Атлантида: міф чи реальність?

У своїх працях О. Гєєр відмічав схожість міоценових комах Західної Європи і наземних равликів з центральноамериканськими. На користь Атлантиди говорили також і міоценові корали Середньої Америки та Європи, дуже схожі між собою,при наявності чималого числа тотожних видів. Але ж відомо, що корали розселяються тільки уздовж берегів, бо не опускаються глибше 40 метрів. Залишки смуги, що з'єднувала континенти могли зберігатися ще довго у вигляді островів [8, с. 306].

До такого ж висновку прийшов  Герт, вивчаючи розповсюдження коралових  рифів у Атлантиці. Він вважає, що зовсім нещодавно мала існувати смуга островів, що простягалися через весь океан. Завдяки їм і за допомогою морських течій личинки коралів могли поширюватися поширюватися за шляхом: Вест-Індія – острів Фернанду-ді-Норонья – скелі Св. Павла і далі через невідомі (нині підводні) острови за напрямком до Західної Африки.

Отже, ці острови відокремились  від Європи в міоцені, час з’єднання їх з Америкою встановити важко. Сухопутне повідомлення між Європою і Північною Америкою припинилося найпізніше на початку пліоцену. Проте ще в пліоценовий час Північна Америка продовжувала втрачати значні ділянки суходолу, що опускався в глибини океану.

Поява нових фактичних  даних змушувала неодноразово до уявлення про «мости» через Атлантику; без цього багато що не одержувало належного пояснення. Наведемо деякі  з фактів:

1. міграція деяких ссавців аргентинської фауни може бути пояснена лише прийняттям існування «моста» між Гваделупою на Антильських островах і Сенегалом у Африці, «моста», що існував ще в міоцені;
2. проникнення мастодонта, тварини європейського походження, в Америку відбувалося двічі, причому вдруге проникнення могло бути лише східним шляхом;
3. інша загадка – проникнення гіппаріону (предок коня) з Флоріди (США) до Європи, що можливо за існування «моста» між Марокко та Антильськими островами. [11, с. 587].

 

ВИСНОВКИ

 

Отже, ми спробували зібрати  найбільш вірогідні факти, а також  уявлення і гіпотези, які могли  б свідчити на користь реальності колишнього існування Атлантиди. Узагальненням  і критичним розглядом зібраного  матеріалу ми робимо спробу відповісти на питання, які стоять перед атлантологами  вже протягом більш як двох тисячоліть, а саме: чи існувала Атлантида у дійсності там і тоді, як це описував Платон? Що таке сказання Платона? Чи дійсно легенда про Атлантиду є відголоском колись існуючої реальності або ж це просто блискуча вигадка?

Ми вважаємо, що нині більшість наукових даних говорить про реальне існування Атлантиди Платона. Після критичного розбору свідчень, представлених у діалогах «Тімей» і «Критій», про легендарний материк та відкидання перебільшень і пропагандистських матеріалів в них не залишається нічого такого, що могло б суперечити уявленням сучасної науки.

По-перше, серед Атлантичного океану дійсно розташований підводний Північно-Атлантичний хребет, який міг існувати над поверхнею води у часи, близькі до тих, що вказує Платон у своєму сказанні.

По-друге, спільність арктичної флори Гренландії, Ісландії, Шотландії та Скандинавії дозволяє стверджувати про існування в геологічно нещодавньому минулому прямого зв'язку між цими країнами.

По-третє, чимало дослідників приходять до висновку, що зовсім нещодавно мала існувати смуга островів, що простягалися через весь океан.

Зрозуміло, що остаточне  підтвердження поглядів про реальність Атлантиди можуть дати тільки подальші об’єктивні й неупереджені дослідження, в першу чергу в області океанології та геології моря. Для цього в майбутньому слід провести ряд робіт як експедиційних, так і лабораторних.

 

БІБЛІОГРАФІЯ

 

Джерела

1. Платон. Избранные диалоги / Ред. С. Ошеров. – М., 1963. – 442с.
2. Платон. Собрание сочинений: В 4 т. – М., 1994. – Т. 3. – 656с.

 

Наукова та науково-популярна література

3. Блаватская Е. П. Разоблаченная Изида. – М., 1983. – Т. 1: Наука. – 902с.
4. Вайнтруб И. В. Священные лики цивилизаций. – К., 2001. – 512 с.
5. Варакин А., Зданович Л. Тайны исчезнувших цивилизаций. – М., 2001. – 480с.
6. Войцеховский А. И. Тайны Атлантиды. – М.,2000. – 480с.
7. Галанопулос А., Бэкон Э. Атлантида: за легендой – истина. – М., 1983. – 184с.
8. Жиров Н. Ф. Атлантида. Основные проблемы атлантологии. – М., 1964. – 436с.
9. Кондратов А. М. Атлантиды пяти океанов. – Л., 1987. – 160с.
10. Кузьмин И. Открытая Атлантида? – СПб, 2002. – 543с.
11. Махачек Ф. Рельеф Земли. Опыт регионального морфологического описания поверхности Земли / Пер. А. Криволуцкая, Л. Михайлова. – Т. 2. – 703с.
12. Щербаков В. И. Где искать Атлантиду? // Знак вопроса – М., 1990. – С. 3-47.

 

Підручники  та навчальна література

13. Історія світової культури / Л. Т. Левчук, В. С. Гриценко, В. В. Єфименко та ін. – К., 2000. – 368с.
14. Шейко В. М., Гаврюшенко О. А., Кравченко О. В. Історія художньої культури: Первісність. Стародавній світ. – Х., 1999. – 210с.

 

Довідкова література

15. Грушевицкая Т. Г., Гузик М. А., Садохин А. П. Словарь по мировой художественной культуре. – М., 2001.

 

ДОДАТКИ

 

Додаток 1

 

Аристокл (Платон). Бюст з  Ватиканського музею (Рим)

(А. И. Войцеховский. Тайны Атлантиды. – М., 2000. – С. 13)

Додаток 2

 

Реконструкція столиці Атлантиди

(Н. Ф. Жиров. Атлантида. Основные проблемы атлантологии. – М., 1964. –

С. 35)

 

Додаток 3

 

Карта Атлантиди із «Мундус  Субтерануес» Р. А. Кірхера, Амстердам, 1665

(А. И. Войцеховский. Тайны Атлантиды. – М., 2000. – С. 38)

Додаток 4

 

Реконструкція Атлантиди  за Донеллі

(А. М. Кондратов. Атлантиды пяти океанов. – Л.,1987. – С. 123)

Додаток 5

 

Рік	Коефіцієнт
1900 – 1910	0,2
1910 – 1920	0,3
1920 – 1930	0,8
1930 – 1940	1,0
1940 – 1950	0,2
1950 – 1960	0,4
1960 – 1970	0,7
1970 – 1980	0,6
1980 – 1990	0,5
1990 – 2000	0,4

 

Динаміка публікацій про  Атлантиду за Войцеховським

(А. И. Войцеховский. Тайны Атлантиды. – М., 2000. – С. 69)

 

Додаток 6

 

1 міля (сухопутна)	1609 м
1 міля (морська)	1853, 2 м
1 стадій(я)	193 м

 

Переведення величин в  метричні