалася через Кримську  війну (1853— 1856 рр.). В Україні  було лише два стратегічних  шосе — від Києва та від Харкова до Петербурга.

 Повільно розвивався  річковий транспорт. Наскрізний рух Дніпром був неможливий у зв'язку з наявністю численних порогів. У Дніпровському басейні 1852 р. налічувалося 7 пароплавів загальною потужністю 360 к. с. В 1859 р. Дніпром і його притоками курсувало 17 пароплавів, серед них 3 пасажирських, решта — буксири. Зростав вантажообіг чорноморсько-азовських портів та суден, які обслуговували їх.

 З падінням кріпосного права прискорився процес створення великої машинної індустрії. Промисловий переворот вступив другий етан, який тривав протягом 60 — 80 років.

 Перше місце у структурі української промисловості зайняло цукроваріння. Частка його у всеросійському виробництві цукру в 1882 — 1885 рр. досягла 87,8 %.

 Значне місце в економіці  України посідала винокурна промисловість. Правда, введення в липні 1861 р. норми виходу спирту, за яку власник заводу мав сплачувати державі акциз незалежно від виробничих показників підприємства, призвело до того, що багато невеликих винокурень припинили своє існування. Для горілчаної промисловості, як і для цукрової, характерним було застосування нової техніки, концентрація виробництва. У 1862—1863 рр. в Україні працювало 1485 горілчаних підприємств. Як і в цукровій промисловості, в горілчаній значно зменшувалась кількість підприємств. Однак обсяги випуску продукції при цьому не тільки не зменшувались, а й, навпаки, зростали.

 Розвивалося борошномельне  виробництво. Зростала частка  великих підприємств — парових млинів. На зміну примітивним жорнам прийшов вальцювальний верстат.

 З вироблених в Україні ще наприкінці 60-х років майже 6,5 млн. кг вовни (порівняно з більш як 8 млн. кг виробництва її в Російській імперії в цілому) 25 % залишалося для переробки на українських підприємствах. Решта української вовни надходила на фабрики Москви і Петербурга, оскільки 88 % усієї вовняної промисловості було сконцентровано в російських губерніях.

 У важкій промисловості  технічний прогрес поширився  пізніше, ніж у харчовій та легкій. Перехід від мануфактури до фабрики в металургії був пов'язаний з подоланням надзвичайно великих труднощів, насамперед технічного характеру. Він став можливим лише на основі принципово нових технологічних процесів і відповідних механізмів.

 Дерево-вугільна металургійна  промисловість України, що існувала  в поліських районах Правобережжя  і на Чернігівщині, залишалась  осторонь технічного прогресу  і в кінцевому підсумку припинила своє існування.

 Виробництво чавуну  в Україні зросло в 1870—1880 рр. у 4 рази, а прокату — в 7,7 рази. Українська металургійна промисловість  в ті роки розвивалася швидше, ніж у Росії в цілому (приріст виплавки чавуну за 1870 — 1880 рр. в імперії становив 25, а випуск прокату — 139 %). Частка України у виробництві чавуну і прокату монархії Романових зросла в 3 рази.

 Швидкий розвиток фабрично-заводської  промисловості, транспорту, а також  хижацьке винищення лісів, що  викликало великий попит на  мінеральне паливо, стали важливими  факторами піднесення вуглевидобутку в Донецькому басейні. Наприкінці 60-х і особливо на початку 70-х років тут спостерігалася справжня підприємницька лихоманка. Швидко переобладнувалися і збільшували видобуток вугілля шахти, виникали нові кам'яновугільні підприємства, акціонерні товариства за участю іноземних капіталів. Протягом 1860— 1870 рр. видобуток вугілля у Донбасі зріс у 2,5 рази.

 Незважаючи на те  що у пореформені десятиріччя  найважливіші галузі важкої індустрії  розвивалися прискореними темпами,  машинобудування, яке було її серцевиною, значно відставало. Порівняно швидко розвивалося сільськогосподарське машинобудування, що було викликано зростаючим попитом на сільськогосподарську техніку.

 Поступово розгорталося  морське суднобудування. Воно було  представлено Херсонською і Миколаївською  верфями — великими капіталістичне  організованими підприємствами. До кінця 70-х років вони будували дерев'яні парусні кораблі для Чорноморського флоту.

 З розвитком машинобудівної промисловості зростала її енергооснащеність. У середині 80-х років в Україні більше ніж 79 % підприємств машинобудування використовували парову енергію. Вони випускали понад 96 % продукції цієї галузі.

 Безпосередній вплив  на розвиток продуктивних сил  України мав транспорт, особливо  залізничний. Залізничне будівництво  в Україні розгорнулося зразу  після селянської реформи. У 1863 р. розпочалося спорудження першої залізничної лінії від Балти до Одеси протяжністю 196 верст. 1 вересня 1866 р. тут розпочався вже регулярний рух. У 1869 р. закінчено лінію Балта — Крюків (через Єлизаветград) з гілкою від станції Роздільна до Тирасполя.

 Промисловий переворот  сприяв економічному зростанню  міст. Поряд з ремеслом і мануфактурами  у містах виникли підприємства фабрично-заводського типу, кількість яких швидко зростала. Якщо в 1825 р. в містах України налічувалося 528 промислових підприємств, то через 22 роки в 1847 р. їх було вже 718.

 Міське населення в  цілому зростало значно швидше, ніж сільське. В 1885 р. у 50 губерніях  Європейської Росії налічувалося 660 міських поселень, з яких 165 припадало на Україну. В містах України проживало 28 % усіх міських жителів Російської імперії (міщан, купців, ремісників, робітників).

 

2. Індустріалізація  у Східній Україні та особливості  промислового розвитку західноукраїнських  земель.

 

У розвитку металургійної  промисловості України переломними  стали 80 —90-ті роки XIX ст. У той час  на території Катеринославської  та Херсонської губерній було збудовано 17 великих металургійних заводів.

 У результаті спорудження  нових і збільшення продуктивності  діючих заводів на півдні України було створено велику металургійну промисловість. Виробництво чавуну зросло з 1,3 у 1880 р. до 8,5 мли пудів у 1889 р. (у 6,5 рази), а прокату — відповідно з 1,7 до 5,2 мли пудів (або більше ніж у 3 рази). Частка Півдня України у виробництві чавуну в монархії Романових за цей період збільшилася з 5 до 19 %, прокату — з4,5до 13%. У 1913р. в Україні діяв 21 металургійний завод. Наприкінці 90-х років XIX ст. Україна виплавляла 52,у1913р. — 69% загальноімперського виробництва чавуну, 67 % сталі, 58 % прокату.