Запровадження християнства на Русі та його історичне значення

Висновки

 

Запорозька Січ в  сучасній історичній літературі розглядається  не тільки як військова фортеця, яка  була збудована, очевидно в 1556 р. на одному з островів Дніпра (о. Мала Хортиця) черкаським старостою Д. Вишневецьким, а й передусім, як особлива козацька держава.

Життя запорізького козацтва будувалося на демократичних засадах. Загальна козацька рада, збираючись двічі  на рік (1 січня і 1 жовтня), обирала  старшину, затверджувала плани походів, вирішувала питання стосунків з  зарубіжними країнами, розподілу землі тощо.

Поступово формується козацька адміністрація — військовий суддя, військовий отаман, хорунжий, гармаш, полковник, писар, осавула та ін. Контроль за їхньою діяльністю здійснювала козацька рада.

Своєрідною у Запорізькій  Січі була правова система. На відміну від усієї території України, де діяли Литовський статут, Магдебурзьке право, укази королівської влади і навіть «Руська правда», у Січі найважливішу роль грало власне козацьке право. Це право було неписаним, оскільки козаки вважали, що будь-які писані закони так чи інакше обмежать їхню волю. Козацьке право фіксувало стан стосунків, які вже склалися, затверджувало військово-адміністративну організацію, порядок землекористування, кваліфікувало види злочинів, покарань і т.ін.⁷

Вищим органом влади на Січі була рада, до компетенції якої входили всі найважливіші справи козацького товариства. Виконавча влада належала кошовому отаманові, помічниками якого були суддя, осавул, писар, курінні атамани (вони очолювали курені - адміністративні підрозділи). Під час військових походів зі старшини обирався гетьман. 
До середини XVII ст. Січ була місцем зародження козацьких повстань. Після виникнення та посилення Гетьманщини втратила лідерські позиції у суспільних процесах на Україні. У 1709 р. Січ, що підтримувала Івана Мазепу, була зруйнована Петром I. Частина запорожців подалася на татарські землі, але у 1734 р. гетьман Данило Апостол повернув їх на Україну, де вони заснували Нову Січ. Цей осередок козацтва був знищений у 1775 р. за наказом Катерини II, після чого частина січовиків емігрувала до Туреччини і заснувала останню, Задунайську Січ, яка проіснувала до 1828 р.

Отож є всі підстави говорити про досить яскраво виражену форму державності, до того ж державності з усіма ознаками демократичної республіки: фактична рівність козаків, відсутність кріпосного права і феодальної власності на землю. Захист православної віри слугував потужною ідеологічною основою життя Запоріжжя. Кіш Війська Запорізького вів переговори і укладав угоди з Польщею, Росією, Кримським ханством, Швецією, підтримував своєю військовою потугою окремі держави і коаліції.

З політичної точки зору Запорізька Січ була фактично зародком майбутньої української держави.

 

 

Використана література.

 

1. Грушевський М.С. Ілюстрована історія України. – К., 1990.

2. Зайцев Ю.Д. Історія України. Навчальний посібник для вищих навчальних закладів. – Львів, 2000.

3. Крип’якевич І.П. Історія України. – Л., 1990.

4. Субтельний О. Історія України. – Київ, 1993.

5. Чайковський.   А.С. Історія держави і права України. – Київ, 20002.

6.  Яворницький Д.І. Історія запорізьких козаків. У 3-х томах. – К., 1990.

 

 

 

 
 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

¹ Грушевський М.С. Ілюстрована історія України. – К., 1990.

² Субтельний О. Історія України. – Київ, 1993.

³ Грушевський М.С. Ілюстрована історія України. – К., 1990.

⁴ Яворницький Д.І. Історія запорізьких козаків. У 3-х томах. – К., 1990.

⁵  Крип’якевич І.П. Історія України. – Л., 1990.

⁶ Зайцев Ю.Д. Історія України. Навчальний посібник для вищих навчальних закладів. – Львів, 2000.

⁷ Чайковський.   А.С. Історія держави і права України. – Київ, 20002.