Україна у другій половині XIX століття. Промисловий переворот

 У російсько-українському  експорті в Галичину чільне  місце посідали продукти тваринництва, зокрема велика рогата худоба  і копі. Так, у звіті київського  губернатора міністерству внутрішніх  справ за 1808 р. зазначалося, що  в Полтавській і Чернігівській  губерніях закуплено й відігнано  через Радзивилівську митницю  до Галичини 3000 волів. У 1825 —  1835 рр. через цю митницю переправлено 12,1 тис. волів і коней, 1840— 1850 рр. — майже 47,6 тис. волів.

 Галицькі купці жваво  торгували російськими шкірами,  вовною, хутром та виробами з  нього. Привезену сирицю обробляли  в основному у дубильних майстернях  Бродів, Буська, Доброжан, і Пошиковців, Засова.

 Незважаючи на різні  перешкоди й обмеження з боку  австро-угорського уряду, в другій  половині XIX ст. розвивалися й міцніли  економічні зв'язки західноукраїнських  земель із Наддніпрянською Україною. Головними статтями вивозу, як  і раніше, залишалися ліс і  продукція деревообробки. Буковинські  й частково галицькі лісоматеріали  сплавляли Дністром на Поділля,  у Херсонщину, Бессарабію, до Одеси.  Частину їх сплавляли річками  до Дунаю і далі до Чорного  моря. З 70-х років, після з'єднання  залізниць Західної та Наддніпрянської  України, багато лісоматеріалів  почали вивозити залізницею. Західноукраїнський  ліс забезпечував безлісні райони  Півдня України будівельними  матеріалами, що сприяло його  економічному розвитку.

Висновки

Викладене свідчить про певні  успіхи в розвитку української промисловості  наприкінці 50-х років XIX ст. У виробництві  цукру та видобутку вугілля вона почала набувати загальноімперського  значення. Впровадження у виробництво  досконаліших технологій і машин  сприяло збільшенню випуску продукції. Відбулися значні зміни в розміщенні промислових підприємств в Україні. Якщо до середини 40-х років майже  три чверті їх, що належали переважно  поміщикам, були розташовані в містечках  і селах, і лише дещо більше однієї чверті — в містах, то падалі підприємства, особливо фабрично-заводського типу, власниками яких ставали купці, міщани і багаті селяни, здебільшого будувалися в містах. З 1825 по 1861 р. кількість  їх (без ґуралень, яких було чимало) зросла в 3,6 рази. Кількісно переважали невеликі підприємства. Мануфактури  фабрично-заводського типу становили  лише 15 %. Проте саме вони разом з  великими мануфактурами виробляли  більшу частину товарної продукції.

 Загалом з початку  XIX ст. до 1870-х років у промисловості  Східної України відбулися важливі  не тільки кількісні, а й  якісні зміни. Поряд з помітним  зростанням чисельності промислових  підприємств виникли нові галузі  виробництва. Підприємства фабрично-заводського  типу витіснили мануфактури. В  більшості провідних галузей  української промисловості відбулися  докорінні технічні перетворення. Примусову працю замінила вільнонаймана.  Це свідчило про завершення  в основному промислового перевороту  на Наддніпрянщині. Однак внаслідок  колоніальної політики російського  царизму промисловість східноукраїнських  земель значною мірою мала  однобічний характер.

 Наприкінці XIX — на  початку XX ст. Україна піднялася  на вищий щабель економічного  прогресу. Вона зайняла в монархії  Романових одне з перших місць  щодо індустріального розвитку, випереджала інші регіони імперії за видобутком вугілля, виплавленням чавуну, виробництвом цукру. В усіх провідних галузях української промисловості, у транспорті відбувалися значні технічні та соціальні перетворення.

 Однак для докорінних  змін в економіці цього було  недостатньо. Україна, як і  раніше, була аграрною країною.  В 1913 р. у сукупній продукції  промисловості та сільського  господарства України промисловість  становила 48,2 %. Частка засобів  виробництва у всій промисловій  продукції дорівнювала 42 %. На  селі проживало більш як 80 % населення  України.

 До першої світової  війни українська промисловість  становила 24,3 % загальноімперської, даючи понад 70 % продукції всієї  видобувної промисловості Росії  в цілому. При цьому частка  України в обробній промисловості  Російської імперії становила  тільки 15 %. В результаті цього  індустрія в Україні розвивалась  однобічно. Підприємств текстильної  промисловості майже зовсім не  було. Слабко розвивалися хімічна  та поліграфічна галузі промисловості.  Металообробні підприємства, розташовані  в Україні, не забезпечували  найелементарніших потреб населення.  Навіть дріт і цвяхи на Наддніпрянщину  завозили з Росії. 

 Протягом XIX — на початку  XX ст. у внутрішній та зовнішній  торгівлі України відбулися нові  якісні зміни. Розширилась її  географія, збільшився асортимент  товарів, зросли обсяги товарного  обороту. З'явилися прогресивні  форми товарообміну. Важливого значення  почали набувати товарні біржі.  Розширювалися, ставали тіснішими  економічні зв'язки між західноукраїнськими  землями та Наддніпрянщиною. Зміцнився  всеукраїнський національний ринок.  

Використана література

1.   Голубицький Н.О. Економічна історія Української СРС. Дожовтневий період, - К.: Вища школа. 1970;

2.    Гуржій І.О.  Україна в системі всеросійського  ринку (60-90-і роки ХІХ ст.), - К.: Наукова думка, 1975;

3.    Дерев’якін  Т.І. Промисловий переворот на  Україні, - К.: Наукова думка, 1975;

4.    Історія України.  Курс лекцій, - К.: Либідь, 1992;

5.    Полонська-Василенко  Н. Історія України, - К., 1992, т. 2;

6.    Субтельний О.  Україна. Історія, - К.: Либідь, 1992.