Предмет и задачи курса. Историзм и социальность культуры

Анаксімандр уявляв Землю у формі низького циліндра. Анаксімен, Анаксагор, Левкіпп вважали її плоскою, як кришка столу. Тільки Піфагор припустив, що Земля має форму кулі. В цьому його стали наслідувати піфагорійці, Парменід, Платон, Арістотель.

Так виникла  канонічна форма геоцентричної  системи, яка активно розроблялася давньогрецькими астрономами: земна куля знаходиться в центрі сферичного Всесвіту, а видимий добовий рух небесних тіл є відображенням обертання космосу навколо світової осі.

Щодо  світил, то Анаксімандр вважав, що зорі найближчі до Землі, далі розташовані Місяць і Сонце. Анаксімен вперше висунув припущення, що зірки найбільш віддалені від Землі. У цьому його наслідували всі наступні вчені (за виключенням Емпедокла, який підтримував Анаксімандра). Виникла думка, що чим більший період обертання світила, тим на більш віддаленій сфері воно знаходиться. Таким чином, порядок розташування світил виявлявся таким: Місяць, Сонце, Марс, Юпітер, Сатурн, зірки. Щодо Меркурію і Венери, то у греків не було єдиної думки про їх розташування. 

Тема  № 5

Антропоцентризм Відродження. Італійський  Ренессанс. Північний  Ренессанс

Першим назву  «Відродження» або, французькою мовою, «Ренесанс» застосував у 16 столітті італійський історик мистецтва Джорджо Вазарі. Він прагнув підкреслити факт повернення образотворчого мистецтва тієї доби до античних взірців. Поступово назву «Відродження» поширили на всю культурно-історичну добу та її мистецтво.

Відродження, позначене захопленням літературою і культурою античності, що зумовлено схожими світоглядними основами цих епох. Першими популяризаторами усього римського, а потім і грецького стали в Італії Франческо Петрарка та Джованні Боккаччо. Вивчення античності й гуманістичний рух у цілому досягли свого піку у 15 столітті, коли в Італію стали переселятись із захопленої турками Візантії (1453) вчені. Вони принесли з собою знання грецької філософії (Платон), і літератури (Гомер). Серед гуманістів поруч з латинською мовою набула поширення грецька.

Ренесанс виплекав таких видатних митців, як Леонардо да Вінчі, Тиціан, Мікеланджело Буонаротті, Рафаель Санті, Альбрехт Дюрер та інших.

Ренесансна стадія сформувалася не усюди, не одночасно  і не в однакових формах. Класичним  осередком ренесансної культури була тільки Італія. Виник спеціальний термін "Північне Відродження", що описує особливості Ренесансу в інших країнах Європи, що розташовані на північ від Апеннінського півострова. Під ним розуміють не лише географічну характеристику, а й декотрі особливості Ренесансу в Англії, Німеччині, Нідерландах та Франції.

   Гуманістичний світогляд став одним із найбільш прогресивних завоювань епохи Відродження, що спричинив сильний вплив на весь наступний розвиток європейської культури.

   У XIV-XV ст. в Італії, незважаючи на її політичну роздробленість, відбувалися глибокі поступові реформи. Політичні негаразди, накопичення багатств в цьому центрі світової торгівлі та, зрештою, багата історія Італії сприяли Ренесансу — відродженню традицій древніх цивілізацій Греції і Риму. В Італії було немало античних римських пам'ятників, котрі стали детально досліджуватися представниками міської інтелігенції. В італійському суспільстві прокинувся інтерес до класичних древніх мов, філософії, історії та літератури. Особливо велику роль у цьому русі відіграло місто Флоренція. Використовуючи античну ідеологію, нова буржуазія не просто пасивно засвоювала, а інтерпретувала вчення, формуючи свій власний світогляд, протилежний пануючому світогляду феодального ладу.

   Друга назва нової італійської культури — гуманізм яскраво свідчить про  це. "Я створив тебе не небесною істотою, проте не лише земною, не смертною, однак і не безсмертною, щоб ти, сам себе зробив творцем і сам  остаточно скував свій образ. Тобі надано можливість пасти до рівня тварини, проте також і можливість піднятися до рівня богоподібної істоти – виключно завдяки твоїй внутрішній волі..." – так говорить Бог Адаму в трактаті італійського гуманіста Піко делла Мірандола "Про достоїнство людини".

   Знаменною подією ХIV ст. в Італії була поява studia humanitatis, що в перекладі означає "гуманітарні знання" (з лат. humanus - людяний). Так починаючи з XIV ст. називали комплекс навчальних дисциплін: граматика, риторика, поезія, історія, етика. Викладачів цих дисциплін стали називати гуманістами. Відродження, звичайно, було пов'язано із заняттями саме з цих дисциплін. Їх вивчення здавна будувалося на знайомстві з античними авторами. Проте гуманісти Відродження побачили в "гуманітарних студіях" не просто деякі навчальні предмети, а головне — засіб розвитку та піднесення культури. Коли інші дисципліни покликані формувати практичні навички оволодіння окремим фахом, то гуманітарні науки мають виховувати та розвивати людське в людині. Звідси і походить поняття "гуманізм", яке уособлює собою погляди та ідеї, що пропагують повагу до прав і свобод людини, наголошують на її достоїнствах та індивідуальності. Сам термін "гуманізм" неоднозначний. Запровадили його "нові люди" епохи Відродження, перетлумачивши по-своєму античного філософа та оратора Цицерона. У них це значило ревносне вивчення того, що складає цілісність людського духу.

   Італійське  мистецтво Ренесансу відрізняла святковість, вишукана краса, просторовість, свобода образів. Найвизначнішим моментом слід вважати період Високого Відродження, який ознаменувався титанізмом. У цей час жили і творили три великий майстри, універсальні митці славні на всі покоління: Леонардо да Вінчі, Рафаель Санті та Мікеланджело Буонаротті. Ці люди являли собою реальні зразки безмежних можливостей людини. 

У період, коли культура Італії досягла апогею розквіту (Високе Відродження, XVст.), ренесансні настрої  охопили і Європу, так розпочалося  Північне Відродження. Гуманістичні ідеї набули широкого поширення і популярності в інших країнах лише після 100 років свого панування в Італії. Однак миттєво гуманістична ідеологія отримала у інтелігенції Франції, Англії, Нідерландів, Німеччини визнання, оскільки переконувала в нових можливостях людини. Вперше Європа змогла об'єднатися на ґрунті не ортодоксально-релігійних ідей, а на основі загальнолюдських, гуманістичних ідеалів. Північне Відродження наслідувало ідеї італійських гуманістів, проте сформувало свою культурну форму реакції на ці ідеї, яка втілилася у рух Реформації і призвела до жорстоких війн. Реформація (з лат. reformatio — перебудова, реформа) являла собою могутній релігійний рух. Він виступав за повернення до витоків, до первинних цінностей віри і вимагав серйозних змін у діючій релігійній католицькій практиці.

   Північне  Відродження було нетривалим. Однак в історії воно лишилося як цілісна епоха, як клуб геніїв, майстрів слова та живопису, які спілкуються між собою, беруть участь у загальній боротьбі, подорожують, пишуть вражаючі портрети один одного. Залучення народів північних країн у загальноєвропейський культурний процес почалося в епоху Північного Відродження.  

   Тема  № 6

   Доба  барокко. Наукова революція XVII століття

Свою  найголовнішу працю, базовану на узагальненні власних чисельних тривалих спостережень і обрахунків, «Про обертання небесних сфер» (лат. De revolutionibus orbium coelestium) Микола Коперник опублікував після довгих сумнівів у рік своєї смерті (1542)^[2].

У цій  роботі вчений постулював зовсім нове розуміння місця Землі і, разом з тим, людини у Всесвіті, вситупивши творцем геліоцентричної теорії світу. Стара геоцентрична теорія облаштування всесвіту, сформульована грецьким астрономом Птолемеєм у ІІ ст. по Р.Х., розглядала Землю як центр світобудови і була панівною серед учених і теологів. Основну думку Коперника коротко викладено на його пам'ятнику у Варшаві:

Створення Коперником геліоцентричної системи  світу стало революційним переворотом  у науці, за висловом Ф.Енгельса, що «поклав початок звільненню природознавства від теології»^[3]. Вчення Коперника науково спростовувало міф про Землю як центр Всесвіту, утверджувало однакову матеріальну природу небесних і земних тіл, їхню підпорядкованість єдиним законам, прокладало шлях до наукових відкриттів існування не лише сонячного, а й багатьох інших світів, аж до ідеї про безкінечність Всесвіту.

Творчість Джордано Бруно (1548-1600) проходила під  впливом астрономічних досягнень  М.Коперника. Пантеїзм Бруно є найбільш радикальним та послідовним серед  усіх вчень представників італійської  філософії природи. До головних трактатів  Бруно відносять "Про причину, принцип та єдине", "Про нескінченність Космосу та світів".

Основою теоретичної системи Бруно є  концепція про єдність світу, що забезпечується праосновою всесвіту — Єдиним. Єдине розглядається  ним як самодостатня сутність, що не потребує зовнішнього втручання жодних сил. Бруно називає Єдине дуже часто матерією. Теза про нескінченність всесвіту має фундаментальне значення для космогонії Бруно. Космос розглядається ним як порожнеча, яка повністю заповнена нескінченним розмаїттям матеріальних утворень.

Галілео Галілей був основоположником експериментально-математичного  методу вивчення природи. Він залишив  розгорнутий виклад цього методу і сформулював найважливіші принципи механічного світу. Його дослідження  кардинально вплинули на розвиток наукової думки. Саме від нього бере початок фізика як наука. Найважливішим вкладом Галілео Галілея в науку була свідома й послідовна заміна пасивного спостерігання активним експериментом. Результатами цих експериментів стали зроблені ученим наукові відкриття.

Галілею людство зобов'язане двома принципами механіки, що зіграли велику роль у  розвитку не тільки механіки, але і  усієї фізики. Сформулювавши принцип відносності руху для прямолінійного і рівномірного руху, закон вільного падіння тіл, механіку їхнього руху по похилій площині (1604 - 1609) і тіла, кинутого під кутом до горизонту, ідею про ізохронізм коливання маятника (1583), ідею інерції (1609), Галілей заклав основи класичної механіки.

Духовная  ситуация модерна начинается с грандиозной революции Коперника — Декарта в науке и философии и завершается началом кризиса рациональности (упадок слепой веры в науку и научно-технический прогресс). Мировоззрение модерна отмечено рациоцентризмом, т. е. основано на вере в то, что единственной силой, могущей обеспечить человечеству не только выживание, но и процветание, являются Разум, Знание, Наука, Технология [93]. 
Культура, ментальность, жизненный мир модерна сформиро вались под влиянием трех грандиозных взаимозависимых исто рических феноменов: Просвещения с его безмерной верой в ра зум, науку, технический прогресс; Французской революции с ее защитой прав свободных, равных творческих индивидуальнос тей; промышленной революции XVIII в.