Утворення давньоруської держави Київська Русь

 

 

 

 

 

 

 

Утворення давньоруської  держави Київська Русь

 

ЗМІСТ

ВСТУП

1. Східні слов’яни. Передумови виникнення давньоруської держави.
2. Теорії походження Київської держави
3. Становлення Київської Русі
4. Історичне значення Київської Русі

ВИСНОВКИ 
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

ВСТУП

 

Київська Русь — одна з могутніх держав Європи IX—XII ст. Вона відіграла велику роль в історії  східних слов'ян та інших слов'янських  народів. Давньоруська держава сприяла  їх суспільно-політичному, економічному та культурному розвитку.

Древня Русь впливала на міжнародне життя Європи, підтримувала і розвивала торговельні, політичні  й культурні зв'язки з багатьма країнами Заходу і Сходу. Вона тісно  співпрацювала з Візантією, Німеччиною, Францією, Угорщиною, скандинавськими  країнами, а також зі східнослов'янськими — Польщею і Чехією. Активно  розвивалися культурні відносини  з південними слов'янами, особливо з  Болгарією; як відомо, південнослов'янська писемність справила вплив на писемність Русі, а з XI—XII ст. починається зворотний  вплив Русі на південнослов'янську писемність. Це ще раз підтверджує  спільність походження, мовну спорідненість  східних, західних і південних слов'ян, близькість їхніх культур та історичної долі. У IX ст. в результаті тривалого внутрішнього розвитку східнослов'янських племен, збагаченого впливами сусідніх народів, склалася одна з найбільших держав середньовічної Європи - Русь. Роль її історичного ядра відігравало Середнє Подніпров'я, де традиції політичного життя сягали ще скіфо-античних часів. У зв'язку з тим, що центром нової держави впродовж багатьох століть був Київ, в історичній літературі вона дістала назву Київської Русі. Широко вживаються також назви Давньоруська держава, Київська Держава, Давня Русь.

Існування відносно єдиної Київської держави охоплює період з IX по 30-ті роки XII ст. Політична форма - ранньофеодальна монархія з елементами федералізму. В 30- х рр. XII ст. вона вступила в період феодальної роздробленості,  який характеризувався дальшим розвитком продуктивних сил і виробничих відносин, кристалізацією окремих князівств.

Видозмінюючи свою феодальну  структуру, Русь проіснувала до 40-х  рр. XIII ст. і впала під ударами монголо-татарських завойовників. Саме цей хронологічний період (IX -XIII ст.) і охоплює курсова робота.

Актуальність даної курсової роботи полягає у тому, що питання про походження Русі з центром у Києві протягом тривалого часу спотворювалося теоріями, які відповідали політичним завданням їх творців. У XVIII ст. з'явилася так звана норманська теорія, в основі якої лежить твердження про те, що Київську Русь створили варяги (нормани), тобто вихідці зі Скандинавії. Німецькі вчені Г. Байєр, Г. Міллер та А. Шльоцер, які були академіками Російської Академії наук (тоді взагалі було засилля німців при царському дворі), посилаючись на літописний запис про прихід варязьких князів на Русь, стверджували, що вони принесли сюди державу. До речі, першим антинорманістом був сучасник німецьких авторів норманської теорії великий російський вчений М. В. Ломоносов. Штучно створити державу неможливо.

Держава може виникнути тільки на власному ґрунті розвитку суспільства. Проте в ранній історії Русі не можна не враховувати й ролі варязького чинника. Адже, наприклад, князь Олег з'єднав два сильних слов'янських  політичних об'єднання (з центрами в  Новгороді і Києві) в одну потужну  державу.

Мета курсової роботи –  визначення особливостей утворення  Київської Русі.

Предмет курсової роботи –  утворення давньоруської держави Київська Русь.

Завдання курсової роботи:

- визначити виникнення  і формування держави у східних  слов’ян;

- дослідити теорії походження  Київської держави

- з’ясувати причини виникнення  держави Київська Русь;

- дослідити історичне значення Київської Русі

 

1. Східні слов’яни. Передумови виникнення давньоруської держави.

 

Перші згадки про становлення  та суспільну організацію слов'янських  народів на території України  датовані II-VI ст. За свідченням готського  історика Йордана, слов'янськими племенами керували народні збори. На той час це була найпоширеніша форма демократичного правління, в основі якого було пряме народовладдя. Зокрема у своїй книжці "Гетика" Йордан пише, що "они (слов'яни) не мають одного вождя, а управляються спільно". Однак за скупими такими даними неможливо детально визначити, як формувалися народні збори наших пращурів, коли вони скликалися та які питання вирішували. Лише в одному можна бути певним: федеративного устрою попередників-скіфів давні слов'яни не перейняли. Слов'янські племена не обирали верховного вождя й не скликали загальних народних зборів. Кожне плем'я мало власні народні збори і свого вождя та ревно оберігало свою територіальну незалежність. Це стало однією з головних причин того, що в IV ст. слов'янські племена антів, які тоді населяли територію сучасної України, не змогли об'єднатися і виступити спільно проти готів, із якими вели нескінченні війни.

Господарські й соціальні  передумови державності у східних  слов'ян виникають у VII-VIII ст. У письмових  джерелах цього часу зустрічається  вже не назва "анти", а дедалі частіше - "слов'яни", "склавени, "склавіни".

Зародження державності  у східних слов'ян почалося зі створення  союзів племен. До них входило до 10 племен, які населяли значну територію. Союз мав назву однієї зі складових  або певного регіону. Формою організації  правління була "військова демократія". Такі союзи створювали для грабіжницьких  військових походів і оборони  своєї землі. Тому в них великого значення набувала особа військового  ватажка (князя), від досвіду і  здібностей якого залежала доля союзу. У своїй діяльності князь спирався на військову дружину, витісняючи на задній план такий авторитетний колись орган, як рада старійшин.

Упродовж VII-VIII ст. органи родоплемінного самоврядування поступово перетворюються на політичні структури влади у племінних союзах. "Військова демократія" переросла у військово-ієрархічне правління - княжіння. Це було яскравим показником завершення оформлення державного ладу, важливою ознакою якого стала поява особливої, несумісної з інтересами і волею населення, відокремленої від нього публічної влади.

Новостворена влада сформувала свій апарат правління, спиралася на військову силу і поширювала вплив  на певну територію. Військовий ватажок  із виборної особи став князем-правителем, який міг передавати владу в спадок, набувши політичних, адміністративних і судових повноважень. Близьке  оточення князя перетворилося на його радників, помічників і намісників у регіонах. Князівська дружина зробилася  військовою силою для виконання  внутрішніх і зовнішніх функцій  держави.

Розпочинається наступний  етап історії східних слов'ян: утворення  ядра давньоруської державності - своєрідної федерації князівств під назвою "Русь". У давньоруських літописах  інтенсивні державотворчі процеси  на наших теренах пов'язують із заснуванням  Києва на землях союзу племен полян  у Середньому Подніпров'ї. Пізніше  Київ стає центром південної частини  земель східних слов'ян. Вигідне  географічне розташування політичного  центру племінного союзу, тісні торговельні  зв'язки з Візантією та іншими країнами позитивно вплинули на розвиток класових відносин, сприяли майновому розшаруванню населення. Тому тут становлення  державності й поява перших правових регуляторів суспільних відносин сталися  раніше, ніж у решти слов'янських  племен.

У VIII ст. задля умов боротьби з кочівниками у Середньому Подніпров'ї  об'єдналися кілька князівств у союз союзів племен, який зберіг за собою  назву одного з них - Русь. Про  неї згадується в іноземних джерелах, зокрема у візантійських і  арабських хроніках. Кожна з племінних земель була незалежним княжінням, яке сплачувало Києву данину і виставляло на його вимогу свої військові дружини чи скликало народне ополчення.

На північному заході східнослов'янського масиву племен сформувався подібний до придніпровського Дулібо-Волинський союз племен, який у військовому і економічному відношенні був слабкішим, ніж об'єднання Русь. До того ж на його землі постійно зазіхали могутніші сусідні держави. Приблизно на межі VIII-IX ст. придніпровський союз Русь приєднує до себе більшу частину земель Дулібо-Волинського союзу, в результаті чого утворюється обширне об'єднання - Руська земля. Його з повним правом можна вже назвати державою, яка мала визначену територію, однорідний етнонаціональний склад населення, органи влади та управління, данницькі відносини, військо тощо. Арабські джерела вказують на існування на той час певних правових норм, які регулювали відносини серед східних слов'ян. Візантійські хроніки свідчать про дипломатичну і військову активність слов'янства.

У північній частині східнослов'янського ареалу існувало об'єднання ільменських слов'ян (словенів, кривичів) й окремих неслов'янських племен (меря, весь, мурома) навколо Новгорода. Розрізнені територіально, не маючи спільного етнонаціонального кореня, північні племена не змогли зорганізуватися політично, не мали сильного війська. Загроза поневолення з боку сусідів спонукала їх запросити на службу варягів, ватажки яких здобули прихильність серед місцевого населення. Це стало однією з причин того, що, за літописом, ці племена не змогли самі зорганізувати державу і попросили князювати варягів. Так виникло державне утворення Новгородська земля.

Завершальний етап формування Давньоруської державності - об'єднання  придніпровського державного утворення  Руська земля з Новгородською  землею в єдину державу з політичним центром у Києві у 882 р. Щодо цієї літописної дати впродовж століть точаться суперечки дослідників вітчизняної  історії. Не можна не визнати факт захоплення Києва представником  новгородської знаті князем Олегом - родичем або воєначальником варязького князя Рюрика. Скориставшись зі сприятливої  ситуації, він підступно вбив київських  князів Аскольда і Діра й утвердився на київському престолі. Унаслідок династичного перевороту об'єднали два величезні слов'янські центри. Цю подію традиційно вважають датою утворення однієї з найбільших країн Європи, котра відтоді почала називатися Київська Русь.

Таким чином, виникнення Давньоруської  держави стало результатом соціально-економічного і політичного розвитку східних  слов'ян і було обумовлене такими факторами:

а) територіальна, етнічна, релігійна  і культурна спільність східних  слов'ян;

б) тісні економічні зв'язки всередині східнослов'янського масиву;

в) спільне прагнення наших  пращурів до об'єднання зусиль у  боротьбі з ворогами, передусім із кочівниками з Дикого степу.

У генезисі Давньоруської  держави можна розрізнити чотири основні етапи. Перший пов'язаний з  утворенням союзів слов'янських племен (князівств), серед яких наймогутнішим  виявився придніпровський союз Русь. Другий етап - розширення меж придніпровського племінного союзу за рахунок приєднання земель Дулібо-Волинського союзу племен. Третій етап - формування південного (Руська земля) та північного (Новгородська земля) ранньофеодальних державних утворень. І, нарешті, четвертий етап формування Київської Русі, пов'язаний з об'єднанням двох державницьких центрів у єдину державу з політичним центром у Києві.

Відсутність якісних, достовірних  та вмотивованих джерел із первісної  історії нашої державності обумовила  появу численних наукових або  близьких до них концепцій і гіпотез  зародження державності у східних  слов'ян. Літописну згадку про варязьке походження династії руських князів використовують прихильники однієї з найпоширеніших концепцій - норманської  теорії виникнення держави на Русі. Згідно з нею східні слов'яни неспроможні  були створити власну державу. Методологічною основою норманської теорії було уявлення про утворення держави  як про одномоментний акт, породжений діяльністю того чи того історичного персонажа.

Норманізм ще у XVIII ст. започаткували  німецькі вчені Г. Байєр, Г. Міллер, А. Шлецер, які працювали в Російській академії наук. У своїх працях вони перебільшували роль варягів у долі Русі, вважали норманів засновниками східнослов'янської державності. У XIX ст. їх підтримали М. Карамзін, С. Соловйов, М. Погодін.

Аргументи прихильників норманської  теорії зводяться до використання єдиного  на сьогодні документального літописного  повідомлення про запрошення варягів  на княжіння частиною східнослов'янських  племен північного ареалу розселення. Вважають, що варяги заснували державу  в Новгороді, а тоді без особливих  зусиль і опору з боку правлячої  еліти в Києві перенесли її політичний центр до Києва. Для доведення  такої точки зору норманісти вдаються до допомоги філологів, котрі зазначають, що слово "русь" має скандинавське походження й у перекладі зі шведської "ротсі" означає "мореплавець". На противагу скандинавській етимології, в науковій літературі розробляють і гіпотезу щодо іранського кореня цього терміна. Зокрема наголошують на можливому зв'язку "Русі" з іракомовними жителями Середнього Подніпров'я, які залишили в цьому регіоні ряд гідронімів: Рось, Росава, Роставиця, Ростовець, Роська.