Предмет и задачи курса. Историзм и социальность культуры

Тема  № 3

Культура  античності: Стародавня Греція і Стародавній  Рим

Антична культура— це культура держав Середземноморського регіону періоду архаїчної Греції, класичної Греції, доби еллінізму та доби Римської республіки.

     В античності порівняно з давньосхідними цивілізаціями було зроблено принциповий крок уперед щодо становища людини в суспільстві, осмислення художньої творчості — складається гуманістична традиція. Відмінність полягає і в ступені впливу на інші народи старовини, і в тому, що культура Греції і Риму ніколи не забувалася і безпосередньо вплинула на подальший розвиток культури.

     При всій єдності античної культури, її грецький і римський етапи мають  свої особливості. На політичне й  релігійне мислення, філософські  та юридичні погляди, літературу і мистецтво Західної Європи сильніше вплинув Рим. У культурній традиції Східної Європи, в тому числі України, провідним через посередництво Візантії був грецький вплив. За античності зароджуються явища, які на подальших етапах стануть визначальними в культурі, особливо— християнська релігія.

     Рівень  розвитку і ступінь впливу на подальшу історію надають культурі Стародавньої Греції і Стародавнього Риму виключного характеру. В античному світі досягли розквіту всі, без винятку, сфери культури — освіта, наука, література, мистецтво. Творчість античних авторів і в науці, і в мистецтві мала гуманістичний характер, в її центрі була людина, її фізичне й духовне життя. Шедеври, створені античними письменниками, скульпторами і драматургами, стали в подальшому сприйматися як класичні, як неперевершені і гідні наслідування зразки. Давньогрецька і латинська мови є базою сучасної наукової термінології.

     Космос  в античності займав важливе, якщо не головне, місце в описі й розумінні  земних законів буття. Космос є провідником  і посередником божественної волі, божественного розуму, “розумного світоустрою”, уособленням закону й порядку, єдності, вічності й мудрості, сталості й досконалості, а також долі й необхідності і виступає цілісною, ієрархічно структурованою системою, яка характеризується гармонійністю побудови Всесвіту, хоча кожній версії античного космоцентризму властиві свої характерні особливості в розумінні космосу: циклічний космоцентризм Геракліта, вчення піфагорійців про буття як число, що дало змогу говорити про всесвіт у формі сфери, анаксагорівський Нус, який виступає впорядковувачем хаосу, платонівський світ ідей, що є еталоном для чуттєвого світу, динамічний космоцентризм Арістотеля, що дає змогу говорити нам про існування космоцентричної мегапарадигми в античності.

      О.Ф. Лосєв є творцем самостійної  філософської системи – абсолютної діалектики. Визначник „абсолютна” указує на всеохоплюючий, повний характер такої діалектики. У абсолютній діалектиці, якщо мислиться розумне, треба мислити і надрозумне, якщо є логічне, треба мислити і надлогічне. Абсолютна Особистість, Надрозум, Надлогіка виводяться шляхом діалектичних міркувань: діалектика вимагає, щоб було не лише „народжуюче та народжене”, але й „народжуюче, але не народжене”. Поняття Бога, Абсолютної Особистості, таким чином, виводиться засобами діалектики.

      Для побудови постулатів та універсальних  принципів діаналізу інтелектуальним, філософським ґрунтом є 12 синтезів антиномій (О.Ф. Лосєв „Діалектика міфу”):     

• Особистість – синтез „суб’єкта” та „об’єкта”.
• Субстанція – синтез „ідеї” та „матерії”.
• Творчість – синтез „свідомості” та „буття”.
• Символ – синтез „сутності” та „явища”.
• Життя – синтез „душі” та „тіла”.
• Релігія (церква) - синтез „індивідуалізму” та „соціалізму”.
• Почуття – синтез „свободи” та „необхідності”.
• Актуальна нескінченність – синтез „нескінченного” та „кінцевого”.
• Фігурність абсолютного – синтез „абсолютного” та „відносного”.
• Фігурність вічності – синтез „вічного” та „тимчасового”.
• Організм – синтез „цілого” та „частини”.
• Суще – синтез „одного” та „багато”.

     «Одіссея»— епічна поема Гомера, що описує поневіряння та повернення на батьківщину героя троянської війни, царя Ітаки Одіссея. Будучи закінченою пізніше «Іліади», «Одіссея» слідує за більш раннім епосом, однак не являється безпосереднім продовженням «Іліади».

     Як  «Іліада», «Одіссея»— епос епохи становлення античної суспільно-економічної формації. Відповідно до цього «Одіссея» створює для героїв набагато менш архаїчне культурне тло, ніж «Іліада», досить близько відображаючи сучасність: час падіння царської влади в грецьких громадах і початкові періоди розвитку іонійської торгівлі та мореплавання.

     Більшість дослідників відносить час оформлення «Одіссеї» до VII ст. до н.е. «Хитромудрий» і «багатостраждальний» Одіссей є вже героєм зовсім іншого типу, ніж богатирі «Іліади»; поле поетичного зору розширюється підвищеним інтересом до чужих земель, до побуту дрібного люду, до психології жінки; світовідчування Одіссея не позбавлене нальоту сентиментальності. У той час як «Іліада» побудована на переказах героїчної саги, в «Одіссеї» переважає матеріал побутовий та казковий, власне кажучи не пов'язаний з героїчною сагою.

     Поліс (грец. πόλις, лат. civitas) — місто-держава, міська громада, особлива форма соціально-економічної та політичної організації суспільства, типова для Стародавньої Греції та Риму. Поліс у його класичній формі виник в процесі боротьби з залишками первісного ладу, розвитку товарно-грошових відносин, відокремлення ремесла і торгівлі від землеробства, загострення соціальної боротьби всередині громади.

     Пайдейя - в Древней Греции - процесс формирования самостоятельной, развитой личности, способной  к осуществлению гражданских обязанностей и самостоятельному выбору в политичесой борьбе и при голосовании в народном собрании. Путь, который должен привести человека к свету истины (способствовать изменению всего человека в его существе) есть "образование", пайдейя.

     У грецькій міфології гора Олімп вважалась  священним місцем, де перебував Зевс та інші боги. Також Олімпом узагальнено називають сонм олімпійських богів. Тут і дружина Зевса Гера, і золотокудрий Аполлон з сестрою своєю Артемідою, і золота Афродіта, і могутня дочка Зевсова Афіна, і багато інших богів. Три прекрасні Ори охороняють вхід на високий Олімп і підіймають густу хмару, що закриває ворота, коли боги спускаються на землю або підносяться до світлих чертогів Зевса.  Золоті чертоги побудованих сином Зевса Гефестом. Біля трону його богиня миру Ейрена і повсякчасна супутниця Зевса, крилата богиня перемоги Ніке. Коло трону Гери стоїть її посланниця, богиня райдуги, легкокрила Іріда. Поряд - Зевсова дочка, юна Геба, і син царя Трої, Ганімед, улюбленець Зевса.  Не сам Зевс охороняє закони. Біля його трону стоїть охоронниця законів богиня Феміда. Вона скликає, з наказу громовержця, збори богів на світлому Олімпі і народні збори на землі, пильнуючи, щоб не порушувався порядок і закон.     Є ще на Олімпі богиня долі — це богиня Тюхе, богиня щастя і благоденства. З рога достатку, рога божественної кози Амалфеї, молоком якої було вигодувано самого Зевса, сипле вона дари людям, і щаслива та людина, яка зустріне на своєму життєвому шляху богиню щастя Тюхе.   Так панує оточений сонмом світлих богів на Олімпі великий цар людей і богів Зевс.

     У середині V ст. до н. е. в Афінах правив видатний державний діяч - стратег Перікл. Він мав такий авторитет у народу, що його обирали стратегом п'ятнадцять років підряд. Був він і на інших державних посадах. Усього він керував Афінською державою протягом сорока років, до кінця свого життя. За часів Перікла Афінська держава досягла свого найвищого культурного розквіту. Тому цей період називається добою Перікла. Він здійснив глибокі перетворення в інтересах демосу, насамперед бідноти. Перікл запровадив платню громадянам, що обіймали державні посади. Тепер найбідніші з афінян, фети, могли перебувати на посадах суддів і розпорядників, отримуючи за це платню, без якої вони раніше не прагнули участі в державних справах. Перікл установив оплату відвідувань театру біднотою за державний кошт. Платили також за службу у війську.

     Було  змінено порядок призначення  вищих урядовців — тепер майже  на всі посади кандидати обиралися  жеребкуванням. Таким способом уникали  навмисного проведення до влади бажаних  аристократам політиків. Тільки на посади, які вимагали здібностей, особливих знань чи моральних чеснот, обирали голосуванням, наприклад стратегів і скарбників.

     Завдяки діяльності Перікла в Афінах остаточно  сформувався демократичний устрій держави. Це була найпередовіша форма  влади в умовах рабовласницького ладу.

 Алекса́ндр III Македо́нський (грец. Αλέξανδρος Γ' ο Μακεδών) або Александр Великий (грец. Μέγας Ἀλέξανδρος) — дев'ятнадцятий цар Македонії, син царя Філіпа ІІ Македонського, та Олімпіади, царівни Епіру. Був вихованцем Аристотеля. Геніальний полководець, видатний адміністратор і політик. Засновник великої держави, що охоплювала Македонію, Грецію, завойовану Перську імперію та Єгипет. Його походи позитивно вплинули на розвиток античної науки (особливо географії) і культури (еллінізм). Після його смерті створену імперію поділили між собою його воєначальники— діадохи.

     Октавіан  Август (*23 вересня 63 до н. е.— †19 серпня 14 н.е.)— перший римський імператор (з 27 до н. е.), засновник юліансько-клавдіанської династії. Перемогою в 31 до н. е. при Акції над римським полководцем Марком Антонієм і єгипетською царицею Клеопатрою завершив громадянські війни (43-31 до н.е.), що почалися після смерті Цезаря. Зосередив у своїх руках диктаторську владу, зберігши традиційні республіканські установи, започаткувавши нову форму суспільного устрою «принципат». Пізніше термін «Август» (лат. звеличений богами) набув значення титулу імператора.