Українсько- польська війна

 

 

 Національна академія наук України

Інститут українознавства ім. І.Крип´якевича

Інститут народознавства 

 

УДК 947.084.3(477.8)

 

ЛИТВИН

Микола Романович

 

 

 

Українсько-польська війна

1918–1919 рр.

 

 

Спеціальність 07.00.01 – Історія України

 

 

 

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня  
доктора історичних наук

 

 

 

 

Львів – 1999

 

Дисертацією є монографія “Українсько-польська війна 1918–1919 рр.“ (Львів: Інститут українознавства ім. І.Крип´якевича, Інститут ЦентральноСхідної Європи, 1998. – 488 с.)

Робота виконана у відділі новітньої історії Інституту українознавства ім. І.Крип´якевича НАН України.

 

 

 

 

Науковий консультант – Сливка Юрій Юрійович,

доктор історичних наук, професор,

завідувач відділу новітньої історії

Інституту українознавства

ім.І.Крип´якевича НАНУ

 

Офіційні опоненти:     Кульчицький Станіслав Владиславович,

доктор історичних наук, професор,

заступник директора Інституту історії

України НАН України;

Панчук Май Іванович,

доктор історичних наук, професор,

завідувач відділом національних меншин

Інституту політичних та етнонаціональних та

досліджень НАН України;

Плисюк Василь Пилипович,

доктор історичних наук, професор,

завідувач кафедри українознавства

Львівського аграрного університету.

 

 

 

Провідна установа –   Державний університет “Львівська  політехніка”,

кафедра історії України, науки і техніки

Інституту гуманітарної освіти

 

Захист відбудеться “ 22 “ червня 1999 р. о 15 годині на засіданні Спеціалізованої ради Д 35.222.01 в Інституті українознавства ім. І.Крип´якевича НАН України (290026, м.Львів, вул. Козельницька, 4)

 

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Інституту українознавства ім. І.Крип´якевича НАН України (290026, м.Львів, вул. Козельницька, 4).

 

Автореферат розісланий “ 21 ”  травня  1999 р.

 

Вчений секретар

Спеціалізованої вченої ради      Стеблій Ф.І.

 

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми визначається необхідністю вивчення етнополітичних  і геостратегічних обставин відродження національних держав, спричинених крахом поліетнічних імперій у ХХ ст. Досвід суверенізації етносів і націй, творення нових держав на засадах національної ідеї та етнонаціональних інтересів є предметом зацікавлення для науковців і політиків. Осмислення такого досвіду становить особливий інтерес для українців та їх сусідів, зокрема поляків, взаємини з якими мають тисячолітні традиції.

Важливим етапом боротьби народів Центральної і Східної Європи за державну незалежність була Перша світова війна та національно-демократичні революції, внаслідок яких розпалися Російська та Австро-Угорська імперії. На їх розвалинах виникла низка незалежних держав, у тому числі Українська Народна Республіка і Західно-Українська Народна Республіка, а також Друга Річ Посполита. Процес творення цих держав відбувався в гострій внутрішній боротьбі та міждержавному протиборстві. У цьому контексті викликає зацікавлення українсько-польська війна 1918–1919 рр. Розв´язана польським політичним проводом, за підтримки Антанти, війна спричинила інкорпорацію Східної Галичини і Західної Волині до Другої Речі Посполитої. Боротьба проти іноземної агресії стала яскравим виявом прагнення галицьких українців реалізувати право на самовизначення, державну незалежність та соборність України.

Драматичні події українсько-польської війни протягом багатьох десятиліть привертають увагу дослідників. Вони були об´єктом гострого політичного та ідеологічного протистоянь, які, на жаль, тією чи іншою мірою проявляються дотепер. Тому об´єктивне дослідження цієї неоднозначної сторінки історії польсько-українських стосунків становить не тільки науковий, але громадсько-політичний інтерес.

Об´єкт дослідження – західні землі України як реґіон відродження національної державності та об´єкт агресії об´єднаних сил новоутворених держав, насамперед Польщі, здійсненої за військово-політичної підтримки країн Антанти і геополітичної експансії радянської Росії, а також боротьба українців ЗУНР за державність і соборність України.

Хронологічні рамки охоплюють другу половину 1918 – першу половину  1919 рр. – період збройного захисту суверенітету та територіальної цілісності ЗУНР від зовнішньої експансії.

Методологічна основа дослідження – принцип об´єктивності. Дисертант використав спеціально-історичні методи – ретроспективний, синхронний, актуалізації і проблемно-хронологічний.

Метою і завданням дисертаційної роботи є дослідити:

• об´єктивні й суб´єктивні обставини краху поліетнічної монархії Габсбургів і особливість відродження національної державності на західних етнічних землях України після Листопадової національно-демократичної революції 1918 р.;
• взаємовідносини ЗУНР, Другої Речі Посполитої, країн Антанти щодо розв´язання східногалицької проблеми;
• військове будівництво ЗУНР; організацію Галицької Армії і Війська Польського на Галицькому і Волинсько-Холмському фронтах;
• театр і масштаби воєнних дій (Західна Волинь – Східна Галичина –Покуття; Північна Буковина);
• геополітичні умови та етнонаціональні інтереси злуки ЗУНР і УНР;
• причини поразки українців у війні і трагічні уроки першої спроби українського унезалежнення у ХХ ст.

Новизна дослідження – сукупність наукових положень і висновків, що виносяться на захист:

• У роки Першої світової війни національно-визвольний рух українців Східної Галичини актуалізував державно-соборницькі прагнення. Водночас політичні кола поляків, румунів, угорців та чехів ігнорували національно-державні устремління українців Австро-Угорської імперії й намагалися інкорпорувати їх землі до складу новоутворених держав. Польська сторона обґрунтовувала “історичні права” на “східні креси” і цивілізаційну місію щодо їхнього населення.
• На українських землях Австро-Угорщини національно-демократична революція була започаткована створенням 18–19 жовтня парламентської Української Національної Ради і проголошенням Української держави на цих землях. Першолистопадове повстання у Львові та перейняття українцями влади засвідчило правомірність самовизначення одного з найбільших народів Центральної Європи, відродження національної державності, а також рішуче прагнення галичан, буковинців і закарпатців об´єднатися у незалежній соборній Україні. Перемога українців не загрожувала польському народу-сусідові у відродженні його державності і загалом територіальній цілісності Другої Речі Посполитої, що була проголошена 11 листопада 1918 р. У той же час національно-політичні плани польського проводу передбачали – усупереч волі українців – інкорпорацію території від Сяну до Збруча і ліквідацію Західно-Української Народної Республіки. Українство, заручившись нейтралітетом євреїв, а нерідко й збройною підтримкою, рішуче стало на захист своєї землі. Національно-демократична революція переросла у визвольну війну українців за суверенність і соборність. Українська влада намагалася створити умови для національно-культурного життя меншин, насамперед поляків і євреїв.
• Загальнонаціональними інтересами була підпорядкована Злука УНР і ЗУНР, схвалена Національною Радою, Директорією і народним вічем у Києві й затверджена Трудовим конгресом України представників усіх соціально-політичних прошарків республіки. Акт злуки зміцнив воєнно-політичну потугу соборної держави та задекларував правно-політичні засади об´єднання українського народу.
• На першому етапі війни переважали національно-територіальні домагання: галицькі українці прагнули відродити на власних етнічних землях національну державність, а поляки – повернути так звані “історичні землі”. На другому етапі починається воєнно-дипломатичне втручання Антанти і Росії, а війна виходить за національно-територіальні рамки і перетворюється в арену геостратегічної боротьби великих держав у цьому реґіоні Центрально-Східної Європи. На Паризькій конференції країни Антанти віддали перевагу Польщі як більш надійному партнеру у боротьбі проти більшовицької Росії. Охоплена полум´ям громадянської війни Україна вважалася ненадійним союзником. Тому Антанта пожертвувала державну незалежність та єдність українців задля побудови “санітарного” антибільшовицького кордону.
• Українсько-польська війна посилила конкурентну боротьбу Англії, Франції та США за перерозподіл нафтових, соляних і лісових багатств Прикарпаття. Цим пояснюється багатомісячний дипломатичний торг за Східну Галичину. За ухвалами Паризької мирної конференції 28 червня і 8 грудня 1919 р. державні кордони Другої Речі Посполитої проходили на захід від Східної Галичини і Західної Волині.
• Липневий перехід УГА за Збруч на підконтрольну Директорією територію УНР та серпневий наступ об´єднаного  польсько-українського війська на Київ засвідчили зміну геостратегічної ситуації на польсько-українсько-російському пограниччі й започаткували новий етап Визвольних змагань, коли незалежність та соборність України вирішувались вже не польсько-українським, а російсько-українським воєнним протистоянням та ворожою позицією країн Антанти.

Утворення ЗУНР стало наслідком національно-демократичної революції в Австро-Угорській імперії. Воно засвідчило непохитне прагнення українців до державної незалежності та соборності своїх земель, а поразка українців у війні була спричинена несприятливими зовнішньополітичними обставинами, зокрема експансіоністськими діями сусідніх держав, насамперед Польщі, а також помилками у внутрішній і зовнішній політиці молодої держави та неузгодженістю дій із Директорією УНР.

Наукова новизна праці полягає в концептуальній постановці та комплексному дослідженні проблеми відновлення національної державності на західних етнічних землях України в контексті загальноукраїнського та східноєвропейських національних рухів після Першої світової війни. Збройний захист незалежності, територіальної цілісності й соборності УНР-ЗУНР розглядається на архівному матеріалі, значна частина якого залучається вперше до наукового обігу.

Виділено етапи війни: перший – збройна боротьба за столицю 1–22 листопада 1918 р.; другий – утворення і стабілізація фронту у грудні 1918 – січні 1919 рр.; третій – боротьба за ініціативу у лютому–квітні 1919 р.; четвертий завершальний – відступ УГА за Збруч у травні–липні 1919 р. У рамках першого етапу виокремлено і проаналізовано три періоди боїв: перший (початок бойових дій 1–4 листопада); другий (5–18 листопада); третій (18–22 листопада – втрата Львова). Театр бойових дій включав Галицький фронт від Белза до Турки з його румунсько–покутським відтинком і Холмсько–Волинський фронт Армії УНР.

Показано військове будівництво ЗУНР: військово-мобілізаційну діяльність уряду і Секретаріату військових справ, відповідні зусилля Окружних військових команд, Начальної Команди Галицької Армії. Проаналізовано структуру Галицької армії від куреня до Начальної Команди (12 схем, 9 таблиць), а також її реорганізації у січні та квітні–червні 1919 р. Висвітлено формування Галицького фронту Збройних Сил Польщі.

На основі досягнень української історіографії та нових археографічних колекцій в Україні, Росії, Польщі, Чехії уточнено місце ЗУНР на геополітичній карті Центрально-Східної Європи. Відзначено, що вибух українсько–польської війни викликав занепокоєння серед країн Антанти і США. Проголошення ЗУНР заплутало їхні повоєнні карти, пов´язані з потребою консолідації Другої Речі Посполитої і боротьбою з радянською владою в Росії. Воєнно-політичну ситуацію ускладнювало й те, що союзники не мали в реґіоні своїх військ і тому лише опосередковано контролювали перебіг подій на Галицькому і Холмсько-Волинському фронтах. Союзники не відразу досягли згоди щодо тактики і шляхів розв´язання східногалицької проблеми. Франція прагнула створити європейську систему безпеки, що стримувала б Німеччину, і головна роль у ній відводилася Польщі як надійному союзникові замість втраченої Росії. Англія намагалася підтримувати баланс сил на континенті й воліла запобігти посиленню Франції та відродженої Польщі. Найголовнішим геополітичним чинником, що визначав позицію США щодо Східної Галичини і Волині, було врахування інтересів “єдиної і неподільної”  Росії та ігнорування національних рухів на окраїнах імперії. З огляду на поразки Армії С.Петлюри та на загальне негативне ставлення Заходу до української ірреденти, фактично відпав варіант прилучення західних земель до УНР. Антанту дратувала й соціалістична фразеологія її лідерів, насамперед В.Винниченка. Ставлення чехів до ЗУНР мало кон´юнктурний і непослідовний характер: вони цікавилися природніми ресурсами і джерелами сировини Карпат і лише до певної міри співчували українським визвольним змаганням. У той же час Польща, виснажена війною із радянською Росією, зазнала національно-дипломатичної поразки від Праги, яка домоглася від Антанти передачі спірних теренів у Сілезії, а перед тим ще й Закарпаття.

Практичне значення одержаних результаті полягає  в тому, що положення і висновки дисертації узагальнюють історичний досвід національного державотворення в екстремальних умовах війни і відтворюють геостратегічну ситуацію на польсько-чесько-угорсько-румунсько-українському пограниччі після краху Габсбурзької і Романовської імперій.

Висновки і фактичний матеріал дисертанта використані в навчально-освітніх роботах: Історія України. – Львів: Світ, 1996. – Вид.2-ге, зі змінами – 1998; Історія України: Навчальний посібник. – Київ: Альтернатива, 1997; Довідник з історії України. – Київ: Генеза, 1995. Т.2 та ін.

Дисертація апробована на засіданнях відділу новітньої історії України Інституту українознавства ім. І.Крип´якевича НАН України, спільних засіданнях Польсько-української історичної комісії при Польській академії наук і НАН України, ІІ і ІІІ конгресах Міжнародної асоціації україністів, наукових конференціях в Україні (Київ, Львів, Івано-Франківськ, Луцьк), Польщі (Варшава, Перемишль, Люблін, Краків, Торунь), Чехії (Прага).

Дисертація складається зі вступу (с.5–15), дев´яти розділів (43 параграфи, 32 схеми, 12 таблиць, с.16–381), висновків (с.390–396), списку джерел і літератури (понад 800 назв, с.396–437), іменного (с.437–456) і географічного (с.457–469) покажчиків, ілюстрацій (с.470–485).

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми, її хронологічні рамки, наукову новизну і практичне значення дослідження.

У першому розділі – “Історіографія на археографія проблеми” – з´ясовується методологічне, історіографічне і джерелознавче підґрунтя дослідження.

Ступінь наукової розробки теми характеризується надто політизованим підходом більшості вітчизняних і зарубіжних дослідників до Визвольних змагань українців у 1917–1923 рр., особливо українсько-польської війни. 

Можна виділити кілька етапів дослідження. Перший – охоплює 20–40-і роки, коли радянська історіографія висвітлювала події 1917–1923 рр. під кутом зору здійснення Жовтневого перевороту та встановлення радянської влади. Національно-визвольний рух на західноукраїнських землях висвітлювався під цим кутом зору, тому утворення ЗУНР розцінювалося не як реалізація прав українців на самовизначення, а як контрреволюційні дії української буржуазії з метою протистояння Радянській владі й світовій комуністичній революції. Підтвердженням цього служить доповідь В.Ульянова-Леніна на ІХ конференції РКП(б) уже по завершенні українсько-польської війни і невдалого походу Червоної армії на західноукраїнські землі 1920 р.: “Отримуючи східну Галичину, ми мали би базу проти всіх сучасних держав... За це варто повоювати”.  Українсько-польська війна трактувалася як протистояння між буржуазією різних національностей, цілі яких суперечать інтересам “трудящого” населення.